Основною матеріально-технічною базою художників залишається Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика.
Частина керамістів працює тут постійно, інші — періодично. Ними розробляються численні зразки найрізноманітніших виробів для тиражування: вази, кашпо, набори посуду, сувенірні вироби, тарелі та пласти, декоративна скульптура малих форм та ін.
При цьому майстерно використовуються багаті можливості пластичного декору та розпису. Роботи серійного виробництва успішно реалізуються через торгові заклади Художнього фонду УРСР і союзних республік, експортуються в зарубіжні країни.
Кращі зразки продукції фабрики 70— 80-х років позначені яскравою індивідуальною творчою манерою окремих митців, яка найбільш яскраво виявляється в даний період у роботах станкового характеру. Характерні виражальні засоби, які майстерно використовуються у процесі творення декоративного образу, дають можливість легко впізнавати роботи О. Безпалків, Г. Ошуркевич, Р. Петрука, Я. Мотики, 3. Флінти, У. Ярошевич та ін.
Однією з найбільш популярних форм тиражованих виробів, які постійно виготовляються на фабриці, є чайно-кавові сервізи. їх проектування регламентується конкретними вимогами, дотриманням певних технологічних правил. Незважаючи на це, більшість з них позначена оригінальністю композиційного рішення, неповторністю емоційно-образного звучання. Так, індивідуальний характер наборів посуду І. Туманової-Єршової «Осінь»(1980), «Сосонка» (1980), «Польові квіти» (1982) зумовлює уміле використання розпису. На світлому сірому або охристому фоні монохромний чи двоколірний декор наноситься легкими рухами пензля. В декоративній композиції інтерпретуються природні мотиви — зображення тонких стебел та гілочок рослин, квітів, птахів. Автор застосовує своєрідний технологічний прийом — розпис емаллю по емалі, що дозволяє досягти акварельної м’якості, легкої розмитості контуру, відчуття об’ємності» повітряного простору. Розпис органічно ув’язується з формою, співрозмірний для кож- ного з окремих виробів. В сервізах, які відповідають конкретному утилітарному призначенню, художником втілюється поетичний декоративний образ, пройнятий спокоєм, ліричним настроєм.
В аналогічній техніці виконаний розпис на кавовому сервізі О. Безпалків (1981). Бокові стінки широких, присадкуватих посудин утворюють велику площину для декору. Форми виробів прості, конструктивні. На противагу їм поліхромний рисунок трактований у вільній декоративній манері, притаманній народній кераміці. Зображення рослин, птахів та звірів подані умовно, цільними локальними плямами. Малюнок, виконаний коричневою, темно-зеленою, жовтою та синьою барвами, узгоджується із сіро- рожевим фоном.
Використання обраного технічного прийому визначає багатство кольорових градацій, декоративних ефектів.
Доцільність та стриманість у виборі виражальних засобів, за допомогою яких активно визначається індивідуальна характеристика ансамблів утилітарних форм, властива львівським керамістам. Майстерно використовує, наприклад, традиційний орнамент в наборі для напоїв Г. Ошуркевич (1973). Оригінальний пластичний декор у вигляді маленьких об'ємних фігурок на кришечках та ручках в поєднанні з розписом застосовують Л. Ковалевич та І. Ковалевич в наборі посуду для дітей (1979), зіставлення сучасних дизайнерських форм та контрастного графічного декору визначає образне звучання чайного сервізу Я. Мотики (1986). Пластична гармонія м’яких об'ємів з великими ажурними ручками вирізняє чайно-кавовий сервіз Я. Лащука (1985).
Львівські керамісти створюють також вироби спеціального функціонального призначення, що не виключає, однак, домінуючої ролі декоративних якостей. Так, наприклад, кожен предмет з серії посуду для спецій, виконаних О. Безпал- ків (1982), є по суті унікальним. Обрана автором форма надзвичайно проста: прямокутний гранчастий об’єм зливається із співрозмірною, злегка опуклою кришкою, утворюючи нейтральний фон для рельєфного декору. Останній, тонко модельований та пластично насичений, не обмежується певним обрамленням, а ніби проростає з самого тіла посудин. Вишукані за композицією сюжетні сцени відображають процеси збору чи обробки продукту, який повинен зберігатись в даному об’ємі.
Свідченням можливості втілення в ансамблі посуду декоративного образу служать також набори для спецій (1979) 3. Берези, кухонний набір (1979) та набір для зберігання лікарських трав (1982) Л. Ковалевич та І. Ковалевич. набір посуду «Кульбаба» (1982) Г. Ошуркевич, набір для юшки (1982) Т. Сухорукової та ін.
Значна частина продукції фабрики — настольні вази та вази на долівку, кашпо, вазони для квітів. їм властива різноманітність форм та прийомів декорування. Тут зустрічаємо інтерпретації форм народного гончарства та елементів розпису (Г. Кічула, М. Курочка, Р. Петрук, Я. Шеремета та ін.) і прагнення конструювати незвичні за пластикою предмети, використовувати оригінальний рельєфний декор (С. Лащук, Р. Мар- тинюк, В. Хохряков та ін.). В майстерному використанні багатого арсеналу виражальних засобів відчувається значний потенціальний творчий заряд.
Вільні варіації форми, притаманні традиційному гончарству, показові в численних керамічних свічниках, які користуються особливою популярністю у львівських керамістів в 70-ті роки. Діапазон композиційних рішень надзвичайно широкий. Так, наприклад, свічник Я. Шеремети (1970) трактується традиційно, у вигляді невеликого порожнистого циліндрика на широкій ніжці з ручкою. Цей же автор пропонує іншу форму — дуже витягнутий по горизонталі паралелепіпед з рельєфним декором, чотирма гніздами для свічок, маленькими ручечками та ніжками (1970). Потрійний свічник Н. Федчун (1970) піднятий на високу конусовидну підставку, а 3. Флінти — опирається на широку ажурну основу (1970). Я. Захарчишин вирішує подібний виріб для п’яти свічок у формі пластично модельованої прямокутної стелли, яка творить велику площину для розписного декору (1971), чи спарених антропоморфних фігурок (1971). Іще один його свічник інтерпретує герб Львова (1971).
Оригінальною просторовою композицією з використанням ажуру відрізняються свічники В. Хохрякова «Олень» (1971) і «Птах» (1972). Стилізовані зооморфні форми, які нагадують глиняну іграшку, застосовує у свічниках Я. Мотика (1977), а У. Ярошевич вирішує їх у вигляді фігурок музикантів (1979). Поряд з оригінальною об’ємно- просторовою трактовкою художники майстерно використовують колір — суцільне монохромне забарвлення, поліхромні поєднання, тонкий розпис емалями на шорсткій поверхні кам'яної маси.
Керамічні свічники, які тиражуються на фабриці, користуються великим попитом, експортуються за кордон.
Якщо форми свічників з різним числом гнізд передбачають певну різноманітність композиції, то форма керамічних кухлів більш регламентована. Проте і в проектуванні таких виробів художники досягають вражаючого композиційного багатства. Керамічні кухлі звичайно виконуються як сувеніри, хоч можуть використовуватись і в утилітарних цілях.
В більшості випадків автори звертають основну увагу на пластичне опрацювання форми. Застосовуються цікаві конструктивні рішення, які визначають загальний силует та розміщення декору. На стінках посуду в рельєфах нерідко відтворюються пам’ятки архітектури старого міста, геральдичні мотиви, доповнені написами (3. Береза, 1973; Я. Захарчишин, 1974; Б. Горбалюк, 1979, та ін.). В одних виробах основний об’єм вирішується традиційно у вигляді злегка розширеного донизу циліндра (О. Безпалків, 1973; В. Кондратюк, 1974; Б. Горбалюк, 1979), в інших — застосовується оригінальна конструкція. Так, наприклад, кухоль Н. Федчун (1973) — присадкуватий, з опуклими стінками, декорований рельєфними зображеннями птахів та великою ажурною ручкою, що служить додатковою точкою опори. Вироби В. Хохрякова (1973) та І. Туманової-Єршової (1973) складні за конфігурацією, розчленовані по горизонталі на три частини, середня з яких несе активний рельєфний декор і вдало контрастує з гладкими поверхнями. Аналогічний виріб У. Ярошевич (1977) складається ніби з двох частин — сюжетних рельєфних композицій, об'єднаних великою напівкруглою ручкою. Кухоль Б. Горба- люка (1979) — високий циліндр, пронизаний гвинтоподібним рухом рельєфних смуг, які піднімаються від широкої підставки до вінця. Я. Захарчишин м'який за силуетом порожнистий об'єм декорує за допомогою оригінального поліхромного розпису (1979). Своєрідна декоративна трактовка керамічних кухлів, зацікавлений творчий підхід до вирішення теми властивий творам інших художників.
Популярними формами залишаються декоративні пласти і тарелі. Вони виконуються у вигляді невеликих сувенірних виробів чи більш масштабних творів, здатних приймати активну участь в організації інтер’єру. Керамічні пласти часто мають зображення пам’яток історії та архітектури, декоративно трактовані емблеми музеїв. Прикладами можуть служити серії робіт «Історичні місця України» (С. Голінчак, 1973), сувенірні пласти «Львів» (О. Безпалків, 1973), мальовані плакетки «Львів» (3. Флінта, 1974), пласти «Архітектура Львова» (І. Туманова-Єршова, 1977), декоративні рельєфи «Музей народної архітектури» (Я. Мотика, 1978) та ін. Використовуючи різний формат та конфігурацію пластів, горельєфне моделювання, легке тонування та зближені кольорові градації, барвистий поліхромний розпис, керамісти створюють високохудожні декоративні композиції, які у вигляді знаку- символу несуть певну пізнавальну інформацію.
Майстерно компонуються в пластах інші зображальні мотиви: стилізовані рослини, фігури тварин і людей, складні сюжетні сцени. При цьому вдало використовують кольоропластичні можливості матеріалу Н. Федчун («Весілля», 1973), В. Гудак (декоративний пласт,1973), 3. Флінта («Народні мотиви», 1974), Я. Мотика («Українські вечорниці», 1979), І. Ковалевич (декоративні пласти, 1979) та ін.
Декоративні тарелі переважно розписуються. Живописно-декоративні композиції нерідко позначені рисами народного примітиву, вражають безпосередністю і щирістю передачі зображуваного. Значна умовність у трактуванні образів поєднується з їх емоційною наповненістю. Яскравими прикладами творів подібного плану служать композиції «Весна» і «Світ дитини» (Я. Шеремета, 1973), «Жнива» (Л. Ковалевич, 1979), «До млина» (О. Безпалків, 1979) та ін.
Поряд з цим львівські керамісти широко застосовують у розписах виражальні засоби, запозичені в живописі та графіці, що не виключає розуміння можливостей та специфіки матеріалу. Сміливим технологічним експериментом, високою майстерністю виконання, оригінальною інтерпретацією образного мотиву виділяються декоративні композиції на керамічних тарелях, виконаних 3. Флінтою, 3. Березою, Г. Кічулою, Я. Шереметою, М. Курочкою. Оригінально поєднують розпис з ажурним прорізним декором Г. Ошуркевич і Р. Мартинюк.
Як і в попередні роки, значне місце в творчості керамістів займає створення фігурного посуду та скульптури малих форм. Великою популярністю користується анімалістична пластика. Зображення тварин отримують несподівані формальні рішення, інтерпретуються підкреслено декоративно. Якщо в 60-ті роки пластичній мові властиві узагальненість стилізованих форм на основі поєднання динамічного руху великих площин, що активно розгортаються у просторі, в 70—80-х роках переважають конструктивні рішення із статичних геометричних форм, притаманних традиційному гончарству. На гладку поверхню полив’яних виробів повертається пластичний декор і розпис. Пластичне моделювання і тонкий рисунок емаллю на матовому фоні відрізняє, зокрема, твори Я. Шеремети. Уміння передати в керамічній пластиці характерні риси тварин властиве роботам Р. Петрука. Крупні, узагальнені форми творять благодатну основу для рельєфного декору і розпису у виробах І. Климка, І. Ковалевич і Л. Ковалевич. Використання кулястих об’ємів, пронизаних внутрішньою напругою, монументальність та пластична цільність композиції на противагу тонкому орнаментальному рисунку виділяють кераміку Я. Мотики. Елемент веселої гри завжди присутній у складних за конструкцією, підкреслено рукотворних, насичених численними деталями творах У. Ярошевич. У неповторній манері, з властивим їм характером стилізації форм продовжують працювати Я. Захарчишин і В. Кондратюк.
Антропоморфна керамічна скульптура в даний період виконується досить рідко. Зображення людської фігури зустрічаються у популярному здавна мотиві вершника, а також у виробах, що мають певне утилітарне використання — порожнистих об’ємах посуду чи свічниках.
Загалом продукція фабрики 70 — 80-х років різноманітна за асортиментом та індивідуальними манерами виконання. І все ж, на початку 80-х років відчутним стає певний спад творчої активності художників, часте повторення знайдених рішень, пасивне використання арсеналу виражальних засобів. У зв’язку з цим завдання створення високохудожніх зразків для серійного виробництва набуло особливої актуальності. Запорукою їх успішного вирішення стала активна творча позиція молодих художників — Я. Мотики, У. Ярошевич, І. Ковалевича, Л. Ковалевич, К. Садовської, Я. Лащу- ка, І. Берези та ін. Кращі їхні твори гідно продовжують традиції львівської професійної кераміки.
О. М. Голубець |