Українське Радянське декоративно-прикладне мистецтво. Частина перша.

Ще під час запеклої боротьби з іноземними інтервентами та внутрішньою контрреволюцією Комуністична партія вжила ряд заходів до організації мистецького життя в країні. На початку 1918 р. В. І. Ленін висунув грандіозний план монументальної пропаганди, закріплений декретом «Про пам’ятники республіки». В здійснення його включилися і народні митці.

 

Так, у 1921 р. у сквері селища Бровари та в деяких інших селах були встановлені дерев’яні бюсти Т. Г. Шевченка, виконані різьбяром П. Верною.

 

Народні митці поставили свою творчість на службу революційному народу, старалися відтворити в ній нову радянську дійсність.

 

Робилося це різними засобами. У 1920 р. майстер глиняного посуду Іван Гончар створив серію статуеток-іграшок «Кіннота Будьонного», в якій засобами народної кераміки намагався передати героїчні риси червоних кавалеристів. По-новому святково і урочисто зазвучав барвистий український орнамент в оформленні першотравневого Києва в 1919 р. На транспарантах і декоративних панно були намальовані збільшені орнаментальні композиції, виконані за мотивами вибійок та рисунків Євмена Пшеченка, Ганни Собачко, Софії Заболотної та інших. Вперше народне мистецтво брало участь у громадському житті країни.

 

Уже в роки громадянської війни Комуністична партія і Радянський уряд проводять ряд заходів по економічному забезпеченню та ідейному вихованню кадрів декоративного мистецтва та художньої промисловості. В 1918 р. у складі образотворчого відділу Наркомосу було утворено підвідділ художньої промисловості, в обов’язки якого входили організація праці народних майстрів та налагодження роботи відповідних підприємств. Відділу образотворчого мистецтва при Наркомосі підлягали губернські відділи мистецтв. Вони займалися об’єднанням народних майстрів міста і села в промислові кооперації, організовували виставки, керували музеями.

 

Велике значення для розвитку художніх промислів на Україні мав декрет Всеросійського Центрального Виконавчого комітету «Про заходи сприяння кустарній промисловості», підписаний В. І. Леніним і М. І. Калініним у квітні 1919 р. Всі дев’ять параграфів декрету були спрямовані на всебічну підтримку кустарних промислів, на забезпечення сировиною промислових артілей та окремих кустарів, на організацію державного збуту їх виробів. У травні 1919 р. Київський губвиконком видав постанову про те, що майстерні художників, школи малярства, будівництва, графіки і т. п. перебувають під опікою Наркомосу і не підлягають реквізиції іншими відомствами та установами. Того ж місяця секція практичних мистецтв при Київському виконкомі розробила план заснування ряду показово-художніх майстерень під керівництвом художників-спеціалістів, що готували інструкторів для художньої промисловості, а пізніше відкрила Будинок творчості селянина-самоука. Все це створювало умови для вільного розвитку мистецтва і підготовки кадрів митців.

 

Українські мистецькі організації провели велику роботу по виявленню і експонуванню кращих творів декоративного і прикладного мистецтва. В 1919 р. були влаштовані виставки «Сучасна творчість села» в Києві, «Сучасне селянське мистецтво» в Полтаві, «Самодіяльне декоративне і прикладне мистецтво» в Харкові. На них були представлені твори народної кераміки, різьби по дереву, вишивки та декоративні малюнки майстрів настінного розпису хат.

 

В містах і селах України відкривалися професійні майстерні: художнього ткацтва, вишивки, кераміки, обробки дерева та інші, які часто мали учбовий характер. Заснуванням їх займалися не тільки мистецькі органи, а й інші громадські установи і підприємства, навіть організація Червоного хреста. Остання, наприклад, створила у Києві ряд майстерень «труддопомоги» для забезпечення заробітком трудящих, що прибули з областей Росії, охоплених голодом. Серед них були і майстерні художнього ткацтва, шиття та вишивки, в яких некваліфіковані робітники під керівництвом українських народних майстрів-інструкторів оволодівали новою для них спеціальністю.

 

Багато виробів, виготовлених у майстернях «труддопомоги», експонувалося на Першій Всеросійській виставці художньої промисловості, відкритій у Москві в березні 1923 р. Окремий відділ виставки складали твори народного мистецтва Київської, Харківської, Полтавської і Чернігівської губерній та Одеси. З того часу художні роботи українських митців завжди появлялися на великих виставках, що влаштовувались у Москві.

 

У 20-ті роки спостерігається велике піднесення мистецького життя по всій Україні. Розширювались і устатковувались новою технікою артілі в давніх центрах художніх промислів на Полтавщині, Київщині, Вінниччині, Чернігівщині та в інших областях.

 

Разом з тим почалися відбудова і відновлення підприємств художньої промисловості. У 1922 р. був заснований Всеукраїнський державний фарфоро-фаянсовий трест, який провів значну роботу по реорганізації фарфоро-фаянсових і склозаводів. Підприємства меблевої промисловості були об’єднані у 1925 р. в системі «Українлісу». Текстильні фабрики увійшли до трестів «Укрсукно» та Клинцівського текстильного.

 

Відновлення, реконструкція та розширення асортименту виробів меблевих, фарфоро-фаянсових та скляних заводів створили умови для піднесення і розвитку художньої промисловості України. Відбувається зближення народного мистецтва з художньою промисловістю, що особливо проявилося в керамічному і ткацькому виробництві — декор все більше спирається на народні традиції. Почалося тісне співробітництво майстрів народного мистецтва з художниками-професіоналами, яке відіграє велику роль у дальшому розвитку декоративно-прикладного мистецтва. Перші наслідки цієї творчої співдружності виявилися в килимарстві. В ньому зародився новий вид тематичного килима, виконуваного народними умільцями за ескізами професіональних художників.

 

Народне мистецтво розвивалося по всій Україні. Там, де раніше гнув спину одинокий різьбяр чи вишивальниця, де розрізнені сили гончарів були спрямовані лише на задоволення попиту власного села чи повіту, тепер кипіла дружна праця артілей, продукція яких розходилася по всій країні і відправлялася на експорт. Творчість народного митця збагачувалася колективним досвідом.

 

Республіканські виставки народного мистецтва і художньої промисловості, які проводились у другій половині 20-х років, особливо Всеукраїнська виставка «10 років Жовтня», свідчили, що на Україні вже виросли молоді кваліфіковані кадри художників-прикладників.

 

В 30-ті роки настав новий етап в розвитку декоративно-прикладного мистецтва. Здійснення перших п’ятирічних планів забезпечило небачені темпи індустріалізації. Зросла матеріальна база підприємств української художньої промисловості і артілей.

 

На очах мінялася країна, росли міста, будувалися нові заводи і фабрики. Перемога колгоспного ладу цілком перетворила обличчя села. Замість похилених бідняцьких хат появилися нові просторі будинки з електрикою і радіо. Все це піднесло духовні запити трудящих, збільшило їх вимогливість до культури побуту.

 

Зміни в житті народу позначилися і на народному декоративно-прикладному мистецтві. В творчості народних умільців появилися нові, мажорні ноти.

 

Яскравими, соковитими стали фарби настінних килимів Київщини, Полтавщини та Чернігівщини, багатшими композиції вишивок у селах Клембівці, Миткові та інших Вінницької області, більш різноманітними вироби кераміки і народної різьби. В галузі художньої обробки дерева утвердився і продовжував розвиватися далі жанр круглої дерев’яної скульптури, якої до революції майже не було в українському різьбярстві центральних і східних областей.

 

Комуністична партія України, неухильно здійснюючи ленінську національну політику, оточила народних митців всебічним піклуванням. У 1934 р. для практичної допомоги їм і планового керівництва діяльністю художніх артілей республіки була організована Укр-художпромспілка. Широкою мережею охопили всю країну будинки народної творчості. Партія провела велику роботу в справі ідейного і професіонального виховання митців, пропагуючи кращі досягнення радянської культури, підтримуючи передові традиції минулого, заохочуючи до новаторства.

 

1969 р. 

 

Українське Радянське декоративно-прикладне мистецтво. Частина друга. 

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...