Українські народні меблі

Українські народні меблі 19 - початку 20 ст. дуже різноманітні за своїми формами. Вони найтісніше зв'язані з планом сільської світлиці, який не зазнав змін протягом століть. Спосіб розташування меблів був традиційним - довгі лави під двома віконними стінами, стіл чи скриня в кутку поміж ними - "на покуті", ліжко - "постіль" під глухою стіною та жердка над ним і, нарешті, мисник біля вхідних дверей.

Найдавніші за походженням предмети сільського обладнання - це саркофагові скрині з віком у формі двосхилого даху. Вироблялися вони в Карпатах, на Підкарпатті і Західному Наддністров'ю до середини 20 ст. з колених і тесаних сокирою здебільшого букових дощок. Найдавнішим типом декору, що зберігся в закарпатських скринях, було карбування (або "цифрування") простою сокирою мотивів "смерічки". Ритований орнамент у формі квадратів з діагоналями і шестилистковими розетами в колі, які розміщувалися звичайно в двох рядах на горішній та долішній дошках передньої стінки, походить з давніх часів.

Середня, звичайно вузька, дошка цієї стінки прикрашалася ритмічним чергуванням скісних двосторонніх рисок.

На базі скрині з плоским віком виникли скрині-столи. Вони такої ж будови, що і скрині з двосхилим віком, лише вищі і накриті довгою, товстою столовою плитою - стільницею, не прикріпленою до коробки. З часом для вжиткової вигоди глибина коробки зменшується, стіл видовжується, а стояки-ніжки скріплюються внизу підніжками.

Дещо інші скрині-столи побутували в районі м. Солотвина та в околицях Станіслава (нині Івано-Франківськ). Одні з них характерні вирізними стояками-ніжками та випалюваними прикрасами з геометричними і рослинними мотивами. Інші мають прямі ніжки, а глибока коробка скрині-стола вкрита виїмчастою різьбою у формі шестилисткових розет та інших геометричних мотивів. Цікава форма скринь-столів з вигнуто-тесаними ніжками поширена в районі м. Тлумача. Ці столи оздоблені виїмчастою різьбою або не мають жодних прикрас.

Скрині-столи застосовувалися також на Поділлі, Причорномор'ї, Буковині.

Крім саркофагових скринь та скринь-столів майже на всій території України були поширені "ковані" скрині. В різних районах вони мали різні пропорції, силует, неоднаково також вирішувалося залізне окуття.

На Київщині, Полтавщина, Катеринославщині, Волині та Львівщині скрині нерідко прикрашалися живописом.

Найстаріші сільські столи, що збереглися на Україні, мають дві підпори у формі перехрестя, сполучені поздовжньою балкою. Форма цього стола виникла в давні часи і побутувала в селах Західних Карпат (на Лемківщині) до 20 ст. Стільниця його спочиває безпосередньо на підпорах (без царги).

Дещо пізніший тип стола, поширений ще в першій половині 19 ст. на Київщині і Поділлі, складався з двох паралельних, сполучених на кінцях (внизу і вверху) поперечками стояків, на які спиралася столова плита. На Гуцульщині стояки таких столів разом з передньою декоративною дошкою, що імітувала царгу, рясно прикрашувалися випалюваним орнаментом. Столи подібної конструкції мали дошкові підпори з силуетно вирізаним контуром, які скріплювалися внизу плоскою прямокутною рамою, що служила одночасно підніжком.

Найбільш поширеним у сільському інтер'єрі України 19 - 20 ст. був тип царгового стола. Нерідко вона різьблена (на Київщині, наприклад, з мотивами шестилисткових розет). У деяких місцевостях на Гуцульщині (с. Криворівня та ін.) царга декорована невеликими дощинами (паркетом), укладеним "в смерічку" з паралельними струганими рівчаками по краях. Ніжки царгових столів звичайно сполучені внизу підніжками, іноді різьблені в горішній частині.

Найменше на Україні типів ліжок. Це зв'язане з тим, що в багатьох місцевостях аж до половини 20 ст. втрималася найпримітивніша форма широкого сімейного місця для спання - піл або постіль. Ця непорушна споруда складалася з дощок, вкладених на простій підставі, прикріпленій до стіни.

Переносні ліжка мали дві форми. Перша з них - високе ліжко на дошкових стояках, завершених угорі одним або двома декоративними кружками. Такі меблі, часто декоровані плоскою різьбою, збереглися в карпатських селах. Другий тип ліжок відзначався досить високими чоловими частинами (заголовком і приніжком), вигнутими на зразок класицистичних диванів на зовнішню сторону. Такі ліжка поширені на Поділлі і в Карпатах. В інших етнографічних районах - чолові частини ліжок завершуються по-різному. Найчастіше верхня частина оздоблена багатою різьбою (хвильки з силуетами пташиних голівок тощо). На Полтавщині, наприклад, вершки чолової плити ліжка вирізувались у формі силуетних зображень кінських голів. Над ліжками підвішувалися жердки для тканин. Жердки іноді прикрашувалися різьбою.

До найдавніших предметів сільського інтер'єра належав також мисник, або "полиці". Спочатку мисник являв собою важку споруду, що складалася з двох тесаних вертикальних товстих, постійно зв'язаних із конструкцією стіни бічниц. У прорізані горизонтальні поперечні рівці вставлялися дошки-полиці. З часом мисники стають значно легшими. Вони виготовляються з колених і тесаних дощок як окремий предмет, що вішався на стіні. Для стабільності "полиці" підтримували підпорами. Часто верхня полиця мисника продовжувалася понад вхідні двері і служили для зберігання оздоблених мисок.

Мисники зазнають змін і в долішній частині. Спершу нижня клітка мисника в деяких районах завішувалася тканиною. Потім висота її збільшилася, і вона почала закриватися двокрилими дверцями. Цей досить важкий мисник спирався одним кінцем своєї цокольної частини на лаву, другим - на окремий стояк або на кронштейн. Пізніше мисник розділився на дві частини - долішню шафку і верхню - власне мисник, що закривався скляними двокрилими дверцями. В такому вигляді він майже не відрізняється від міського серванту чи буфету.

Художнє оформлення мисника різне. Найчастіше він оздоблювався контурним вирізуванням по краях. Судячи по характеру контурів, ці вирізування-прикраси споріднені з мистецтвом другої половини 18 ст. Контурний декор притаманний горішній полиці, поділеній на окремі "віконці". На Полтавщині верхня полиця мисника часто прикрашена вирізними силуетами кінських голів.

Тип декору початку 19 ст. скромніший. Накладне обрамлення (вертикальне і горизонтальне) мисника було стругане і вкривалося вузькими паралельними рівчаками. Найновіший тип мисника-серванту зберігав за традицією контурне обрамлення (в дверцятах), а в деяких районах (наприклад на Сокальщині) завершувався фронтоном з різьбленим рослинним орнаментом, іноді з центральним мотивом у вигляді стилізованої людської фігури.

В східних районах України мисники найчастіше були мальовані. Особливо багаті кольорові композиції рослинного орнаменту на мисниках з шафкою внизу. На Київщині та Чернігівщині побутували різьблені мисники.

До найдавніших не пересувних предметів сільського хатнього обладнання належать також лави. Спершу - це широкі товсті витесані з середньої частини дерева дошки, прикріплені на кінцях до настінних кронштейнів. Пізніше їх почали класти на підпори з хвилястим вирізуванням на передній частині. Лави накривалися декоративною тканиною - "полавниками".

В хатах з біленими стінами лави виготовляли з підпорами для спин - заплічками. Це відкрило ширші можливості для художнього оформлення лави. Верхня дошка заплічка різноманітні різьблені силуетні рисунки. Підпори-балясини, що з'єднують заплічкову дошку з сидінням, також багаті вирізуваними, або точеними формами. Від лави, які служили для сидіння, але завдяки значній ширині дошки вживалися іноді для спання, пішли лави-ліжка "бамбетлі". Це були невеликі ліжка з заплічком і боковими підпорами (підлокітниками), близькі за формою до міських лав-диванів. Широке сидіння їх підносилося , наче віко в скрині, відкриваючи місце для спання (в коробці лавки). Лави-ліжка дуже різноманітні за формою і декором. Полем для прикрас служив заплічок і подекуди бічні підпори. 

З предметів міського типу наприкінці 19 ст. село запозичує шафу для одягу. В приміщеннях старого типу, з давнім укладом меблів, вона не мала місця в світлиці і найчастіше стояла в коморі. Тому шафа лише зрідка отримує художнє оформлення, яке зводиться найчастіше до декоративного виконання завершення (фронтону).

Предметом обладнання сільського житла. занесеного з міського інтер'єра, стало крісло. Найдавніші поширені в селах України крісла мали прості, часом точені ніжки, дошкове сидіння і дошковий заплічок, який іноді був вкритий різьбленим декором.

Інтер'єр сільської хати був функціонально продуманим. а вміле поєднання простих за конструкцією меблів з барвистими тканинами, вишивками, керамікою робило його художньо виразним.

І. В. Сенів.