Селянський стінний розпис на Поділлі. Частина друга.

Селянський стінний розпис на Поділлі. Частина перша.

Техніка.

Грунт стіни — вапно — обмежує малярський матеріал. З фарб вживаються всякі глинки, земляні фарби: жовта глина, перепалена жовта глина, що дає теракотово - рожевий тон, червона глина „описка“, чорна земля, зеленкувата земля "глей", що копається біля річки й має тон фарби ferre verte.

З саморобних фарб вживають сажу, зеленку (з лопухів, з листя помідорів), жовту (тону гумі - гут) з цибулі.

З купованих фарб найбільш улюблена — синька (дешевий ультрамарин). Без неї при хаті не обходиться жодна господиня. Синькою рисуються композиції, як от вазони, а вже потім розцвічуються іншими тонами, що з них жовтий, як доповнюючий до синього, вживається найчастіше. Малярки вихваляють синій колір ще й за те, що "все злиняє, зеленка злиняє, а от синє — не зблякує".

Купована зеленка, тону ізумрудної зеленої, вживається лише в хаті, бо знадвору швидко линяє від сонця, залишаючи замість себе брудні рудуваті плями.

Там, де немає червоної глини, колір якої залежить від % домішки заліза, купують фарбу мумію. Вона має по деяких селах приємну й несподівану назву — "Марійка". Нею мастять наличники вікон та, домішуючи до звичайної глини, роблять підведення.

Досить близький тон, але значно тонший і ніжніший, дає перепалена в печі жовта глина. Тоді вона набуває рожево-рудуватого тону. Нею підводяться призьби, обмащуються хліви й льохи. Як тло для фриза, вона вживається зовсім рідко.

Анілінових фарб майже не вживають. Вапно — Са(ОН)2, що ним маститься стіна, переїдає хімічні фарби, деякі з них, як от синя (тону берлінської блакиті) зникає на вапні зовсім через дуже короткий час. Та й анілінові фарби дорожчі від земляних. В середині хати їх іноді вживають, і це зараз видно: така анілінова фарба "вилазить" з тону, бо сильніша за інших.

Замість клеючих речовин, додається яйце, крохмаль, або молоко. Додавання яйця сприяє тому, що фарби набувають яскравості, не жухнуть. а також міцніють і не облазять від дощу. Розведені на молоці фарби входять в грунт стіни й стають тривкіші.

Приладдя до малярства дуже просте, фарби розводяться в черепочках. Пишуть часом просто пальцем (капочки), невеликою пружкою щіточкою з двох перів курки, щіточкою із щетини, або й звичайною щіткою, коли малюють мазками великі квітки ("павонія"), тоді щітку ніби витирають об стіну, іноді ж щіточкою вдаряють сторч до стіни й квітка вимальовується не мазками або лініями, а плямами.

Грубенька й тверда щіточка з щетини дає купки маленьких крапочок.

Весь малюнок виконується швидко. Подекуди вживаються й трафарети, вирізані з товстого паперу. Це здебільше зірки, які потім з'єднуються якими небудь гілочками. Кола, в які бувають вміщені зірки, роблять ножицями, розставляючи їх як циркуль.

Розпис. Орнамент. 

Малярка, беручись до роботи, вже наперед уявляє загальний вигляд майбутнього розпису. ("Тут треба от так собі здумати все та й зробити"). Вона вирішує, де будуть розписи на певних місцях стіни, наприклад: фриз під стріхою, "вазони" межи вікнами, які будуть кольори, чим помастити призьбу. Малярка розбиває ту площу, де буде малюнок, додержуючись принципу ритму, і потім заповнює площини, урівноважуючи побудування.

В розписах, як і взагалі в усіх творах народного мистецтва є певний ритм.

Сама площа, де буде малюнок, ділиться ритмічно на менші площини. Ритмована лінія розбиває (напр. фриз) на окремі площини, орнаментальні ж мотиви чергуються іноді вільно, без симетрії, але з певним урівноваженням. Наприклад, квітки, що ростуть від одної хвилястої лінії, не завжди однаково повторюються: вони можуть бути й не однакові формою, але відповідають одна одній завбільшки й кольорами Є ритм і в тонах: темна квітка 'урівноважується з другою темною, ясна — з ясною, хоч би вона була й не того самого кольору. Бувають фризи й хатні розписи під стелею, що в них не можна побачити, а ні жодної однакової форми, про те там є певна рівновага і в малюнку почувається ритм.

Орнамент фризу об'єднує тло. На Поділлі фризи на хаті рідко коли бувають просто на білій стіні. Звичайно — під малюнком фриза є тло, фон.

Тональності таких фонів стримані, різноманітні: сіро-блакитні, блакитні, сірі, зеленкуваті, сіро-фіолетові, тону перепаленої глини, иноді — оксамітово-чорні. Розчин робиться з фарби-глинки, або з синьки-ультрамарину з домішкою вапна.

Сіре тло буває безмежно різноманітне — од ясно-сірого до чорно-сірого, од більш і менш теплого до холодного тону. Домішка попелу дає тепліший тон, домішка товченого вугілля — холодний. Зелене тло для фризів у розписах зовнішніх не вживається (крім глиняного глеєвого), бо зелені фарби, куповані й саморобні, швидко вицвітають од сонця. В середині ж хати таке зелене тло — улюблене в композиціях шпалерів. До зеленої фарби (тону ізумрудної) додається трохи синьки й вапна, тоді вона набуває прекрасного тону, того самого кольору, що в ньому так часто кохаються майстрі полив'яних мисок, хоч фарба для поливи виробляється з зовсім інших матеріалів. Зелений колір дуже люблять на Україні взагалі.

Оксамитово — чорне тло фризу сміливо контрастує з білими стінами і вживається дуже охоче й у середині хати в фарбуванні сволока, карнизів печи, підведенні. Цей тон так гарно пасує до зеленого, або до жовтого (глинка), сполучення чорного з білим вражає своїм суворим, надзвичайно красивим характером. Деякі хати так і залишаються з фризом лише пофарбованим, без орнаменту, але сполучення тонів фризу, призьби й віконниць утворює певну гармонію. Тилова стіна хати рідко залишається біла. Для економії вапна її замащують хоч не всю жовтою глиною, перепаленою глиною, або сірим кольором, і на цьому тлі бувають розкидані капочки, або вся площа стіни розділяється на окремі площини білими сторчовими смугами, між якими по черзі лягають сірий та рожево-рудий тони. Коли тилову стіну видно з вулиці, її розписують ще краще.

Що до композиції окремих побудувань, то треба відзначити її ясність. Зразу видно спочатку конструкцію орнаментального мотиву, потім додавання складових частин, які не заважають одна одній, не накривають одна одну і дуже рідко перехрещуються. Малюючи наприклад "вазон", селянка проводить спочатку його стебло, потім додає бокові віти, завиває їх, нахиляє, тоді вимальовує квіти й листочки. Загальна форма вазону, або іншого окремого мотиву завжди відповідає до того місця стіни, де вона вміщена. Так вазони зіньківської хати (до речи, це не гончарська хата), вміщені на пілястрах стін, займають площу квадрату.

Вміщені в вузьке місце межи вікнами, вазони мають вигляд довгенького деревця. На широкому полі стіни вазони стають овальні, або просто ширші на тиловий стіні, де немає вікон, такі вазони пишно й вільно розростаються й бувають дуже хороші. На чолі й причілку хати вазони іноді бувають теж дуже великі — на 100 см. Хата з такими вазонами стає зовсім незвичайна, "празникова".

Трактовка зображення не є натуралістична. Всі враження з оточення малярка змінює на свій лад, додає своїх форм, підкреслюючи характерні риси речи і часом навіть прибільшує їх зображено виноград. Великі вила — це вусики його). Реальність речи, наприклад рослини, передається умовно, не натуралістично. Всяку річ з оточення малярка уявляє конкретно, як певну декоративну форму. Трактуючи її, малярка відходить від реаль-ності, часом же дає тільки схему рослини, а то й просто абстракцію. Але мотив для художнього твору дала їй справжня жива рослина. Рослинний орнамент переважає в стінних розписах Зіньківського та Солобковецького району. Тваринного орнаменту в цій місцевості не траплялось знаходити.

Типи орнаменту. 

Смужки (на фризі, на сволоку і т. і.). Така смужка ритмічно розбивається ламаною або хвилястою лінією (кривулькою) між кутами якої, більш або менш розложистими, вміщаються квітки, листя, виноград, або інші елементи, кружала з капочок, то що. Взагалі композиційних відмін цього типу є безліч.

Чергуються тони: чорне, червона та жовта глина.

Іноді на смузі чергуються окремі елементи, без лінії по центру, як от рядок свастик із знаком сонця, кружала з хрестиками, рядок кружал з промінням. Часом на фризі стоять рядочком вазони або рослини. Фриз на блакитному тлі, на ньому стоїть рядок вазонів, що ростуть з чорного вазончика. Намальовано чорним, синім та перепаленою глиною. Внизу є підведення — чорна смуга. Такі підведення на фризі мають конструктивне значіння. Вони урівноважують малюнок. На фризі бувають також квітки, що лежать.

Віночок навкруги вікон,будується так само, як і смужка взагалі. До центральної ритмованої лінії приєднуються квітки, листя, то що. Він буває навкруги вікна просто на білій стіні, а частіше на віконниці на якому небудь кольоровому тлі. Сама віконниця маститься яким-небудь кольором, здебільш синім, на ній вимальовуються різні елементи, як от свастика, кружала, бублики то що.

Шпалери в хаті мають пофарбоване тло, зелене, ясно-сіре, блакитне, теракотово-рожеве. Розділяються ритмічно на маленькі площини, в яких розміщуються зірки, квітки то що. Завширшки бувають 40 — 50 см., а іноді поширюються й на цілу стіну. Тоді вся площина стіни вкривається лініями, які йдуть вільно, по всій площі стіни, а від них завертають на всі боки всякі квітки та листя.

Окремі мотиви — "вазони", "квітки", "зірки" то що, розміщуються по стінах хати, на фронтоні льоху, в розділах тилової стіни. Про будову вазонів уже говорилось. Ростуть "вазони" з якого-небудь закінчення або горнятка. Ці горнятка бувають різноманітних форм — часом це просто перехрещені лінії, іноді трикутники, ромби, квадрати, кружечки, а то й мисочки, горнятка, вазончики, кварточки з вушками. Вони бувають розписані кривульками й капочками.

Окремі композиції, що не мають закінчення, не ростуть з горнятка, називаються просто "квіткою". Вони вміщуються здебільш в якусь невеличку, обмежену площину стіни, як от на фронтон льоху.

В цих типах орнаменту є елементи: смуги, підведення, капочки. Зигзаги, ламана лінія, між кутами якої розміщуються всякі інші елементи, напр. сосонка, що свідчить собою про перехід геометричного орнаменту до рослинного. З інших елементів зустрічаються клинці, свастика (має назву "баранець", "вертун", "павук", "квітка"). Цей елемент дуже поширений символічне значення його (знак добування вогню) вже забуте, але поміщається він за традицією на почесних місцях стіни, — на фризі, на піддашші, коло вікон, на сволоку. Іноді все піддашшя буває замальоване свастикою на якому-небудь кольоровому тлі.

Квітки — дуже поширений елемент. З квіток взагалі відзначається "павонія", "кампостеля"-гайстри, "барвінок" — хрещаті квітки, виноград. Певних назв до і тих чи інших елементів орнаменту не знаходимо. Взагалі розписи називаються "квітки", "малювання". Інші назви вживаються не однаково.

Впливи.

Народне мистецтво має в собі низку послідовних нашарувань, що накладались одно на одне сторіччями, перероблювались поколіннями. Ці нашарування відкладались од зносин з містом, виникали через запозичення від вищих соціальних верств, входили через вплив чужоземців або приходили разом з новими культурними, побутовими й господарчими формами. Художня творчість входила, як складовий органічний елемент, в утворення селянського побуту. Народне мистецтво — невід'ємна частина побуту. Воно спирається на життьові потреби і це його зміцнює. Зберігаючи в собі стародавні традиції, народне мистецтво завжди переймає й перероблює багато різних впливів.

Впливи сусідів. В кожному селі є своє компонування мотивів, своя властива кольорова ґама. Так розписи Зінькова різко відрізняютьса від настінного малярства Людвиківки або Гути. Але можна знайти й запозичення з інших місцевостей. Жінки, що вийшли заміж з других сіл, приносять з собою свої звичаї. Впливи переносяться й від дальших сусідів. В Зіньківськом) районі є на будинках опуклі орнаменти, що походять з Румунії. їх ліплять муляри, будуючи хату, а господині, побіливши хату, розмальовують такі опуклі орнаменти — здебільш вазони.

Впливи інших верств населення. Місто впливає своїми фабричними шпалерами, містечко — своїм розписом стін по трафарету. По містечках є спеціальні майстри євреї, що за професію свою мають розпис стін трафаретом (бляшаними формами) в заїздах та в єврейських будинках.

Такі маляри беруть за зразки паперові фабричні шпалери. Цей же принцип розфарбовування стіни, щоб не бруднилась і розписування на кольоровому тлі, знаходимо й на селі.

Певні взаємини (що до мотивів орнаменту) є між розписами й деякими мальованими речами.

Писанки. Малювання писанок дуже поширене на Україні. Є безліч відмін типів їхнього орнаменту, як-от рожа, повна рожа, сорок клинців, курячи лапи,, дубове листя, безкінечник, та інш.

В малюнках стінних розписів найчастіше видно взаємини між їхнім орнаментом та орнаментом на писанках. "Клинці" — свідчить про це "Тільки на яйці ці клинці на сферичній формі, на фризі — вони розкладені на довгій площині. "Рожа" — також типовий писанковий мотив.

Бувають писанки „мальованки", розписані тими малярами, що малюють скрині. На таких писанках відображені "букети" з квіток "павонії" та айстр.

На скринях малярі вимальовують такі квітки, що зроблені немов би мазками. Таку скриню довелось зустрінути в хаті (с Людвиківка), в тій же хаті в середині навкруги вікна був малюнок, квіти його нагадують квіти на скрині навіть своєю технікою. Малюнок цей — соковитий і яскравий, тона: зелене тло, чорні стебла, червоні й сині квіти та подекуди жовта охра.

Розмальовані гончарські вироби мають на собі тіж елементи, що і в настінному малярстві: капочки, зигзаги, смуги, то що.

Вирізування з паперу квіток, що наліплюються на стіни, на сволоки, під стелею та коло вікон, дуже поширене по наших селах, як і в Польщі. Форми таких вирізаних із паперу квіток можна знайти й у стінних розписах квітки коло вікнах.

Треба зауважити, що обізнаність нашого громадянства про селянські розписи дуже мала.

Їх ніби не помічали, їх майже не вивчали. Літератури про них мало (К. Шероцький "Декоративное убранство украинского дома" Киев 1914 та К. Кржемінський "Стінні розписи на Уманщині" Кам‘янець на Поділлі 1927). Коротенькі згадки про розписи розкидані по деяких старих книжках ("Основа", Щоден. Марковича і т. і.).

По селах, де розписи існують, як щось звичайне, селяни на них не звертають особливої уваги. Мені ж доводилось спостерігати враження дівчини, що вперше побачила розписані хати. Вона не стямилась з радощів: "От де краса, от де май!" (Май, маїти — прикрашувати хату клечанням).

Вивчення настінного малярства цікаве ще й з того боку, що це мистецтво — сучасне. Воно не тільки не зникло на Поділлі, але після важких часів горожанскої війни навіть поширилось через дорожнечу вапна. Купованих же шпалерів деякий час зовсім не було.

Скрізь по Україні, навіть там, де є розписи, селяни охоче купують фабричні шпалери собі до хати. Шпалер вішається на стіну під стелю в один ряд. Ці куповані шпалери вражають своїми жахливими не художніми малюнками й тонами і дуже шкідливо впливають на селянських художників. Коли бачиш ті куповані фабричні шпалери, то здається, що на село до нас попадають найгірші, — де вони такі погані й беруться? У великому місті їх ніби немає. Певно їх навмисне виробляють для потреб села.

Отже, можна використать все незлічене багатство стінних розписів для сучасної продукції паперових шпалер.

Л. А. Левитська 1928 р.