Селянський стінний розпис на Поділлі. Частина перша.

Принцип монументальності в селянських розписах.

 

Селянське настінне малярство на Поділлі дуже поширене. В Зіньківському районі, де й зібрані розписи, про які йде річ, є села, що в них кожна хата розписана. Йдучи селом, не знаєш, на чому спинитися, куди оком кинути: скрізь розписи стін вражають своєю сміливою загальною композицією, повним погодженням з архітектурою, своєю гармонією тонів.

 

Стінні розписи не є окремі прикраси. Вони мають монументальний характер, тобто вони зв'язані з архітектурою, виявляють і підкреслюють архітектурну конструкцію селянських будівель.

 

Розписані бувають не тільки хати, а й господарські будівлі: стодоли (клуні), хліви й льохи.

 

В розміщенні розписів на місцях стіни є певний тип. 

 

На хаті знадвору розпис іде по під стріху, як фриз, навкруги вікон та на віконницях "віночком“, по стінах на зразок "вазонів", а також буває і на тиловій стіні хати. Призьба обов‘язково маститься жовтою, червоною глиною, сірим, а то й чорним тоном з підведенням.

 

В середині хати розпис іде по під стелю неширокою (20 — 30 см.) смугою, або досить широким (40 — 50 см.) "шпалером", а часом поширюється й на цілу стіну, що доводилось зустрічати в невеликій хатині при хаті. Крім того, розписують піч та стіну, що відділяє хату од ванькіра, обрамовують вікна й двері, розписують сволок і навіть земляну долівку.

 

На господарських будівлях дуже ясно видно зв'я-зок розписів з загальною конструкцією архітектури.

 

Стовпи завжди підкреслені, виявлені білими сторчовими смугами, а в їх розділах вгорі, в трикутниках, помащено двома кольорами. Так наприклад, (стодола) — стіни жовті, стовпи білі, а в розділах їх — червоне та чорне.

 

Водяний млин, якого бокова стіна є одно конструктивне ціле. З великим чуттям монументальності в площі розділів стіни вміщено здорові "вазони", намальовані просто білим вапном великою щіткою: стовбури завширшки такі, як звичайна щітка.

 

Зустрічається часом бажання господині-малярки виправити хиби своєї старої покривленої хати: вирівняти й побільшити вікна, обводячи їх малюнками, "віночком", або просто підведенням.

 

"Хоч стара хата й валиться, а от помальована, то все ніби веселіше", казала молода дівчина, що чепурила хату перед весіллям.

На одній хаті довелось побачити "вазони" намальовані просто вуглем.

 

Хата була вбога, покривлена й стара; з неї вийшла баба, теж крива й стара — авторка малюнку в композиції якого виявились риси певної архаїчності. В неї не найшлось для малювання навіть синьки, бо "воно грошей коштує".

 

Розписи фризів, тилової стіни й господарських будівель робляться і з практичних міркувань: менше треба купувати вапна, а головне — не так часто потрібно мастити і "дряпатись що разу по під стріху", як казала жінка-малярка. Фриз під захистом стріхи може стояти років 6 — 8 і його не треба що разу перемащувати під час загальної побілки хати. До того ж, на його розмальованому тлі непомітні плями та шпари.

 

Стеля в сінях, або сінешні стіни, що закурюються від кагли, теж мастяться й розписуються кружалами й капочками, а іноді й складнішими мотивами.

 

Так само й у хаті: розписується місце коло печи, де часто шурується стіна, за подушками над постіллю, або там, де діти злазять з печи.

 

Господарські будівлі фарбуються й розписуються з тою самою метою хлівець для худоби, помащений і розписаний, хоч би "похляпаний" капочками, довго має чепурний вигляд.

 

Хлівець, помащений жовтою глиною, стовпи білі, коло них низки теж білих капочок; має два поверхи: один для свиней, верхній для курей. На чолі хлівця, нарівні з верхніми дверцятами, вміщено два декоративних малюнки. Деталь цього розпису це мотив, досить складно скомпанований, свідчить про перетворені сторонні впливи.

На дверях старих будівель, старих церков та на старих скринях бувають ковані залізні завіси, що своїми контурами нагадують цей малюнок.

 

Таких розмальованих хлівчиків знаходимо без ліку. Всі вони дають приємне враження: той сірий, весь рябенький, "похляпаний" капочками білими, жовтими, червоними; другий — руденький з білими стовпами, в розділах має чорне та червоне; третій — рожевого тону перепаленої глини, стовпи білі в розділах — сіре й чорне. В маленькому селі Сприсівці (Солобковецького району, за Зіньковом) немає розписів на хатах, але всі хліви помальовані — той гарно, а той — ще краще.

 

Особливості розписів даної місцевості. 

 

Села, де зібрано розписи для кустарного відділу С. Г. Музею, лежать в смузі лісів колишнього Ушицького повіту (Гута Морозівська, Морозів, Проскурівка, Людвиківка й Зіньків). Природні умови їх майже однакові: навколо них залягли великі ліси, грунт родючий, по ярах є багато різних глин та вапняного каміння, що з нього випалюють вапно в вапнярках.

 

Будівельний матер‘ял в одних селах — дерево й глина, по других — камінь (у Зінькові хати муровані). Села далеко від міста й залізниці. Селяни (хлібороби) їздять на ярмарки до містечок (Зіньків, Віньківці). У Зінькові селяни — гончарі (У Зінькові та його частині Адамівці понад 1000 гончарів).

 

Тому й розписи Зінькова відмінні від инших: стильові особливості їхні — сухість, графічність, тонкі лінії малюнку, де панує певна симетрія. Все це обумовлено характером загальної професії Зінківських селян — гончарством, що ведеться там здавна. Майстрі гончарі, розписуючи свої вироби, змалку призвичаюють руку, техніка розписування в них вільна, удосконалена. На горшку, коли він ще стоїть на станку, пишуть червоною глиною "опискою" лінії, кривульки, зигзаги, капки; форми орнаменту чіткі, сухі й дуже правильно чергуються. В стінних розписах Зінькова, не дуже численних, зразу видно вправну гончарську руку, та видно й сухість, графічність, що немало шкодить їхній декоративній вартості.

 

Типова мурована гончарська хата. Пілястри виступають завтовшки на 4-6 см., їх розділено на площі чорними лініями. Вгорі йде низка квадратиків, що теж виступають. Вони пофарбовані по черзі чорним і синім. Вікна жовті, обведені синім. Під хатою льох, на трикутному фронтоні його вписано зірку, вміщену в коло.

 

Фарби різкі, рідко саморобні, здебільш куповані тут же по містечкових крамничках (чистий ультрамарин, чиста не розведена мумія, зелена ізумрудна та чорна холодного тону). Окремі композиції, як от вазони, часто засипані дрібницями, розроблені дуже детально й набувають самостійного значіння. Видно, що малярка намагалась розробляти окрему річ, а широкий монументальний план цілого її не захоплює; тоді вона лише прикрашує, а не будує одно гармонійне ціле.

 

Композиція всього вазону, що має загальну форму овалу, детально розроблена і має багато дрібниць. Навкруги вікон і дверей іде типовий віночок.

 

Взагалі, зіньківські розписи більш графічні, в них панує лінія. Що ж до розписів по селах за Зіньковом, то всі вони широко й соковито мальовничі, головне в них — декоративна пляма. Від зіньківських вони відрізняються тим, що всі фризи малюються на кольоровому тлі, в кольоровій гамі немає нічого різкого всі фарби добре пасують одна до одної і утворюють певні тональності. Тло (фон) фризів зеленкувате, сіро-блакитне, сіро-фіолетове, або кольору перепаленої глини. Фарби на ньому стримані, не різкі, чергується тон гарячий з холодним. В усій даній місцевості будівлі розписують головним чином знадвору.

 

Майстри. 

 

Авторки розписів по селах здебільш дівчата або молоді жінки, іноді баби й зовсім рідко хлопці.

 

Настінне малярство — мистецтво масове. В цій галузі народного мистецтва найменш помітна роль окремого творця, індивідуального майстра, хоч такі й бувають на селі. Взагалі, ця творчість — масова. Кожна господиня сама собі розписує хату. Твори всіх малярок села різноманітні змістом і майже не буває зовсім однакових, проте всі вони підлягають тому спільному характеру розпису, що є властивий для даного села. Стінні розписи взагалі — це твори всього жіноцтва села в масі.

 

Серед усіх малярок на селі буває 2 — 3 видатних художниці, твори яких свідчать про певний хист та малярську вмілість. Вони впливають до деякої міри на малярські традиції села, їх іноді запрошують на гастролі до другої околиці, це свідомі майстрі з удосконаленою технікою. Такі малярки зажили собі певної слави, їхні твори стають зразковими на селі, їх скрізь вихваляють і через те вони намагаються малювати "ще краще".

 

Бажаючи поширити свій репертуар, вони звертаються до паперових фабричних шпалерів і піддаються їх шкідливим впливам. Доводилось бачити спробу, такої кваліфікованої малярки перетворити малюнок фабричного шпалеру: вона змалювала відтіль жахливе дерево коло запічку, яке композиційно не вмістилось на певній частині стіни, залишило багато порожнього місця і взагалі вліпилось на стіну зовсім не до речи.

 

Малярка абсолютно не подолала цього малюнку з його тінями, об'ємом та інше. Видно стало, що малюнок фабричного шпалера їй зовсім чужий і далекий, але було бажання змалювати щось дивне, щоб іще більше піднести свою славу, і от їй спало на думку перетворити шпалер. Такі знамениті малярки, маючи справді певний хист, все ж часто повторюються в своїх малюнках.

 

Відому Зіньківську малярку Марійку Вараницю (по вуличному Підручна) родом із гончарської сім‘ї, завжди можна впізнати в її творах по тих хатах, куди її запрошували малювати. Вона повторює з невеликими відмінами свої "вазони".

 

В Зінькові відомі малярки походять з Адамівки, з гончарських родин. їх запрошують на гастролі до далеких околиць і не тілько до родичів, як це буває звичайно. Вони розписують перед весіллям, на свята або нову, щойно поставлену хату.

 

За це їм щось дарують. За розпис однієї зінь-ківської хати (вазони, піддашшя, фриз) дівчина-ма-лярка одержала велику торбу грушок.

 

Серед загальної маси селянських художніх творів трапляється знаходити речі великої простоти й високої художньої вартості, зроблені цілком інтуїтивно. До того ж, деякі з них дуже архаїчні. Авторки таких малюнків — здебільш неписьменні жінки й дівчата, творчість їх майже не зазнала на собі ніяких впливів.

 

Звичайний тип дівочого малювання — це "празникова" хата, щедро розписана "вазонами" по стінах, "віночками" коло вікон і обов'язково підведена.

 

Старі господині, пораючись коло господарства, часто гримають на молодих жінок та дівчат, щоб не гаяли часу на малювання. Надто ж суворо дістається невісткам. ("До чого те малювання, от робота стоїть, треба худобі дати їсти, а їй малювання в голові"). Проте, вихопивши хвилину, молоді малярки все ж таки біжать до початого малюнку й похапцем малюють, ховаючись за тиловою стіною хати. Там, за очима, вони більше дають собі волі, тому й розписи тилової стіни часто кращі за розписи причілку й чола хати — значно сміливіші, ширші й вільніші. 

 

 Селянський стінний розпис на Поділлі. Частина друга.

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...