Радянський одяг. Частина друга.

 Радянський одяг. Частина перша.

В основному це були одноколірні тканини простих сплетень. Вибивні тканини орнаментувалися смугами, цятками або рідко розкиданими елементами рослинного орнаменту. Чоловічий одяг мав прямий широкий розворот плечей, щільно облягав талію. Штани носили широкі, а також «гольф» у парі з куртками.

Особливості віку при моделюванні враховувалися мало. Дитячий одяг перевантажувався деталями.

Утвердження колгоспного ладу, нові умови праці, участь жінок у перебудові побуту приводять до зміни одягу і на селі. Він став зручнішим і практичнішим, менш громіздким. Спортивна молодь села почала вживати для роботи в полі трикотажні футболки до простих бавовняних спідниць або штанів. Традиційні види селянського одягу зазнають суттєвих змін. Місце жіночої сорочки із домашнього полотна займає блузка із легких фабричних тканин. Плахту повністю витісняє спідниця з фабричних орнаментованих та гладких тканин. Кожухи та свитки поступаються одягові міського типу: пальту, піджаку, жакету.

Наприкінці 30-х — початку 40-х років у міському одязі все частіше з’являються мотиви, навіяні народним українським вбранням. Силует верхнього жіночого одягу продовжує залишатися прямим з невеликим і рівномірним розширенням від талії донизу. В сукні з’являється розкльошена спідниця й більш щільний ліф. Своєрідної форми набуває рукав: значно розширений і зібраний в складки або зборки, звужений донизу. Розворот плечей робиться ширшим, а спідниця вкорочується, доходить до середини гомілки. Лінія талії стає на природне місце. Силует ліфа більш приталений. Поряд із сукнею поширюється приталений костюм з коротким легким жакетом.

В 1939 р. після історичного возз’єднання українських земель в єдиній Українській Радянській державі оригінальні і самобутні костюми Гуцульщини зробили вплив на творчість багатьох художників-модельєрів. Одночасно одяг нового типу став поширюватися серед сільського населення західних областей України. Міське населення носило загальноєвропейський одяг.

В роки Великої Вітчизняної війни (1941 — 1945 рр.) підприємства швейної промисловості України були евакуйовані на схід і виготовляли одяг для фронту. Основною продукцією їх стало військове обмундирування: шинелі, бушлати, тужурки, гімнастьорки і т. п. Серед населення міст і сіл були поширені ватні бавовняні стьобанки — куртки і штани. Військовий характер мав одяг партизанів. Сформований до війни силует з трохи піднятими плечима одержав найбільш підкреслений вираз у військовому одязі з погонами, а також у всіх видах цивільного вбрання.

Після звільнення України від гітлерівських окупантів відразу ж стала відроджуватися швейна промисловість. Учбові заклади почали підготовку спеціалістів-швейників. У 1944 р. в Києві був організований перший в республіці Будинок моделей одягу. Колектив його складався із конструкторів і художників, які мали практичний досвід роботи в швейній промисловості і майстернях індивідуального пошиву одягу. До провідних спеціалістів належали Н. А. Лазовський, К. І. Флідермауз, Т. С. Трудолюбова, А. С. Мартиненко, 3. М. Плоскін, А. А. Гіро, М. П. Котлярський та інші.

Одяг, створюваний Будинком моделей, являв собою різноманітні варіанти фасонів в межах силуету з високими плечима, що існував у 40-х роках. Збільшилась ширина чоловічих штанів, жінки носили сукні з короткою спідницею і м’яким просторим ліфом. У сукні талія підкреслювалася поясом. Пальта були суцільнокроєні з поясом і без нього. Легкий одяг мав яскравий колорит з багатобарвними узорами. Особливою популярністю користувалися штапельне полотно, легкі бавовняні тканини, штучний шовк.

Наприкінці 40-х років з’являється тенденція до пом’якшення і урізноманітнення силуету одягу, хоча ще і продовжувалась мода на високі плечі. Поширився суцільнокроєний рукав з «ластовицею», «реглан». Ліф став більш щільним. Спідниця поряд з прямою мала і розширену донизу форму.

У післявоєнні роки в нашій країні було звернено серйозну увагу на дальший розвиток швейної промисловості і моделювання одягу, на поліпшення роботи швейної промисловості, на необхідність підвищення якості і збільшення асортименту швейних виробів масового вжитку.

В 1949 р. перед художниками-модельврами постало відповідальне і досить складне завдання — створити виробничий одяг для трудівників міста і села. В зв’язку з цим Міністерство легкої промисловості України прийняло рішення проводити виставки і демонстрації одягу безпосередньо в селах та на великих підприємствах. Перша така виїзна виставка Київського Будинку моделей була організована в липні 1949 р. в с. Броварах Київської області. На ній були показані халати для доярок, костюми для комбайнерів, сукні для роботи в полі, а також нарядне вбрання. Всього було продемонстровано понад 500 найновіших моделей для дорослих і дітей. Такі виставки стали традицією. Нині вони практикуються всіма Будинками моделей країни і сприяють ліквідації різниці між містом і селом у галузі культури одягу.

В 50-х роках Київський Будинок моделей поповнився молодими здібними художниками-модельєрами (А. А. Гладковська, Н. М. Калашникова, О. В. Сєрова, Е. Я. Шейнбаум, Л. А. Болдирєва та інші). В 1953 р.він уперше взяв участь у міжнародному конкурсі на кращу модель верхнього одягу, що відбувся в Празі. З 54 моделей, представлених СРСР, десять були виконані Київським Будинком моделей. Чотири з них були удостоєні нагороди.

Відмінною особливістю жіночого одягу цього часу є велика різноманітність фасонів з використанням купонних вибивних тканин — крепдешину, бавовняного маркізету, майї та інших. В оформленні тканин найбільш поширеними були стилізований рослинний орнамент та узори за народними мотивами. Прикрасою одягу часто служила ручна та машинна вишивка. Орнаментальні смуги розташовувалися по низу сукні, відтіняли викрій горловини, облямовували пояс, рукави. Іноді надмірне захоплення такими прийомами надавало одягу етнографічності та перенасичувало його орнаментом, але здебільшого використання народних традицій допомагало модельєрам у розробці крою та декорування одягу.

В 1954 р. у Львові було відкрито другий у республіці Будинок моделей. Колектив ху-дожників-модельєрів складався в основному з випускників Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва, а також спеціалістів-швейників, що мали великий практичний досвід. Це насамперед Л. П. Скремета, А. М. Пірожок, Л. І. Казимірська, Т. Б. Дероган, І. В. Єлізарова, Н. М. Жук, М. В. Балла. Наприкінці 50-х років до них приєдналися здібні художники М. Я. Білас, М. 1. Панова, Т. О. Егреші та інші. За порівняно короткий час Львівський Будинок моделей знайшов своє творче обличчя і забезпечує новими моделями одягу швейні фабрики України. Починаючи з 1956 р., львівські художники успішно беруть участь у міжнародних конгресах мод, виставках, конкурсах.

50-ті роки ознаменувалися поступовим відмовленням від громіздких підкладних плечей. Це привело до пом’якшення форм і ліній. З’явився новий крій рукава з коротким і широким окатом, що вшивався в пройму без посадки. Чоловічий одяг почав набирати більш витонченого силуету, намітилася тенденція до звуження штанин.

Наприкінці 50-х років були поширені три силуети жіночого одягу: а) прямий, строгий; б) щільний ліф, поєднаний з широкою спідницею; в) просторий, типу плаття-сорочки. Довжина повсякденного одягу коливалася в межах 35 — 40 сантиметрів від підлоги, святкове вбрання іноді шили довжиною до самої долівки. Для святкового одягу (вечірнього) вживалися панбархат, муар, тафта, штучний креп-сатин, клоке, креп-жоржет, мереживо, шифон, фасонний жаккардовий плюш. Оздобою для них служило хутро, бісер, склярус, вишивка. На будень широко використовувалися штапельне полотно, епонж, вовняні та бавовняні тканини.

В 1959 р. у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва при кафедрі художнього текстилю було організовано спеціальний відділ моделювання одягу, який почав готувати художників-модельєрів. У 1960 р. на Україні відкрилося ще чотири Будинки моделей одягу в Харкові, Донецьку, Дніпропетровську і Одесі. їх робота спрямована на створення одягу різного призначення; для повсякденного ношення, відпочинку, праці, свят, туризму, спорту і т. п. При цьому основна увага зосереджується на одязі, призначеному для пошиву на промислових підприємствах.

Колективи Будинків моделей укомплектовані кваліфікованими конструкторами, спеціалістами-швейниками, здібними художниками (Л. М. Павлова, Г. О. Федосєєва, Г. А. Благодатна, В. О. Мязін, Н. Є. Житникова, В. І. Варакіна, С. М. Аунапу, В. Т. Кравченко, Н. М. Мартиненко, А. Ф. Момот, В. М. Ржевський, Л. Т. Шеїна та інші).

В 60-ті роки на великих швейних фабриках були укомплектовані експериментальні цехи, до штату яких увійшли художники-модельєри.

В моделюванні і конструюванні одягу з’являються значні зміни. Класифікація одягу масового виробництва за розмірами і зростом вже не могла задовольнити запити покупців. З метою забезпечити споживачів добре пригнаним до фігури вбранням були введені шкали типорозмірозростів. У конструкції виробів стали враховувати повноту людини та будову її тіла.

Поява нових синтетичних, капронових, лавсанових та інших тканин з різноманітними фактурами, а також нетканих матеріалів, розширення діапазону призначення одягу стимулювали створення декількох різних силуетів. Для жіночого одягу характерними стали вузька пряма та розкльошена спідниця, що приєднувалася до ліфу на різній висоті талії, суцільнокроєні пальта і сукні. Форма одягу набувала великої чіткості, зібраності. Зменшуються пропорції її загального об’єму. Кожний силует має багато варіацій внутрішніх ліній.

Помітно змінився в 60-ті роки чоловічий одяг. Штани значно звузились. Одержали поширення пальта, плащі та куртки з синтетичних дубльованих матеріалів. Для пошиву легких сорочок поряд з однотонними, клітчастими і смугастими тканинами почали вживати тканини з вибивним, переважно геометричним рисунком. Чоловічий одяг став більш колоритним.

Особливу увагу модельери приділяють одягу дітей. Він відрізняється легкістю, зручністю, красою кольору і форм. Часто в ньому звучать мотиви багатих художніх національних традицій українського народу.

Радянські художники-модельєри не пропонують для кожного сезону різкої зміни моди. Послідовно розвиваючи її, вони прагнуть досягнути в одязі ясності форм, чіткості композиції, м’якості ліній, практичності і вигідності.

Нині все більше уваги приділяється ансамблю одягу: сукня і пальто, пальто і костюм і т. д. Цікаво вирішуються комплекти одягу в гармонійному зіставленні із взуттям, головними уборами тощо. І тут українським модельєрам дуже стає в пригоді народне мистецтво.

В братній співдружності з модельєрами союзних республік українські майстри одягу добиваються все кращих успіхів у забезпеченні трудящих красивим добротним вбранням. їх вироби демонструвалися на конгресах мод, виставках і конкурсах в Бельгії, Франції, Америці, Африці, Югославії, Індії, Румунії та ряді інших зарубіжних країн і неодноразово одержували високу оцінку.

Н. М. Галкіна 1969 р.