Українське художнє скло

Українське художнє скло своїм корінням сягає часів Київської Русі, звідки беруть початок культури трьох братніх східнослов'янських народів — російського, українського та білоруського.

У ті далекі часи майстри скла виї от об­няли різні прикраси, головним чином браслети, а також посуд — пляшки, келехи, склянки тошо. З розвитком на Русі кам'яного зодчества було налагоджено ви­робництво різнокольорової смальти для мозаїк, шо переконливо доведено остан­німи науковими дослідженнями археологів. Та процес розвитку давньоруської художньої культури, в тому числі й склоробства, надовго загальмувала татаро- монюльська навала. Лише в наступні століття стало відроджуватись втрачене і розвиватись нове.

Протягом XV — XVI ст. складаються художньо-стилістичні особливості українського скла, а в XVII — XVIII ст. спостерігається значний розквіт його ви­робництва. Збагачуються художні форми й асортимент виробів, розширюються технологічні можливості, підвищується загальна культура склоробства. У цей час з’явилися нові типи посуду — чотиригранні штофи, баклаги, порохівниці (для похідного життя), карафки, барильця, фігурний посуд у вигляді тварин і птахів, найчастіше у вигляді ведмедя.

Замість переважаючого зеленого тьмяного скла із середини XVIII ст. стали виготовляти різнокольорове Й прозоре вільновидувне або гутие скло та кришталь, шо значною мірою було пов'язано з дослідницькою діяльністю в галузі технології скла відомого російського вченого М. В. Ломоносова. Його відкриття у склоробстві активно впроваджувалися в практику на Укра­їні. Саме в цей час тут поширюється розпис гутних виробів (штофів, баклаг, келе­хів та інших речей) легкоплавкими емалями, а також декорування ліпленням.

Основною формою виробництва художнього скла на Україні аж до сере­дини XIX ст. були різні за потужністю склоробні майстерні — гути, про які зга­дується у документах, починаючи з XV ст. Малі гути належали окремим майст­рам чи родинам.

Великі, типу фабрик, були власністю поміщиків, козацької стар­шини, монастирів і на них працювали кріпаки та наймані майстри. Досить густо розташовувалися гути на Чернігівщині, Волині, Поділлі, Київщині.

Про щільність їх мережі може свідчити такий факт: у XVIII ст. на Чернігівщині нараховувалося понад 120 підприємств по виробництву скла. Однак з розвитком капіталістичного виробництва з середини XIX ст. гутне художнє скло, яке виготовлялося кустар­ним способом, дедалі більше ставало нерентабельним, в гонитві за збільшенням кількості виробів стандартизувалося і зрештою, поступово сходило з арени не витримуючи конкуренції з дешевшою заводською продукцією.

В. А. Щербак