Державний музей українського народного декоративного мистецтва

Державний музей українського народного декоративного мистецтва — одна з найбільших збірок народного мистецтва в Радянському Союзі. У його фондах та експозиції зберігаються понад 60 тисяч експонатів, створених у різний час.

 

Історія колекції починається наприкінці XIX століття, коли з ініціативи відомих українських та російських діячів культури — А. Прахова, Д. Щербаківського, М. Мурашка, М. Біляшівського було засновано Київський художньо-промисловий та науковий музей, у відділі етнографії якого було представлено незначну кількість зразків народного мистецтва. Колекція поповнювалася переважно за рахунок пожертвувань приватних осіб, оскільки міська влада не виділяла коштів на придбання творів.

 

Справжній розквіт музейної справи настав після Великої Жовтневої соціалістичної революції, що відкрила великі можливості для розвитку української культури. За декретом уряду Радянської України від 23 червня 1919 року музеї стали державними установами і розгорнули планомірну роботу по збиранню й збереженню мистецьких скарбів. Завдяки націоналізації приватних збірок, реєстрації пам'яток культури та асигнуванню коштів державою музейна колекція постійно збагачувалася.

 

Протягом 20—30-х років від Київського художньо-промислового та наукового музею відокремилися Історичний музей та Київський державний музей україн-ського мистецтва, що вже мав досить великий відділ народного та декоративно-прикладного мистецтва.

 

У 20 — 40-і роки відділ народного мистецтва при Київському державному музеї українського мистецтва значно поповнився завдяки надходженням творів з провідних музеїв Москви та Ленінграда, державним закупкам авторських робіт з виставок. Особливе значення в справі активізації творчості народних майстрів та популяризації народного мистецтва мала виставка, присвячена визначній події в історії нашого народу — 300-річчю возз'єднання України з Росією (1954), що експонувалася в Києві, Москві, Варшаві та Кракові. На основі експозиції цієї виставки було створено філіал художнього музею, а 1964 року відкрито самостійну установу — Державний музей українського народного декоративного мистецтва, який розмістився на території Києво-Печерського історико-культурного заповідника. За роки існування музей став відомий не лише в Радянському Союзі, а й далеко за його межами.

 

Сучасна експозиція музею засвідчує великий розквіт українського народного мистецтва. Вона складається з двох відділів — мистецтва XVII — початку XX століття та мистецтва радянського часу. Експозиція музею розгорнута в 14 залах загальною площею близько 2000 квадратних метрів. Побудована вона за видами народного мистецтва: ткацтво, вишивка, різьба по дереву, кераміка, одяг, скло, фарфор, декоративний розпис, твори К. В. Білокур. Кожний розділ експозиції побудовано не лише за історико-хронологічним та монографічним принципами, а й за поділом на етнографічні райони України.

 

У музеї налічується понад п'ять тисяч творів килимарства, ткацтва та вибійки. Колекція килимів порівняно невелика, але й вона дає можливість простежити процес формування єдиного національного стилю цього виду народного мистецтва, демонструє розмаїття його особливостей у різних центрах виробництва.

 

Серед експонатів є неперевершені зразки XVIII — XIX століть, створені невідомими майстрами: килими з Волині (1782), Полтавщини (1831), Поділля (1871).


Значно більша й різноманітніша за якістю й тематикою збірка килимів початку XX століття.

 

Найбільша колекція килимів, створених у радянський час. 3-поміж них високою майстерністю виконання відзначаються роботи народних майстрів П. Власенко та Н. Вовк, художників-професіоналів С. Колоса та О. Машкевич (Київ), Л. Товстухи та Н. Бабенко (Решетилівка на Полтавщині), В. Карася (Глиняни на Львівщині), М. Шнайдер-Сенюк (Херсон), Л. Жоголь (Київ) та ін.

 

Привертає увагу збірка орнаментально-тематичних килимів — жанру килимарства, що поширився на Україні після Великого Жовтня («К. Ворошилов і С. Будьонний приймають парад Червоного козацтва» Д. Шавикіна, «Пісня про Леніна» С. Кириченко та Н. Клейн, «Т. Г. Шевченко» М. та І. Литовченків, «Дружба народів» Л. Товстухи).

 

Досить повно представлені в колекції художні тканини — як стародавні, так і сучасні. Це скатерки, рушники, покривала, оздоблені вишуканим орнаментом, а також предмети одягу. В музейній збірці є ткані вироби з різних осередків, зокрема з Кролевця, Дігтярів, Богуслава. У наш час у цих центрах існують фабрики художніх промислів. Музей має також цікаві колекції творів відомих майстрів народного мистецтва, лауреатів Державної премії імені Т. Г. Шевченка Г. Верес з Київщини та Г. Василащук з Івано-Франківщини.

 

Невелика колекція вибійки містить рідкісні твори XVII — XIX століть. Останні роки вона поповнюється сучасними вибійчаними тканинами та хустками, в яких давні традиції знайшли своє відродження.

 

Найбільша за кількістю творів та представлених осередків колекція вишивки, що демонструє надзвичайне багатство локальних особливостей цього виду народного мистецтва у майже всіх областях України. Найбільше виробів з центральних областей республіки — Полтавщини й Київщини, досить велика колекція вишивок з Поділля, чудовими зразками представлені Буковина та Гуцульщина. Серед експонатів є унікальні зразки жіночих сорочок, фрагменти рушників XVII — XVIII століть.

 

Найбільш різноманітна й цікава колекція виробів фабрик художніх промислів та сучасних народних майстрів. Це справжні шедеври, у яких митці застосували декілька складних технік, що збагатило їхні декоративні та композиційні якості. Значна кількість сучасних вишивок — це тематичні роботи, присвячені ви-значним подіям у житті країни, ювілейним датам. Майстри переосмислили в них давні традиційні форми українського народного орнаменту й збагатили новими мотивами — п'ятикутними зірками, серпом і молотом, колоссям пшениці.

 

Колекція давнього художнього різьблення по дереву й рогу, що налічує кілька тисяч експонатів, також одна з найцінніших у музеї. Це оригінальні різьблені предмети народного побуту з різних етнографічних районів України. Серед них меблі, посуд, знаряддя праці, різьблені деталі упряжі, музичні інструменти XVIII  — XIX століть.

 

 Виняткову художню цінність має колекція рогових гравірованих порохівниць XVIII століття.

 

Художня різьба радянського часу представлена виробами майстрів Київщини, Полтавщини, Чернігівщини, Сумщини, Черкащини, Поділля, Волині, Львівщини, Гуцулыцини, Закарпаття та з інших місць. У колекції є твори таких відомих народних майстрів, як П. Верна, В. Свида, А. Штепа, В. Нагнибіда, І. та В. Одрехівські, А. Сухорський, Ю. та С. Корпанюки, Д. Шкрібляк.

 

Зібрання сучасної народної різьби свідчить про розквіт у наш час і цього виду мистецтва.

 

Значне місце в колекції відведено народній кераміці. Великий інтерес у відвідувачів викликають вироби XV — XVI століть — теракотові кахлі, оздоблені рельєфом, так звані «муравлені кахлі», які вивозилися за межі України, починаючи з XVII століття. Найповніше представлене гончарство другої половини XIX — початку XX століття.

 

Колекція кераміки радянського часу характеризує майже всі керамічні регіони України, а також творчість майстрів керамічних об'єднань і заводів. Музей має цікаву колекцію творів майстрів, що працювали в 30-х роках у Київській експериментальній керамічній школі — М. Приймаченко, П. Власенко, І. Гончара, братів Герасименків, О. Грядунової, П. Мусієнка.

 

Близько 4000 творів налічує збірка фарфору й фаянсу. В ній є найбільша в Радянському Союзі колекція виробів Києво-Межигірської фаянсової фабрики (1798 — 1870) та унікальна колекція виробів Корецького фарфорового заводу (кінець XVIII — початок XIX століття).

 

У збірці фарфору та фаянсу радянського часу заслуговують на увагу вироби з розписами відомих художників — М. Тимченко, Г. Павленко-Черниченко, В. Пав-ленко, В. Клименко-Жукової та інших. Промисловий фарфор представляють вироби підприємств Полтави, Тернополя, Сум, Борислава, Дружківки.

 

Однією з найбільших на Україні є музейна збірка скла. Виняткову історичну та художню цінність мають гутні вироби XVII — XVIII століть, у яких відбилися традиції, започатковані ще за часів Київської Русі.

 

Надзвичайно цікава колекція скляного посуду — карафок, штофів, келихів, фігурних пляшок у вигляді ведмедиків та баранців. У цих виробах ужиткові якості органічно поєднані з декоративними. Ця особливість притаманна й сучасному українському художньому склу, музейна колекція якого налічує понад дві тисячі експонатів. Інтенсивному зростанню колекції сприяла творча праця народних майстрів — гутників та художників у зв'язку з підготовкою до республіканських та всесоюзних виставок.

 

Провідні сучасні майстри львів'яни М. Павловський, Б. Валько, М. Тарнавський, кияни Л. Митяєва, І. Зарицький, І. Аполлонов у своїх роботах поєднують традиції з сучасними вимогами. Вироби підприємств та виставочні твори народних майстрів дають змогу простежити шляхи розвитку художнього скла на Україні, виявити його основні напрямки та художню специфіку.

 

Декоративний розпис, що здавна побутує на території України, за радянського часу став існувати як самостійний вид мистецтва у вигляді декоративних панно, виконаних на папері темперою, гуашшю, аквареллю. Гордістю музею є колекція творів провідних майстрів декоративного розпису Г. Собачко-Шостак, П. Власенко, Т. Пати, Н. Білокінь, Я. Пилипенко, М. Приймаченко, М. Тимченко, сестер В. та Г. Павленко, П. Глущенко, Ф. Панка та багатьох інших. Декоративний розпис тепер не лише демонструється на виставках та в музеях, а й використовується у книжковій ілюстрації, оформленні інтер'єрів громадських споруд, у ткацтві, виробництві фарфору та фаянсу, в архітектурі.

 

В окремих залах експонується збірка глибоко самобутніх живописних та графічних творів видатної української майстрині, народного художника УРСР К. В. Білокур.

 

Колектив музею здійснює велику збиральницьку роботу під час наукових експедицій, завдяки яким колекція поповнюється новими експонатами дорево-люційного та радянського часів.

 

За останні десять років у музеї побувало понад п'ять мільйонів відвідувачів. Кількість їх щороку збільшується. Це красномовно свідчить, що українське радянське народне декоративне мистецтво — невід'ємна частина багатонаціональної радянської культури — органічно входить у повсякденний побут людей, виховує в них любов до прекрасного. 

 

Н. Л. Россошинська 1983 р.

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...