Український одяг XIV — XVIII ст.

У період розвитку феодально-кріпосницьких відносин та утворення української народності одяг починає набирати національних рис. У різних соціальних верств тодішнього суспільства він мав специфічні особливості, що виявлялися в матеріалі, крою, колориті та прикрасах.

Краса і колоритність, національні риси українського вбрання в значній мірі визначалися тонким смаком і великим художнім обдаруванням його творців — простих ткачів і кравців, вишивальниць та ювелірів, які створювали і вигадливо-пишний ансамбль панського одягу, і скромний, але красивий одяг селян, міщан, завжди керуючись високими мистецькими традиціями свого народу.

Завдяки цьому український одяг придбав неповторну своєрідність і художню цінність.

Відомості про український одяг XV — XVI ст. містять такі джерела, як зображення на іконах, описи в літературних пам’ятках, особливо в мемуарах мандрівників, послів, у ділових актах та документах. Проте цих відомостей не досить, щоб дати загальну характеристику розвитку українського вбрання в той період. Вони дозволяють встановити лише його типи для окремих місцевостей і не завжди для всіх верств населення.

Селянське вбрання виготовлялося з домотканого полотна і сукна. Наприкінці XVI і початку XVII ст. до складу жіночого одягу Прикарпаття входили доморобна сорочка, спідниця з фартухом, безрукавка (камізелька), очіпок і шкіряні постоли (ходаки). Комплект чоловічого одягу складався з полотняної сорочки і штанів. Сорочку носили поверх штанів і підперізували ременем. Верхнім одягом служили різного крою сіряки типу свити.

Більш докладні відомості дійшли до нас про народний одяг Наддніпрянщини (Лівобережна Україна) другої половини XVIII ст. Тут до складу чоловічого одягу входила домоткана сорочка з прямим розрізом напереді і вузенькою круглою обшивкою. Сорочка зав’язувалася двома стрічками і мала широкі рукави з вузенькою смужкою вишивки на місці шва. Низ рукавів також прикрашала вишивка. Такому типові сорочки відповідали широкі штани-шаровари, стягнені очкуром. Внизу вони збиралися в зморшки. Взував селянин шкіряні постоли.

Значно багатшим був жіночий селянський одяг. Крій і силует надавали йому своєрідного стилю і національного звучання. Сорочка мала прямий розріз напереді і зав’язувалася стрічками. Відкриті рукава прикрашалися вгорі вузенькою вишивкою. Вовняна клітчаста плахта, легко зібрана в поясі а низом розширена, надавала силуету дзвоноподібної форми. Перед плахти прикривався запаскою-фартухом. На голові жінка носила характерну для Чернігівщини намітку-серпанок, прикрашену на кінцях стрічковим вишиттям. Взуттям служили чоботи на низькому каблуці з підківками.

Своєрідними особливостями й мистецькими якостями відзначався святковий одяг селянських дівчат, більш колоритний і багатий на прикраси, ніж вбрання літніх жінок. Низ сорочки мав виткану лиштву, яку завжди було видно з-під вовняної тканої в клітку плахти. Поверх плахти носили шовкову запаску. Одяг доповнювався вінком живих квітів та намистом з коралів і дукачів.

Одяг міських жителів — ремісників, торговців та інших, на формуванні якого позначилися їх побутові умови, характер заняття тощо, значно відрізнявся від селянського. Він був більш різноманітним. Поряд з домотканими, виготовленими з досить тонкої пряжі тканинами вживалися мануфактурні — сукна, перкалі тощо.

Безперечно, і в самих містах населення одягалося неоднаково. Але різниця була не в крою вбрання, а в тканинах, з яких воно виготовлялося.

Своєрідними особливостями відзначався верхній одяг міщанства, на різноманітність якого вказує багата термінологія: жупан, капота, кунтуш, чемерка, делія, бекеша, опанча. Жупани шилися з сукна, кроїлися до талії і мали ззаду фалди, комір — відкладний або стоячий, на рукавах вилоги, підбиті червоним сукном або узорчатою тканиною. На грудях, рукавах і вздовж швів жупани прикрашувалися шовковою тасьмою або шнурками.

Подібна до жупана кроєм, але бідніша на прикраси капота. Вона шилася із зборками і широкими полами, що глибоко заходили одна на одну. Жупан і капота підперізувалися тканими золотолитими поясами, іноді французького або перського походження.

У порівнянні з жупаном і капотою значно багатше прикрашалася чемерка, в основі якої затримався крій селянської свити.

Зимові форми одягу — хутро, делія, шуба, бекеша — здебільшого підбивалися хутром. Хутро шилося з вузькою талією і відкладним коміром. Поверх нього носили наопашки делію з довгими рукавами. Серед подільських міщан була поширена бекеша, покрита сукном, із смушковим коміром. Побутували також кожухи з сірими або чорними смушковими комірами.

Дуже різноманітними були головні убори міщан. Це перш за все шапки з сірих кримських смушків, куниць, видри, лисиці з високим суконним або камковим верхом. Міщани одягали також і гостроверхі кучми, конфедератки і т. п. Влітку носили кайстрові (фетрові) капелюхи з широкими крисами.

Досить своєрідний одяг українських міщанок. Сорочка, як і у селянок, шилася з доморобного полотна з підточкою у долішній частині, але рукава її ніколи не вишивалися. Дівочі сорочки на зап’ясті прикрашалися узорним морщенням (брижами). Поясним одягом була довга, до самих п’ят спідниця з фалдами і прорізом на боці.

Міщанки центральних областей України, як і багаті селянки, носили спідниці із шнурівкою, що прикривалися спереду вузькою (в порівнянні з селянською) запаскою-фарту-хом. Верхнім одягом служив різноколірний суконний або китайковий каптан, часто облямований парчею. На намітку накладали смушкову шапочку («кораблик»).

Крім того, заміжні міщанки вживали шапочки різної форми, облямовані соболями. З прикрас носили намисто.

Дівочий одяг міщанок складався з сорочки з скромною вишивкою і вибійчаної спідниці із шнурівкою, яка прикривалася напереді шовковою запаскою. З прикрас вживалися коралі і ковтки. Дівчата ходили з відкритою головою і розпущеним волоссям, прикрашеним віночком з стрічками. Взуттям служили шкіряні чоботи.

Одяг українських феодалів дуже відрізнявся від народного. Вже у XVI ст. в нього почали проникати іноземні запозичення. Особливою нарядністю і пишністю відзначалося вбрання великих землевласників — магнатів, які старалися будь-що виділятися на фоні тих, кого вони вважали за нижчих від себе. їх вбрання складалося з жупана: ферезії, делії, шуби. Жупан являв собою довге вбрання з кольорової тканини з вузькими рукавами, що підперізувався поясом. Спереду він був густо застібнутий на гудзики. Ферезія — довгий приталений плащ з широкими рукавами, облямований хутром та прикрашений петлицями. З XVII ст. в одязі заможних верств появився кунтуш з прорізними рукавами-вильотами. Делія — верхній плечовий одяг, підбитий шкірою ведмедя або вовка.

Жіночий одяг української знаті XVII ст. відзначався багатством оздоблення. Він складався з сукні з глибоким вирізом на грудях, який відкривав батистову сорочку з шовковими прошвами, розшиту перлами і золотом. Поверх неї носили намисто з великих перлин і золотий хрестик на ланцюжку. Нижче грудей спускався довгий золотий ланцюг, прикрашений великими рубінами. Верхній одяг мав вигляд кунтуша своєрідного крою, з короткими рукавами. Голову покривав мережаний очіпок і берет з золотою запоною, прикрашеною дорогоцінним камінням.

В «Енеїді», даючи широку панораму життя України XVIII ст., І. Котляревський так описує одяг Дідони, а насправді одяг української старосвітської поміщиці:

Взяла кораблик бархатовий,

Спідницю і корсет шовковий

І начепила ланцюжок;

Червоні чоботи обула,

Та й запаски не забула,

А в руки з вибійки платок.

Самобутнім був одяг запорізького козацтва. За своїм соціальним складом козацтво не було однорідним. 3 самого початку в ньому намітилося класове розшарування на «голоту», яка становила більшість, і експлуататорську верхівку — старшину, що формувалася переважно з української шляхти і заможного міщанства. Це позначилося і на характері одягу.

Основним матеріалом для виготовлення одягу рядових козаків були сукна різних кольорів (зеленого, червоного, голубого). 3 домотканого полотна шилися тільки сорочки, широкі шаровари на шовкових або вовняних очкурах. Верхнім одягом служив червоний каптан з гудзиками, підперезаний широким поясом, наполовину перетканим шовком. Пояси були на гапликах із пряжками, з ремінцями для пістолів і люльки. Поверх червоного каптана вбирали ще черкеску або жупан. Взимку рядові козаки одягалися в довгий кожух з великим смушковим коміром.

Шапки носили смушкові, з суконним верхом та китицею. Взуттям служили сап’янові різноколірні чоботи з підківками.

Одяг дружин рядових козаків мав багато спільних рис з селянським: вишивані сорочки, дві вовняні запаски, бавовняні хустки; взимку — кожух, чоботи.

Яскравістю і різноманітністю кольорів відзначався одяг козацької старшини. Шили його з оксамиту, сукна. Матеріалом для парадного одягу служили шовк і оксамит, гаптовані золотом і сріблом.

Козацька старшина носила сорочки з тонкого полотна, широкі штани червоного кольору й жупани. Верхнім одягом були кунтуш або черкеска і каптан. Кунтуш виготовлявся з коштовних тканин, гаптованих золотом та срібними візерунками. Гудзики на ньому, в залежності від багатства господаря, могли бути мідяними, дерев’яними, срібними, золотими та з самоцвітів. Для щоденного вжитку кунтуші, як і жупани, шилися із скромнішого матеріалу, здебільшого з сукна, рідше атласу, тафти. Жупани і кунтуші підперізувалися широкими поясами, гаптованими золотом та сріблом, які привозили здебільшого з Туреччини.

Взимку козацька старшина носила соболеві, рисячі, лисячі та інші шуби. Вони прикрашалися запонами з коштовних самоцвітів і облямовувалися навкруги срібними, золотими та шовковими шнурками, інколи хвостами соболів та куниць.

Крім шуб вживалася накидка-кирея, із сукна або оксамиту, підбитого хутром, з широким хутровим коміром. Прикрасою киреї були запони — золоті, срібні, а то і з дорогоцінним камінням.

Завершувала одяг козацьких старшин хутряна шапка — соболева на свята, смушкова на будні. Взуття виготовляли з червоного або жовтого сап’яну.

Найважливішою частиною комплекту одягу дружин козацької старшини був кунтуш, який також виготовляли з різних коштовних матеріалів (об’яр, парча і т. п.). Шився він приталеним, а ззаду мав декілька зборок; застібався гапликом. Комір, вилоги на грудях і рукавах робили звичайно з іншої тканини. Під кунтушем жінка носила горсет з парчі або іншої тканини, спідницю і барвисту запаску. На ноги взувалися чоботи з червоного сап’яну на високих каблуках. Неабияку роль в одязі відігравали намисто з перлів, бурштину та шийні прикраси у вигляді золотих і срібних монет. Головним убором служили «кораблики» або очіпки з парчі.

Вбрання української знаті характерне багатством кольорів: червоний кунтуш з чорним поясом, рожева кирея на голубій підкладці, застібнута золотою пряжкою, або зелений парчевий кунтуш і синя кирея, підшита хутром. Зразки такого одягу бачимо на портретах, що збереглися до наших днів.

З класовою диференціацією українського суспільства в період феодалізму одяг окремих його груп все виразніше набирав своєрідних соціальних рис та особливостей. Найбільшою стійкістю відзначався селянський одяг, багатий на територіальні форми. Виправдана століттями доцільність та утилітарна функція деяких частин одягу селян зумовила їх широке вживання як рядовими козаками і міщанством, так і поміщиками.

К. І. Матейко

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...