Сокальський народний одяг

Сокальський народний одяг має свої особливості в крою, трактовці оздоблень і їх розміщенні. Дуже майстерне співвідношення тонів. Незважаючи на це, в ньому є багато спіль них рис, характерних для всього українського одягу, а також для одягу росіян, білорусів.

Сорочки мали уставковий крій, великий відкладний комір, широкі рукави з уставками і чотирикутними ластовицями. Рукав закінчувався широкою манжетою (дудом), рідше вузькою. Пазушка була довгою, розрізаною до пояса, біля коміра зав’язувалася на гарасівку — червону вовняну стрічку, яку плели дома або купували в крамницях. Пізніше пазуш ку застібали на гудзики. В таких селах, як Ільковичі, Боб’ятин, Варяжі (тепер Новоукраїнка) та інших, сорочка запиналася на металевий спинач.

У жіночій сорочці найбільше орнаментувалася уставка, рукави; скромною смужкою прикрашувався самий край коміра і рідко пазуха. Однак були й винятки, коли комір сорочки був так густо вишитий, як і дуди (село Лучиці).

Вишивка розміщується по швах одягу або заповнює важливіші його деталі (комір, уставку, дуди) з метою їх підкреслення і декоративного виділення.

Сорочки кінця XIX — початку XX ст. прикрашаються здебільшого одноколірною вишивкою — чорною, але вони виглядають красиво і привабливо. Все своє вміння вишивальниці зосереджують на вишивці уставки і рукава.

У 20 — 30-х роках для сокальських сорочок характерне поєднання геометричного з рослинним орнаментом у кольорах чорного з червоним або жовтим. В 30-х роках в орнаментації застосовується поліхромна вишивка, з’являється багата гама золотисто-жовтих тонів, які поступово витісняють чорний. Вишивалися сорочки хрестом; окремі частини, як комір, пазушка, уставки, декорувалися стебнівкою; для сполучення окремих частин сорочки вживалася декоративна мережка. Кожна така мережка мала свою назву: «проток», «мережка триразна», «мережка обкидана», «кіскою», «зубчиками», «шнурочком», «проста», «єдниста», «дрібненька», «кривулькою».

Ще в кінці XIX століття жінки шили рясовані спідниці з «вибійки» («димки»). Пізніше, тобто на початку XX століття, їх почали шити з фабричних матерій (ситцю, перкалю і Спідниці шилися широкими, біля пояса — призбираними. Низ прикрашувався кольоровими стрічками.

Святкові спідниці були з тонкої вовни, широкі, внизу проходили стьожки або грубе кольорове мереживо.

Кожна жінка носила широкий фартушок (запаску). Для буднів запаски були з перкалю, оздоблювані нашитими внизу кольоровими стьожками. Святкові запаски були з вовняних яскравого кольору тканин. У 30-х роках почали гаптувати запаски гладдю великими різнокольоровими квітами. Низ викінчували торочками, або мереживом.

Верхній плечовий одяг — гуньки, капоти, кабати, шили з доморобного полотна; свити, кацабайки, сіряки, сукмани, волошки — з сукна. З овечої шкіри робили кожухи.

Кожухи, сукмани, волошки носили чоловіки і жінки.

Одним із видів стародавнього одягу на території Сокальщини була сукмана. її шили і по інших повітах Львівщини. Про це пише і етнограф  Я. Ф. Головацький.

Шилась вона з білого і темного сукна, до стану, з багатьма фалдами і стоячим коміром. Прикрашалася шнурками і кольоровою жичкою спереду — на грудях, комірі і кишенях.

Кожух - зимовий одяг — був довгий і короткий, приталений, ззаду зібраний, комір — великий. Спереду оздоблювався різнокольоровими вовняними нитками.

До верхнього плечового одягу відносяться також свити, кацабайки. які шилися з домотканого чорного і білого сукна.

Дуже оригінальним і цікавим видом одягу є кацабайка. Шилася вона вільним кроєм, довжиною нижче пояса, з вшивними рукавами і вузьким стоячим коміром. Поли кацабайки не заходили одна на одну, а застібалися на декоративно скручені з шнурка петлі і на такі ж гудзики. Оксамитом обшивали комір, смужки на плечах, відвороти на рукавах, клапани імітованих кишень і низ одежі. Крім того, узорними нашивками з чорного вовняного шнурка оброблювалися передні поли, шви на рукавах і всі деталі, обшиті оксамитом. Найбагатше була орнаментована спинка кацабайки.

Дуже гармонійно і з великим смаком поєднувалась вишивка з аплікацією при оздобленні верхнього плечового одягу — літнього і зимового.

Такий одяг, як сукмана, волошка, кабат, кацабайка, свита тощо прикрашався вишивкою, різнокольоровою аплікацією, притому все це було зроблене з великим почуттям міри.

На літо шили з полотна жіночі і чоловічі кабати, жіночі гуньки і чоловічі капоти. Прикрашували їх кольоровим сукном, шнурком і вишивкою. Кабат жіночий деякими деталями крою і характером прикрас нагадує «кусан» з Волинської області. Він був короткий, до талії, з «вусами» (вставними клинами), з вшитим рукавом, вузьким стоячим коміром і відворотами біля нього; оздоблювався синім сукном по коміру, відворотах, клапанах штучних кишень. Перед прикрашувався шнурками і вишивкою з кольорових ниток (три чотирикутники з обох боків).

Чоловічий кабат шився теж з полотна, коротким, мав подібний крій і прикраси, як жіночий. тільки скромніший в оздобленні і менше приталений.

Кабати на Сокальщині відрізнялися по селах один від одного прикрасами, довжиною.

Чоловіча полотняна капота була довгою, з стоячим коміром і відворотами, перед — цільнокрійний, а ззаду —  до восьми фалд. Запиналася на сплетені з шнурка петлі і гудзики. Комір, відвороти і манжети рукавів були багато прикрашені чорним і синім сукном; перед орнаментований шнурком у вигляді прямокутників, розшитих декоративним швом. Шви на спині капоти — прикрашені вишивкою й смужками сукна, а біля пояса — вишита галузочка з квіткою; розрізи імітованих кишень оздоблювалися шнурком.

Крім переліченого одягу, на Сокальщині носили «чемерки» з темно-сивого сукна. Чемерка по крою, за характером прикрас, способом їх розміщення нагадує згадану капоту.

Багатші селяни взимку ходили в «бекешках», шитих з баранячої шкури, покритих тонким сукном.

У негоду для збереження одягу служила з грубого домотканого конопляного полотна «мандина» широкого крою, з цілим підкроєним рукавом, без коміра і кишень та будь-якої оздоби.

Необхідною деталлю одягу на Сокальщині були ткані на спеціальних маленьких верстатиках вовняні пояси, так звані крайки. їх ткали і плели. Розцвітка поясів була одно- і багатокольорова. Найчастіше виступає в них співставлення червоного, як основного, і синього, зеленого та білого. Підперізували крайками верхній одяг, і вони своїми яскравими кольорами дуже гарно прикрашували скромне у колориті вбрання.

Жінки носили різнокольорові вовняні та ситцеві хустки, інколи й шовкові. В деяких селах хустки пов'язували на «кимбалку» яка тримала волосся, бо воно не запліталося в коси, а навивалося на цей обруч. Поверх натягали очіпок, а на нього — хустку. Кимбалки носили тільки заміжні жінки.

Взимку носили хустки з вовни — червоні, темно-сині і різнокольорові. Це залежало від віку жінки, від обставин тощо.

На початку XX століття в моду ввійшли так звані турецькі хустки — з турецьким узором.

Чоловічим головним убором були капелюхи, плетені з соломи, — для літа і баранячі шапки для зими. У деяких селах шили їх з сукна і називали магерками.

Розглядаючи сокальські капелюхи, дивуєшся, з якою майстерністю вміли там з простої соломи плести різні оригінальні речі. Капелюхи з соломи різнилися висотою головки, шириною крис (полів) і технікою плетення — «в зубці», «широкою стрічкою», «вузькою стрічкою», «в луску».

Парубки за звичаєм прикрашували капелюхи червоною стрічкою, жонаті — зеленою або синьою.

У жінок — гарне намисто — коралі. В залежності від того, наскільки була багатою дівчина, настільки й прикраса її була багатшою, кращою. Прийнято було носити від 4 до 12 разків коралів. Крім цього, носили ще й гердан неширокою смужкою набираний на кінський волос дрібний різнокольоровий бісер з гарними, оригінальними узорами. Основний мотив- дві квіточки з листочками. Барвистість намистинок — червоних, голубих, жовтих, зелених, чорних, білих — не разить ока. Традиційне використання чорного тла ще більше підкреслює свіжість біленької з червоною серединкою і жовтим листям квітки.

Бідніші дівчата носили скляні «пацьорки»: правдиві коралі були дорогі.

У радянський час одяг на Сокальщині докорінно змінився. На західноукраїнських землях відбулися великі соціалістичні зміни, люди стали жити заможно, багато. Стирається різниця між містом і селом, між фізичною і розумовою працею. Відійшло в забуття натуральне господарство, і нікому й до голови не приходить самому ткати на верстаті полотно і з нього шити собі одяг. У магазинах є повно дешевої матерії, готових костюмів, суконь. Люди на селі почали одягатися так само, як і в місті. Але любов до народного мистецтва збереглась, ним піклується громадськість, держава, воно культивується в школах, творчо використовується в новому побуті, в текстильній промисловості тощо. У костюмі сокальців можна помітити певне поєднання народних традицій з сучасністю. Наприклад, до святкового одягу чоловіки і жінки одягають вишиті сорочки. У свята можна зустріти літніх жінок, одягнутих у блузки і спідниці старого крою та цілком сучасні жакети з трико. Дівчата далі носять кольорове намисто, голову пов’язують барвистими хустками ситцевими, шерстяними, нейлоновими, газовими.

Вікторія Маланчук