Українське скло |
|
Більшість виробів старого українського скла XVIII — початку XIX століття виготовлено на чернігівських, волинських, київських та полтавських гутах. Гути — це невеликі напівкустарні підприємства, в яких варили скло і виробляли різноманітний посуд. Кожна річ, яку майстер виконував і прикрашав у процесі вільного видування, має напрочуд гармонійні пропорції. Музейні експонати свідчать, що українські склодуви досконало володіли прийомами обробки скла, відчували його пластичні якості, були талановитими художниками. Найбільше в музеї побутового посуду: штофів, графинів, дзбанів, чаш, кухлів, мисок, ваз тощо. Це підтверджує широке побутування скляного посуду серед українського народу. Найчастіше вироби мають зеленкуватий відтінок (через домішки заліза в піску, з якого варили скло), але часом зустрічаємо й жовто-зелений, коричневий, золотисто-жовтий, фіолетовий та синій кольори. Округлі, соковиті форми посуду прикрашали ліпленням — накладеними в гарячому стані нитками, джгутами, стрічками. Серед технік декорування скла XVIII — початку XIX століття досить широко застосовувались розписи емалями й олійними фарбами, гравірування й різьба. Особливої уваги заслуговують розписні вироби — штофи, графини, фігурні посудини, на поверхні яких розміщені орнаментальні рослинні мотиви, інколи сюжетні композиції. Досить велику частину збірки становлять штофи з безбарвного скла або кришталю, декоровані різьбою — зване колись в народі «панське шкло». Вони прикрашені рослинно-квітковими орнаментами, картушами та вензелями замовників. Цікавим явищем в українському народному мистецтві є скляний фігурний посуд, унікальну збірку якого має музей. Це пляшки у вигляді ведмедиків, баранців, коней, качок, що користувались особливою популярністю серед народу. Твори радянських майстрів і художників скла здобули широке визнання, вони з успіхом демонструються на виставках у нашій країні та за кордоном. Початком відродження українського склярства вважається творча діяльність П. Семененка, П. Шабана, М. Павловського. їхні твори, що з'явилися на виставках в кінці 40-х — у 50-х роках, засвідчили, що нащадки гутників зберегли давні традиції, піднесли мистецтво скла на новий, вищий щабель розвитку. Роботи П. Семененка характеризуються щедрістю декоративного оздоблення, яке підкреслює невичерпне пластичне багатство матеріалу. Більшість робіт П. Семененка мають ліпні денця, які своїм вирішенням схожі з фігурними денцями виробів українських майстрів XVII — XVIII століть. На початок 50-х років припадає становлення молодого майстра М. Павловського. Музейна збірка відтворює різні етапи його творчого шляху. М. Павловський володіє багатьма видами гутного мистецтва: видуває посуд, створює фігурні вироби, ліпить скульптуру. Поряд з роботами, що продовжують традиції минулого, в музеї зберігаються твори, у яких майстер творчо експериментує, розробляє нові технічні прийоми у декоруванні скла. М. Павловському першому серед склодувів республіки присвоєно звання заслуженого майстра народної творчості УРСР. На Львівській кераміко-скульптурній фабриці Художнього фонду УРСР працює ціла плеяда талановитих майстрів, творчість яких спрямована на дальший розвиток цього виду мистецтва. Колекція робіт Й. Гулянського, П. Думича, Б. Валька, Р. Жука, Я. Мацієвського, О. Гери та інших розкриває творче спрямування та індивідуальні риси мистецтва кожного автора. Водночас у кожному виробі помітні спільні для всього українського склярства риси. Роботам львівських художників М. Тарнавського, Б. Галицького та Є. Мері властиве глибоко творче осмислення давніх традицій. Використовуючи різноманітні пластичні якості скла і метод гутної обробки, ці майстри досягають великої образності й виразності. Традиції гутництва мають вирішальне значення і в творчості художників, що працюють на склопідприємствах республіки.. До найбільш яскравих і характерних належать вироби майстрів Київського заводу художнього скла, що широко представлені в музеї. При всій різноманітності київського скла в них також чітко виявляється те спільне, що говорить про єдину національну школу. В творчості заслужених художників УРСР Л. Митяєвої та І. Зарицького, а також І. Аполлонова, В. Геншке, С. Голембовської, А. Балабіна, О. Гущина, В. Затинайка помітне прагнення до посилення декоративності, що досягається найрізноманітнішими гутними методами та багатим кольором скляної маси. Цими принципами керуються у своїй роботі й художники Стрийського склозаводу. Твори провідних митців львівського об'єднання «Райдуга» — Р. Шаха, Л. Віхарєвої, О. Богуславського — відзначаються досконалістю форм і глибоким знанням техніки алмазної грані. Н. І. Корнієнко |