Мистецтво епохи еллінізму |
Виникнення нетривкої імперії Олександра Македонського було обумовлене кризою грецької рабовласницької системи. Після її розпаду були утворені елліністичні деспотичні монархії (IV - I століття до н. е.), культура яких складалася з еллінських традицій. Однак в мистецтві елліністичної епохи також спостерігається взаємодія традицій грецької культури з східною. Завдяки завойовницьким походам Олександра Македонського (334 - 324 р. до н .е.) збільшилася кількість рабів, це дало можливість розгорнути велике будівництво на Сході, де виросло багато нових міст. В цей час материкова Греція відійшла на задній план. Найбільшими економічними й культурними центрами елліністичного світу стали міста Пергам у Малій Азії, Антіохія в Сирії, Александрія в Єгипті, острів Родос в південно-східній частині Егейського моря. В цей період швидко розвиваються природничі науки, філософія, математика. В історії мистецтва ця епоха також залишила глибокий слід. Архітектура цього часу переживала значне піднесення. Для неї було характерне створення великих паркових комплексів, ансамблеве будівництво. Художників захоплювали суперечливі образи м'якого ліричного звучання або образи сповнені трагізму, патетики. В мистецтві і в житті був втрачений ідеал людини-громадянина, зникли риси героїзації, які були властиві культурі попереднього періоду. Посилилися риси індивідуалізму, які виявлялися в зображенні надмірної складності буття або в уславленні монарха. Ми маємо уявлення, як планувалися елліністичні міста завдяки археологічним розкопкам. Як правило, центр було розташовано на пагорбі, під прямим кутом одна до одної йшли улиці, вони ділили на квадрати квартали міста. Площа знаходилася у центрі міста, а на околиці - стадіон, парки, які досить часто були прикрашені скульптурою. У той час споруджувалися великі інженерні будівлі. Прикладом може служити Фароський маяк в Александрії (заввишки 120 - 140 метрів). Біля входу в гавань височів цей маяк і під час негоди вказував морякам дорогу. Фароський маяк простояв півтори тисячі років і вважався одним з семи чудес світу. Особливістю елліністичної архітектури є тенденція до декоративної пишноти споруд та великих масштабів. Уявлення про них дають громадські споруди (булевтерій - місце засідань міської ради - у Мілетті), храми (Аполлона біля Мілета). І в монументальній скульптурі відчутна ця тенденція. Наприклад, колосальна бронзова статуя богині Тіхе була поставлена в Аніохії (Мала Азія). На Родосі стояло біля 100 величезних статуй, серед них - статуя бога сонця Геліоса, яка виконана учнем Лісіппа Харесом і відома під назвою "Родоського колоса". Найбільш повно пошуки елліністичних майстрів відбилися в пам'ятнику "Самофракійська Ніка", який був поставлений мешканцями Родоса на острові Самфракія на честь перемоги Деметрія Поліоркета над флотом єгиптян. На високому п'єдесталі, який має форму передньої частини бойового корабля, стоїть богиня перемоги. Стрімкі лінії тілі, підкресленого складками одягу, широкий розмах крил втілюють її переможний крок. Серед інших вирізняє цю скульптуру оптимістичне звучання. Набула поширення в епоху еллінізму жанрова скульптура. Численні образи простих людей створюють олександрійські майстри (Статуя "Старий рибалка"). Сюжети, присвячені дітям були особливо популярними. Боеф з Малої Азії належав до майстрів жанрової скульптури. До наших днів дійшла мармурова копія його композиції "Хлопчик з гусаком". Безпосередністю відзначалися теракотові і бронзові елліністичні статуетки. Історичний портрет стає великим досягненням елліністичної скульптури. Виявляються нові тенденції в зображеннях філософа Сенеки, драматурга Менандра, філософа Арістотеля. Майстер Полієвкт постає перед нами, як тонкий психолог. Він виконав у 280 р. до н. е. статую Демосфена. Весь у трагічних роздумах оратор, худе тіло, його поза, плащ, що перекинутий через плече, дають уявлення про гіркоту патріота, який намагався об'єднати афінян на боротьбу с македонцями. Але все марно. За своїм характером статуя Демосфена глибоко індивідуальна й драматична. В Пергамі, столиці маленької держави в Малій Азії, близько 180 р. до н. е. було збудовано ансамбль акрополя. Вівтар Зевса - центральна споруда ансамблю. Він був споруджений на честь перемоги пергамського царя Аттала над племенами галатів. Оздоблений вівтар рельєфним фризом (довжина 130 м.), який зображав боротьбу богів і гігантів. Вплив мистецтва Скопаса відчувається у скульптурі фриза. Гіганти, сини богині землі Геї повстали проти богів Олімпа і в бою зазнали поразки (за легендою). Виконаний фриз у техніці високого рельєфу (горельєфа), що іноді переходить у круглу скульптуру. Як правило, постаті богів більші ніж постаті гігантів. Зевс - центральна постать фриза. Він бореться з трьома противниками одночасно. Скульптор в його образі втілив мужність і силу людини, незламну волю до перемоги. Також дуже виразна сцена боротьби богині Афіни з крилатим гігантом Алкіонеєм. Фігура богині дихає рішучістю й владністю. Крилата Ніка летить їй назустріч з вінком перемоги. Гігант намагається звестися на ноги, але марні усі його зусилля. Смертельно жалить Алкіонея священна змія Афіни. Поруч з Афіною, бачимо трагічну постать матері гігантів Геї. В нестямному відчаї, розкинувши руки, вона оплакує поразку синів. Пергамський скульптурний фриз вважається найкращим представником елліністичної монументальної пластики. Відзначається досягненнями також і станкова скульптура. Майстер Епігон працював у Пергамі. Йому, можливо, належить скульптура , на якій зображений галл, що уникаючи полону, вбиває свою дружину. Статуя Афродіти Мілоської, що була створена близько 120 років до н. е. майстром Олександром, продовжує традиції мистецтва Праксітеля. Афродіта Міловська - образ чарівної жінки, сповнений спокійної впевненості і благородства, чистоти. Фігура Афродіти вражає гармонією духовної й фізичної краси, досконалістю форм, поетичною натхненністю. Скульптор в обробці мармуру досягнув надзвичайної віртуозності, передавши найменші відтінки тіні й світла. Скульптурна група "Лаокоона" (близько 40 років до н. е.), яку створили родоські скульптори Афінодор, Агесандр, Полідр, також належить до кращих пам'ятників елліністичної епохи. З легендою про падіння Трої пов'язаний зміст "Лаокоона". Довго не могли греки подолати троянців. І вони змушені були вдатися до хитрощів. Під стінами Трої греки залишили величезного дерев'яного коня, в якому був захований загін воїнів. Хоча жрець Лаокоон і був проти, але троянці ввели в місто коня. Богиня Афіна, покровителька греків, розгнівалася на Лаокоона. Вона покарала жерця і його синів: дві велетенські змії виповзли з глибини моря і задушили їх. Трагічну загибель героїв зображає композиція. Молодший син гине в страшних муках, його брат кличе батька на допомогу. Сам Лаокоон відчайдушно намагається боротися із зміями. Його атлетичний торс - у стані величезної напруги, а на обличчі - вираз страшного болю. Також набувають поширення в елліністичному мистецтві поверхова декоративність зображень, захоплення натуралізмом, побутовізмом. Це властиво, наприклад, скульптурним композиціям "Спляча Аріадна", "Аполлон Кіфаред", "Ніл", "Фарнезький бик". В елліністичну епоху успішно розвивалися гліптика й торевтика. Прекрасні вироби виготовлялися в Пергамі, Александрії. Камея Гонзага (з Ермітажу), на якій зображений Птоломей II та його дружина, належить до найбільш відомих пам'яток мистецтва. Велике значення для подальшого розвитку художньої культури людства мало елліністичне мистецтво. Елліністичні майстри зробили великий вклад у розвиток культури. |