Декоративно-ужиткова кераміка серійного виробництва

Основною матеріально-технічною ба­зою художників залишається Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика.

Частина керамістів працює тут постійно, інші — періодично. Ними роз­робляються численні зразки найрізно­манітніших виробів для тиражування: вази, кашпо, набори посуду, сувенірні вироби, тарелі та пласти, декоративна скульптура малих форм та ін.

При цьому майстерно використовуються багаті можливості пластичного декору та розпису. Роботи серійного виробництва успішно реалізуються через торгові заклади Ху­дожнього фонду УРСР і союзних респуб­лік, експортуються в зарубіжні країни.

Кращі зразки продукції фабрики 70— 80-х років позначені яскравою індиві­дуальною творчою манерою окремих митців, яка найбільш яскраво виявляєть­ся в даний період у роботах станкового характеру. Характерні виражальні за­соби, які майстерно використовуються у процесі творення декоративного обра­зу, дають можливість легко впізнавати роботи О. Безпалків, Г. Ошуркевич, Р. Петрука, Я. Мотики, 3. Флінти, У. Ярошевич та ін.

Однією з найбільш популярних форм тиражованих виробів, які постійно ви­готовляються на фабриці, є чайно-кавові сервізи. їх проектування регламентуєть­ся конкретними вимогами, дотриманням певних технологічних правил. Незважа­ючи на це, більшість з них позначена ори­гінальністю композиційного рішення, не­повторністю емоційно-образного звучан­ня. Так, індивідуальний характер набо­рів посуду І. Туманової-Єршової «Осінь»(1980), «Сосонка» (1980), «Польові кві­ти» (1982) зумовлює уміле використан­ня розпису. На світлому сірому або охристому фоні монохромний чи двоко­лірний декор наноситься легкими рухами пензля. В декоративній композиції інтер­претуються природні мотиви — зобра­ження тонких стебел та гілочок рослин, квітів, птахів. Автор застосовує своєрід­ний технологічний прийом — розпис емаллю по емалі, що дозволяє досягти акварельної м’якості, легкої розмитості контуру, відчуття об’ємності» повітряно­го простору. Розпис органічно ув’язує­ться з формою, співрозмірний для кож- ного з окремих виробів. В сервізах, які відповідають конкретному утилітарному призначенню, художником втілюється поетичний декоративний образ, пройня­тий спокоєм, ліричним настроєм.

В аналогічній техніці виконаний роз­пис на кавовому сервізі О. Безпалків (1981). Бокові стінки широких, присад­куватих посудин утворюють велику пло­щину для декору. Форми виробів прості, конструктивні. На противагу їм полі­хромний рисунок трактований у вільній декоративній манері, притаманній народ­ній кераміці. Зображення рослин, птахів та звірів подані умовно, цільними ло­кальними плямами. Малюнок, виконаний коричневою, темно-зеленою, жовтою та синьою барвами, узгоджується із сіро- рожевим фоном.

Використання обраного технічного прийому визначає багатство кольорових градацій, декоративних ефектів.

Доцільність та стриманість у виборі виражальних засобів, за допомогою яких активно визначається індивідуальна ха­рактеристика ансамблів утилітарних форм, властива львівським керамістам. Майстерно використовує, наприклад, традиційний орнамент в наборі для напоїв Г. Ошуркевич (1973). Оригінальний пластичний декор у вигляді маленьких об'ємних фігурок на кришечках та руч­ках в поєднанні з розписом застосовують Л. Ковалевич та І. Ковалевич в наборі посуду для дітей (1979), зіставлення сучасних дизайнерських форм та конт­растного графічного декору визначає образне звучання чайного сервізу Я. Мо­тики (1986). Пластична гармонія м’яких об'ємів з великими ажурними ручками вирізняє чайно-кавовий сервіз Я. Лащука (1985).

Львівські керамісти створюють також вироби спеціального функціонального призначення, що не виключає, однак, до­мінуючої ролі декоративних якостей. Так, наприклад, кожен предмет з серії посуду для спецій, виконаних О. Безпал- ків (1982), є по суті унікальним. Обра­на автором форма надзвичайно проста: прямокутний гранчастий об’єм зливаєть­ся із співрозмірною, злегка опуклою кришкою, утворюючи нейтральний фон для рельєфного декору. Останній, тонко модельований та пластично насичений, не обмежується певним обрамленням, а ніби проростає з самого тіла посудин. Вишукані за композицією сюжетні сцени відображають процеси збору чи обробки продукту, який повинен зберігатись в даному об’ємі.

Свідченням можливості втілення в ансамблі посуду декоративного образу служать також набори для спецій (1979) 3. Берези, кухонний набір (1979) та набір для зберігання лікарських трав (1982) Л. Ковалевич та І. Ковалевич. набір посуду «Кульбаба» (1982) Г. Ошуркевич, набір для юшки (1982) Т. Сухорукової та ін.

Значна частина продукції фабрики — настольні вази та вази на долівку, каш­по, вазони для квітів. їм властива різ­номанітність форм та прийомів декору­вання. Тут зустрічаємо інтерпретації форм народного гончарства та елементів розпису (Г. Кічула, М. Курочка, Р. Петрук, Я. Шеремета та ін.) і прагнення конструювати незвичні за пластикою предмети, використовувати оригінальний рельєфний декор (С. Лащук, Р. Мар- тинюк, В. Хохряков та ін.). В майстер­ному використанні багатого арсеналу ви­ражальних засобів відчувається значний потенціальний творчий заряд.

Вільні варіації форми, притаманні тра­диційному гончарству, показові в численних керамічних свічниках, які корис­туються особливою популярністю у львівських керамістів в 70-ті роки. Діа­пазон композиційних рішень надзвичай­но широкий. Так, наприклад, свічник Я. Шеремети (1970) трактується тра­диційно, у вигляді невеликого порожнис­того циліндрика на широкій ніжці з руч­кою. Цей же автор пропонує іншу фор­му — дуже витягнутий по горизонталі паралелепіпед з рельєфним декором, чо­тирма гніздами для свічок, маленькими ручечками та ніжками (1970). Потрій­ний свічник Н. Федчун (1970) піднятий на високу конусовидну підставку, а 3. Флінти — опирається на широку ажурну основу (1970). Я. Захарчишин вирішує подібний виріб для п’яти свічок у формі пластично модельованої прямокутної стелли, яка творить велику пло­щину для розписного декору (1971), чи спарених антропоморфних фігурок (1971). Іще один його свічник інтерпре­тує герб Львова (1971).

Оригінальною просторовою компози­цією з використанням ажуру відрізняю­ться свічники В. Хохрякова «Олень» (1971) і «Птах» (1972). Стилізовані зооморфні форми, які нагадують глиня­ну іграшку, застосовує у свічниках Я. Мотика (1977), а У. Ярошевич ви­рішує їх у вигляді фігурок музикантів (1979). Поряд з оригінальною об’ємно- просторовою трактовкою художники майстерно використовують колір — су­цільне монохромне забарвлення, полі­хромні поєднання, тонкий розпис емаля­ми на шорсткій поверхні кам'яної маси.

Керамічні свічники, які тиражуються на фабриці, користуються великим попитом, експортуються за кордон.

Якщо форми свічників з різним чис­лом гнізд передбачають певну різнома­нітність композиції, то форма кераміч­них кухлів більш регламентована. Проте і в проектуванні таких виробів художни­ки досягають вражаючого композицій­ного багатства. Керамічні кухлі звичай­но виконуються як сувеніри, хоч можуть використовуватись і в утилітарних цілях.

В більшості випадків автори звертають основну увагу на пластичне опрацюван­ня форми. Застосовуються цікаві кон­структивні рішення, які визначають за­гальний силует та розміщення декору. На стінках посуду в рельєфах нерідко відтворюються пам’ятки архітектури старого міста, геральдичні мотиви, до­повнені написами (3. Береза, 1973; Я. Захарчишин, 1974; Б. Горбалюк, 1979, та ін.). В одних виробах основний об’єм вирішується традиційно у вигляді злегка розширеного донизу циліндра (О. Безпалків, 1973; В. Кондратюк, 1974; Б. Горбалюк, 1979), в інших — застосо­вується оригінальна конструкція. Так, наприклад, кухоль Н. Федчун (1973) — присадкуватий, з опуклими стінками, декорований рельєфними зображення­ми птахів та великою ажурною ручкою, що служить додатковою точкою опори. Вироби В. Хохрякова (1973) та І. Туманової-Єршової (1973) складні за кон­фігурацією, розчленовані по горизонталі на три частини, середня з яких несе ак­тивний рельєфний декор і вдало контра­стує з гладкими поверхнями. Аналогіч­ний виріб У. Ярошевич (1977) складаєть­ся ніби з двох частин — сюжетних рель­єфних композицій, об'єднаних великою напівкруглою ручкою. Кухоль Б. Горба- люка (1979) — високий циліндр, про­низаний гвинтоподібним рухом рельєф­них смуг, які піднімаються від широкої підставки до вінця. Я. Захарчишин м'я­кий за силуетом порожнистий об'єм декорує за допомогою оригінального поліхромного розпису (1979). Своєрідна декоративна трактовка керамічних кух­лів, зацікавлений творчий підхід до вирішення теми властивий творам інших художників.

Популярними формами залишаються декоративні пласти і тарелі. Вони вико­нуються у вигляді невеликих сувенірних виробів чи більш масштабних творів, здатних приймати активну участь в організації інтер’єру. Керамічні пласти часто мають зображення пам’яток історії та архітектури, декоративно трактовані емблеми музеїв. Прикладами можуть служити серії робіт «Історичні місця України» (С. Голінчак, 1973), сувенірні пласти «Львів» (О. Безпалків, 1973), мальовані плакетки «Львів» (3. Флінта, 1974), пласти «Архітектура Львова» (І. Туманова-Єршова, 1977), декоратив­ні рельєфи «Музей народної архітекту­ри» (Я. Мотика, 1978) та ін. Використо­вуючи різний формат та конфігурацію пластів, горельєфне моделювання, легке тонування та зближені кольорові градації, барвистий поліхромний розпис, кера­місти створюють високохудожні декора­тивні композиції, які у вигляді знаку- символу несуть певну пізнавальну інфор­мацію.

Майстерно компонуються в пластах інші зображальні мотиви: стилізовані рослини, фігури тварин і людей, складні сюжетні сцени. При цьому вдало вико­ристовують кольоропластичні можливос­ті матеріалу Н. Федчун («Весілля», 1973), В. Гудак (декоративний пласт,1973), 3. Флінта («Народні мотиви», 1974), Я. Мотика («Українські вечорни­ці», 1979), І. Ковалевич (декоративні пласти, 1979) та ін.

Декоративні тарелі переважно розписуються. Живописно-декоративні компо­зиції нерідко позначені рисами народ­ного примітиву, вражають безпосеред­ністю і щирістю передачі зображува­ного. Значна умовність у трактуванні образів поєднується з їх емоційною на­повненістю. Яскравими прикладами тво­рів подібного плану служать композиції «Весна» і «Світ дитини» (Я. Шеремета, 1973), «Жнива» (Л. Ковалевич, 1979), «До млина» (О. Безпалків, 1979) та ін.

Поряд з цим львівські керамісти широ­ко застосовують у розписах виражальні засоби, запозичені в живописі та графіці, що не виключає розуміння можливостей та специфіки матеріалу. Сміливим тех­нологічним експериментом, високою май­стерністю виконання, оригінальною ін­терпретацією образного мотиву виділяю­ться декоративні композиції на кераміч­них тарелях, виконаних 3. Флінтою, 3. Березою, Г. Кічулою, Я. Шереметою, М. Курочкою. Оригінально поєднують розпис з ажурним прорізним декором Г. Ошуркевич і Р. Мартинюк.

Як і в попередні роки, значне місце в творчості керамістів займає створення фігурного посуду та скульптури малих форм. Великою популярністю корис­тується анімалістична пластика. Зобра­ження тварин отримують несподівані формальні рішення, інтерпретуються підкреслено декоративно. Якщо в 60-ті роки пластичній мові властиві узагаль­неність стилізованих форм на основі поєднання динамічного руху великих площин, що активно розгортаються у просторі, в 70—80-х роках переважають конструктивні рішення із статичних гео­метричних форм, притаманних традицій­ному гончарству. На гладку поверхню полив’яних виробів повертається плас­тичний декор і розпис. Пластичне мо­делювання і тонкий рисунок емаллю на матовому фоні відрізняє, зокрема, твори Я. Шеремети. Уміння передати в кера­мічній пластиці характерні риси тварин властиве роботам Р. Петрука. Крупні, узагальнені форми творять благодатну основу для рельєфного декору і розпису у виробах І. Климка, І. Ковалевич і Л. Ковалевич. Використання кулястих об’ємів, пронизаних внутрішньою на­пругою, монументальність та пластична цільність композиції на противагу тон­кому орнаментальному рисунку виділя­ють кераміку Я. Мотики. Елемент весе­лої гри завжди присутній у складних за конструкцією, підкреслено рукотворних, насичених численними деталями творах У. Ярошевич. У неповторній манері, з властивим їм характером стилізації форм продовжують працювати Я. Захарчишин і В. Кондратюк.

Антропоморфна керамічна скульптура в даний період виконується досить рід­ко. Зображення людської фігури зустрі­чаються у популярному здавна мотиві вершника, а також у виробах, що мають певне утилітарне використання — порож­нистих об’ємах посуду чи свічниках.

Загалом продукція фабрики 70 — 80-х років різноманітна за асортиментом та індивідуальними манерами виконання. І все ж, на початку 80-х років відчутним стає певний спад творчої активності ху­дожників, часте повторення знайдених рішень, пасивне використання арсеналу виражальних засобів. У зв’язку з цим завдання створення високохудожніх зразків для серійного виробництва на­було особливої актуальності. Запорукою їх успішного вирішення стала активна творча позиція молодих художників — Я. Мотики, У. Ярошевич, І. Ковалевича, Л. Ковалевич, К. Садовської, Я. Лащу- ка, І. Берези та ін. Кращі їхні твори гідно продовжують традиції львівської професійної кераміки.

О. М. Голубець