Українське декоративно-прикладне мистецтво 14 - 18 ст.

У 14 - 18 ст. на території Східної Європи проходив процес формування трьох братніх східнослов'янських народностей: російської, української і білоруської. Він був викликаний насамперед розвитком продуктивних сил і посиленням економічних зв'язків у північно-східних і південно-західних руських землях.

Українська народність складалася на спільній території південно-західної частини Русі - на Київщині, Переяславщині (нинішній Полтавщині), Чернігівщині, Волині, Поділлі, в Галицькій землі, на Закарпатті І Буковині. Територія ця одержала назву України.

Процес становлення української народності, розвиток її економіки, культури і мистецтва проходив у дуже несприятливих умовах. У 14 ст. більша частина українських земель була захоплена литовськими, польськими та угорськими феодалами, зазнавала спустошливих набігів татарів. Але народ не корився колонізаторам. Він самовіддано боровся за свою незалежність, зберігав і розвивав свою культуру та мову.

Величезне значення для історичної долі українського народу у ті тяжкі часи мало утворення на сході могутньої Російської централізованої держави. Російський народ першим скинув ярмо татаро-монгольського іга, у жорстоких битвах відстояв свою свободу. Російська централізована держава з самого початку виникнення стає опорою братніх українського і білоруського народів в їх боротьбі за національну незалежність, за створення своєї національної культури, самобутнього мистецтва.

Розвиток українського декоративно-прикладного мистецтва 14 - 18 ст. можна поділити на три етапи. Перший етап (14 - перша половина 16 ст.) - це період становлення, формування специфічних рис українського декоративно-прикладного мистецтва, в якому ще досить відчутні традиції древньо-руського художнього ремесла. Другий етап (друга половина 16 - перша половина 17 ст.) зумовлений посиленням національно-визвольної боротьби українського народу за возз'єднання характеризується розквітом міського ремесла, заснуванням ремісничих цехів. Третій етап (друга половина 17 - 18 ст.) - період значного економічного і культурного піднесення України, формування української нації, інтенсивного розвитку народного мистецтва і художнього ремесла, зростання великих мануфактур.

Пам'ятки декоративно-прикладного мистецтва, що збереглися до нашого часу, розподілені між цими етапами нерівномірно. Зрозуміло, найменше їх дійшло до нас з початкового періоду розвитку українського декоративно-прикладного мистецтва і значно більше з кінця 17 і особливо 18 ст.

Збереглися переважно добротніші і коштовніші речі, які обслуговували потреби панівних верств українського суспільства - феодалів, духівництва, заможного міщанства. Про них частіше згадується в різноманітних тодішніх документах: актах, описах майна, хроніках тощо. Вироби прикладного мистецтва, якими користувалися селяни і бідніше міщанство, виготовлялися не з коштовних матеріалів, а з дерева, глини, простих тканин і, природно не могли бути довговічними. Проте, розглядаючи речі панського побуту - дорогий одяг, меблі, шиті золотом і сріблом тканини, ювелірні вироби, гобелени, - ми не повинні забувати, що все це виготовлялося переважно руками селян та міських цехових майстрів, які хоч і змушені були зважати на естетичні смаки панівних класів, але вкладали в них своє здорове, народне світосприймання і високе художнє почуття.

Декоративно-прикладне мистецтво 14 - 18 ст. було мистецтвом ручної праці. Кожна виготовлена майстром річ - оригінальний, неповторний твір. Вироби народного мистецтва, цехового ремесла і мануфактурного виробництва вражають багатством і різноманітністю форм, вигадливістю і красою оздоблення, становлять цінне надбання української художньої культури.

П. М. Жолтовський, Ю. П. Лащук, О. О. Чарновський.