Кераміка Яворівщини. Частина перша.

кераміка близнята

 Кераміка — цікаве явище в художній творчості Яворівщини, художня своєрідність якого зумовлена як специфічними особливостями, притаманними цьому видові мистецтва, так і місцевими умовами розвитку.

 

Аналіз пам'яток XVIII — XIX ст. дає підстави стверджувати, що на Яворівщині виготовлялись пере-важно керамічний посуд, кахлі, дитячі іграшки. Провідне місце займав побутовий посуд. Саме він визначає характер одного з пізніх етапів розвитку кераміки Яворівщини.

 

Виготовлення у X I X ст. високоякісних художніх керамічних виробів, які в значній кількості збереглися в музеях, було б неможливе без попереднього досвіду, набутого протягом тривалого часу. Зрозуміло, що XIX ст.— це пізній етап розвитку керамічного виробництва, який характеризується в основному використанням форм і декору, вироблених раніше. Проте це не було простим копіюванням, а творчою інтерпретацією традиційних принципів формотворення, декорування, ставлення до матеріалу, які складались і розвивались на Яворівщині впродовж віків.

 

Процес удосконалення художніх якостей кераміки був повільний, але поступальний, хоча й при дуже примітивній техніці. Піч віками, з погляду конструкції, лишалася незмінною Для виготовлення керамічних виробів використовувалась наявна в районі червона і біла глина, що добувалась відкритим способом. Підготовка глини до виробництва залежала від її сорту. Як відомо, глина буває жирна і пісна.

 

В районі наявна жирна глина («добра», «масна»). В ній мало піску, вона легка в роботі і пластична. Структура стінок посудини з такої глини щільна, малопори-ста. Щоправда, при випалі посуд з «масної» глини часто тріскається. Щоб запобігти цьому, майстри додавали до неї частину піску або глину з домішками піску. Для формування посуду використовували гончарний круг поширеної на Україні конструкції.

 

Колір виробів при випалі залежав від вмісту складників глини, особливо окисів кальцію, магнію, заліза. Глина з домішкою окисів заліза має після випалу оранжево-червоний колір. Наявність в глині сполук кальцію надає випаленим виробам рожевувато-піскового кольору. Саме такий колір характерний для яворівської кераміки.

 

У народних майстрів Яворівщини існує чимало прийомів декорування керамічних виробів. Прийом ритування полягає в неглибокому продряпуванні на підсушеному посуді, перед випалюванням, за допомогою спеціального інструмента («писака») орнаментальних мотивів.

 

Поширений спосіб декорування виробів — покриття поверхні посуду поливою, яку виготовляли з свинцю, кварцевого піску, глини і крейди. Майстри Яворівщини вживали для розпису прозору поливу, зелену, коричневу та охрову в різних відтінках, що було характерним і для інших керамічних осередків України.

 

Серед прийомів декорування керамічних виробів особливо вирізнявся розпис. На Яворівщині існували такі різновиди цієї техніки, як розпис ангобами без поливи, підполив'яний розпис ангобами, розпис прозорими і кольоровими поливами. Розпис ангобами неполив'яних виробів найпростіший. Орнамент гончарі наносили білими і темно-коричневими ангобами на природний рожевувато-пісковий колір виробів.

 

Іноді поверхню глечиків, мисок повністю обливали червоною глиною і після підсушки на ній виконували розпис білим ангобом. Розписані вироби без поливи випалювали один раз. Варіантність даного розпису становить безполивне фляндрування, як правило, білим ангобом.

 

Більш поширений підполивний розпис ангобами білого і червоного кольору після першого випалу.


Розписані вироби покривали поливою і випалювали вдруге. Свинцева полива, випалювання — основа для отримання звучності і соковитості ангобів. З кольорових полив переважали зелена і коричнева. Фоном для розпису ними служила поверхня, вкрита білою глиною. Практичний досвід, естетичний смак допомагали майстрам оволодіти таємницями випалу. Чарівна сила вогню остаточно вирішує і питання форми і декору.

 

Гончарі вміли передбачити несподіванки випалу і такі фактори, як вільні затіки поливи густими чи прозорими плямами, гладенькі чи з краплинами, усвідомлювали їх декоративні ефекти і користувалися ними з великим тактом, смаком і винахідливістю.

 

Форми яворівських керамічних виробів здавна мали безпосередній зв'язок з побутом. Вони виникали і розвивались як найбільш доцільні в побуті, зручні для щоденного користування. В процесі формотворення завжди вирішувалося питання єдності ужитковості і краси. Наприклад, вушко в глечику вигнуте так, щоб його було зручно взяти в руки. Воно міцне, гармонійно поєднане з формою, не виривається з неї. Художня якість форм залежить від пропорційного відношення частин до цілого.

 

При аналізі форм горщиків, мисок, глечиків тощо стає зрозумілим, що їх художня досконалість — це результат багатовікового відбору з урахуванням утилітарного призначення. Відомий радянський мистецтвознавець О. Б. Салтиков підкреслював, що одна з важливих якостей творів народного мистецтва полягає в тому, що їх форма ніколи не є самоціллю. Вона завжди підпорядкована практичному призначенню предмета і насамперед виявляє саме його.

 

На декоративну якість керамічних виробів впливає орнаментика і колорит. Вагоме місце належить орнаментуванню, яке привертає увагу своєю різноманітністю, високою культурою узагальнення, ритмікою орнаментальних мотивів, великих і дрібних елементів і переконливою грою кольорових площин — вільних, не окреслених лініями.

 

Орнаментальні мотиви, колорит та їх композиційне рішення мають ряд специфічних особливостей. Основні вироби яворівських гончарів — горщики, миски, глечики тощо. Горщики — вид посуду, відомий здавна, найбільш необхідний і практичний в щоденних потребах людини. Приступаючи до формування горщика, гончар виходив з того, яка страва буде в ньому готуватися. Це визначало і назву горщиків, і поділ їх на окремі групи.

 

На Яворівщині здавна виготовлялися «борщові» горщики з широкими випуклими боками (на 4,5—7 л); «кашники» присадкуватої форми (3—4 л); «молочники» видовженої форми (2—3 л). Виділялися так звані «оказійні» горщики — в них готувалась їжа на весілля, свята тощо.

 

При різних розмірах, деталях існувала певна стійкість форм, хоча майстри й не повторювали їх дослівно, а знаходили нові пропорційні рішення традиціиних силуетів. При цьому в основі зберігалася бочкоподібна форма з рівним дном. Від дна, легко розширюючись догори, піднімалися стінки, а далі, приблизно до третини висоти, вони заокруглено звужувалися до вінців. Останні, як правило, були майже прямі і мали ледь розлоге завершення. Співвідношення висоти і ширини вирішувалося як два до одного. Висоту і випуклість гончарі формували з урахуванням найповнішого охоплення полум'ям стінок горщика.

У верхній частині горщика кріпились вушка, які допомагали при повертанні і витяганні горщика з вогню тощо. Маленькі вушка контрастують з масивністю горщика, сприяють виявленню його об'єму, гармонійно поєднуються з формою, добре побудованою в пропорціях і контурах. Форма горщика вирішується як єдиний об'єм, єдине художнє ціле.

 

Випалювали горщики чорні, так звані димлені, і червоного природного кольору. Димлені називали ще й «добрими», як більш гігієнічні, оскільки під час випалу згорали різні домішки в глині. Факторами художньої виразності чорних і червоних горщиків виступають досконалі форми, краса природного матеріалу, його колір та орнаментика.

 

В Малому Передмісті виготовляли чорний лощений і червоний мальований посуд. На випаленому та підсушеному посуді з допомогою твердого камінця гончар виводив різноманітні орнаментальні узори, що виступали сріблястим полиском на поверхні чорного лощеного посуду.

 

В окрему групу виділяються так звані горщики-близнята, які є досить складними творами гончарного мистецтва. Два однакового розміру горщики з'єднували за допомогою планок у випуклих місцях і заокругленого вушка, що, підносячись над двома посудинами, створює ще й оригінальний силуетно-декоративний ефект.

 

Художня виразність горщиків-близнят посилюється поливою. Зсередини вони поливаються коричневим барвником, а зверху — зеленуватим, з переходом до жовтуватих і охрових відтінків. Різних декоративних ефектів домагались гончарі суцільним поливанням усієї поверхні або розписуванням її поздовжніми смугами.

 

В близнятах, суцільно политих одним кольором, при випалі звичайно виступають несподівані затіки поливи різних відтінків, неоднакової густоти (полива застигала або густими темними плямами, або розтікалася тоненькою плівкою).

 

На деяких близнятах зеленувато-піскова полива, розтікаючись, набувала в одних місцях темно-зелених, а в інших — жовтуватих і охрових відтінків. Завдяки цьому в кожному випадку створювались різноманітні кольорові акценти.

 

Різні за формою асиметричні затіки створюють враження динамічності, неповторності декору. Декоративні властивості поливи дуже виразно виступають при розписі близнят смугами на сірувато-білому фоні. Поздовжні зелені і коричневі полив'яні смуги, шириною близько 2 см, чергуються вертикально по всій поверхні стінок-двійнят, вільно і легко спускаються зверху вниз, чітко виступають на білому фоні і суттєво впливають на сприйняття форми близнят — немов видовжують її, роблять стрункішою. Розпис густою поливою у вигляді смуг силуету горщиків надає свіжості, урізноманітнення, монументального характеру.

 

 Р. В. Чугай

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...