Візантійське мистецтво

Після занепаду Римська імперія була поділена на дві частини. Константинополь стає центром східної імперії. Він був заснований на місці давньогрецького поселення Візантія у 330 році.

До Візантії в різні часи входили Єгипет, Сирія, Македонія, Мала Азія. Тому цілком природно, що на візантійське мистецтво, яке протягом тисячоліття (395 - 1453 рр.) розвивалося, впливала не тільки греко-елліністичні традиції, а й художня культура, сусідів-слов'ян, варварських держав, Переднього Сходу.

 Християнська ідеологія в епоху середньовіччя проникає в усі сфери життя , підкорюючи мистецтво, науку, філософію. Духовна й світська влада одна одну доповнюють: феодали були одночасно і всесильними церковниками. Мистецтво цього часу носило виразно релігійний характер. Духовно й фізично досконала людина (головний мотив античного мистецтва) перестає бути у центрі уваги художників. В цей період проповідуються аскетичні ідеали, віра у потойбічний мир диктує мистецтву основну тематику і стає головним знаряддям у руках церкви.

Догмам християнства було підпорядковане мистецтво Візантії. Митець залежав від встановлених православною церквою канонів. Із храмовим будівництвом пов'язані значні досягнення візантійського мистецтва. Собор св. Софії в Константинополі (532 - 537 рр.) є шедевром ранньовізантійської архітектури. Це масивна й величезна споруда (висота 55 метрів).

Основа її композиції - тринефна базиліка - прямокутна видовжена будівля. Високе склепіння було увінчане гігантським куполом (діаметр 31 м.), який з двох боків оточений напівкуполами. Сорок вузеньких вікон, які розміщені в основі центрального куполу, у внутрішнє приміщення пропускають світло, завдяки цьому конструкція здається простою і легкою. Хрестово-купольний тип споруд стає панівним у IX столітті. Такі храми були увінчані банями-куполами.

Храм Феодора в Афінах є прикладом пам'ятників цього типу. До яскравих пам'ятників візантійської архітектури належать храми, які побудовані в Равенні: центральнокупольна церква Сан Вітале (526 - 547 рр.) і тринефна базиліка Сан Аполінаре (549 р.), що були оздоблені мозаїками. Загальний план будівель з часом ускладнюється, збагачується зовнішній декор: скульптурні зображення, мозаїчний декор.

Мозаїками і фресками покриваються майже суцільно внутрішні стіни приміщень. На візантійський живопис мали вплив елліністичні традиції. Фрески в Кастельсепріо, мозаїка в церквах Фессалонік, Нікеї та Равенни зображують сцени, що пов'язані з життям Христа. Мозаїки Равенни, зокрема церкви Сан Вітале, дають уявлення про ранній період візантійського живопису.

 Серед кращих - композиції "Імператриця Феодора з почтом" та " Імператор Юстиніан з почтом". Кольорова гама цих мозаїк насичена яскравими червоними, золотистими, голубими, білими барвами, які переливаються і мерехтять. В IX - X ст. досягає розквіту живописна культура Візантії. До цього часу відносяться мозаїки церкви св. Софії, на яких зображені історичні особи та міфічні персонажі: імператор Костянтин дарує Богоматері засноване ним місто, імператор Лев Мудрий перед троном Христа. Благородні пропорції фігур,портретна схожість, контрастна, багата кольорова гама, об'ємне моделювання характеризують ці мозаїки. В церквах Успіння в Нікеї та в Дафні (біля Афін) збереглися зразки пізніших мозаїк. Тут вони складають органічну єдність з конструкцією. Розміщені мозаїки у верхній частині споруди і узгоджені із загальними архітектурними формами.

Хрестові походи на початку XIII століття завдали Візантійській імперії нищівного удару. Були пограбовані палаци і храми, художні цінності - вивезені, а митці, що залишилися живими, емігрували. Але у візантійській культурі на межі XIII - XIV ст. почалося своєрідне відродження. Як утвердження свого національного стилю сприймалося повернення до традицій античності. В цей період у живописі розширюється тематика, зростає роль пейзажу, у композиціях переважають розповідні елементи. Стіни храмів починають покривати багатошаровими фресками, більш використовують декор. Мозаїки монастиря Хора в Константинополі є відомими пам'ятниками цього часу. Сцени з біблійними сюжетами пройняті емоційністю та життєвою вірогідністю.

У Візантії значного розвитку досягає іконописне мистецтво. У Третьяковській галереї зберігається знаменита ікона Володимирської богоматері, привезена до Київської Русі з Візантії ще в XII столітті. Вона втілює материнську красу, ніжність, благородство. Дитя горнеться до жіночого лиця. Мати ніби передчуває долю сина. Смуток застигає в її очах.

В Музеї образотворчого мистецтва що в Москві знаходиться ікона "Дванадцять апостолів". Роботі властиві благородні барви, тематично-смислова єдність, чіткий композиційний ритм. Мініатюра також займала важливе місце у візантійській художній культурі. Вона наслідувала античну традицію і відбивала реальну дійсність. Паризький псалтир (X ст.) слід віднести до кращих творів. У мініатюрі "Давид, що грає на лютні" приваблює реалізмом образ музиканта, важливе місце в композиції займає пейзаж. Візантійське мистецтво, зберігаючи античні традиції, виробило свій урочисто-репрезентативний стиль, який був пов'язаний з церковними догматами.

Візантійські митці спромоглися надихнути канонічні форми живими ознаками часу, реальністю, емоційно наситити зображення. Припинила своє існування Візантія у 1453 році внаслідок турецького завоювання. Але її культура вплинула на мистецтво Київської Русі, Західної Європи, Закавказзя, південних слов'ян. На території Західної Римської імперії, після падіння Риму (476 р.) виник цілий ряд варварських держав. Рабовласницький спосіб виробництва змінив феодальний. Історія мистецтва середньовіччя поділяється на три періоди: дороманський (V - XV), романський (XI - XII), готичний (XII - XV).