Вишивка в Радянській Україні |
Вишивка — найбільш поширений вид українського декоративного мистецтва. Пройшовши багатовіковий шлях розвитку, в радянських умовах вона досягла свого розквіту. Значну роль відіграла в цьому організація кооперативних майстерень. Вони створюються у відомих центрах народного мистецтва — на Полтавщині, Чернігівщині, Київщині, Поділлі — і сприяють піднесенню творчої ініціативи на місцях. Кооперативні майстерні були першими багатолюдними школами вишивання. Найталановитіші народні умільці стали інструкторами, консультантами та вихователями молодих кадрів. В нових умовах праці найбільш повно розкриваються творчі здібності вишивальниць. Появляються оригінальні композиції декоративних панно, сповнені казкової фантазії та життєрадісної динаміки. Вони становлять новий вид декоративно-образної вишивки. На особливу увагу заслуго-вують панно, вишиті за ескізами народних майстрів Ганни Собачко та Параски Власен-ко з с. Скобців на Київщині, які у своїх композиціях з пишнобарвних квітів виявили великий живописний талант. Яскравою демонстрацією безмірного багатства української вишивки стала Перша українська виставка народного мистецтва, організована у 1936 р. На ній експонувалося сімсот вишиваних робіт з різних областей і місцевостей. Зміцнюється творча співдружність художників і народних майстрів. Вона виявляється насамперед у спільному опрацьовуванні проектів декоративного вишивання. Згодом, у 40 — 50-х роках, творча ініціатива в мистецькому вишиванні переходить до художників. Народні майстри стають здебільшого виконавцями їх проектів або копіюють їх живописні твори, стараючись вірно передати усі деталі оригіналу. Значного поширення здобуває вишиваний портрет. Відомі серії портретів В. І. Леніна, Т. Г. Шевченка, І. Я. Франка, героїв громадянської і Великої Вітчизняної воєн та інші, які зберігаються у фондах Київського музею українського мистецтва. Популярними стали декоративні панно, присвячені видатним подіям, меморіальним датам. В художніх майстернях працюють сотні вишивальниць, які прикрашають орнаментальною вишивкою предмети одягу та хатнього устаткування, переважно за еталонами художників. Виникають еталони продукції, наприклад «Гуцулка» — сорочка, оздоблювана поліхромним геометричним узором з перевагою червоного кольору, «Українка» — сорочка, вишита одним кольором або у злагодженому сполученні двох-трьох відтінків. Виготовляються у майстернях і унікальні вироби, призначені для виставок, наприклад вишивані шовком на тонких шовкових тканинах купони жіночих блуз і суконь, чоловічих сорочок, декоративні рушники, скатерті, наволочки, занавіски та інші. Велике значення для розвитку вишивання мало введення його як мистецької спеціальності в художніх учбових закладах. Вишивка стає предметом грунтовного і глибокого вивчення. Особлива увага при цьому приділяється народній вишивці. Студенти звертаються до неї як до першоджерела для нових художніх композицій. Як ніколи тісним стає зв’язок між народною та художньо-декоративною вишивкою. Основна робота над розвитком і популяризацією українських вишивок зосереджується в останньому десятиріччі у художньо-промислових майстернях, де прикрашуються предмети побуту та одягу. Деякі майстерні Київщини, Полтавщини, Поділля, західних областей УРСР нагромадили багатий досвід і стали своєрідними мистецькими школами, в яких формується стиль вишивок окремих районів. Славляться своїми виробами майстри Полтавщини. Для прикрашування інтер’єрних тканин тут дуже вдало застосовуються мережки, виконувані білими нитками на тонкому льняному полотні (занавіски, скатерті, доріжки, наволочки, рушники тощо). Узори укладаються на великих площах; співвідношення їх складових частин та застосування ефекту ажурності завжди доцільно продумані і художньо врівноважені з гладким тлом. Своєрідними є вироби із застосуванням полтавської гладі, яка м’яко стелиться на тонкій тканині. Узори приваблюють легкістю рисунка та ніжністю кольорів. Вишивання гладдю, яке створює суцільні кольорові площинки, застосовується у тематично-образних композиціях портретів, декоративно-сюжетних і меморіальних панно. Особливістю художнього вишивання Полтавщини, а також сусідніх областей Центральної України є декоративні рушники з характерним мотивом квітучої гілки. У творах сучасних народних майстрів і художників класична композиція рушникового узору зазнає різноманітних перетворень, але типова схема побудови орнаменту і притаманний їй монументальний характер залишаються в основному незмінними. Прикладом такого вишивання може бути рушник, присвячений 150-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка (автор А. Ланчинська), який зберігається в Київському державному музеї українського народного декоративного мистецтва. Користуючись традиційним способом розміщення орнаменту з рослинних мотивів, авторка створює оригінальну композицію. Тематичний мотив розміщений на двох протилежних краях рушника і розподіляється «а нижню і верхню частини. Із згущеного горизонтального (у нижній частині) узор розвивається у вертикально укладений орнамент з квітів, який обрамляє портретний силует Т. Г. Шевченка та ювілейні дати. У верхній частині композиція значно полегшується, вивільнюючи щораз більше гладкого поля. Змістовність рисунка дуже вдало підсилена умілим застосуванням різноманітних стібків декоративного рушникового вишивання. На Київщині виділяються своєрідною декоративністю набірувані вишивки. Вони дають густі, без пробілів, узори геометричного орнаменту в декілька кольорів. Співвідношення різних барв створює безліч цікавих варіантів узору, причому останній може бути витриманий у спокійних тонах або сильному контрастному доборі кольорів. Київські майстри часто застосовують багатоколірне гаптування, передусім у тематично-меморіальних композиціях, сюжетних зображеннях і портретах. Чудові роботи виконує у цій техніці видатний спеціаліст художнього вишивання О. Кулик. Барвистою насиченістю відзначаються меморіальні рушники, вишиті за ескізами майстрів настінного малювання Віри і Галини Павленків, П. Глущенко, М. Тимченко та інших. Вишивки північних районів України по-новому опрацьовані народними умільцями с. Дігтярів і поширені у виробах художньої промисловості. їм притаманні сполучення двох-трьох різних відтінків у яскраво-контрастному з’єднанні, а також повні або ажурні геометричні орнаменти. Філігранна розробка дрібночленованого орнаменту, що стелиться темними смугами (багряними, чорними, синіми, фіолетовими, приглушено-золотавими, темно-зеленими) на білому полотні, різноманітність дрібних ламаних спіральних і хвилястих форм, які часто розвиваються у складні декоративно стилізовані рослинні орнаменти та силуетні зображеня пташок, плавна ритмічність у композиції, багатство техніки виконання з перевагою способів вишивання на зразок ткання створюють характерні риси вишивок Поділля, і перш за все с. Клембівки. Вони широко використовуються в художній промисловості, особливо при виготовленні декоративних предметів інтер’єра, а також галантерейних виробів. У Клембівській майстерні зроблено ряд чудових вишивок на блузах із тонкого шовку, полотняних сорочках, скатертях. Вони експонувалися на виставках і дістали високі нагороди. Наприклад, робота вишивальниці О. Коржук відзначена в Празі і Марселі. У м. Косові Івано-Франківської області, найбільш розвинутому центрі народного мистецтва західних областей України, багато років існують художньо-промислові майстерні та училище прикладного мистецтва. Основою для праці косівських умільців стали вишивки Східних Карпат. Виконувані різними способами гладких, поверхневих і ажурних стібків геометричні поліхромні узори карпатських вишивок стали дуже популярними і в незліченних варіантах прикрасили інтер’єрні тканини, одяг, галантерейні, сувенірні вироби тощо. Косівські узори побудовані з простих і ламаних ліній та гострокутних фігур. Мотиви укладаються у стрічковому повторному ритмі. Вони густі, туго вишиті, без пробілів. Своєрідний колорит, утворений поєднанням червоного, зеленого, жовтого кольорів (звичайно у двох-трьох відтінках), дає веселу тонацію з гарними переливами відтінків та золотавими відблисками. Орнаментально і колористично насичені карпатські вишивки застосовують для прикрашування великих площ — скатертей, рушників, покривал. Світлий колір тканини створює для них контрастне тло. Саме в такому плані працює над розвитком гуцульської вишивки заслужений майстер народної творчості УРСР Ганна Герасимович. Вона є автором багатьох самобутніх орнаментальних тематичних і портретних композицій. Більш як 25 років існує у Львові фабрика художніх виробів ім. Лесі Українки. Працівниці фабрики — народні майстри Львівщини, збагатили українську радянську вишивку своєрідними узорами своєї області і вперше ввели їх в художню промисловість. Скромні, чіткі за композицією орнаменту колоритні вишивки Львівщини добре підходять для оздоблення різних предметів сучасного побуту. І як традиційна народна творчість, і як творчість професійних художників вишивка успішно розвивається і набуває нових декоративних рис. Нема на Україні села, жителі якого не застосовували б її в обладнанні хати, в побуті. Вишивані предмети складають комплекти, в яких зі смаком добрані орнаментальні мотиви та кольори. Збагачується їх асортимент, а також композиція декору, в якій виступає провідна думка вишивальниці: створити цілісне оформлення інтер’єра. В узорах переважають веселі квіткові мотиви. Вишивка широко використовується як прикраса одягу. Відповідно до якостей та кольору матеріалу — шовку, оксамиту, вовняних і бавовняних тканин, а також до нових форм і крою окремих предметів вбрання вона міняє свій характер. Найчастіше застосовують різні стібки гладі і ажурне вишивання, вдаючись до декоративно-площинної передачі рослинних форм. З тонким смаком народні майстри користуються багатством кольорової палітри. Синтезуючи мистецькі надбання народної творчості, художники Полтавщини, Київщини, Поділля, Чернігівщини, Гуцульщини, Буковини, Закарпаття, Волині та інших областей створюють оригінальні вишивки, які є новими зразками декоративної гармонії і ритму. В їх композиціях часто передані особливості вишивок різних районів. Спільною творчою працею народних майстрів і художників-професіоналів українська радянська вишивка всебічно розвивається, широко входить у художню промисловість, знаходить застосування в побуті міста і села. І. В. Гургула 1969 р. |