Меблі XIV — XVIII ст.

До наших днів не дійшли будь-які архівні відомості про виробництво народних меблів XIV — XVIII ст., хоча, ясна річ, такі меблі виготовлялися. В той же час у музеях зберег­лися значні колекції коштовних меблів XVI — XVIII ст., якими було обладнано панські та церковні інтер’єри.

Відбиваючи смаки панів­ної верхівки, вихованої на зразках поширених тоді в Європі мистецьких стилів — рене­сансу, барокко, рококо і класицизму, ці меблі були водночас творами простих сільських і мі­ських ремісників, які, виготовляючи ту чи ін­шу річ за поданим зразком, виявляли своє розуміння форми, декоративного оздоблення, вжиткової доцільності. Прості ремісники бу­ли справжніми творцями чудових речей, в яких проявився їх мистецький світогляд.

Найдавніші відомості про обладнання меб­лями панського інтер’єра збереглися з XV ст.

Так, з опису подільських замків (1494 р.) дізнаємося, що кімнати були обладнані при­стінними лавами, простими столами (з пере­хрестям), світильниками з оленячих рогів.

В наступних XVI, XVII ст. інтер’єри ста­ють багатшими, а меблі — коштовнішими. В описах панських садиб того часу згадуються меблі різьблені і «саджені», тобто оздоблені інтарсією, а також з мальованим орнаментом. Стіни кімнат прикрашалися килимами і гобе­ленами.

Матеріал, з якого виготовлялися меблі, був різноманітний. Найбільш цінні різьблені меб­лі робили з привізного чорного і коричневого дерева, а також з горіха, забарвлюючи його в бронзовий колір. З місцевих порід частіше вживали дуже зручну для різьблення липу, рідше дуб, а з хвойних дерев — кедр, сосну.

З технік декорування виробів, які застосо­вувались у той час, чільне місце належить різьбі, не менш поширеним було й орнамен­тальне малювання. Розповсюдженою в XVI — XVIII ст. була також інтарсія. Вона виникла як чисто столярська художня техніка на про­тивагу різьбі і малюванню. Згодом появилася накладна інтарсія — техніка вирізування з форніру орнаментальних мотивів і наклею­вання їх на площу предмета. Майже одночас­но з накладною інтарсією столяри застосо­вують наклеювання половинок різних, пере­важно архітектурного характеру, елементів, окремо формованих на токарному верстаті.

Одним з найбільш вживаних предметів меблювання того часу була скриня, поши­ренню якої в однаковій мірі сприяли зруч­ність користування нею і стародавні традиції. Протягом XV—XVI ст. скрині змінювали свій вигляд відповідно до потреб та естетичних смаків. У другій половині XVI — XVII ст. з’яв­ляється велика кількість типів скринь, які слу­жили не лише для зберігання одягу та інших дрібних речей. Поряд із стільцями, кріслами і лавами їх використовували для сидіння і спання, а високі скрині правили за столи.

Ренесансові скрині відзначаються гармо­нією класичних пропорцій і побудовані за чітким архітектурним принципом. Усі того­часні типи їх мають більш або менш розви­нуту цокольну частину. Бокові пілястри — залишки конструкційних деталей середньо­віччя — обмежують з боків прямокутне передне поле. Легкий карниз завершує фасад предмета.

В XVI ст. передня стінка скринь поділя­лася на два і більше окремо обрамлених поля, які згодом набрали форми арок, характерних для ренесансної архітектури. Завдяки підпо­рам, виконаним у вигляді точених плоских куль, вони стали легшими.

Досить багата рослинна і фігурна різьбле­на орнаментика скринь, заснована на антич­ному декорі. Вона вміло пристосована до форми скрині і з тонким смаком заповнює поля і обрамлення фасаду. Поряд з антични­ми використовувалися характерні для Украї­ни мотиви сільської природи.

Наприкінці XVI ст. збагачується пластич­не декорування, особливо характерний для цього періоду фігурний орнамент. На зміну пілястрам приходять герми або маскарони, підпорки роблять у формі лап чи тварин.

Подібно до скринь оформлялися також коробки і шкатулки для зберігання дрібних речей і дорогоцінностей.

Поряд з різьбленими, у XVI ст. на Україні виробляли скрині, декоровані інтарсією. Вони побудовані за тими самими принципами, що й різьблені, відрізняються лише технікою ху­дожньої обробки.

Основа скрині — її цоколь­на частина — замість різьби у формі завитків, листя чи стилізованих рослинних мотивів, ритмічних рубців тощо прикрашена струга­ним профілюванням. Гра світла й тіней, яку дає різьба, замінена не менш цікавими коло­ристичними ефектами матеріалу, з якого ви­конано інтарсію. Нерідко столяр, перебуваю­чи ще під сильним впливом рельєфної різьби, для осягнення тіней в інтарсії, звертається до народної техніки випалювання.

Вищі скрині, що служили столами, пере­творювалися в новий тип меблів — ренесанс­ну шафу. Замість віка в таких скринях на передньому фасаді зроблено двоє дверцят, що визначило деякі незначні зміни в його оформленні, а всередині вміщено полиці. Чіт­ку гротескну інтарсію прямокутних полів об­ведено профільованим обрамленням, як у дверних фільонках, а зверху і знизу розміще­но орнамент з накладної інтарсії.

Для зручності скрині-шафки, очевидно, на­кладали одну на другу, створюючи розбірну споруду.

Шафи перехідного типу являють собою саме таке поєднання двох-трьох чітко розмежованих горизонтальними планками скринь, яке отримує згодом окрему цокольну частину і карниз з фризом.

Наприкінці XVI ст. шафа з чітко простежуваною текто­нікою ренесансних архітектурних споруд яв­ляє собою єдине конструктивне ціле. Типо­вим зразком такого виробу може служити ша­фа з Львівського музею етнографії та худож­нього промислу. На її цоколі з двома шухля­дами виростає висока центральна частина. Три пілястри, на всю висоту середньої короб­ки, поділяють фасад шафи на два поля, в яких поміщено по два фільонки. Наклеєні дерев’яні деталі у вигляді призм, дашків тощо посилю­ють враження архітектурного твору, завер­шеного фризом і карнизом. Вирізана з форніру накладна орнаментика декорує пілястри, заповнює та оточує фільонки, прикрашає фриз та інші деталі шафи, створюючи вра­ження плоскої різьби. Подібний шлях розвит­ку пройшли малі шафки, що «виросли» із скриньок для сидіння.

З XVI — XVII ст. збереглися меблі для си­діння. Найдавніші за походженням стільці, сидіння яких спираються на дві похило укладені дошкові підпори. Такі стільці бу­вають без заплічка і з заплічком, який як і пе­редня підпора, прикрашався різьбою. Не­складна конструкція стільців не вимагала до­помоги столяра, і вони є виключно різьбяр­ським твором. Характерні зразки різьблених стільців кінця XVI ст. зберігаються у фондах Львівського музею етнографії і художнього промислу.

Дошка передньої підпори обмежена волютоподібними завитками і вкри­та багатою різьбою. Густо різьблений і заплі- чок, в якому крім герм по боках та аканто­вих завитків часто бачимо складний орнамент винної лози, типовий для церковної різь­би на Україні. Такі стільці були досить не­зручними для сидіння і виконували роль па­радних меблів. Згодом стали виготовляти стільці і крісла на чотирьох ніжках. Їх також прикрашали різьбою.

Пізніше крісла отримують підпори для рук. Іноді сидіння і заплічок оббивали ткани­ною або шкірою з витисненим орнаментом. У зв’язку з поступовим переходом мебльово- го виробництва до столярів, різьбу замінюють точенням (звичайно вертикальних елементів) на токарному верстаті, а горизонтальні попе­речки вирізують ажурно або профілюють.

У XV — XVI ст. на Україні існувало багато видів столів. Пам’ятки та ілюстрації дозво­ляють поділити їх на два основні типи: столи на багатих за формою дошкових підпорах і на чотирьох ніжках.

Підпори першого типу — це звичайно важ­кі, складної конструкції, оздоблені різьбою плити з товстих дощок. У простішому вико­нанні підпори декорували лише контурним вирізуванням. Дві такі плити сполучені двома (укладеними одна біля одної або одна над другою) горизонтальними балками, створю­ють самостійну основу стола, на якій (без­посередньо або за допомогою царги) покла­дена столова плита — «стільниця».

Іноді під­пори зв’язані лише однією горизонтальною балкою, зміцненою внизу плоскими горизон­тальними дошками — підніжками. Дуже часто дошки підніжок сполучені на кінцях попереч­ками. Завдяки цьому створюється новий тип підніжка у формі плоскої прямокутної рами, яка охоплює з усіх боків нижню частину під­стави стола. Декорування цих виробів обме­жується майже виключно обробкою підпор. Нерідко використовувалися мотиви народного мистецтва, на плитах підстави симетрично розміщувалися вирізні силуети кінських чи пташиних голів. Цей тип столів широко відо­мий в українському народному меблярстві. Традиції їх виготовлення збереглися в побуті гуцулів до наших днів.

Столи на чотирьох ніжках виникли дещо пізніше, тому вони виготовлялися майже вик­лючно столярськими засобами. Ніжки їх зде­більшого виточували на токарному верстаті, а стільниці декорували технікою інтарсії. Час­то вживалися згадувані в маєткових описах мармурові столи. Мармуровою робили лише столову плиту, яку обрамляли міцними дере­в'яними рамами, декорованими інтарсією.

До наших днів збереглася деяка кількість предметів церковного обладнання XVI — XVII ст. Це лави, призначені для донаторів і вищого духовенства, і сповідальниці. В них об'єднана майстерність українських столярів і різьбярів, майстрів інтарсії золочення тощо.

Однією з найкращих пам'яток цього типу в церковна лава початку XVII ст. Це вже більш диференційована монументальна спору­да значної висоти з важким, характерним для XVII ст. карнизом. Фасади пюпітра і заплічка, розділені вертикально, утворюють складну композицію, посилену багатою різьбою фільонків під арками. Спокійні акценти в неї вносять чіткі горизонтальні пояси-фризи пе­реднього фасаду і заплічка та подвійні гори­зонтальні пояси карнизової частини. В деко­руванні лави використано три техніки: різь­бу, інтарсію та наклеювання плоского виріз­ного орнаменту й рельєфних архітектурних мотивів. Різьба відіграє основну роль у ху­дожньому оформленні споруди. Орнаменталь­ні мотиви типові для епохи: багаті рослинні завитки, в фільонках путто і маскарони, а на кінцях кронштейнів — жіночі голівки з інди­відуальним обрисом облич. У декорі важко знайти повторення мотивів і форм.

Характерна ознака меблярства другої по­ловини XVII ст.— масивність предметів, складність силуету і форм, багатство декору. Меблі робляться зручнішими в користуванні. Відчуваються посилення зв'язку художнього меблярства з народним мистецтвом.

Особливим багатством відзначались ін­тер'єри палаців феодалів. У маєткових описах замків відзначено, що стіни кімнат були оббиті китайкою або шовковими тканинами. Крісла різьблені, інкрустовані золотом, слоновою кісткою або сріблом чи оббиті ок­самитом. Двері в залах і кімнатах виготов­лялися з коштовного дерева, оздоблювались інкрустацією. Багатшими стали й стелі з різь­бою, золоченням і малюнками.

Інтер’єри будівель козацької старшини бу­ли ближчими до народних, зберігали давні традиції. Згідно з документами маєткових опи­сів, у кімнатах обов’язково стояли лави. Вони були різні — м’які, оббиті сукном, оксамитом або спеціальною тканиною — «полавником», перетканою золотом і сріблом. Мальовані, різьблені й золочені крісла також оббивали коштовними декоративними тканинами або шкірою з витисненим червоним, чорним і зо­лоченим орнаментом. З інших меблів зга­дуються шафи, шафи-секретери і шафи для посуду — різьблені, мальовані і золочені. Меб­лі ці виготовлялися в майстернях Чернігівщи­ни, Полтавщини і Слобожанщини.

Серед пам’яток XVII ст., які збереглися до наших днів, найбільше крісел. Одні із них продовжують традиції ренесансних форм з відповідною трансформацією декору, наприк­лад крісла з царгою. Вони більші за розміра­ми і зручніші в побуті. Поперечки спинки і підніжків вкриті багатою різьбою барочного типу. Вживалися також крісла з різьбленою дошковою спинкою та з ніжками, безпосеред­ньо вмонтованими в дошку сидіння. В XVII ст. набувають більшого поширення м'які крісла. Серед великих м’яких крісел з бічними під­ставками для рук трапляються зразки, в яких ніжки виконані у формі левиних лап, а за- плічки завершені різьбленими голівками або волютами.

Наприкінці XVII — початку XVIII ст. фор­ми крісел стають легшими. Хвилясто виріза­на різьблена царга зливається з волютовигнутими ніжками, які бувають сполучені внизу багатим волютним перехрестям. У м’яких кріс­лах спинки оббивалися шовковою тканиною.

Ще більше творчої фантазії виявили різь­бярі в багатому декоративному оздобленні крісел з дошковими підпорами, прикрашени­ми стилізованим міфологічно-рослинним ор­наментом. Деякі крісла являли собою цікаві скульптурні композиції, наприклад «крісло-дракон», що зберігається у Львівському істо­ричному музеї.

З формами крісел тісно зв’язані форми столів. Продовжує існувати тип стола з двома підпорами, збагачений барочною різьбою, часто із золоченням по левкасу. Поряд з ним зустрічаються великі столи столярської роботи. Могутня царга такого столу творить із стільницею важкий карниз, опертий на ко­нусоподібні підпори, з'єднані волютин ми поперечками і поздовжньою балкою.

Приблизно в середині XVIII ст. мистецькі форми меблів поступово міняються. Меблі стають легшими, лінії декору — вигадливішими. Основним декоративним мотивом стала сти­лізована черепашина — рокаль. Тони меблів ясніють, різьба завжди з позолотою по лев­касу. Оббиття ясне — шовкове. Стіни в інте­р’єрах також фарбуються в світлі тони, при­крашаються багатою ліпкою чи оббивкою шовковим матеріалом. Меблі значно менші за розмірами. Починають виготовляти невеликі м'які крісла і м’які табурети. Столи стають та­кож значно менші в порівнянні з барочними.

Крім звичайних, вживаються підстінні і куто­ві столики, на яких ставили вази, годинники та свічники. Великі і громіздкі шафи барочного періоду замінюються кутовими шафками — розмальованими і золоченими.

В цілому меблярство в другій половині XVIII ст. набуває значного розвитку. Поряд з давніми ремісничими організаціями і цент­рами виникають гетьманські меблярські май­стерні на Чернігівіцині, магнатські — в Корці, Махнівці та ін. Завдяки широкому розвитку іконостасної різьби в меблярстві працює ба­гато різьбярів. Широко відомі в той час май­стри і різьбярі з Глухова, Ніжина й Одеська. Деякі майстри навіть посилалися для навчан­ня за кордон.

З другої половини XVIII ст. на Україні збереглося значно більше оригінальних різно­манітних за формою і декором мебльових пам'яток, ніж з попередніх епох. Поміж кріс­лами виділяються речі вигнутої форми, досить витончені в деталях, з невисокими заплічками, мальовані білою фарбою та з золоченою різьбою. В цей час побутують і важ­кі крісла з досить товстими конструкційними деталями, з високою різьбленою спинкою. Останні, напевно, вироблялися в монастир­ських меблярнях, які менше піддавалися впли­ву нового стилю.

Подібну картину спостерігаємо й у виго­товленні столів. Разом з великою кількістю легких столів, з хвилясто вирізаною царгою і столовою плитою, мальованих білою фар­бою і позолочених, трапляються важчі зраз­ки, характерні для попереднього періоду. Ве­ликої майстерності вимагало виготовлення шаф, які мали в той час хвилясто вигнуті площини, вміло замасковані двері тощо.

В цілому слід відзначити, що в творчості українських майстрів стиль рококо позбавле­ний надмірної химерності. Про це свідчать строгіші форми деталей меблів, відсутність надмірної манірності в композиції предмета і вживання деяких барочних мотивів.

Велику групу художніх меблів другої поло­вини XVIII ст. складають дрібні декоративні речі, зокрема дзеркальні рами, під­вісні і настінні свічники тощо, які прикрашалися позолоченою різьбою.

Найцін­ніше в цих творах — своєрідне трактування стилю, що відрізняє їх від закордонних ви­робів.

Наприкінці XVIII ст. в українське меблярство проникає новий стиль — класицизм. Меб­лі, виконані в цьому стилі, відзначаються су­ворішими формами, чітким виявленням несу­чих і несених елементів. Повертається античне оздоблення — розети, плетінка, меандри, гір­лянди з лаврових листків і квіток, лікторські в’язки, сагайдаки і стріли. Типовими є круглі конічні ніжки, прикрашені поздовжніми рів­цями (канелюрами), з розетами в конструк­ційних вузлах. 6 той же час розвивається на Україні окремий напрям класицистичного меблярства, що грунтується на мистецькій спадщині епохи Відродження.

І. В. Сенів