Рельєфна пластика

Помітного розвитку за останні п'ять-шість років набула рельєфна майолі­кова скульптура у вигляді декоратив­них настінних пластів — по суті, нове явище в українській майоліці радян­ського часу.

Перші такі твори з'яви­лися на початку 60-х років, коли з особливого гостротою стали порушу­ватися питання синтезу архітектури та образотворчого мистецтва, коли надзвичайно активними й плідними стали пошуки радянських митців у всіх галузях художньої творчості. Взагалі рельєфна керамічна пластика відома на Україні з давніх часів. Мистецтвознавець О. Тищенко, на­приклад, відзначав, що вона виготов­лялася ще в Київській Русі.

На сучасному етапі рельєфна ма­йолікова скульптура на Україні ство­рюється в основному у Києві і Львові.

У столиці республіки виготовлен­ням такої скульптури займаються, зо­крема, працівники Експерименталь­ної майстерні художньої кераміки Київського зонального науково-до­слідного інституту експерименталь­ного проектування Держбуду СРСР. Основним завданням майстерні є спільна праця з архітекторами по розв'язанню конкретних питань вели­кої і важливої проблеми сучасності — проблеми синтезу архітектури і об­разотворчого мистецтва. У майстерні створюється художня майоліка, яка конструктивно входить в архітектуру, а також декоративні майолікові ви­роби, зокрема настінні рельєфи, при­значені для оздоблення інтер’єрів.

Рельєфні настінні прикраси в екс­периментальній майстерні першим почав виготовляти Омелян Залізняк.

Призначалися вони для оздоблення номерів новозбудованого в Києві го­телю «Дніпро». Майстер виконав по­над двадцять оригінальних творів — рельєфних пластів, що мають в осно­ві форму круга або прямокутника. На кожному з них у цікавому деко­ративному трактуванні виліплено якого-небудь звіра або птаха. Скульп­турне вирішення обов’язково допов­нюється кольоровим декором.

Ось пласт із зображенням цапа. На круглій глиняній пластині О. За­лізняк з тонким відчуттям краси про­порцій і ритму закомпонував узагальнено-декоративно виліплену висту­паючим рельєфом тварину.

Зобра­ження відзначається монументалізованою пластичністю, чіткістю і яс­ністю форм при їх великій умовності, добре знайденою масштабністю. Об­разно-емоційний зміст твору поси­люється вміло застосованим кольоро­вим розписом. На темно-сірому фоні гарно вимальовується рожеве ліплене зображення круторогого цапа, допов­нене чорним, м’яким за тональністю розписом у вигляді мазків та цяток. Вільні площини фону також оживле­ні кольоровими мазками — рожевими та світло-зеленими. Ця гарна, деко­ративно-живописна, підкреслено ма­йолікова річ здатна задовольнити найвибагливіші смаки.

Не менш цікавими є й інші рельє­фи О. Залізняка. Всі вони відзначаються виразною декоративністю, інтенсивним звучанням кольорів, особливою красою полив.

Настінні рельєфи виготовляли в експериментальній майстерні народні умільці Ф. Олексієнко, С. Кацимон та інші.

Глибокого змісту та особливої пластичної краси сповнені майоліко­ві рельєфні твори, виконані в май­стерні професіональними художника­ми. Так, наприклад, Сергій Отрощенко 1961 року створив оригінальний декоративний пласт «Либідь». Твір являє собою вузьку прямокутну пла­стину, на якій пластичним профіль­ним силуетом закомпонована по вер­тикалі постать легендарної красуні Либеді — сестри трьох братів, що за­снували Київ. Дівчина у сріблясто-золотій сукні (золотиста збірчаста емаль на блакитній тоновій проклад­ці) вимальовується на червоному ме­рехтливому фоні (полива відновного вогню) як епічно-пісенний, цнотли­во-трепетний образ. Художник засо­бами майоліки виконав твір, краса якого співзвучна поетичній красі ле­генди. Саме такою ми уявляємо давньослов’янську красуню.

У стінах експериментальної май­стерні народилося чимало незвичай­них новаторських майолікових тво­рів — у вигляді скульптурних рельєфів — за фольклорними і літе­ратурними мотивами та на основі історичних фактів.

За мотивами видатної пам'ятки давньоруської літератури — твору «Слово о полку Ігоревім» скульптор Галина Севрук 1965 року виконала настінний майоліковий пласт «Ярославна». Специфічною мовою кера­міки художниця відтворює те місце «Слова», де Ярославна оплакує свого чоловіка князя Ігоря. Пластично за­гострена велично-скорботна постать молодої жінки із зведеним до неба поглядом й піднесеними білими ру­кам и-лебедями викликає в пам'яті епічну оповідь. Ми ніби чуємо, як у безмежному горі Ярославна благає:

Сонце присвятеє...
Спали мене на самоті!
Або не грій і не світи...
Загинув ладо... Я загину!

Майстерно вписане у прямокут­ник чітким виразним силуетом рель­єфне зображення доповнюється про­мовистими деталями загальної компо­зиції. На другому плані помічаємо Світовида — поганського ідола у ви­гляді чотиригранного кам’яного стов­па із вигравіруваним обличчям та ха­рактерними малюнками.

Цим акцен­товано давність зображеної дії, яку підкреслено також характерним для часів Київської Русі вбранням Ярославни. Крім того, байдужий, холод­ний вираз поганського бога, контра­стуючи зі страдницькою позою жін­ки, посилює драматизм твору.

Значне смислове і композиційне навантаження має й інша деталь. У лівому нижньому кутку умовно зо­бражено дві сизі чайки, близькі за кольором до вбрання Ярославни.

За­вдяки цьому символічному мотиву в пам'яті спливає, як княгиня порива­лася летіти на поле брані «зигзи­цею, тією чайкою-вдовицею», щоб омити «глибокії, тяжкії рани» мужа, бути з ним в парі. До того ж чайки разом з освітленим у правому верх­ньому кутку обличчям бога ілюзорно утворюють своєрідну перехресну діа­гональ щодо загального силуету Яро­славни і таким чином художньо врів­новажують загальну композицію.

Емоційна гострота художнього об­разу посилюється червоно-бурим, аж чорним фоном, де чітко вимальо­вується рельєфно-графічне зображен­ня постаті Ярославни, а також фанта- стично-тривожним буряним небом, що відсвічує фосфорично-зеленим сяйвом, на якому видніється кам’яний бог. У цілому твір позначений своє­рідною оригінальністю і як настінний рельєф може бути окрасою громад­ського приміщення.

Місцеві художні ознаки має львівська рельєфна керамічна скульп- тура у вигляді настінних пластів. Вони бувають найрізноманітніших конфігурацій (прямокутник, круг, овал, трапеція, різні асиметричні форми). Тема в них розв'язується, як правило, засобами різної пластичної обробки з кольоровим доповненням. Тематика досить широка — це і де­коративно трактовані образи рідного краю, і герої фольклорних та літера­турних творів, і казково-фантастичні мотиви тощо.

1965 року худо кник Зиновій Флінта створив настінний пласт «Львів». На квадратній, з м'яко заокруглени­ми боками теракотовій пластині він подав засобами сграфіто та кольоро­вого розпису в орнаментально-деко­ративній трактовці один з найхарак­терніших для Львова пам'ятників ар­хітектури — театр опери та балету.

Контурне зображення споруди і ко­льорові прокладки створюють своє­рідний орнаментально-архітектурний мотив, у якому вгадуються прикмети декоративно інтерпретованого об’єк­та. Композиція розписана спокійни­ми пастельними тонами (світло-ко­ричневий, білий, сіро-зелений), які, м'яко поєднуючись між собою та з рожевим кольором пластини, дають спокійно-врівноважену, стриману гаму барв. Твір, безперечно, може прикра­сити інтер'єр, а також бути оригі­нальним львівським сувеніром.

Чимало керамічних пластів ство­рено у Львові за мотивами фольклор­них та літературних творів, зокрема на теми поезій Т. Г. Шевченка. Се­ред них роботи Б. Горбалюка («Ко- зак-бандурист»), Я. Захарчишина («Лілея», «Катерина»), М. Леська («Бандурист»), П. Лінинського («Ко­зак Мамай»), О. Ліщинського («Коб­зар») та ін.

Зупинимось на майоліковому тво­рі М. Леська «Бандурист». Вирішений він підкреслено декоративно, широ­ко узагальненими пластичними маса, ми, що виступають невисоким рельє­фом, проте утворюють динамічно на­пружену, ритмічно організовану гру скульптурно-декоративних форм. При цьому увага акцентується на обличчі, руках та кобзі народного співця. Саме ці компоненти відіграють го­ловну роль у створенні емоційно на­снаженого художнього образу. Незви­чайним є зовнішньо-композиційне розв’язання даної роботи. Рельєфне зображення бандуриста являє собою силуетний декоративний пласт з монументально-узагальненою постаттю.

Привертає увагу також настінний пласт львівського художника П. Лі­нинського «Козак Мамай». Його, як і попередні роботи, доцільно розгля­нути, щоб краще побачити, якими шляхами йдуть пошуки у формуванні нового для української кераміки жан­ру малої пластики. У керамічному рельєфі П. Лінинського бачимо інші, ніж у М. Леська, формальні засоби вираження. Якщо рельєф «Банду­рист» виконаний монументально-вуглуватими, «суворими» скульптурними формами, то пласт «Козак Мамай» відзначається м’якою плинністю пла­стичних мас та ліній композиції.

Схиливши голову до кобзи, козак вслухається в мелодію. На другому плані — декоративно-грайливо тракто­ваний кінь. Біля ніг козака-бандуриста лежить подана в характері загаль­ного пластичного рішення козацька шабля, яка своєрідно завершує ком­позицію. Весь сюжетно-декоративний мотив закомпоновано на пластині з м'яко заокругленими сторонами та кутами. Своєю формою вона підтри­мує і організовує м'яку плинну рит­міку рельєфного зображення в одне ціле, надаючи творові логічної і ху­дожньої завершеності.

Львівські майстри кераміки ство­рили чимало настінних пластів на шевченківську тематику. Більшість із них з'явилась у зв'язку з 150-річчям від дня народження великого сина українського народу, яке 1964 року широко відзначало все прогресивне людство.

З таких творів слід окремо зга­дати композицію 3. Берези «Думи мої...».

Пласт являє собою виконане невисоким рельєфом зображення бан­дуриста, що сидить долі з кобзою в руках. Кобзар співає думу. Про це свідчать напруженість узагальнено-пластично трактованих форм та особлива зосередженість бандуриста, загальний художньо-емоційний лад твору. Постать його вдало закомпо- нована на площині пласта, що на­гадує вертикальний прямокутник з овально заокругленими сторонами. Гармонійно поєднані між собою ком­поненти пластичного зображення створюють велично-врівноважену, епічну ритміку. Рельєфне обрамлен­ня надає композиції художньої за­вершеності.

Загалом скульптурно-декоративні пласти — цікаве явище в українсько­му радянському декоративному мис­тецтві. Виникнувши в останньому де­сятиріччі, в час інтенсивного загаль­ного розвитку української кераміки, вони починають відігравати певну роль у формуванні художнього сере­довища. Хоча слід зауважити, що з погляду художньої форми настінні майолікові прикраси ще не викриста­лізувалися як мистецький жанр. Ча­сом нелегко буває навіть визначити, що являє собою той або інший кера­мічний рельєф — настінну плакетку чи архітектурну вставку, яка б мала конструктивно входити в архітектуру.

Автори настінних рельєфів іноді втрачають почуття міри щодо уза­гальненості образу, припускаються невиправданої спрощеності, примітивізму, нелогічної деформації природ­них форм. Трапляється, що трак­тування теми межує з натуралістич­но-еклектичним вирішенням. Так, наприклад, графічними, по суті, засо­бами в кераміці розкривав тему шев­ченківської "Катерини" Я. Захарчишин. Художник вийшов за межі ви­ражальних можливостей кераміки, він намагався примусити глину заговори­ти мовою графіки і тому зазнав не­вдачі. Вигравіруване сухою графіч­ною лінією зображення Катерини я малям на керамічній пластині — це і не графіка, і не кераміка, а щось ек­лектичне. Вади подібного характе­ру — використання виражальних засо­бів не за прямою адресою — відзна­чалися нами і в круглій майоліковій скульптурі.

Однак у цілому скульптурні на­стінні рельєфи, як і багатофігурна, сюжетно-оповідальна майолікова пла­стика, утверджуються в наш час як цікавий різновид художньої кераміки України, користуються неабияким по­питом і мають перспективу розвитку.

Українська майолікова скульптура малих форм загалом переживає пері­од своєрідного відродження. Вона побутує сьогодні у багатьох різнома­нітних художніх формах (традиційні коники, позначені новаторством ста­туетки, багатофігурні композиції, на­стінні рельєфи тощо). Серед скульп­турних виробів чітко виділяються групи з характерними місцевими художньо-стильовими рисами (опішнянська, київська, Васильківська, косівська, львівська та ін.).

В цілому су­часна українська майолікова пластика відзначається високими художніми якостями.

Василь Щербак