Нове царство

У XVIII ст. до н.е. Єгипет був завойований кочовими племенами. Сталося це в результаті послаблення централізованої влади і зростання соціальних суперечностей.

Період Нового царства (16 - 11 століття до н. е.) почався після ліквідації панування загарбників.

Внаслідок війн, які у цей період успішно вів Єгипет у Нубії та у Сирії, були розширені кордони і зміцнилася держава. Поповнюється армія рабів, збагачується скарбниця царя. У Фівах (столиці) - знову відбувається будівництво храмів та палаців.

Прямокутні - храми Нового царства. Їх оточували високі стіни. Широка дорога вела до храму, а з двох її боків були розміщені статуї сфінксів. Оздоблений двома пілонами з вузькими дверима між ними вхід у храм. Видовжений двір знаходився за входом. Двір, обнесений колонадою, переходить у великий широкий гіпостільний, або колонний зал і святилище.

Яскравими пам'ятниками цієї епохи є Луксорський і Карнакський храми бога Амона, що поблизу Фів. Кожний фараон добудовував ці храми на протязі кількох віків, оздоблював їх високими стелами, гігантськими скульптурними зображеннями царів і богів, сфінксами, рельєфами та настінним живописом.

В архітектурі цих споруд оригінальним є використання різних колон. 151 колоною прикрашено храм у Луксорі. Тут зустрічаються рослинні колони та колони з капітелями у формі дзвона. В період Нового царства велич споруд досягалась перспективою чергування колон, а не тільки їх монументальністю. Поздовжня колонада погляд вела вглиб, а це підсилювало ефект просторової перспективи.

Серед архітектурних ансамблів Нового царства видне місце посідає Храм жінки-фараона, цариці Хатшепсут (кінець XVI ст. до н. е.). Архітектор цього храму Сенмут, талановитий будівничий, на трьох тересах розмістив один над одним три прямокутники розрахував так, щоб горизонталі терас чергувалися з вертикалями колон.

Ця споруда чудово вписалася в навколишній пейзаж. Чітко вирізняються стрункі стовпи колон на тлі сіро-коричневих скель. Внутрішнє оздоблення храму було дуже багатим - численні двері, інкрустовані бронзою, стінопис, срібні та золоті плити підлоги, скульптура. В храмі - близько 200 статуй, серед них не мало тих, що відтворюють образ самої Хатшепсут.

Фараон Аменхотеп IV відіграв особливу роль в історії Єгипетської держави. Намагаючись принизить авторитет жерців, які протиставляли свою владу владі царя, Аменхотеп заборонив поклоніння богам, почавши складати хвалу тільки Атону - божеству сонця.

Фараона вважали улюбленим сином Атона. Він почав називатися Ехнатон - "милий Атонові". Новозбудовану столицю було названо Ахетоном - "небосхил Атона". Нині на цьому місті є селище Амарна, тому культура цього часу має назву амарнська.

Реалістичні тенденції властиві мистецтву періоду правління Аменхотепа IV. Зображення самого фараона, його дружини Нефертіті та їх дітей були дуже реалістичні.
Жерці чинили опір реформам Ехнатона. Вони знову підняли голови, після смерті фараона. Був заборонений новий бог, а кам'яну кладку храму Атона було використано для будівництва інших храмів у Фівах.

Археологи відкопали у 1912 році майстерню Тутмоса, який був придворним скульптором Ехнатона. В майстерні було видно сліди погрому, але портрети Нефертіті та Ехнатона уціліли. З геніальною майстерністю Тутмос риси обличчя цариці: м'який овал, лебедину стрункість шиї, ледь помітну усмішку ніжних уст. До скарбниці світової культури увійшло скульптурне зображення Нефертіті, воно є одним з кращих реалістичних пам'ятників мистецтва Єгипту.

Тутанхамон - зять і наступник Ехнатона знайшов спільну мову з жерцями, але помер він у ранньому віці. Гробниця Тутанхамона - дає уявлення про мистецтво того періоду, вона єдина збереглася не пограбованою. В ній в 1920-х рр. знайдено багато предметів мистецтва: статуетки, мініатюри, скульптури, предмети художнього ремесла, рельєфи. Також там була золота посмертна маска вісімнадцятирічного Тутанхамона.

Амарнська культура мало вплив на розвиток мистецтва Нового царства.

Усі наступні правителі, особливо Рамсес II, продовжували вести боротьбу із аристократичною верхівкою і жерцями. Знову почало розгортатися храмове будівництво.

Велика увага була приділена розширенню храму Амона в Карнаку. Цей храм вражає пишним декором, грандіозними масштабами, великою кількістю статуй.

Багато скульптур створювалися на честь Рамсеса II. Так в храмі Рамсеса було поставлено грандіозну статую фараона, а перед Лукорським храмом - шість великих статуй царя.

Статуя фараона, яка знаходиться в турінському музеї належить до кращих образів Рамсеса II. В ній реалістично зображені і тіло фараона, і його одяг. Митець створив образ впевненого у собі і сильного воїна.
Мистецтво Амарни особливо позначилося на розписах гробниць і храмів, в яких художники відтворювали побутові сцени ("Молитва під пальмою", "Поливка саду" та інші).
Храми досить часто вирубували в скелях. Наприклад, храм в скелях Абу-Сімбела (нижня Нубія). Перед ним стояли чотири височенні статуї царя.

Тяжке становище населення Єгипту, безперервні війни призвели до послаблення держави. Тому з 11 ст. до н. е. Єгипет почав втрачати цілісність та припинив відігравати панівну роль серед країн Давнього світу.

Починає гальмуватися будівництво, художня цінність пам'ятників знижується. При ефіопській династії (8 - 7 століття до н е.) відбулося деяке відродження культури. Про свідчать реалістичні скульптурні твори, наприклад, портрет градоначальника Фів Ментуемхета. В той час Єгипет уже захопила Ассірія.

На період правління саїської династії (7 - 6 століття до н. е.) припадає короткий розквіт єгипетської культури. Тяжіння до художніх форм Стародавнього царства стає характерним для мистецтва. Розквіт художніх ремесел, пишність і багатство заупокійних гробниць, реалістичне трактування скульптурних портретів - усе це впливало на подальший розвиток єгипетського мистецтва, яке продовжувало розвиватися, незважаючи на наслідки персидського завоювання (525 р. до н. е.)

Єгипет був завойований македонцями у 334 році до н. е. При династії Птолемеїв він зберіг політичну самостійність. У цей час будівництво повертається до старих традиційних форм, наприклад, храми Дендері, Есні, Едфу та на острові Філе.

Надзвичайно велике значення мало мистецтво Давнього Єгипту для історії світової культури.