Художня обробка металу XIV — XVIII ст.

Як і інші види прикладного мистецтва, ху­дожня обробка металу на Україні зростала на грунті мистецьких традицій древньої Русі, зазнаючи постійного впливу з боку народно­го мистецтва, а також панівних мистецьких стилів.

 Одним з найдавніших металообробних ре­месел на Україні було ковальство. Міські це­хові ковалі зберігали ті технічні та художні особливості, що виробилися у сільському ко­вальстві протягом довгих століть. При цьому вони завжди виходили з природних власти­востей матеріалу, зокрема його своєрідних пластичних якостей. Властивості темного в’яз­кого заліза вдало використовувалися коваля­ ми як у вирішенні форми, так і при орнамен­тації виробів — завіс до дверей, хрестів, флюгерів та деяких інших приналежностей архітектурного обладнання.

Дуже мальовничими були суцільні окуття дверей та брам, які покривалися поверх бля­хи решіткою м’яко прикованих штаб, нерідко прикрашених нескладним узором. Такі решіт­ки в сполученні з великою кількістю широких опуклих голівок цвяхів, якими набивалось окуття до дерев’яного полотнища дверей, створювали своєрідний ефектний орнамент.

Чимало художнього хисту вкладали кова­лі у виготовлення надбанних хрестів, які є справжніми шедеврами старого українського ковальства. Народні майстри вміли створюва­ти справжнє мереживо чорних ліній тонко кутого заліза. Графічна композиція україн­ських надбанних хрестів має мало спільного з хрестами церковного вжитку. Зате вона збе­регла в собі чимало елементів солярних до­християнських знаків. Промениста розета надбанного хреста нерідко сполучена з зоб­раженням півмісяця, паростків-квіток, що зв’язано з мотивом широко відомого в народ­ному мистецтві «дерева життя».

Міські ковалі виготовляли складні архітек­турні деталі — віконні та дверні грати, найріз­номанітніше окуття до візків, саней, карет.

Хоча ковалі найчастіше виконували свої роботи в ренесансних або барочних формах, в їх творчості завжди зберігались елементи народного мистецтва.

Великою майстерністю відзначалися виро­би міських цехових слюсарів, зокрема різно­манітні складної форми замки до важких дверей крамниць, церков, міських брам тощо. Нерідко на них ми бачимо то дуже виразні людські постаті, то чудову орнаментику, нане­сену карбуванням гравіровкою та іншими за­собами. Навіть частини механізму мають де­коративну обробку.

Справжніми мистецькими творами є такі слюсарно-ковальські вироби, як скрині для грошей та інших цінностей. Зовні вони при­крашалися окуттям складної конструкції, зам­ки ж скринь з внутрішнього боку віка також багато оздоблювалися металевими вирізками та гравіровкою.

Досить розвиненим на Україні було ху­дожнє лиття.

Початки українського художнього мону­ментального лиття сягають XIV ст. Найдавні­шою пам’яткою його є дзвін Юрського мона­стиря у Львові, відлитий в 1341 р. майстром Яковом Скорою. В суворій простоті його від­чувається своєрідність форми. Пасмо напису є одночасно і засобом декорування дзвону.

З XV—XVI ст. поряд з литтям дзвонів по­чинається виробництво гармат. Поверхні їх прикрашались орнаментом, написами, герба­ми, різними зображеннями. Головним осеред­ком художнього лиття до XVII ст. був Львів, де працювали такі майстри-ливарники, як Конрад Вейсе, Леонард та Мельхіор Герле, майстер Юрко, ціла родина Франковичів та інші. Крім дзвонів та гармат відливали також скульптурні твори, до яких належить бронзо­вий нагробок Жолкевського початку XVII ст., олов’яні нагробки Сенявських 30-х років XVII ст., статуя Михаїла-архангела, іцо при­крашала портал Львівського арсеналу, побу­дованого в 1638 р. Всі ці вироби свідчать про високий розвиток художнього лиття на захід­ноукраїнських землях у XIV—XVII ст.

Розвиваючись головним чином у Львові, художнє лиття зазнало впливу сталевих еле­ментів готичного ренесансного та барочного мистецтва. Проте це не зменшує його мисте­цької оригінальності, бо міські ремісники ши­роко використовували і мотиви народного мистецтва.

Після визвольної війни під проводом Б. Хмельницького центр художнього лиття переміщається до Києва та Лівобережної Ук­раїни. Організація постійного українського війська на возз’єднаній з Росією території України вимагала виробництва зброї, зокре­ма гармат. Особливо відомою була ливарня в Глухові, де працювали прославлені майстри Йосиф та Карпо Балашевичі. Гармати та дзвони, відлиті Балашевичами, відзначалися багатою орнаментацією, написами, гербами. Художній стиль цих виробів був тісно пов’я­заний з національним декоративним мисте­цтвом України кінця XVII та XVIII ст.

Не менш визначними з художнього боку були також вироби ливарників Панаса Пет­ровича, Олексія Івановича (рис. 36) та ін­ших. Українське монументальне лиття розви­валося в тісному зв’язку з російським, що сто­яло тоді на високому рівні. Серед російських майстрів, які працювали на Україні, слід відзначити Гвана Моторіна, який відливав ві­домий кремлівський «цардзвін».

Поруч з монументальним розвивалося дрібне ливарство з міді та олова. З XVI — XVII ст. збереглося чимало різного литого посуду, освітлювальних приладів тощо. Серед цих виробів насамперед привертають увагу різноманітні свічники, люстри. Оформлення їх нескладне, строго підпорядковане практич­ному призначенню цих речей, які при всій своїй простоті в справжніми художніми тво­рами. Серед олов’яного посуду виділяються цехові кубки з емблемами різних ремесел, пляшки, тарілки, дзбани, прикрашені різними написами, гравірованою та рельєфною орна­ментикою.

Посилення кріпосницької експлуатації се­лянства в XVI ст., пожвавлення торговельних зв'язків сприяло помітному збагаченню фео­дальної верхівки та міської торговельної бур­жуазії. Внаслідок цього побут панівних верств став все розкішнішим, що вимагало коштов­ного одягу, меблів і дорогоцінних речей юве­лірної роботи.

Найвизначнішим осередком ювелірного ремесла в XVI та на початку XVII ст. був Львів. Тут разом з місцевими ювелірами працювали німецькі, шотландські, угорські, італійські майстри. Продукція львівського ювелірства вивозилась за кордон, в тому чис­лі І до Росії.

В XVI ст. львівські ювеліри виготовляли волоті філігранні намиста, волоті ланцюжки з емаллю, рівні персні, шпильки, серги, брас­лети, оправляли зброю, зокрема шаблі та ме­чі, Інкрустували золотом та сріблом рицар­ські обладнання, стремена, шпори, робили книжкові оправи.

Деякі види ювелірних виробів, зокрема срібні пояси, вважалися специфічно львів­ськими. Вся поверхня досить широкого шкі­ряного поясу вкривалася срібними, нерідко поволоченими чеканеними або гравірованими бляхами у вигляді кіл або овалів, які чергу­валися з прямокутними пластинами, що мали глибокі вирізи я обох боків. Пряжка пояса була виготовлена у формі прямокутно! скриньки, в якій часом носили гроші. На клямрах нерідко зображувалися міфологічні сцени. Оздоблення або було гравірованим та чеканеним або виконувалося способом ажур­ного лиття і у вигляді накладок прикріплю­валося до пластинок пояса.

Українські, зокрема львівські, ювеліри ви­готовляли в XVI—XVII ст. срібні ложки, що нерідко мали на собі ініціали, герби та «гмер- ки» власників. Тонкий гранчастий держак завершувався литою шишечкою або фігур­кою. На місці спайки держака з черпаком ложки вміщувався литий маскарон або зоб­раження тварин чи людської постаті у вираз­но ренесансних формах, які вказують на час створення подібних виробів. На держаках ло­жок часто вміщувалися девізи, афоризми, мо­ральні сентенції або прислів'я.

Ювелірних речей церковного призначення збереглося значно більше. Серед них в чима­ло точно датованих та документованих ви­робів: книжкові оправи, напрестольні хрести, кадильниці тощо.

Оздоблення їх до середини XVII ст. відзначалося скромністю, переважа­ла техніка гравіровки. Нерідко спостерігаєть­ся поєднання форм місцевого народного ми­стецтва з готичними та ренесансними елемен­тами, які поширювалися на Україні тогочас­ними ремісниками, зокрема ювелірами. Чи не найбільш виразно виступав це злиття місце­вих та запозичених елементів у видатному творі львівського ювеліра Касьяновича — срібному напрестольному хресті 1638 р. Плоскочеканна поверхня хреста, що мав багато спільних рис з мотивами книжкової графіки львівських братських видань, доповнена пук- лею і седесом пізньоготичних форм.

Особливо широко в художній обробці ме­талу XVI—XVII ст. на Україні застосовува­лися готичні мережки, можливо тому, що цей мотив мав найближчі аналогії в народному мистецтві.

Після возз’єднання України з Росією пер­шість у розвитку ювелірного ремесла та ін­ших видів художньої обробки металу перехо­дить до Києва і таких міст Лівобережної Ук­раїни, як Ніжин, Глухів, Чернігів.

На основі складної взаємодії принципів народного мистецтва, певних елементів рене­сансної та барочної орнаментики складається та розвивається новий декоративний стиль. Колишня стриманість поступається перед щед­рістю декоративних форм, багатою рослин­ною орнаментикою, хцо має чимало спільного з рослинною орнаментикою в народному ми­стецтві.

В 70-х та 80-х роках XVII ст. зростає пиш­ність церковного ювелірного ремесла, урізно­манітнюються його технічні засоби. Поруч з гравіровкою та накладним декоративним литтям все ширше застосовується різноманіт­на чеканка, особливо для фігурних зображень.

На кінець XVII та першу половину XVIII ст. припадає епоха найвищого розквіту старого українського ювелірного ремесла. В цей час працювало чимало відомих ювелі­рів, серед яких особливо відзначилися Недільський у Львові, Ясінський, Білецький та ряд інших майстрів у Києві.

Блискуча доба київського ювелірного ре­месла зв’язана з іменем Івана Равича, з вер­стата якого протягом більш як півстоліття зійшло багато прекрасних виробів. Равич в першу чергу був видатним майстром орнаменту, мотиви якого утворюють урочисті декоративні композиції. В ряді творів Равич виступає як досконалий майстер дрібної пла­стики. Так, у клеймах до книжкової оправи 1717 р. він з винятковим хистом передає не тільки постаті в прекрасно виконаних драпі­ровках, але й вирішує такі складні завдання, як передача глибини і простору композиції. Його м’яка і разом з тим чітка манера чекан­ки досягла тут найбільшого ефекту.

Поряд з Равичем слід назвати Юревича — автора «царських» дверей та срібного престо­лу великої церкви Києво-Печерської лаври, зроблених ним у 1751 р. Юревич — справжній ювелір-монументаліст, кращий представник групи майстрів, які створили такі шедеври старої української чеканки, як срібні «цар­ські» двері Софійського собору у Києві, оклад Чернігівської ікони богородиці та ін. В останньому творі привертає увагу майстер­не зображення фортеці з валами, бастіонами, артилерією військового табору, деревами біля нього. Для всіх цих малюнків знай­дено технічні прийоми, які прекрасно вияв­ляють декоративні якості дорогоцінних ме­талів.

Крім церковного на возз’єднаній Україні широко розвивалося і світське ювелірство. Однак пам’яток його збереглося порівняно небагато. Певне уявлення про вироби XVII ст. дає столове срібло, блюда, ложки, чарочки, стопки, бокали, що експонуються в музеях.

Особливе місце серед виробів старого ук­раїнського ювелірства займають клейноди — емблеми влади: булави, перначі та інші інсигнії. Вони звичайно виготовлялись із золоченого срібла і нерідко прикрашалися самоцвітами. Таку булаву бачимо на відомому портреті Богдана Хмельницького роботи Гондіуса.

Українське ювелірне ремесло в епоху його розквіту мало тісні зв’язки з російським юве­лірним ремеслом. Нерідко замовлення з Ук­раїни за зробленими тут рисунками виконува­ли в Росії і навпаки. Про зв'язки з російським, зокрема з північноросійським, художнім про­мислом свідчить використання київськими ювелірами прийомів устюзького чернення по сріблу. Порівнюючи твори українського та російського ювелірства, знаходимо вияви різ­номанітних взаємовпливів при яскраво вира­женій своєрідності і оригінальності обох ви­дів декоративного мистецтва.

Важливою галуззю художньої обробки ме­талу було бляхарство, тобто виготовлення з мідної бляхи різного посуду (дзбанки, кухлі, шафлики, кварти, горщики). Маючи в своїх формах багато спільного з народним гончар­ним посудом, мідний посуд відзначався ори­гінальними чеканними прикрасами. На дзбан­ках зустрічаємо зображення різних тварин, побутові сцени, багату орнаментику, на це­ховому посуді — ремісничі емблеми, пам’ятні написи та зображення. До найпишніших бля­харських виробів слід віднести настінні реф­лектори — багато прикрашені рослинною ор­наментикою бляхи з вигнутим диском у цент­рі, іцо відбивав і посилював світло свічок.

В цілому розвиток художньої обробки ме­талу протягом довгих століть являє собою багату і складну картину. Ті його види, що були тісно зв’язані з суспільною верхівкою, наприклад ювелірство, додержувалися голов­ним чином світових мистецьких стилів — го­тики, ренесансу, барокко, рококо. Бляхар­ство та ковальство, які обслуговували потреби середніх верств, мали вже помітні зв’язки з народною мистецькою основою.

П. М. Жолтовський