Що таке мистецтво і нащо воно існує?

Усяке мистецтво, поперше, відтворює життя і, подруге, впливає на життя.

Відтворення життя кожне мистецтво здійснює з допо­могою особливих засобів, властивих даному мистецтву: письменник у своєму романі, в повісті або в оповіданні відтворює життя з допомогою слів, художник-живописець у своїх картинах — з допомогою фарб і ліній, скуль­птор у статуях — з допомогою глини, гіпсу, мармуру тощо, актор — з допомогою свого власного тіла, свого голосу і своїх рухів. Ті засоби, з допомогою яких дане мистецтво відтворює життя, звуться засобами виразності.

Нащо ж люди з допомогою різних засобів виразності відтворюють життя? Нащо вони пишуть оповідання, малюють картини, ліплять статуї, ставлять спекталі? Відповівши на це питання, ми відповімо на питання про те, нащо існує мистецтво.

Усякий художник, відтворюючи дійсне життя, зобра­жаючи в своєму творі той чи інший факт, ту чи іншу подію, завжди прагне виразити своє ставлення до зоб­ражуваного життя, тобто ті почуття і думки, які даний факт або дана подія викликали в ньому самому. Він прагне заразити цими думками і почуттями інших людей. Він хоче, щоб і інші люди відчували ті ж почуття, що і він, зрозуміли б дане явище життя так само, як зро­зумів його він сам.

Але цього мало. Виникає питання, нащо художник прагне викликати в інших людях певне ставлення до зображуваного життя? А для того, щоб впливати на їх поведінку, на їх діяльність.

Люди діють у житті так, а не інакше залежно від того, до якого класу, до якого середовища належать вони, залежно від цього так або інакше вони ставляться до різних явищ життя, до різних фактів, подій, до різних людей і до різних їх суспільних угруповань. Буття, середовище визначають поведінку, розуміння життя. Поведінка людини випливає з її розуміння життя. Отже, викликаючи в людях певне ставлення до різних явищ життя, певне розуміння життя, художник ставить собі завдання змінити поведінку людей, змінює їх діяльність. А оскільки в наслідок людської діяльності змінюється життя, то ми маємо право сказати, що художник, впли­ваючи на поведінку людей, сприяє перебудові життя, його переробці. Це і є кінцева мета всякого мистецтва.

Спробуємо зрозуміти це на прикладі. Припустимо, що художник стикнувся з якимнебудь фактом, який викликав його обурення. Наприклад, він став свідком шкідницької діяльності якогонебудь куркуля в колгосп­ному селі. В цьому разі він намагатиметься відтворити цей факт засобами свого мистецтва (живописець—  з до­помогою ліній і фарб, письменник — з допомогою слів тощо) для того, щоб викликати і в інших людях таке ж обурення і таку ж зненависть, які живуть у ньому самому. Він намагатиметься так показати цю подію, щоб його власне ставлення до неї, його розуміння цієї події дійшли до глядача або до читача. Впливаючи на думки і почуття людей, на їх свідомість, художник певним способом впливає і на їх поведінку: люди з більшою енергією і з більшим розумінням справи поведуть боротьбу з куркульством, з більшою енергією візьмуться за кол­госпне будівництво.

Художник свій вплив на людей засобами свого мисте­цтва здійснює не інакше, як в інтересах класу, Інтереси якого він захищає.

Ми знаємо, що трудящі нашої країни поставили перед собою завдання корінної переробки життя на нових, соціалістичних засадах. Отже, завдання нашого, радян­ського мистецтва повинно полягати в тому, щоб допо­магати трудящим розуміти життя і сприяти його пере­будові в інтересах трудящих нашої країни і всього світу. Ясно, що саме в цьому повинно полягати завдання також і театрального мистецтва.

Діяльність людини, спрямована на те, щоб засобами мистецтва відтворювати життя і впливати на нього в ін­тересах свого класу, зветься художньо-творчою роботою. Наслідком художньо-творчої роботи є витвори мистецтва (повість, оповідання, картина, статуя, спектакль тощо). Той, хто створив даний витвір мистецтва, зветься його автором. Автором повісті або оповідання є письменник, автором картини — художник-живописець, автором ста­туї — скульптор, автором споруджуваного будинку — ар­хітектор, автором музичного твору — музикант-композитор і т. д.

Г. Захава, К. Міронов. 1937 р.
Переклад М. Дібровенка