Гуцульське народне мистецтво

 На виставці в київському клубі письменників.

Ми дуже мало обізнані з мистецтвом гуцулів — цього гірського, карпатського відгалуження українського народу. Довгі сторіччя гуцули, як і інші українські народності, що населяють західні області — лемки, бойки та інші, були відірвані від усього українського народу штучними кордонами — спочатку австрійським, а потім польським. Вся наша обізнаність з гуцульським народним мистецтвом базується на тих небагатьох збірках, що є в наших музеях і, зокрема, в Київському музеї українського мистецтва, де є окремі зразки — унікуми, зібрані під час імперіалістичної війни, в 1916 р.

Така вже, очевидно, доля музейних експонатів, що ми завжди сприймаємо їх, як пам’ятку далекого минулого, як давнину. І от перед нами гуцульське народне мистецтво сьогоднішнього дня, живе, твориме. Воно нічим не відрізняється від того, яким ми його знаємо по наших скромних музейних збірках. Чудові традиції живуть, вони збережені в усій своїй недоторканості!

Прекрасну ініціативу виявили письменники, показавши в своєму клубі виставку сучасного гуцульського мистецтва. Виставка ця не претендує на вичерпну повноту, але хоч частково може задовольнити наш інтерес до мистецтва і культури народів західних областей України.

Перше, що кидається у вічі, це оригінальність і яскраво виявлена стильова своєрідність гуцульського мистецтва. Воно настільки самобутнє, що здається цілком відмінним від народного мистецтва інших областей України. Але чим ближче вдивляєшся в ці чудові мистецькі твори, тим глибше переконуєшся, що, не зважаючи на всю свою оригінальність і своєрідність, воно нерозривно зв'язане з усім народним мистецтвом і єдина стильова лінія зв’язує його з мистецтвом Поділля, Волині та ін.

Так само, мірою більшого ознайомлення з зразками гуцульського мистецтва, зникає перше враження архаїзму. Натомість стверджується відчуття вікової, міцної мистецької культури, яка зберегла свою юну свіжість.

Найповніше показаний на виставці гуцульський національний костюм. Це — суцільний витвір мистецтва. Національне вбрання гуцулів оздоблене вишивкою, аплікацією з кольорової шкіри. Тканини густо орнаментовані. Як і всі гірські народи, гуцули дуже люблять металеві прикраси. Сорочка рясно вишита. "Кип-тар"— кожушок, безрукавка — "писаний", уквітчаний шкіряними кольоровими оздобами — "витинками", "волічками".

Червоний або брунатний "сердак", прикрашений кольоровими нашивками, цілою гірляндою вовняних китиць — "дармовисів". Оперезаний гуцул широким, двоїстим "чересом" — ременем, орнаментованим металевими гудзиками, кільцями, капсулями і гравійованими смужками. На ногах — орнаментовані вишивкою вовняні "капчурі" та постоли, теж оздоблені, розписані.

Завершує цей мальовничий костюм вовняний капелюх — "кресаня". Через плече— "тобівка" — шкіряна торбинка, прикрашена, як і "черес", металевими оздобами. На поясі — порохівниця — рогова чи дерев’яна, густо вкрита гравійованим або ритим орнаментом, а в руці топірець. Тепер він править за палицю, але колись був грізною зброєю в руках гуцула, особливо в руках повстанця — опришка. І не дарма гуцульська коломийка співає:

"Єсть у мене топір-топір,

Ще й кована бляшка,

Не боюся я ні пана,

Ані того ляшка!.."

Дерев’яна частина топірця різьбиться, інкрустується металом, бісером і навіть перламутром, а металева, з литої бронзи, гравіюється.

У жінок — пишні нашийні і нагрудні прикраси — "гердани", "згарди", металеві "чепраги". На голові — мальовані перемітки.

В гуцульській вишивці найвиразніше виявляється вся традиційність стилю. Давній геометричний орнамент. В його чітких суворих лініях покояться давні візантійські традиції. Строгість орнаменту напрочуд вдало поєднується з вогненною яскравістю колориту. Кольори — чисті, дзвінкі: червоний, синій, жовтий, зелений. Тонкий смак і художній такт виявляється ще і в тому, як поєднує вишивальниця геометричний орнамент з геометризованим рослинним і як розташовує їх на вбранні. Бо, коли елементи орнаменту — традиція, то композиційне розташування їх — плід творчої фантазії самої вишивальниці і вільно варіюється кожною з них.

Не менш цікаві і тканини — запаски, барвисто орнаментовані ткані пояси з широкими крайками, хустки — "опинки" та ін.

На виставці, на жаль, зовсім не було гуцульських килимів, які, звичайно, прикрашуються дуже оригінальним геометричним орнаментом, чітким і ніби мозаїчним.

Гончарство було представлено мальованим посудом, декоративною керамікою і іграшками. Кольоровий тонкий орнамент, здебільшого в зеленкуватих тонах, часто рослинний і звіриний, тонко лягає на молочно-білий фон поливи. Форми посуду найрізноманітніші: полумиски, гладунці на молоко, "плескачки" — плескаті фляжки, куманці, баранці. На виставці була тільки одна кафля. Вона не давала уяви про всю оригінальність цього виду керамічного мистецтва гуцулів, в якому виявляється вся вдача гончара, вся його вигадливість і гостре око. Гуцульські кафлі здебільшого прикрашені побутовими сценками, казковими сюжетами, гострими карикатурами на панство. Складена піч — це ціла повість з життя народу, ціла сюїта з народних казок, байок, жартівливих пісень.

Різьбярство, яке займає важливе місце в архітектурі і побуті гуцульських сіл (широкі передумови для цього дають багаті ліси), було представлене на виставці дрібними побутовими речами — тарілками, шкатулками "касетками" та ін. Це дуже майстерні твори, ювелірно-тонко інкрустовані кольоровим деревом, металом, бісером, перламутром. Серед них були, зокрема, твори такого видатного майстра, як Ю. Шкребляк. Це представник славного роду яворівських різьбярів. Таких різьбярських родів в Карпатах багато. Шкребляки, Мегденюки та інші, які від батька синові передають традиції свого мистецтва, широко відомі по всіх західних областях.

Проте, прекрасні зразки різьбярської творчості аж ніяк не давали уяви про все багатство мистецтва гуцульських різьбярів. Різьба, так само як і випалювання на дереві, прикрашають хати зсередини і знадвору, оздоблюють великі і дрібні побутові речі, починаючи від возів і саней і кінчаючи діжками. Ці речі - справжня енциклопедія народного орнаменту.

Гуцульське народне мистецтво в усім його багатством орнаментів, колориту і технічних прийомів повинно увійти в орбіту уваги архітекторів і художників. Воно може стати дуже в пригоді в їхній роботі по створенню національної архітектури міста і села.

Виставку в клубі письменників слід оцінювати лише як початок. На черзі — велика фундаментальна виставка гуцульського народного мистецтва, на зразок виставки українського народного мистецтва, яка була показана в 1936 році. Нам здається, що це повинна бути виставка архітектури, народного побутового і декоративного мистецтва, що має ретроспективно показати гуцульське мистецтво в його минулому і сучасному. Сюди треба залучити також зарисовки С. Васильковського, В. Г. Кричевського, Олени Кульчицької та інших художників і архітекторів, що вивчали гуцульське народне мистецтво і архітектуру.

А. Владич 1940 р.