Українські килими |
|
Колекція зразків давнього і сучасного килимарства, що зберігається в музеї, — яскраве свідчення високої і самобутньої художньої культури українського народу.
Мовою орнаменту народні художники відображали своє ставлення до навколишньої дійсності, своє уявлення про прекрасне. Тому в кожному килимі глибоко відчутна та велика творча індивідуальність, що її народний майстер зумів вкласти у свою працю. Перші відомості про виготовлення і використання килимів у домашньому побуті дають нам літописні джерела X — XI століть. Килимовими тканинами прикрашали стіни, вкривали підлогу, столи, лави, скрині. Використовували їх також в обрядах поховання. Термін «килим» вперше зустрічається у XVII ст. Так називдли тип безворсного двобічного тканого виробу переважно вузької і видовженої форми, оздобленого геометричним орнаментом. Згодом всі килимові вироби, як з рослинним, так і з геометричним малюнком, стали називати килимами. Килимарство особливо розвинулось в XVII — XVIII століттях. За тих часів у багатьох етнографічних районах формуються місцеві, локальні особливості в орнаментиці, композиції та колориті килимових виробів. їх все ширше використовують у побуті. Килими виготовляють не лише у домашніх умовах, а й у приватних майстернях та мануфактурах. Основною сировиною для виробництва килимів була вовна, яку фарбували переважно рослинними барвниками. їх ткали на дерев'яних вертикальних або горизонтальних верстатах. На вертикальних майстри робили килими з рослинним орнаментом, на горизонтальних — з геометричним. Рослинна орнаментика переважала у килимах східних, геометрична — західних областей України. Українське народне килимарство представлене в колекції музею багато й різнобічно. Збірка нараховує близько 900 виробів майстрів XVIII — XIX століть та художників Радянської України. Здавна славиться килимовим мистецтвом Полтавщина. У відомих осередках Решетилівці, Опішні, Зінькові, Золотоноші, Санжарах працювало чимало талановитих майстрів. Різноманітний за формами, вишуканий малюнок полтавських килимів здобув світову славу. їхня композиція вільна, невимушена й ритмічна, колорит вражає м'якою гармонією барв. У музеї представлено велику й цікаву колекцію килимових виробів з Київщини. Для килимів цієї групи характерний рослинний орнамент з реалістичним трактуванням квіткових мотивів та насиченим колоритом. Досконалою композицією і розмаїтим забарвленням відзначаються килими Поділля. Типовий для них малюнок великих вазонів або ромбів із складною розробкою внутрішнього поля. Композиція його горизонтально видовжена. Рослинно-геометризований орнамент часто поєднується з різноманітними геометричними фігурами або жанровими сценами, які надають подільським килимам особливої привабливості. Серед них — сцени військової муштри, багатолюдних ярмарків, зображення хвацьких троїстих музик, вершників, мисливців, сцени різних обрядів та свят. Подільським килимам притаманна умовність зображення, стилізація і узагальненість образів.
В орнаментиці цієї групи переважає тип смугастого килима, що не має спільного поля, а площина його розділена на широкі та вузькі смуги, заповнені геометричними фігурами. Косівські та глинянські килими поліхромні. На межі XIX — XX століть українське килимове мистецтво переживає занепад. Народним майстрам стало важко конкурувати з набагато дешевшими фабричними виробами. Крім того, почало занепадати вівчарство, з'явилися дешеві анілінові барвники, використання яких призвело до зниження колористичних якостей українського килима. Справді широкого розвитку набуло килимарство після Великої Жовтневої соціалістичної революції. Поступово у старих килимарських осередках почали відроджуватися художні промисли. Нині на Україні працює велика армія талановитих майстрів та художників, які розвивають і збагачують кращі традиції народного мистецтва. Полтавський килимовий орнамент оживає у казково-фантастичних творах заслуженого майстра народної творчості УРСР Н. Бабенко, дістає нові образні розв'язання у творах заслуженого художника УРСР JI. Товстухи. Традиції подільського килима продовжує художниця М. Сенюк; на Львівщині, в Глинянах, плідно працює художник В. Карась.
Тематичний килим — це яскравий приклад творчої співдружності художників-професіоналів і народних майстрів. Невичерпною темою для художників є життя й діяльність В. І. Леніна. Килим «Пісня про Леніна» (1970), створений за картоном заслуженого діяча мистецтв УРСР С. Кириченка та Н. Клейн, є одним з кращих у музеї. Визначні події життя нашої країни, ювілейні дати, перемоги в соціалістичному будівництві знаходять втілення в творах художників і народних майстрів. Радянська емблематика і символіка в них органічно поєднується з українським національним орнаментом. Образу видатного українського поета-революціонера Т. Г. Шевченка присвятили свій твір М. та І. Литовченки (1960). До літературних образів драми Лесі Українки «Лісова пісня» звернувся художник О. Машкевич у килимі «Пробудження» (1970). В композиції твору автор вдало використав багаті традиції українського килимового орнаменту. Серед останніх поповнень музею слід назвати урочистий за своїм звучанням килим «Вічний вогонь» (1977), створений заслуженим художником УРСР Л. Жоголь, багатий на розмаїті барви килим «Дивоцвіт» (1975) Н. Бабенко, серію виробів з циклу «Пори року» Л. Товстухи. Українське радянське килимарство демонструє сьогодні високий рівень розвитку. Увібравши все краще, що було створене українським народом протягом багатьох століть, вивчивши і збагативши килимове мистецтво, сучасні художники і народні майстри створюють глибокозмістовні, високохудожні твори, в яких втілюють свою любов до Батьківщини, славлять наше прекрасне сьогодення. Л. С. Білоус |
