Майоліка країн сходу. Частина перша. |
|
Більше п'яти тисяч років знає людство чудо перетворення простого природного матеріалу за допомогою кольорових глазурей на дорогі красиві вироби, здатні конкурувати з речами із дорогоцінних матеріалів та каміння. Вже на світанку людської цивілізації — в ІV тис. до н. е. — в стародавньому Єгипті виготовляли стеатитові буси, вкриті красивою блакитною поливою, які археологи знаходять у похованнях поруч з бусами із золота, агата, сердоліка, бірюзи. З початку III тис. до н. е., коли Єгипет став сильною централізованою рабовласницькою державою, в якій інтенсивно почали розвиватися різні галузі художнього ремісництва, значного піднесення зазнало і виробництво майоліки. Кольорові глазурі починають тепер застосовувати у виготовленні дорогого посуду, ювелірних виробів, вставок для інкрустованих ларців, невеличких статуеток жінок, дітей, слуг, полонених тощо. Такі скульптури поруч із статуетками з дерева та кістки приносили в подарунок до храмів або вкладали до поховань знатних людей. За віруванням єгиптян, ці статуетки мали заступити небіжчику живих членів сім'ї та слуг у потойбічному житті. Високо оцінивши декоративні якості різнобарвних полив, єгиптяни почали вживати і полив'яні кахлі для облицювання стін розкішних споруд. Так, на зламі XXIX та XXVIII ст. до н. е. глазуровані кахлі широко застосовувались при оформленні ряду приміщень у славнозвісному заупокійному архітектурному ансамблі фараона Джосера. Піраміду Джосера збудував Імхотеп, ім'я якого відоме в Єгипті як ім'я великого мудреця, геніального архітектора, вченого, астронома і лікаря. Під пірамідою були цілі зали, облицьовані синьо-зеленими полив'яними кахлями, що імітували красиве плетіння з очерету (колись очерет використовували в Єгипті для будування святилищ). Той факт, що майоліку визнали гідною прикрашати усипальницю фараона, де застосовувалися найдорожчі матеріали, свідчив про розуміння єгиптянами вже тоді ТІ краси та здатності милувати око. Чимдалі, тим більше розкривали єгипетські майстри великі художні можливості різноколірних полив та підглазурного розпису. Так, майоліковий посуд Середнього царства (XXI — XVIII ст. до н. е.) вкрито різнобарвними блискучими поливами здебільше глибокого синього, зеленого або блакитного кольорів. Такими є насамперед вази для квітів, на верхню частину яких нанесено блакитну поливу з темнішими хвилястими смугами, що зображують воду. Голубий колір поливи осмислюється як колір води і в єгипетських виробах інших часів, наприклад, в тих майолікових чашах, у денці яких зображено риб, що ніби плавають під водою. Ремісники Середнього царства досконало освоюють також пластичні якості майоліки. В численних статуетках людей і тварин цей дешевий тривкий матеріал давав можливість зберегти всі тонкощі дбайливо проробленої майстром форми і ще підкреслити її грою світла на блискучій поверхні поливи. Але особливо багато майолікових речей з'явилося в стародавньому Єгипті у період Нового царства (XVI — XI ст. до н. е.). Під час правління могутньої XVIII династії фараонів у XVI — першій половині XIV ст. до н. е. вони іноді навіть домінували над іншими видами художнього ремесла. Від періоду Нового царства до нас дійшло безліч майолікових виробів, знайдених у похованнях того часу. Це були речі побуту фараонів та знатних єгиптян. Багато з них свідчили про великі технічні удосконалення в цій галузі. Різноманітні поливи, що вкривали вироби, відзначалися чистотою і глибиною кольору. Чимало було знайдено розписного посуду. В той час уже з'явилися посудини з прорізним ажурним тулубом або такі, що досконало повторювали форми рослинного та тваринного світу. Сміливо перетворюючи враження від навколишнього життя і природи, єгипетські майстри створювали чудові вази у формі квітки лотоса, грона винограду тощо. В одному з поховань була знайдена майолікова туалетна ложечка, ручка якої вирішена як фігурка жінки. Ще більше, ніж раніш, вироблялося різних статуеток людей та тварин. Велике місце посіли амулети у вигляді вуха, ока, серця, священного змія — Урея, які за уявою єгиптян мали відганяти злих духів і перестерігати небіжчиків від нещасть у потойбічному світі. Іноді робили і майолікових жуків-скарабеїв, що їх вкладали в мумію замість серця. Милують око чудові окраси, в яких нерідко майоліка облямовувалася золотом. Серед них — безліч різних підвісок для намист, часто у вигляді волошок або лілій, бус, що прикрашали головні убори, а також перснів, у які замість напівдорогоцінного каміння вправ-ляли майолікові вкладки. Широко застосовували в цей час полив'яні плитки для облицювання стін храмів та палаців, використовуючи іноді кахлі — інкрустації, складені з багатьох шматків майоліки. Багато таких кахлів з зображенням папірусів, ромашок з жовтими серцевинами та білими пелюстками, а іноді й птахів було знайдено при розкопуванні палацу Ехнатона — фараона-єретика в Амарні. Взагалі розкопки палаців та храмів в Амарні зайвий раз показали, як єгиптяни, широко вживаючи майоліку для прикрашання стін та інкрустації колон, уміли надавати приміщенню святково-барвистого, пишного вигляду.
Таким чином, у період Нового царства художня майоліка широко увійшла в побут єгиптян. Знедолені, зведені майже до рабського рівня, ремісники, незважаючи на жахливі умови свого життя, створювали речі рідкісної краси, що свідчили про невичерпні здібності народу. Саме єгипетські гончарі відкрили чарівність різнобарвних полив. Проте глазурувалися здебільшого не глиняні речі, а вироби з кам'яної кварцової маси, звичайного каменю чи стеатиту, і єгипетська майоліка так і залишилася рідкісною різновидністю в цій галузі ремесла. Майже одночасно з Єгиптом техніка глазурування зародилася і в стародавніх державах Дворіччя, де її ще у першій половині ІІІ ст. до н. е. застосовували для прикраси бус. Долина Тигру та Євфрату, що являла собою спалену сонцем пустелю з потрісканим глинистим грунтом, при активній діяльності людини перетворилася на квітучий сад. Складна зрошувальна система зробила землю родючою. Багаті поклади глин створювали всі умови для розвитку різних видів кераміки. З глини робили посуд, на глині писали, і цілі бібліотеки складалися з вкритих клинописними знаками глиняних табличок. Глину широко застосовували як будівельний матеріал. Збудовані з цегли великі міста з розкішними палацами та храмами вражали уяву давніх народів. Поверхня грубих стін, складених з сирцевих цеглин, засяяла барвистим майоліковим облицюванням. І саме тут, особливо за часів розквіту Ассірійської держави та Нового Вавілонського царства, були розкриті величезні декоративні можливості майоліки як у внутрішньому, так і в зовнішньому оздобленні монументальних споруд. Палаци могутніх деспотичних володарів, що на весь світ славилися пишнотою свого життя, і храми жорстоких вавілонських богів вражали уяву не тільки своїми колосальними розмірами та ясною простотою форм, але і кольоровими ефектами в оздобленні стін та фасадів. Велику роль у цьому відігравало облицювання різнобарвними полив'яними цеглинами. Так, навіть центральний зал величезного палацу ассірійського царя Саргона ІІ (VIII ст. до н. е.) був у нижній частині стін завершений красивим майоліковим фризом, на синьому фоні якого вимальовувалися кольорові зображення символів плодо-роддя — орала, бика та смоковниці з зеленим листям і жовтими плодами. Ще більше враження справляло облицювання полив'яними цеглинами зовнішніх частин будов, яке особливо широко вживали у Ново-Вавілонському царстві. В яскравому сонячному світлі здалека виблискували бірюзово-блакитні барви верхнього поверху велетенської дев'яностометрової уступчастої башти при головному храмі бога Мардука у Вавілоні. Спогад про неї залишився в уяві народів як символ сміливості людських задумів. Неабияку роль грали майолікові кахлі в оформленні процесійної дороги, присвяченої Мардуку, та славнозвісної брами «Іштар». Вздовж стін, що з обох боків оточували широкий шлях, тягнувся великий фриз з бірюзово-блакитних та синіх полив'яних цеглин. І майже через кожні два метри на ньому повторювалися білі та жовті рельєфні постаті левів з жовтими та червоно-коричневими гривами і вищиреними пащами. Ці леви теж були викладені з полив'яних цеглин. А на брамі «Іштар» блакитні кольори фриза ніби згущалися в темну синяву фону, з якого рельєфно виступали зображення священних биків, присвячених богу грому Ададу, та страшних фантастичних драконів бога Мардука, які мали викликати у мандрівників жах і повагу до столиці могутнього Вавілонського царства. В цьому величному оздобленні будов уже було враховано не тільки декоративне звучання, а й силу образного впливу, що відкривало застосування майоліки як матеріалу для монументального скульптурного рельєфу. Такий же принцип декорування двірцевих приміщень був пізніше відроджений у мистецтві Ірану, яке сприйняло багато мотивів і форм з мистецтва підкорених ним народів Передньої Азії. Гордовиті володарі Ірану з династії Ахеменидів, що завоювали Вавілонське царство (538 р. до н. е.) і на короткий час поширили кордони своєї держави аж до Середньої Азії і Судану, оточували себе не меншою розкішшю і не менш пишним церемоніалом, ніж колишні правителі Ассірії та Вавілону. На стінах своїх палаців вони хотіли бачити зображення процесій із представників підкорених народів, які несуть їм данину, озброєних загонів іранських воїнів, прийоми чужоземних посланців, ритуальний похід священних тварин, сцени боротьби людей з фантастичними дикими звірами. Вони любили яскраві, звучні фарби, що надавали святкового вигляду інтер'єрам. Поруч з розписами цілі рельєфні фризи, складені з різнобарвних майолікових кахлів, прикрашали стіни їх палаців. Такі фризи знайшли, наприклад, археологи під час розкопок царського палацу Дарія в Сузах, що був відбудований Артаксерксом. На одному з них були зображені білі леви з жовтими гривами, крилаті бики та єдинороги. З другого — безстрасно і суворо дивилися на глядача воїни в барвистому орнаментованому одягу з так званого «корпусу безсмертних» — особистої охорони царя. Новий етап у розвитку виробництва майоліки пов'язаний з періодом розквіту феодального ладу в країнах Близького та Середнього Сходу, які за доби середньовіччя значно випередили Європу. В VII — на початку VIII ст. переважна більшість цих країн були об'єднані під владою арабів. Сірія, Палестина, Іран, Дворіччя, Північна Африка, Піренейський півострів на заході і Середня Азія на сході входили до арабського халіфату, в якому всім підкореним народам була насаджена нова релігія — іслам. Хоч у IX — X ст. арабський халіфат розпався на ряд фактично самостійних держав, між ними залишилися жваві торговельні стосунки і широкий культурний обмін, що сприяло розвитку ремесел, науки та мистецтва. Досягнення в кожній галузі матеріальної та духовної культури швидко ставали тут надбанням багатьох народів. Так було і з виробництвом майоліки, яке, спираючись на давні традиції культур Передньої Азії, рано розквітло у різних частинах мусульманського світу. Широкі визвольні народні рухи проти чужоземної влади арабів, антифеодальні повстання, необхідність відстоювати існування свого народу під час навал інших чужоземців, пробуджуючи свідомість народів Сходу, активізували їх творчі сили. Л. Логвинська, О. Тищенко 1966 р. |