Мистецтво грецької класики

Перемога греків над персами у війні, яка тривала багато років (500 - 449 рр. до н.е.), зміцнення міжнародного авторитету афінян, утворення морського союзу на чолі з Афінами - усе це зумовило культурне, політичне й економічне піднесення Еллади.

Сприяла розвитку демократичних художніх смаків - рабовласницька демократія, яка утвердилася в результаті реформ Клісфена. Стали зразками для наслідування твори скульпторів, архітекторів, що стверджували громадянські цінності. Мистецтво V - IV століття до н. е. одержало назву грецької класики.

Перший, ранній етап класики (490 - 450 рр. до н.е.) характеризується широким розмахом будівництва, розвитком громадянських естетичних ідеалів, пошуками синтезу двох видів мистецтва - скульптури й архітектури, намаганнями реалістичного відображення людини.

Висока класика - це вершина розквіту мистецтва (450 - 410 рр. до н. е.), пронизаного духом глибокої людяності і гармонії. Цей період називають епохою Перікла, за ім'ям правителя Афін, який дбав про розвиток літератури, мистецтва та науки. У часи високої класики архітектура досягла найвищого свого розвитку, художники створювали всесвітньовідомі пам'ятки, у яких були втілені передові ідеали часу. Архітектура звеличувала поліс, символізувала його міць і силу. Пропорції й масштаби архітектурних споруд порівнювали завжди з людиною.

Система регулярного планування міст архітектури Гіпподама - видатне досягнення класичної архітектури. Характерні її ознаки - планування житлових будинків та громадських споруд, поділ кварталів прямокутною сіткою вулиць. Втілив свою ідею Гіпподам уперше при будівництві Пірея, великої військової й торгівельної гавані Афін.

Остаточно утверджується тип периптеру в архітектурі ранньої класики. Це засвідчують храми Зевса в Олімпії і Посейдона в Пестумі (о. Сицилія). Суворі, величні, чітко сплановані, вони вражали чистотою виконання основних елементів і загальним силуетом, який однаково виразно сприймався з усіх боків. Конструктивне вирішення цих храмів відзначалося логічністю та точним розрахунком.

Фронтони храму Зевса в Олімпії були прикрашені великими скульптурними групами, в яких проявився героїчний характер мистецтва того періоду. Тут знайшли втілення тенденції, які намітилися на початку століття (у 490 році до н. е.) в скульптурних композиціях фронтону архаїчного храму Афіни, що на острові Егіні, а також синтез архітектури й скульптури.

Велике значення для розвитку грецької пластики мало скульптурне оздоблення храму Зевса, яке виконали невідомі майстри в 470 - 456 р. до н. е. Переважно с грецької міфології скульптори брали свої сюжети.

Високою майстерністю, єдністю задуму відзначається композиція, що показує весільне свято, на яке вождь племені лапіфов запросив героїв, богів та сусіднє плем'я кентаврів. В боротьбу з героями вступили сп'янілі дикі кентаври. У центрі цієї композиції фігура бога мистецтва і світла Аполлона, який приніс лапіфам перемогу.

Стрункий, високий він жестом вказує на кентаврів. Ось Тесей, який готовий сокирою завдати удару. Герой Пейріфой міцно тримає меч. Обличчя кентаврів спотворені гнівом, обличчя героїв дихають впевненістю і спокоєм. Ідея композиції - перемога розуму над стихією, добра над злом.

Війни, які постійно вели греки, вимагали багато воїнів, які готові захищати незалежність свого міста-держави. Тому елліни гартували тіло з ранніх років. Особливе місце в житті греків займали олімпійські ігри, які проводили раз на чотири роки. Переможці мали загальну повагу. Свої твори присвячували їм художники та скульптори. Але це були не конкретні портрети, а узагальнені образи красивих, сильних, мужніх людей, які в ті часи мали за ідеал. Скульптори показували юнаків на змаганнях, під час тренування, під час урочистого вінчання лавровими гілками.

Мірон з Елевтер - один з найбільш відомих скульпторів того періоду. Працював він в Афінах наприкінці другої та на початку третьої чверті п'ятого століття до н. е. До нас дійшли лише римські копії його творів.

Популярним став "Дискобол" Мірона. Багато поетичних рядків присвячено цій статуї. Спортсмен, якого зобразив скульптор, приготувався метнути диск. Тіло молодого чоловіка напівзігнуте, мить - і воно випростається, і диск полетить у повітря. Митець бездоганно передав анатомію тіла людини, підкреслив духовну і фізичну красу атлета.

Скульптурна група "Афіна та Марсій", що стояла на Акрополі також належить Мірону. Богиня Афіна, за міфом, винайшла флейту. Але інші богині стали з неї насміхатися, коли вона на ній заграла. Подивившись у воду, Афіна побачила, як спотворюється її обличчя під час гри. Тоді богиня Афіна викинула та прокляла флейту.

Силен Марсій, лісовий демон, якого зачарували звуки флейти, кинувся піднімати її. Той миті Афіна озирнулася, її лице спалахнуло гнівом, Марсій відсахнувся їх страхом.

Два протилежні характери об'єднує Мірон у цій скульптурній групі. Богиня Афіна жестом зупиняє Марсія. Образ сповнений правдивості, життєвості.

При правлінні Перікла (444 - 429 р. до н. е.), в епоху високої класики (450 - 410 р. до н. е.), було створено новий ансамбль афінського акрополя. Довго лежали залишки афінської святині, які були зруйновані персами, нагадуючи мешканцям міста про підступність ворогів. Для мешканців Афін відновлення Акрополя стало справою честі.

Геніальний скульптор Фідій був керівником усіх художніх робіт на Акрополі. Ціла когорта скульпторів і архітекторів працювала під його керівництвом. Афінський Акрополь став яскравим свідченням синтезу архітектури і скульптури. Усю красу, велич і досконалість ансамблю можна побачити тільки поступово наближаючись до нього. Грандіозні Пропілеї відкривали парадний хід до Акрополя. Їх спорудив зодчий Мнесікл.

В період свята Великих Панафіней (відзначалося кожні 4 роки) сюди на сході сонця рухалась урочиста процесія. Наче віддаляли Акрополь від Афін могутні дорійські колони. При підході до Пропілей першим є невеличкий храм Ніки Аптерос, який був витриманий іонійському стилі. Автором цього пам'ятника був Каллістрат. Храм побудовано на скелі і його форми читаються на фоні неба. Посередині центральної площі Акрополя, за дорійськими Пропілеями стояла бронзова статуя Афіни, автором якої був Фідій. З усіх кінців міста було можна бачити дев'ятиметрову фігуру покровительки Афін. Грізна богиня лівою рукою тримала щит, а правою спиралася на спис.

Праворуч можна бачити Парфенон - один із самих яскравих і досконалих храмів в історії світової архітектури. Архітектори Каллістрат і Іктін у побудові Парфенона досягли дивовижної гармонії пропорцій. Храм було побудовано з пентелійського мармуру. Золоті, червоні, сині кольори підкреслювали конструктивні деталі будівлі.

На дві частини був розділений Парфенон у середині. У східній, головній - стояла статуя Афіни, зроблена Фідієм в хрисоелефантинній техніці (дерев'яний каркас покривався пластинками із слонової кістки й золота). Статуя мала висоту 12 м. Зображена богиня була на весь зріст, у дорогому, красивому одязі, вона тримала у руці фігуру Ніки - символ Перемоги, а другою спиралася на щит, у якого згорнувшись лежала змія - символ мудрості. Щит богині був прикрашений рельєфами.

У так званому "приміщенні для дів", у другій частині Парфенона, молоді афінянки ткали священний одяг богині. Тут зберігалися важливі державні документи й скарбниця Афінського Союзу.

Фідій - грецький скульптор. Народився він між 500 і 480 роками до н. е. Навчався у Агелада, пелопоннеського майстра. Дуже добре Фідій оволодів знаннями натури. В його роботах був присутній дух високої класики. Це особливо відчутно в рельєфах і скульптурних групах, які прикрашали Парфенон. У центрі скульптурних композицій на фронтонах є Афіна. Суперечку між Афіною та Посейдоном за панування над Аттікою зображено на західному фронтоні: від удару спису Афіни виросло оливкове дерево, від удару тризуба Посейдона забило джерело морської води. Богиня стала володаркою Аттіки. На східному, головному фронтоні можна побачити зображення народження богині із голови Зевса.

Скульптури та фронтонні зображення прославляли рідне місто, його покровителів (богів). На численних метопах (рельєфні квадратні плити), бачимо різні сцени: битву лапіфів з кентаврами, греків з амазонками, боротьбу гігантів і богів.

Особливою продуманістю, єдністю й красою композиції відзначаються рельєфи фриза Парфенона (їх довжина 160 м.), який зображував святкову процесію громадян Афін. Автори реалістично передали різні моменти руху вершників і юнаків, старійшин міста, служителів з жертовними тваринами, дівчат у пишному вбранні, олімпійських богів.

В ансамблі акрополя, після смерті Фідія, з'явився ще один маленький храм, який був присвячений Посейдону, Афіні і міфічному царю Ерехтею - Ерехтейон. Автор цієї споруди не відомий. Храм був збудований на місці де колись сперечалися (за легендою) Афіна з Посейдоном.

Особливості планування храму визначив нерівний рельєф місцевості: його східна половина на три метра вища ніж західна. Три портики прилягають до храму. Два - підтримують іонійські колони, у третьому (південному) дах несуть скульптури дівчат-кор (каріатиди). Фронтально стоять усі шість каріатид, праве коліно трохи зігнуте, а це в загальному рисунки створює певний ритм. Каріатиди Ерехтейона вважаються шедеврами мистецтва високої класики.

Ще одним видатним скульптором є Поліклет з міста Аргоса. Його творчість позначена прагненням до класичного ідеалу. Ідеальні пропорції людського тіла він розрахував математично. За Поліклетом обличчя і кисть руки мають становити десяту частину зросту людини, голова - восьму. Поліклет стверджував, що частини тіла між собою повинні бути в такому ж співвідношенні, як і частини архітектурної будівлі. У трактаті "Канон" він виклав свої положення, який не дійшов до нашого часу. В бронзовій статуї "Доріфора" - юнак із списом (440 р. до н. е.), скульптор реалізував свою теорію на практиці. До нас дійшли лише римські копії цього твору. Зразком людської краси вважали греки "Доріфора".

Серед інших творів скульптора відомі "Поранена амазонка" (близько 430 р. до н.е.) і "Діадумен" (близько 420 р. до н. е.) - юнак, який вінчає себе після змагання переможною пов'язкою. Скульптура "Поранена амазонка" робилась як конкурсна для храму Артеміди в Ефісі. У цьому конкурсі приймали участь найвідоміші скульптори Греції - Поліклет, Фідій, Кресілай, Фрадмон. Перміг - Поліклет.

Наприкінці V століття до н. е. в скульптурі спостерігається прагнення вникнути в світ почуттів людей і поступово зникає героїчна патетика. Це просліджується у творчості Алкамена (статуя Афродіти). І мармурові балюстради храму Безкрилої Ніки також виглядають такими. У мистецтві намітився перехід мистецтва пізньої класики. Інтенсивно розвивається у V столітті до н. е. живопис, який не дійшов до наших днів і відомий нам лише за описами античних письменників. Живопис мав монументальний характер. Відомим Художником був Полігнот, який працював в Афінах і у Дельфах. В своїх творах він славив могутність Афін. Міфологічні сюжети використовував Полігнот у творчості, наприклад, вигнання Одісеєм женихів Пенелопи, битву греків з амазонками. У його фресці "Битва при Марафоні" звучить патріотична тема.

У розвиток живопису другої половини V століття до н. е. великий внесок зробив Аполлодор. Його ім'я пов'язане з досягненнями у моделюванні об'єму світлотінню.

Зевксіс (молодший сучасник Аполлодора) першим почав розробляти засоби повітряної та лінійної перспективи. Такі риси притаманні "Кратеру з Орв'єто" з зображеннями Геракла, Афіни та Аргонавтів з одного боку і сценою загибелі Необідів з другого. Значного поширення у середині V століття набули траурні лекіфи, які розписували по білому тлу чорним контуром. Майстри, які цей посуд розписували, досконало володіли лінією.

Вазопис занепадає наприкінці V ст. до н. е. Майстри втратили індивідуальність, розписи перевантажені деталями.

В останній третині V століття виник конфлікт між Пелопоннеським союзом (на чолі із Спартою) і Афінською державою. Це призвело до Пелопоннеської війни (431 - 404 р. до н. е.) і занепаду Афін. Мистецтва пізньої класики (400 - 325 р. до н. е.) торкнулася криза рабовласницьких полісів. Скульптура, архітектура пристосовуються до інтересів окремої людини. Мистецтво пізньої класики намагається показати героя в конфлікті з навколишньою дійсністю, передати почуття людини. Мотиви патетики, пристрасної напруги фізичних і духовних сил з'являються в образотворчому мистецтві.

На розвитку архітектури також позначилися суспільні зміни. Будівництво в Афінах було перерване Пелопоннеською війною. В архітектурі інтерес до храмового зодчества зникає, натомість споруджуються гімнасії - гімнастичні зали, палестри - стадіони, театри. Ведеться активно будівництво в Малій Азії та на Пелопоннесі.

Тенденція увічнення окремої особи з'являється в архітектурі у IV ст. до н. е. Прикладом цього є пам'ятник Лісікрата в Афінах (334 р. до н. е.), який возвели на честь переможного виступу його хору.

В оздобленні гробниці Мавсола (правитель персидської провінції Карії в Малій Азії) особливо помітна ідея увічнення монарха.

Мавзолей (усипальниця Мавсола), збудований архітекторами Сатиром і Піфеєм в середині IV ст. до н. е. в Галікарнасі, вважається одним із семи чудес світу. Гробниця поєднала в собі традиції східної та античної архітектури. Іонійські колони підтримували її пірамідальний дах. Фриз (150 м.), який тягнеться вздовж цокольного поверху, прикрашався рельєфами. Рельєфи були створені скульптором Скопасом (380 - 330 рр. до н. е.) і відтворювали сцени битви амазонок з греками. Надзвичайно стрункі рельєфи композиції. Фігурам властива живописність, свобода рухів, життєва достовірність.

Скопас - автор надгробного рельєфу, який було знайдено біля Афін на дні річки Ілісу. На ній бачимо юнака, який притулився до жертовника. Його батько стоїть поруч. Жест руки, яка піднята до вуст, ніби увібрав всю трагедію людини, що втратила сина.

Скопас першим розкрив у скульптурних композиціях втілив душевну муку, біль, печаль, розкрив глибокі людські почуття.

У творчості Праксітеля найповніше виявилась тенденція до зображення ідеально прекрасного тіла, ліричного образу, спокійного замріяного стану. Греки обожнювали Праксітеля, на його честь складали похвальні вірші. Статуя Афродіти, яку на замовлення жителів острова Кнід виконав скульптор, користувалася особливою популярністю. Багато хто з греків спеціально їздили на острів Кнід поблизу Малої Азії, щоб побачити цю статую. Своїми ідеальними формами приваблює ця скульптура. Дихає ніжністю образ Афродіти. Її обличчя з витонченими рисами неповторно красиве. Майстерно відобразив Праксітель духовну чистоту і красоту тіла.

Інша робота Праксітеля була не менш відомою - "Відпочиваючий Гермес з малюком-Діонісом". Під час розкопок в Олімпії було знайдено цю скульптуру. Скульптор відтворив сцену з стародавнього міфу, коли Гермес, гонець богів і покровитель мандрівників, який за наказом Зевса ніс на виховання до лісових німф його сина Діоніса, на відпочинку грає з малюком виноградним гроном.

Побудована група на контрасті ніжного тіла Діоніса і мужнього тіла Гермеса. Тонко моделює майстер поверхню мармуру, досягає відчуття теплоти людського тіла і реальних форм.

Духовно прекрасним і емоційним є "Відпочиваючий сатир" Праксителя. Численні копії свідчать про популярність цієї скульптури. У вигляді замріяного юнака зображено лісового демона з кола Діоніса. Шкура барса накинута на оголене плече. Безтурботністю, спокоєм дихає обличчя сатира. Волосся спадає на чоло красивими завитками. Пантеїстичні уявлення греків про природу у цьому творі втілив Праксітель.

Лісіп - останній великий майстер класичної епохи. Його ім'я оточене ореолом слави.. Близько 1500 бронзових статуй створив цей митець.

В своїх статуях Лісіпп прагнув розкрити типові риси сучасників і до зображуваного завжди виявляв особисте ставлення. Бронзова статуя "Апоксіомена" - найбільш відома робота Лісіппа. Атлет, який переміг на змаганнях, скребачкою зчищає із себе бруд. Тіло нахилене вперед, обличчя втомлене. Майстерно передав митець внутрішній стан людини: перехід від напруження до спокою.

Свого часу оригінал статуї перевезли до Риму і встановили на площі перед термами полководця Агриппи (I століття до н. е.). Цей яскравий твір дуже любили римляни.

Інтерес митця до психологічного портрета яскраво проявився в зображенні Александра Македонського. Скульптор прагнув розкрити душевні переживання цієї людини, передати неоднозначність її образу. Сумний погляд, болісно скривлені вуста свідчать про суперечність, складність натури портретованого.

Геракл був улюбленим героєм Лісіппа. Майстер виконав серію творів про подвиги Геракла.

В епоху пізньої класики теракотові статуетки, які зображали дівчат, набули поширення. Статуетки з Танагри користувалися особливою популярністю.

В скульптурі пізньої класики крім прогресивного напряму спостерігається ідеалізований напрям. Майстер Кефісодот - представник цього напряму. У своїх роботах митець прагнув тільки до зовнішніх ефектів. Леохар, придворний художник Александра Македонського, був талановитим представником ідеалізуючого напряму. Статуя "Аполлон Бельведерський" (його найкращий твір), технічно досконала, але позбавлена внутрішньої значущості, надто театралізована.

Ідеали своєї епохи відбило мистецтво класики. Воно є зразком реалістичного відображення дійсності.