Килимарство

В першій половині XIX ст. килимарство набував дальшого розвитку. В поміщицьких маєтках засновуються нові килимарські майстерні та фабрики. Особливо багато їх було на Лівобережжі. Зростає килимарський промисел у містах. У середині XIX ст. у Харкові щороку вироблялось до 25 тис. килимів і тканих вовняних узорних попон.

Збереглися відомості про вживання в побуті східних слов'ян узорних тканин, зокрема килимів. У древньоруських літописах досить часті згадки про використання килимів у похоронному обряді.

Колекція зразків давнього і сучасного килимарства, що зберігається в музеї, — яскраве свідчення високої і самобутньої художньої культури українського народу.

З 14 ст., коли почалося формування української народності, жодних відомостей про виробництво чи довіз килимів на Україну не виявлено.

Один з найдавніших туркменських народних промислів - килимарство. Килим здавна супроводжував туркмена від народження до смерті. Ними встеляли підлогу, закривали стіни, завішували дверний отвір, прикрашали урочисті ритуали.