Одяг у матеріально-художній культурі

А. П. Чехов вважав, що у людині все повинно бути прекрасним, у тому числі й одяг. Від звірячих шкур, від пальмового листя, яким прикривала своє тіло первісна людина, від стегнової пов’язки, в якій відбивались перші етичні почуття людини, одяг разом з суспільством пройшов величезний історичний шлях розвитку.

Одяг як елемент матеріально-художньої культури безпосередньо пов’язаний з людиною і саме тому найповніше відбиває не тільки матеріальні умови життя й естетичні смаки суспільства, але і певні риси характеру людини, її індивідуальність, професію, вік, стать, сімейний стан, належність до тієї чи іншої національності, суспільної групи тощо.

Нашим уявленням про одяг тієї чи іншої епохи ми зобов’язані переважно творам літератури та образотворчого мистецтва, проте не кожний уявляє, яка величезна праця істориків, археологів, етнографів необхідна була для того, щоб художник правдиво відтворив життя і побут своїх героїв. Яскравим прикладом цього є робота І. Ю. Рєпіна над відомою картиною «Запорожці», який разом з відомим українським істориком Д. Яворницьким детально вивчав одяг і предмети побуту запорізьких козаків.

У творах провідних письменників-класиків — В. Шекспіра, О. Пушкіна, М. Гоголя, Л. Толстого, О. Бальзака та багатьох інших — психологічний і соціальний портрет людини обов’язково пов’язаний з описом його одягу.

Слід відзначити перш за все різницю між одягом і костюмом людини. Ці два терміни мають різне значення і зміст. Одяг — це все те, що людина використовує для прикриття свого тіла, — панчохи, плаття, піджаки, головні убори. Кожна складова частина одягу має своє функціональне призначення, відповідає будові тіла, статі, віку людини і тому є універсальна для різних верств населення тієї чи іншої епохи. Форми одягу відповідають соціальним умовам суспільства й відбивають його моральні та естетичні устої. Одяг значною мірою залежить від клімату країни, стану виробництва тканини і техніки його пошиття.

Так, наприклад м’який клімат та примітивність техніки шиття у рабовласницькій Греції та Римі обумовили виготовлення й застосування такого одягу, який ніби обгортав тіло. Окремі частини одягу з’єднувались застібками. Сучасну сталеву голку, нитки та кравецькі ножиці, як відомо, почали застосовувати лише у XIV — XV ст. у зв’язку з розвитком ремісничого виробництва. Внаслідок цього одяг значно ускладнився і його елементи стали різноманітними. Саме тому, що на одяг та його форми впливають об’єктивні фактори, їм властива певна сталість, довготривалість. Складові частини нашого одягу існують уже понад 150 років, змінюються ж переважно лише їхні форми.

На відміну від одягу, костюм є більш широкою і більш індивідуальною категорією. До костюма, крім одягу, входять прикраси, відзнаки, косметика, зачіска. Перуки, які увійшли в моду в XVII — XVIII ст. як складова частина костюма становили певну єдність з одягом тогочасних аристократів.

Костюм підкреслює соціальний стан людини в суспільстві.

У тому, як саме добирає людина собі костюм, як вона його носить, відбивається характер людини, її естетичні смаки. Велике значення має вмілий вибір кольору різних елементів костюма. Костюм більш недовговічний, ніж одяг, час його існування вчені визначають 10 — 20 роками, а іноді навіть 2 — 3 в залежності від зміни моди, що тісно пов’язана з костюмом. Мода дуже чутлива до духу часу, до змін у житті суспільства, в політиці й економіці країни.

Питання про походження одягу викликає дискусії серед учених. Буржуазна наука висуває ідеалістичні концепції. Першопричиною появи одягу у первісної людини вони вважають почуття статевого сорому, естетичні і культові устої. Марксистська наука пояснює появу одягу потребами трудової діяльності людини, суспільних відносин і розвитку культури. Наприклад, у жителів півночі — алеутів, які полюють на морського звіра, одяг складається з цільної нерозрізаної шуби, поверх якої надягають водонепроникний плащ з кишок звірів. Евенки та евени, які полюють в тайзі, використовують легкі розстібні шуби. Простими елементами одягу людина користувалась уже в епоху пізнього палеоліту.

Уже на ранніх ступенях розвитку суспільства існували відмінності в одязі залежно від статі і віку. У багатьох народів відрізняється одяг підлітків і чоловіків, дівчат та жінок, що пов’язано з обрядами переходу з одного становища в інше.

Крім одягу, у костюмі велику роль відіграє взуття, зачіска, головний убір. їхній характер значною мірою залежить від практичного призначення одягу, який здавна поділяється на одяг робочий і святковий, або обрядовий. Чим більше одяг втрачає утилітарне призначення, тим більше він позбувається простоти і логічності форм, насичується різного роду декором, набираючи характеру театрального костюма. Досить згадати обрядові і святкові костюми китайців, народів Африки, Південної Америки. Насичене декором весільне вбрання українських селян Станіславської, Чернівецької та інших областей.

Подекуди традиція вимагає від костюма певного спотворення тіла людини. Так, наприклад, у деяких народів Африки зрілість хлопчиків-підлітків відзначається порізами шкіри на обличчі, у деяких народів уявлення про красу жінки вимагають спотворення форми черепа або ніг (у Японії, наприклад, ноги змалку бинтували). У ескімосів Аляски досі зберігається звичай штучно, шляхом накладання спеціальних пов’язок деформувати кістки черепа. У IV — VIII століттях цей звичай був дуже поширений серед населення степової частини Європи й Азії.

У багатьох народів і досі збереглися традиції покривати тіло татуїровкою, закладати в штучні отвори шкіри в вухах, носі, губах тощо різні прикраси — кільця, палички.

Спотворення тіла людини не є надбанням лише стародавніх звичаїв малорозвинених народів. У XVII — XVIII ст. в жіночому туалеті дістав поширення так званий корсет (від французького corset). Цей елемент, який пішов від французького народного костюма, став згодом засобом штучної зміни форми і товщини талії. У цивілізованому суспільстві, завдяки моді на вузькі талії, застосовувався цей дикунський прийом, що калічив тіло, викликаючи тяжкі захворювання.

Окремі елементи костюма обумовлені соціальними та культовими вимогами. Рабське становище жінки в країнах Близького Сходу, закріплене релігією ісламу, привело до створення спеціального жіночого одягу-паранджі (від арабського фаранджиця, тобто верхня вільна одежа). Цей старовинний одяг у таджицьких і узбецьких жінок мав форму вільного халата з несправжніми рукавами, які скріплювались на спині. Паранджа одягалася на голову і спереду доповнювалась чачваном — волосяною сіткою, яка закривала обличчя жінки.

Костюм завжди відбивав у своїх формах та деталях не тільки соціальне становище людини, але й її фах, професію. Ремісники епохи феодалізму носили, наприклад, на чолі тоненький ремінець, який підтримував волосся під час праці, неодмінним елементом одягу був шкіряний фартух. В сучасному виробництві техніка безпеки вимагає, щоб жінка покривала голову хустиною, яка перешкоджатиме потраплянню волосся до рухомих частин машин.

Характер одягу і костюма певною мірою залежить і від науково-технічного прогресу, зокрема розвитку матеріалів, які використовуються для одягу, і методів їхнього сполучення. Первісне суспільство використовувало природні матеріали — шкіру, пір’я, листя, траву, кору. В епоху неоліту починає свій розвиток плетіння, прядіння та ткацтво. Перехід до землеробства викликав появу лляних, бавовняних та шерстяних тканин. У Стародавній Греції та Римі й інших країнах південного клімату, незважаючи на високий розвиток культури, протягом тривалого часу використовували незшиті тканини, і тільки в XVI ст. у Європі почали широко застосовувати сучасні крій і шиття. Специфічні умови виникли в XX ст., коли одяг і інші елементи костюма стали продуктом машинного виробництва.

Костюм і його складові частини, на відміну від інших предметів штучного середовища, мають більш безпосередній зв’язок з людиною, з її тілом. Саме тому на костюмі позначаються не тільки естетичні, але й моральні погляди, які панують в суспільстві, політичні тенденції, етичні уявлення. На середньовічному одязі відбивались догми християнської церкви про необхідність ховати своє тіло. Протестом проти цього були так звані флорентійські моди на штани-тріко та легкі декольтовані плаття, що прийшли на зміну широкому вбранню середньовіччя, під яким були приховані форми людського тіла.

Костюм Льва Толстого в останній період життя відбиває його світогляд, його проповідь морального самовдосконалення і наближення до життя народу, селянства.

 Відвертим викликом буржуазній моралі була жовта кофта молодого Маяковського. Піонерський галстук на наших дітях став символом упевненості в комуністичному майбутті, того, що естафета революційних поколінь переходить в руки молоді.

Але, крім суспільних, соціальних впливів, костюм відбиває індивідуальність людини, її вік, характер і смаки. Звичайно, людина, зайнята важливими суспільними справами, здебільшого не надає своєму костюмові першочергового значення, але охайність, гармонія в елементах одягу, додержання середнього рівня прийнятої в суспільстві моди — необхідні риси культурної людини. Наслідування моди найбільш характерне і виправдане для людини в молодому віці. Костюм для молодої людини, яка має красиве, фізично розвинуте тіло, розумно робити легким, спортивним. Одяг дітей повинен бути найбільш барвистим, це позитивно впливає на психіку дитини. Літньому вікові відповідає стриманий характер одягу, а вільний крій вбрання приховує дефекти тіла.

В. Ясієвич