Вишивка XIX — початку XX ст.

На відміну від попереднього періоду пам’ят­ки народної вишивки XIX — початку XX ст. збереглися в значній кількості і з усіх райо­нів України. Найбільшу групу становлять волинські ви­шивки. їх єднає спільність узорів, кольорів та техніки. Найдавніші типи народних узорів збереглися у північній частині Волинської і Ровенської областей, у так званому Поліссі.

 

Саме для поліських вишивок характерні спрощено геометричні узори, такі, як рядки поодиноких або по декілька вписаних один в один ромбів, часом з видовженими кінцями, іноді зі зрізаними знизу і зверху кутами або тільки половинками ромбів. Трап­ляються хрестикові фігури або зірки у різних композиціях.

 

Найбільша різноманітність узорів вишивок зв’язана з середньою смугою Волині. Тут вони також переважно геометричні, але не­рідко з рослинними мотивами. Поширена ви­шивка восьмикутних зірок.

 

У південній частині Волині вишивки, особливо на манишках чоловічих сорочок, будуються з досить простих, головним чином геометричних мотивів. Основу їх становлять звичайні або витягнуті ромби, укладені в ша­ховому порядку або скісними рядками, що іноді сходяться посередині манишки під ку­том. Часто такий орнамент побудований на узорі восьмикутної зірки в багаторазовому повторенні, виконуваної як гладдю, так і хрестиком. Рослинний орнамент має вигляд реалістично трактованих рож, рідше інших квітів з гілочками і без них.

 

Всі ці узори дуже прості за задумом, не вражають чимось надзвичайним і разом з тим приємні своєю обдуманою стриманістю, скромністю і влучним застосуванням.

Основним кольором на Волині і особливо на Поліссі був червоний. Інколи до червоних вишивок, виконаних технікою занизування, по боках узору, а іноді і посередині додава­лася тонка чорна або синя смужка в одну або дві нитки. Значно рідше зустрічається один чорний колір. Вишивали також тільки ви­біленими льняними нитками, вдвоє сукани­ми, що давали приємний полиск. Багатоко­лірність була випадковим і пізнішим яви­щем.

 

Чимало узорів поєднують у собі різні види техніки. Найбільш поширеним було за­низування.

 

Застосовувалася також хрестикова техніка, переважно у вишивках з рослинним орнаментом.

 

На Волині, як і скрізь на Україні, вишив­ками прикрашалися різні предмети зимового, літнього чоловічого та жіночого одягу. Особ­ливо складні узори і в більш вишуканих ком­позиціях підбирали для сорочок. У чоловічих сорочках вишивалися досить широкий прямо­кутник на грудях (манишка) та стоячий комір і манжети (чохли). Жіночі сорочки багатші вишиваними прикрасами. Зосереджені вони головним чином на рукавах.

 

Для Київщини характерні вишивки з гео­метричним або згеометризованим рослинним орнаментом. Узори порівняно вузькі, але складні, чітко і оригінально побудовані. Зви­чайно вони червоного кольору з чорним, іно­ді з малим додатком жовтого. Білий фон полотна підкреслює рисунок і надав вишив­кам ясного вигляду. Часом білі вишивки уріз­номанітнюються невеликою кількістю черво­ної і ще менше чорної ниток. Вишивки на декоративних рушниках звичайно червоного кольору, складних композицій.

Найбільш уживані на Київщині види тех­ніки: хрестик, гладь, набирання, стебнівка, шов поза голку.


На Чернігівщині були поширені більш геометричні узори. Переважали червоний і білий кольори. Інколи вживався синій з чер­воним на білій основі.

 

Високими художніми якостями відзнача­ються декоративні рушники. Найчастіше їх прикрашали рослинним узором, технікою гла­ді в червоному, часом з невеликим додатком синього кольору.

 

Для Чернігівщини типові такі види техні­ки: качалочка, гладь, набирання (човникова техніка), вирізування з лиштвою, штапівка (стебнівка), мережка, хрестик тощо. Вико­ристовувалася комбінація кількох видів тех­ніки вишивання, що дає цікаві ефекти.

 

Одноколірними вишивками славилася Пол­тавщина. Чудове враження справляють жіночі сорочки, білі рукави та інші деталі яких су­цільно вкриті геометричним орнаментом, ви­конаним небіленою ниткою. Тонка робота, поєднання різних технік — лиштви, вирізу, виколу, зернового виводу, верхоплуту, мере­жок — створюють красу і багатство полтав­ських вишивок. При використанні двох або трьох кольорів — темно-голубого, синього і зеленкуватого або сіро-голубого, ясно-беже­вого і коричневого,— особлива увага приділя­лася гармонійному, спокійному підбору цих кольорів.

 

Любили полтавські майстрині і рослинний орнамент. Досить стилізований, виконаний в одному кольорі, найчастіше в червоному або блакитному, він не поступається своєю кра­сою перед геометричним.

 

Вишивки на території сучасної Дніпропет­ровської області мають багато спільного з вишивками Полтавщини. Проте на відміну від останньої тут були популярні поліхромні вишивки півхрестиком та дрібним хрестиком. Часто півхрестикові вишивки виконувалися грубою ниткою і справляли враження рель­єфних. Узори переважали геометричні і згеометризовані рослинні.

 

Звертають на себе увагу ажурні манишки чоловічих сорочок, прикрашені білим узором і обведені по краях чорними або кольорови­ми смужками. Смужки виконувалися стебнівкою, швом поза голкою, хрестиком та низзю. Подібний спосіб оздоблення зустрічаємо і на рушниках. Особливою декоративністю від­значаються вишивки на корсетках, які ши­лися з чорного сукна або оксамиту. На їх темному тлі яскраво виділяється кольорова гладь соковитих рослинних узорів з зубчас­тих листків та дуже стилізованих квіток рожі.

 

Цікавими і різноманітними є вишивки Східного та Західного Поділля. В них пере­важають геометричні узори. Рослинні моти­ви, як правило, дуже стилізовані. Серед чис­ленних видів техніки вишивання головне міс­це займає низинне шиття.

 

Кількість кольорів подільських вишивок обмежена. Є багато одноколірних червоних, чорних або вишитих одною небіленою нит­кою, а також двоколірних — червоно-чорних, рідше з синім або жовтим кольором.

 

Чудові вишивки, виконані однією білою або кремовою ниткою, їх звали весільними. В с. Клембівці на Вінниччині вишивали срібною і золотою ниткою.

 

Своєрідні вишивки побутували на півдні Тернопільщини. Особливу увагу звертають на себе вовняні чорні вишивки зі згущеним стібом, високим рельєфом та кольоровим ефектом, що досягається обведенням окремих площин вишивки яскравими кольоровими нит­ками. Іноді такі вишивки нагадують палахко­тіння кольорових вогників.

 

У Галичині серед багатої спадщини різ­них узорів виділяється ряд оригінальних, властивих тільки цим місцевостям типів. У Го­родку і навколишніх селах був поширений дуже своєрідний тип вишивки, відомий під назвою городоцького стіба. Він відзначається смугастою побудовою, кожна смуга скла­дається з різних елементів дрібного узору — пальметок, зірочок, відомих в народі під на­звою «місячки», «півзірочки» («півмісячки»). Кожна категорія узору виконується іншою технікою, але завжди в червоному кольору з малим вкрапленням білих, темно-синіх та червоних ниток. Такі вишивки прикрашали уставки, манжети, коміри на жіночих сороч­ках та хустки, на яких оригінально розв’яза­но композицію вишитого кута.

 

На Яворівщині вишивали льняною небіленою ниткою, натертою для міцності вос­ком, по білому або сірому полотну технікою стебнівки — рівними густими смужками. Ко­ли такі смужки виконувалися рідким стібом (скаканка), поміж них давали рядки криву­льок та ромбиків. Найчастіше такими вишив­ками прикрашали коміри, манжети і пазухи чоловічих сорочок, а також запаски і жіночі кабати, де вони виступають поруч з чорним або червоним узором хрестикової вишивки.

 

Незважаючи на зовнішню простоту, цей вид шиття вимагає кропіткої праці, уваги і технічної вправності. Добротність виконання, тонкість кольорових сполук вишивок свідчать про високий художній смак їх творців.

 

Мальовничо виглядають вишивки кольо­ровою гладдю, на яких зображено барвисті квіти. Вони прикрашали сорочки і жіночі ка­бати.

 

Типовою для Галичини була також ви­шивка гладдю на бавницях — головних уборах заміжніх жінок. їх узор компонувався так, що між широкими ясно-червоними сму­гами йшла шовкова мережа дрібного геомет­ричного узору в сполуках жовтого, синього, зеленого та червоного кольорів.

 

Для південно-західних районів Львівщини характерна відмінна за стилем група чорних хрестикових геометричних вишивок із част­ково зашитим фоном. Пожвавлюють їх неве­ликий додаток червоної нитки та тонкі про­світи полотна у вигляді смуг ламаних ліній або рослинних згеометризованих узорів. Пе­реважає тридільна композиція уставки: цент­ральний узор замикав з двох боків легке ме­реживо зубчиків, піврозеток або квіток, що пом’якшують контрасти переходу від темних кольорів вишивки до білого полотна сорочки.

 

Особливістю цих районів в також устав­ки на рукавах чоловічих сорочок. Вони ціл­ком відрізняються від жіночих як своїм нескладним орнаментом, так і простою роз­цвіткою. Узори утворюються пересіченням поздовжніх і поперечних смужок, різних за довжиною прямокутників; які на кінцях уста­вок часто виконуються хрестиками, зірочка­ми та іншими мотивами. Основні кольори — синій і синій з чорним, до яких додається зелений, рідше жовтий та червоний.

 

Характерними для названих районів, зокрема для Бойківщини, були вишивки на брижах. Широкі рукави жіночих сорочок біля уставки або манжетів збиралися рівно­мірними зморшками, які скріплювалися між собою стібом, і одночасно вишивався узор, що доповнював основний орнамент на устав­ках або манжетах.

 

У такий же спосіб вишивалися зморшки навколо коміра та на спідницях (трохи ниж­че пояса).


Оригінально виглядають жіночі сорочки, на яких спереду коло самої шиї на смузі гус­тих зборок шириною в п’ять пальців майстер­но вишито геометричні узори. Подібні на­грудні вишивки називаються «рамами» або «на рамах». Так само вишиваються зборки коло манжета. Зрамовання виконується дво­ма голками одночасно. Одною з них перетя­гається нитка, як при тканні, а другою, більш тонкою, — укладаються різні узори. Подекуди таке вишиття на зборках гладевим стібом називають «сотане».

 

Своєрідними рисами відзначаються ви­шивки лемків — українського населення, що проживає в районах річки Сяну. Цілком ори­гінальні за композицією лемківські узори стилізованої гілки з трьома або більше па­ростками. Стеблинки простолінійні, причому середня, від якої симетрично розходяться бічні, найдовша. Завершуються вони квітка­ми. Квіти й листя зображені схематично стебнівкою й стібом поза голкою.

 

У лемків Закарпаття найбільш поширена хрестикова техніка, якою вишивали безпосе­редньо на полотні (без канви). Рідше зустрі­чаються стебнівка і стіб поза голкою, а на речах верхнього одягу — ланцюжковий стіб. Як і в бойків, традиційною барвою була чер­вона з невеличким додатком синьої або чор­ної. Часом уживалося трохи зеленої нитки.

 

Високохудожні пам’ятки вишивки XIX — початку XX ст. збереглися на території Івано- Франківщини. Вони мають переважно геометричний­ орнамент. Більшість з них — одноколірні, але є й багатобарвні. Перева­жають ясні веселі насичені кольори: ясно- червоний, оранжевий, жовтий кількох відтін­ків, ясно-зелений, синій, рожевий, фіолетовий і бордовий. На перше місце виступають чер­воні і зелені кольори. Чорна нитка найбіль­ше вживалася в шитті низзю.

 

Вишивальниці з великим смаком і вмінням оперували цими кольорами. З однаковою май­стерністю розв’язували вони як простіші, так і складні зіставлення фарб. Вражає також надзвичайне багатство техніки вишивання.

 

На Гуцульщині побутував оригінальний тип сполученої мережки між двома краями полотна на штучно підкладених грубих нит­ках. Місця її стику з полотном маскувалися кіскою, виробленою скісною гладдю. Краї завершувалися зубчиками верхоплуту. Зви­чайно такою мережкою прикрашалися устав­ки рукавів сорочок.

 

В окремих районах Прикарпаття вишивки мали локальні особливості. Для Косова і його околиць, наприклад, типовими є складні ви­шивки низзю — найрізноманітніших узорів дрібного тонколінійного рисунка і живих кольорів. Вони прикрашали цілі рукави свят­кових жіночих сорочок, головні убори перемітки, чоловічі сорочки та інші предмети одягу. Слід згадати також косівську вишивку вовняними нитками. Характер узору й рель­єфність шиття часто роблять їх подібними до різьби.

 

Космацькі вишивки виконувалися густим, без просвітів тла, дрібним хрестиком в ясно­му червоно-золотистому колориті. Введені ін­коли у невеликій кількості чорні і зелені нит­ки служили для підкреслення основних ко­льорів — червоного, оранжового, жовтого — та посилення глибини тону.


З розвитком капіталістичних відносин у другій половині XIX — на початку XX ст. у деяких районах вишивка виходить за рамки хатнього промислу і набуває форми кус­тарної промисловості, в якій безземельне та малоземельне селянство шукало допоміжного заробітку. Відповідно до невисокого худож­нього смаку замовників вишивки подекуди виконувалися за низькопробними альбомни­ми зразками і втратили свою безпосередність і чистоту народного орнаменту.

 

В 70-х роках XIX ст. прогресивні громад­ські кола звернули увагу на високу художню цінність народних українських вишивок. По­чинається їх колекціонування та вивчення. Після першої кустарної виставки, що відбула­ся в Петербурзі у 1902 р., вироби україн­ських вишивальниць знайшли збут за кордо­ном (Англія, Німеччина, Данія). Не раз одер­жували вони нагороди як на російських, так і на закордонних виставках.

 

Прогресивна частина земства мала на меті затримати занепад та відновити традиції і художню якість народних вишивок. Зокре­ма, були організовані школи і курси. Однак ці заходи не дали помітних наслідків і не змогли оборонити народну вишивку від мі­щанського безсмаку та антихудожніх впливів тодішньої фабричної продукції.

 

Л. Т. Кравчук

 

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...