Більший за самого себе |
Василь Симоненко одним із таких людей, яким було назначено долею стати більшими за самих себе. Його життя закінчилося у двадцять восьмому літі, але духовний та поетичний шлях все ще триває. Творчість Василя Симоненко до сих пір лине до нових поколінь, до їх сердець, а в майбутньому ще дійде до наших нащадків. Але про що вона, що розповість нам і нашим дітям? Що може митець розповісти нашому напруженому і трагічному світові, в якому забагато вір, слів, закликів, розчарувань, загроз, оман та спокус? "Тиша і грім" - таку назву Василь Симоненко дав своїй першій збірці, вона є символічною. Що вона означає: єдність чи навпаки контрастність протилежностей? Цілком можливо, що він поєднав і те, і те, а саме епічне і драматичне, дію і роздум, єдність зі світом та зосередженість на собі. Василь Симоненко був сином степів Полтавщини, тому знав їх тишу, але й мав уявлення про те, які напруги та електричні розряди інколи насичують степ, які тривоги хмарять небо. Серед тиші збиралася гроза, яка з'явилася в другій збірці "Земне тяжіння" у 1964 році. Терпкий подих степу розбавив Шевченків дух та подих Дніпра. Зростання Симоненка як письменника було надзвичайно швидким. Поки всі хвалили його першу збірку, він згадував про неї тільки іронічно. Йому вона вже не подобалася, він став вищий за неї. Хоча Василь Симоненко й був людиною, яка завжди була собою невдоволена, тобто самокритичною, це не було свідченням його дріб'язковості, а виражалося в цілому. Він уявляв літературу занадто високою, занадто возносив свої ідеали, тому йому й здавалася власна творчість не задовільною. |