Короткий словник спеціальних термінів з технології склярства.

Баночка — заготовка — початковий набір по­трібної кількості скляної маси на кінці склодувної трубки у вигляді невеличкого пухирця.

Банка — («пулька») другий набір або друга стадія виду­вання, коли досягається об’єм за­готовки, близький до розміру електроколби у 1000 ват.

Алмазне гранування спосіб оздоблення скляних виробів. Алмазна грань наноситься вручну на абразивних каменях з жалом, спеціально заточеним під певним кутом. Глибокі грані поліруються.

Безбарвне скло найпоширеніший (та найдешевший) вид скла. Сировиною виробництва скла є головні, або так звані склоутворюючі, матеріали (пісок кварцо­вий, сода, крейда, каолін, доломіт, поташ, свинцевий сурик тощо) і до­поміжні матеріали, що надають склу певних властивостей: прояс­нення, знебарвлення тощо.

Видування специфічний спосіб формування скла за допомогою склодувної труб­ки для виготовлення порожнистих виробів. Протягом століть вико­ристовувалось лише ручне виду­вання. Значні успіхи у механізації видування досягнуто у XX ст. Скон­струйована та використовується та­кож трубка — «самодувка». Скловироби у великих серіях виготов­ляються на видувних та пресовидувних автоматах.

Глушене скло (заглушене) — малопрозоре скло. Залежно від міри заглушення роз­різняють молочне (найбільш за­глушене), агатове та ін. Як сиро­вину для зменшення прозорості за­стосовують різні фосфорні та фто­ристі сполуки, окиси свинцю тощо.

Гутне скло (від нім. die Hütte — будівля, в якій знаходиться скловарна піч). Перші згадки про вітчизняні скляні май­стерні — гути зустрічаються в до­кументах XV—XVI ст., тобто на­багато пізніше існування склярства в Київській Русі. При трактуванні терміну розрізняють три аспекти. Перший пов’язаний з традиційною схильністю дослідників усе давнє українське скло називати гутним, виходячи з найпоширенішої у дав­нину назви склоробних майстерень. Гутними називають також лише ті старі вироби, що дістали своє за­вершення біля скловарної печі. Тре­тій погляд виник за принципом аналогії: гутним склом називають також вироби сучасних майстрів- гутників.

Термін вказує насамперед на особливості технології виробництва, суть якої полягає в тому, що фор­мування виробу відбувається без використання спеціальних форм і тому називається вільним виду­ванням, або вільним формуванням.

Гравіювання (від фр. gгаvег — вирізувати, висі­кати) — найтонший вид шліфування. Виконується за допомогою мідного коліщатка чи абразивного кола. Малюнки складні за композицією.

В минулому це переважно пейзажі, портрети, рослинний орнамент. Гра­війований декор може бути як полі­рований, так і матовий.

Золочення спосіб декорування скла. Використо­вується препарат рідкого золота. Малюнки наносяться пензлем, пе­ром, штампиком. Вироби, вкриті препаратом золота, сушаться, потім випалюються при температурі 600 °С. Найпоширеніші мотиви де­кору при золоченні: «вусики», відводки, стрічки, зірочки, листя, ві­ньєтки тощо.

Ірізація (від фр. ігіsег — надавати кольорів райдуги) — спосіб декорування скла,при якому всій поверхні виробу надається вигляд перламутру або старого віконного скла з райдуж­ними переливами. Декорування грунтується на здатності пари ле­тючих сполук деяких металів утво­рювати на поверхні розігрітого ви­робу плівку, що надає склу полиску різних кольорів і відтінки в залеж­ності від складу ірізуючої суміші. Для здійснення ірізації розігріті ви­роби вкладають в муфель, куди по­дається через трубку пара ірізуючої суміші, що, потрапляючи на поверх­ню виробу, згоряє, утворюючи рай­дужну плівку.

Кольорова крихта один з прийомів декорування скла в гарячому стані. Полягає в тому, що «баночку» обкачують або поси­пають крихтою з кольорового скла.

Кракле (від франц. сгаquіег — тріскати, роз­тріскуватися, іноді вживають «мо­роз») — спосіб і вид декорування скляних виробів. Прийом, побудо­ваний на різкому, майже миттєвому охолодженні поверхні заготовки, при якому внутрішня поверхня її залишається гарячою, завдяки чому можна продовжувати видування. Заготовку підігрівають, і процес по­вторюють кілька разів. На повер­хні заготовки з’являється багато тріщин, що розходяться в різні на­прямки, утворюючи сітчастий візе­рунок. Тріщини оплавлюють або заготовку зверху покривають тон­ким шаром безколірного скла і про­довжують видувати виріб. Кракле збагачує фактуру скла. Для різкого охолодження скло опускають у во­ду, мокрі ошурки або пісок.

Кріолітове скло молочно-біле (інколи з сіруватим відтінком) глушене скло. Воно утво­рюється завдяки введенню з шихту кріоліту або інших фтористих сполук.

Малахітове скло (скло "під малахіт")один з видів глушеного скла зеле­ного кольору з темно- або світло- зеленими прожилками, яке нагадує натуральний мінерал малахіт. Ви­готовляється з двох, різних за скла­дом, скломас: скла зеленого, про­зорого та непрозорого, глушеного. Скломаси змішуються в розплав­леному стані.

Міллєфіорі (від італ. millefiori — тисяча квітів )— спосіб декорування. Широко використовувався венеціанськими майстрами. Його технологія склад­на: тоненькі скляні палички зва­рюються, розрізаються, потім роз­кладаються на металевій плиті, на якій кілька разів прокачують за­готовку. Шматочки вплавляються в основне скло. Формування закін­чується звичайним способом.

Моллірування (від франц. moller — текти, роз­м’якшуватися) — формування скля­них виробів, найчастіше скульптури. близьке до пресування, полягає у заповненні вогнетривкої форми розм’якшеною скломасою.

«Набірка» початкове виймання порції розпече­ного скла. Для цього нагрітий кі­нець трубки злегка занурюють у ма­теріал та обертають довкола. На трубці збирається грудка скла, в яку вдувають повітря і кілька разів на­грівають, вносячи через отвір у піч. Після обробки заготовка має ви­гляд яйцеподібного пухиря з тов­стими стінками — утворюється «ба­ночка».

Накладне скло являє собою комбінацію безколір­них та тонких двох або більшої кількості шарів скла різного кольо­ру, з’єднаних між собою у процесі видування. Найпростіший спосіб виготовлення: безпосередньо біля скловарної печі на баночку зі скла певного кольору набирається шар скла одного, двох або трьох інших кольорів. Можна використовувати прийом у зворотному порядку: ви­дувається циліндр зі скла зовніш­нього шару, потім усередині його роздувається баночка зі скла іншого кольору, яке сплавляється з першим пластом. Для того щоб отримати рівномірніший кольоровий шар, ви­користовується метод «лійки».

З кольорового або безколірного скла видувають тонкостінний пухир. Склодувну трубку тримають у вер­тикальному положенні пухирем до­гори і з неї витягують повітря.

 Вер­хня частина пухиря втягується все­редину, утворюється двохстінна «лійка», що встановлюється в спе­ціальну форму, після чого склодув­на трубка відокремлюється.

 Одно­часно виготовляють другу баночку з безколірного або кольорового скла, яку вставляють у «лійку» і сильно роздувають, шари скла сплавляються, після чого зовнішню стінку "лійки" відокремлюють. Далі виготовлення іде звичайним способом. При виготовленні виробів особлива увага приділяється коефіцієнтам термічного розширення скла. Вони повинні були бути однаковими або близькими один до одного. При порушенні цієї умови вироби виходять низької механічної і термічної міцності.

Люстрування ( від франц. lustre — глянець, по­лиск) — спосіб декорування скла за допомогою люстрових фарб. Вони утворюють на поверхні ви­робу тоненьку прозору плівку, що надає йому металевого райдужного полиску. Люстрові фарби можуть бути безколірні або кольорові — червоні, сині, зелені, жовті тощо.

На поверхню виробу вони нано­сяться пензлем у вигляді смуги або суцільно покривають увесь пред­мет. Закріплюють фарби за допо­могою обпалювання при темпера­турі до 800 °С.

Наліт — один із прийомів декорування ви­робів. На поверхню майже готового виробу прикріплюються окремі де­талі, пластичні прикраси з кольоро­вої, безколірної скломаси у вигляді ниток, печаток, крапель, шипів, гре­бінців, фігурних ручок тощо.

Піскострумне декорування спосіб обробки поверхні скла шляхом обдування піском за допомо­гою: спеціального апарата. Декоративний ефект полягає в тому, що піску з підвищеною швидкі­стю потрапляють на поверхню виробу. Скло втрачає полиск, робиться матовим, напівпрозорим.

Пухириі повітряні спосіб декорування у вигляді спеціально введених у масу скла газових включень. Заготовку видувають у формі, внутрішні стінки якої мають голки-шипи, розміщені у певному порядку, крізь них подається повітря. Внаслідок такої обробки в стінках виробу утворюються заглиблення, наповнені повітрям. Зверху наноситься шар скломаси, й виробу остаточно надається форма. Заглиблення, що знаходяться під зовнішнім шаром скла, подеколи створюють певний малюнок. Пухирці збільшують полиск та гру світла в масі, іноді вони розміщуються гніздами або по всій поверхні виробу.

Рифлення (вальцювання) (від. англ. riffle — жолобок, канавка) — спосіб гарячої обробки скла, який полягає у наданні поверхні скляних виробів ребристості. Досягається це таким чином: заготовку опускають у попередньо підготовлену форму з прорізами та продовжують видування. Жолобки, що утворилися під час обробки, залишаються і після завершення формування предмета. Поворотом заготовки у формі жолобка закручуються на спіралі. Заготовку з реберцями можна також перенести у форму з гладенькою поверхнею й продовжити видувати. При цьому склодувну трубку з виробом обертають навколо своєї осі. Випуклі грані з зовнішньої поверхні згладжуються, а зсередини залишаються, створюючи оптичний ефект.

Склопорошок - матеріал для декорування скла. Порошок виготовляється з так званого легкоплавногоскла. Розмір зе­рен до 1 мм. Використовується так: склопорошок розсилається на мета­леву плиту в певному порядку, за малюнком. потім по ньому прокатують майже готовий виріб. Поро­шок приліплюється до гарячої по­верхні й після додаткового нагрі­вання оплавляється. Порошок може бути різних кольорів.

Склотканина спеціальний матеріал для декору­вання скла. Склотканина наклада­ється на поверхню майже готового виробу й приплавляється до нього. Потім виріб остаточно видувають. Основний ефект досягається при ви­користанні кольорової склотканини різних ткацьких переплетінь.

Скляна нитка відомий з давніх часів прийом фор­мування та декорування скла. Грунтується на здатності скла в роз­плавленому стані витягуватись у тонкі нитки. Чим вища темпера­тура скломаси, чим рідша її конси­стенція, тим тоншу нитку можна витягнути. Нитка наноситься на ви­ріб у вигляді сіток, спіралей, кон­центричних кіл тощо у такий спо­сіб: у металеву форму з поздов­жніми канавками вставляють кольо­рові скляні дротики. У форму вно­сять заготовку й видувають виріб. Кольорові дротики приплавляються до поверхні, утворюючи візерунок.

В залежності від розміщення скля­них ниток візерунок може бути го­ризонтальний, вертикальний, плу­таний, спіралевидний тощо. Крім того, нитки бувають одноколірні, двоколірні і триколірні.

Сульфідне (сульфід-ципкове) скло скло звичайного складу, тільки з до­мішкою цинку. Сульфід заліза, що утворюється в ньому внаслідок хі­мічної реакції, надає склу різнома­нітних забарвлень: від ніжно-роже­вого до темно-коричневого, навіть чорного. Одночасно з цим проце­сом, залежно від кількості у склі заліза, сульфід цинку утворює чис­ленні молочно-білі кристали, що розріджують колір. Зміною дозу­вання заліза та сульфату цинку, ва­ріантами температури, чергуван­ням охолодження та нагріву можна досягти різноманітних ефектів.

Травлення спосіб декорування скла, при якому після нанесення різних малюнків, орнаментів поверхня виробу оброб­ляється розчином плавикової кис­лоти, що в певних умовах розчи­няється.

Найпоширеніші мотиви декору: квіти, орнаменти, пейзажі, порт­ретні зображення, пам’ятки архі­тектури.

Фотодрук спосіб декорування скла у вигляді фотографічного зображення на скляному виробі. Фотодрук виконується кількома способами. Один з них — нанесення зображення безпосередньо на виріб — такий: поверхню виробу покривають світлочутливою емульсією, на яку накладають негативну фотоплівку із зображенням і засвічують сильним джерелом світла. Отриманий відбиток покривають шаром спеціаль­ної мастяки і проявляють. Потім зображення злегка присипають ке­рамічною фарбою, що легко при­стає до скла. Для закріплення фарби виріб обпалюють при температурі 560—580 сС. Мастика вигоряє, а ке­рамічна фарба приплавляється до поверхні. Фотодрук може бути монохромним. Тематика зображень різноманітна.

Холодна обробка скла різні способи обробки виробів після охолодження та загартування: шлі­фування, гравіювання, гранування, полірування.

Шпіновка («фляндрування») — прийом деко­рування, при якому на ще гарячий виріб накладаються смуги скляних ниток. Потім за допомогою інстру­мента, що нагадує гребінець, вони з’єднуються через рівні відстані по всій поверхні, виникає хвилястий візерунок.