Кераміка Яворівщини. Частина третя.

 Оригінальними, цікавими формами та декором виділяються яворівські глечики — «збанки».

Зручність при виливанні рідини і наповнення нею «збанків», фактор місткості продиктували форму з широкою горловиною, кулястим видовженим корпусом. У верхній частині горловини з одного боку формується лійка, а з протилежного — прикріплюється вушко.

Щоб збанок можна було підняти і перенести за вушко, останнє робиться відповідної форми і прикріплюється у найбільш зручних і конструктивно виправданих місцях — у нижній частині горловини і верхній частині корпусу.

Якщо для форм горщиків характерна округлість, то форми «збанків» позначені видовженістю, чіткістю поділу на частини: дно, тулуб, горловина — «шийка», вушко. Дно «збанків» формується часто з виступом — «упором». Від нього іде вгору плавне розширення корпуса приблизно до половини висоти посудини.

Третина висоти «збанка» іде на звуження корпуса до «шийки». Циліндрична форма горловини зверху трохи розширена, переходить у вінця з лійкою.

Невелика випуклість і видовжена горловина надають «збанку» стрункості і легкості. Співвідношення горловини і корпусу гармонійне, вивірене. Пластично збагачують форму вушко і лійка, вони добре виражають також функцію виробу. Такий тип «збанків» був найпоширенішим на Яворівщині.

Окремі групи складають «збанки», декоровані ритуванням, поливою, розписами ангобами без поливи.

Характерний зв'язок ритованого орнаменту виступає на так званих «зелених збанках» з круговою орнаментальною композицією. У них по випуклій частині проходить зигзагоподібна смуга, обрамлена двома прямими лініями. У верхній частині з'єднані між собою галузки «вербівки», з одностороннім орієнтуванням листочків до випуклої частини, утворюють хвилясту стрічку. Орнаментальні смуги легкі, не перевантажені. їх характеру відповідають рельєфні пружки на шийці. «Збанок» всередині суцільно вкритий коричневою поливою, зовні — зеленою.

На багатьох яворівських «збанках» зображені хвилясті стрічки. Вони мають прямі аналогії з глечиками всієї України та інших слов'янських народів. Відомий радянський мистецтвознавець В. М. Василенко висловив думку, що хви-ляста орнаментація виступала ще у давніх слов'ян як символ води.

Своєрідність яворівських хвилястих стрічок полягає в тому, що вони утворюються з галузок — «вербівок».

Відмінний принцип декорування виступає в групі «збанків» з ангобним розписом без поливи, виконаним на червонуватому тлі білим ангобом. Розпис будується за принципом двосторонніх композицій. Гончарі виходили з того, що ручка і лійка дещо порушують округлі лінії посудини і поділяють всю її поверхню на передню, задню і бокові сторони. В залежності від цього і будується розпис по принципу окремих площин.

На площині під лійкою зображується провідний мотив, на бокових — додаткові. На горловині розміщені орнаментальні мотиви у вигляді коротких хвилястих вертикальних ліній. Вони закінчують розпис по вертикалі.

Головне в розписі — вільна трактовка мотивів, продумане їх розміщення по окремих частинах і заповнення площі в цілому. Вся композиція, як правило, легко вписана в силует збанка.

Два варіанти розпису за принципом кругової і двосторонньої композиції є типовими для яворівських «збанків». У першому відчутні аналогії з миколаївськими та самбірськими «збанками», в другому — з сокальськими. Неповторності їм надають мотиви «вербівок» і «крапанок».

Різновидом «збанків» є посудини, що мають місцеву назву «баньки». Цей тип посуду поширений на території всієї України, Білорусії. В Київській області такий посуд називають «тиквами», на Закарпатті — «корчагами». їх призначення — зберігання рідини, найчастіше олії. «Баньки» мають кулясту форму з дуже вузькою шийкою.

Контури всіх частин «баньки» — корпус, горловина, вушка — мають дуже виразні круті згини. Своєрідне формування нижньої частини (майже конусовидне) і вушка з прямокутними згинами становлять відміну від кулястих і видовжених, часто грушовидних баньок міст Потелича, Глинська, Городка, Сокаля, Старої Солі, Дев'ятира та ін.

Близькі за формою до яворівських були димлені «баньки» в селах Гутище, Шпиколоси, Гавареччина Золочівського району Львівської області. Яворівські «баньки» — полив'яні.

Менше їх зустрічається з підполив'яним розписом, який виконується ангобом червоного кольору у вигляді прямих пасочків, що оббігають посудину по випуклій частині корпуса і біля шийки. Тут орнаментика зведена до мінімуму.

В усіх полив'яних «баньках» з розписом і без нього головні акценти декору виконувались поливою, переважно зеленою і жовтою, її затіками.

Поряд із згаданими видами посуду гончарі виготовляли макітри, ринки, горнята, пампушниці та ін.

Основний посуд щоденного побутового використання — димлений. Він не декорований орнаментальними мотивами, поливою; його форми, випробувані щоденним користуванням, відібрані, випрацьовані в пропорціях, ритмах і контурних лініях,— зручні, логічні й досконалі.

Важливий вид яворівської кераміки — кахлі, добре випалені, червоно-рожевого кольору. З них будували груби і печі. Такі кахли виготовляли гончарі І. Вербинець, М. Наконечний, які навчались в Коломийській гончарній школі, були обізнані з принципами декорування (ритування, розпис, фляндрування) кахлів такими відомими гуцульськими майстрами, як І. Баранюк, О. Бахматюк, П. Кошак, однак повернувшись до Яворова, використовували місцеві художні прийоми декорування кераміки, особливістю якого був коричневий фон і орнаментування улюбленим мотивом — «вербівкою».

Крім посуду і кахлів, яворівські гончарі виробляли іграшки, переважно свистунці — півники, коники, здебільшого дрібних форм, висотою до 5 см. їх легко розписували хвилястими лініями білою і червоною ангобами, поливали кольоровою поливою.

Формували іграшки вручну, обов'язково робили два отвори в тулубах для своєрідного заломлювання повітря. Найпоширеніші свистунці — півники. Голова в них піднята, розширений в боках тулуб, згладжена горизонтальна спинка, короткий зрізаний хвіст — свищик. Ноги півників — кругла підставка, на якій вони твердо стоять, витягнувши вперед шию, ніби готові заспівати.

Цікаві й коники з такими самими короткими ногами у вигляді підставки. Більше уваги майстри приділяли формуванню голови коня, передаючи характерні риси цих тварин.

Розвиток капіталістичних відносин згубно вплинув на долю яворівського гончарства. В Східній Галичині в кінці X I X ст. працювало чотири 14 фаянсових заводи, два з яких — в селах Глинськ і Потелич — були розміщені майже на границі з Яворівським районом.

Скупники та лихварі взяли в свої руки торгівлю народними виробами. Праця гончарів була вкрай знецінена. Все це вело за собою і творчу деградацію. В 1920-х роках на яворівському базарі продавались лише потелицька і глинська кераміка. Місцеве виготовлення кераміки майже припинилося.

За роки Радянської влади в загальному руслі всіх виробів народної творчості починає відроджуватися яворівське гончарство.

В 1945—1950 pp. окремі майстри в селах Свидниця, Глиниці, Передбір'я і Немирів почали виробляти посуд. У 1960 р. Д. Черкас у селі Наконечне теж взявся за виготовлення різних видів гончарного посуду в традиційних прийомах формотворення і декорування. В усіх його виробах — мисках, горщикахдвійнятах, горнятах, «збанках», «вазонниках» — відчувається вміння правильно знайти пропорційне співвідношення частин, чіткість силуету.

Високий технічний і художній рівень яворівського глиняного посуду, кахлів та іграшок був зумовлений майстерністю простих, зручних і художньо досконалих форм, вмілим використанням різних прийомів декорування.

 Р. В. Чугай 1979 р.