Українське народне мистецтво

Сповнені народного гумору гончарні іг­рашки, яскраві, немов насичені сонцем, барви розписів стін та меблів, тонкі орна­менти рушників і сорочок, наче ювелір­не плетиво різьблених дерев'яних шкатулок!..

Хто не знає цих і багатьох інших творів народних майстрів, хто лишиться байдужим, оглядаючи ці самобутні кра­сиві речі й вироби, які вражають неви­черпною вигадливістю, глибоким опти­мізмом, всеперемагаючою щирістю!

Така сила впливу не є випадковою. Народне мистецтво віками набувало досконалості, закінчених форм, вироб­ляючи самобутній стиль, бездоганний своєю внутрішньою завершеністю. Воно органічно увійшло в життя народу, зв'я­зане з його кожноденним побутом — всякий художньо оздоблений виріб є передусім практично необхідною річчю. Разом з тим усі ці твори глибоко і яс­краво відбивають звички, смаки й уподо­бання народу.

Щоб переконатись у цьому, перекинь­мось думкою в українські села і міста минулих часів, огляньмо твори народних майстрів-сучасників — власне, пориньмо в атмосферу, так би мовити, «творчості для себе» — танців, ігор, барвистих свят. Куди б ми не пішли, скрізь помітимо тісний зв'язок між самими людьми з їх мріями, образним мисленням, смаками і, з другого боку,— орнаментальними предметами, що їх оточують. Декор цих предметів — якою б технікою він не був виконаний,— можна порівняти з алгеб­рою життя людей, своєрідним, умовним відображенням їхніх легенд, роздумів.

Яким би реалістичним чи умовним, строгим чи гумористичним не був цей декор, він завжди позначений відвертістю, щирістю почуття, вкладе­ного в нього творцем. За всім цим вчувається могутня і щира творча уява народних мас, віра в добро, в щасливе майбуття, глибока мистецька схвильо­ваність.

У минулому українське народне мис­тецтво було здебільшого селянським і охоплювало переважно сферу речей селянського побуту, меблі, одяг, зброю, сільськогосподарський реманент. При створенні цих речей вимоги прак­тичної доцільності й зручності міцно по­єднувалися з вимогами краси, із смака­ми народу. Вироби виготовлялися вик­лючно з місцевої сировини: глини, шер­сті, конопель, льону, шкіри і таких мате­ріалів, як дерево, кістка, метал, солома. Залежно від рівня розвитку продуктив­них сил місцевості, виробництво мало різноманітні організаційні форми. За панування натурального господарства і майже до кінця XIX століття речі виго­товляли примітивно, без спеціального обладнання самі споживачі (наприклад, виготовлення пряжі й полотна, фарбуван­ня пряжі, вишивання, дрібні вироби з дерева і т. п.).

Складні ж речі, що потребували профе­сійних навиків і спеціального устаткуван­ня (наприклад, вироби гончарства, ткацтва, вироби з шкіри, металу, дерева), створювались ремісниками. В обох ви­падках це було типове ручне вироб­ництво, яке несло на собі відбиток не­повторної творчої індивідуальності май­стра. Тут не могло бути і ніколи не було точних повторів, штампа; в кожному ви­падку майстер діяв вільно, за своїм роз­судом і художньою вдачею. Всі речі, навіть однотипні, скажімо миски, могли мати однаковий розмір і споріднені форми, але їхні деталі і, особливо, ор­наменти і співвідношення кольорів мали безліч варіантів. У цьому полягає їхня велика художня вартість, цим, власне, і відрізняються речі, виготовлені ручним способом, від уніфікованих речей про­мислового виробництва.

Одним з найпоширеніших засобів ху­дожньої мови поряд з формою виробу та фактурою матеріалу є орнамент, що має велику кількість видів і форм. На­віть відомі в народному мистецтві ми­нулих часів зразки образотворчого мис­тецтва — живопису чи скульптури — теж мали пов'язану з орнаментом декоративність. Композиція орнаменту, його розташування, масштаб і барвис­тість завжди органічно пов'язуються з формою виробу і матеріалом, з якого він зроблений. Орнамент ніколи не є самоціллю, він не заважає користуван­ню виробом і не послаблює його міц­ності. а підкреслює його форму і приз­начення.

Азбука орнаментального письма в ук­раїнському народному мистецтві не­складна, вона обмежена невеликою кіль­кістю вихідних мотивів. Але один і той же мотив у різних матеріалах — наприк­лад, у глині, дереві, тканині — набуває специфічного пластичного чи живопис­ного звучання; таким чином створюється багатство декоративної палітри. Це і зиг­заг, і хвиляста лінія або сосонка, вико­нані різьбленням на дереві, вишиванням чи ріжком на гончарній мисці або на писанці в різноманітних варіантах і по­єднаннях.

Види і форми орнаменту — резуль­тат великого творчого досвіду, набутого народом на всіх етапах духовного розвитку. Щось зайве, нецікаве не витримувало випробування часу і відки­далося або забувалося, тому твори на­родних майстрів позначені такою ціль­ністю, художньою досконалістю.

Українське народне декоративне мис­тецтво в кожну історичну епоху ма­ло певні досить відчутні особливості. У його розвитку, як і в розвитку україн­ської культури в цілому, в дожовтневу добу можна виділити кілька періодів. У декоративному мистецтві давньої Ру­сі казково-билинні й так звані «погансь­кі» сюжети й образи, взяті з старих на­родних переказів, переплітались з тематикою християнства. Це можна спостерігати в орнаментах тих часів — рослинному, звіриному» плетінці й ін­ших. Декоративне мистецтво давньої Русі було вихідним у розвитку народного мистецтва російського, українського і білоруського.

Народне мистецтво XIV—XVI століть — періоду формування української народ­ності — свідчить про те, що в ці часи древньоруські традиції, особливо в гон­чарстві, були ще досить стійкими, хоч подекуди, зокрема в орнаментах, наяв­ний схематизм. В цей час особливо були поширені форми геометричного орна­менту із стриманим колоритом (сірий гончарний посуд, кахлі з геометричним орнаментом, плоске різьблення на дере­ві й камені і т. ін.), із площинним тракту­ванням рослин і зображень людини. З середини XVI ст. в орнаментах стають помітними глибокі зміни в напрямку більш виразної пластики та соковитості барв.

XVII століття — період визвольної . бо­ротьби українського народу проти шля­хетсько-католицької агресії, за возз'єд­нання України з Росією.

Цей виняткової ваги знаменний політич­ний акт, який відбувся 1654 року, став поворотним пунктом в історії українсь­кого народу, в розвитку економіки і культури братніх народів. Створюються можливості для взаємозбагачення куль­тур, виникає глибокий інтерес до гума­ністичної культури і мистецтва.

Для декоративного мистецтва цей пері­од характерний дальшим збагаченням форм і виражальних засобів. Значно по­ширюється різьблення на дереві в архі­тектурі, інтер'єрах, на побутових речах, причому різьблений орнамент набирає надзвичайно високої пластичності. У по­буті поширюються яскраві килими і коци з багатими орнаментами. Виготовляє­ться зброя — вогнепальна, шаблі, натру­ски з оригінальною оздобою, розписаний і гравірований металевий і дерев'я­ний посуд, гутне скло. Народне мистец­тво в цей час переживає велике підне­сення, воно живить той грунт, на якому розвивається професійне декоративне мистецтво.

Орнаменти характеризуються багатством пластики і яскравістю фарб, вони збага­чуються новими мотивами, серед яких зустрічаються і класичні. Ці зміни відбу­вались особливо інтенсивно на україн­ських землях, возз'єднаних з Росією (Наддніпрянщина, Чернігівщина, Слобо­жанщина).

Розвиток капіталістичних відносин на Україні в XIX і на початку XX століття, фабрично-заводське виготовлення бага­тьох речей вжитку поступово призводять до занепаду окремих галузей народного мистецтва, насамперед таких, як вироб­ництво дерев'яного посуду, тканин, одя­гу і кахлів у районах, близьких до про­мислових і торговельних центрів. З дру­гого боку, із виникненням економічних зв'язків різних областей і зв'язків зов­нішніх, а також із розвитком місцевого професійного декоративного мистецтва, розширюється арсенал технічних прийомів, мають місце зовнішні художні впливи.

Поодинокі зусилля земських організацій і окремих художників та меценатів були неспроможні допомогти народному мис­тецтву: народні майстри не могли конку­рувати з потужним капіталістичним ви­робництвом.

Українське народне мистецтво після Жовтня

Велика Жовтнева соціалістична револю­ція відкрила епоху загального револю­ційного оновлення світу. Здійснилися мрії українського трударя. Народ розправив плечіг вперше за свою історію діставши змогу вільно жити, працювати і творити. Радянська влада назавжди покінчила з безпросвітними злиднями, виснажливою боротьбою за шматок хліба. Достаток, міцний колгоспний добробут прийшли в селянську оселю — звільнилися скуті ра­ніше творчі сили народу, з'явився і ро­дючий грунт для його мистецтва.

У різноманітних проявах відбилися нові риси, народжені новим змістом життя народу, духовним його розквітом. Труд народних майстрів значно полегшився, бо процеси підготовки сировини, оброб­ки матеріалів і виконання деяких еле­ментів оздоби було механізовано, відбу­лися зміни і в організації праці народ­них майстрів.

Найголовнішим у долі народного мистец­тва після Жовтня є те, що піклування про нього, про збереження його оригінальної художньої мови, творчої індиві­дуальності майстрів, їх постійного зрос­тання стало турботою Комуністичної партії і Радянської держави.

У певних межах змінилася і сфера твор­чості в народному декоративному мис­тецтві. Розвиток продуктивних сил, меха­нізація сільського господарства, стиран­ня межі між сільським і міським побу­том зробили свою справу. Широке за­стосування машин витіснило старий сіль­ськогосподарський реманент, речі вжит­ку. Тепер колгоспникові вже нема пот­реби самому виготовляти пряжу та по­лотно чи сукні, майструвати меблі чи купувати гончарний посуд. Легка про­мисловість виготовляє необхідні предме­ти побуту, і коли в хаті можна ще поба­чити цілу виставку розписаного гончар­ного посуду, то це скоріше данина тра­диції, ніж дійсна практична потреба. Все це веде до того, що центр ваги народного мистецтва зміщується з прак­тичних завдань на декоративні.

Народне мистецтво є результатом дуже складного, багатопланового процесу. В ньому поєднуються такі фактори, як рівень розвитку продуктивних сил у пев­ну епоху, наявність матеріальних ресур­сів, історична доля окремих місцевостей, районів, зв'язана з війнами, переселен­нями тощо, природне оточення, культур­ний взаємообмін між народами.

У сучасній картині українського народ­ного мистецтва наочно виступають також природні особливості певних місцевос­тей. Зовсім не байдуже, де саме живе і творить народний майстер,— чи на Во­лині — одноманітній рівнині, де сила озер, річок, болот, де свій світ барв і рослин і де в минулому зносини між се­лами були іноді дуже складними; чи в мальовничих селах лісостепової зони Ук­раїни з її лагідним рельєфом, чергуван­ням багатих золотих ланів і затишних гаїв; чи в гірських Карпатах з величним силуетом гір, квітучими полонинами, ча­рівними, стрункими смереками і гомін­кими гірськими потоками; чи в безкраїх степах півдня України. В кожному разі природне оточення по-різному відбиває­ться на побуті й звичаях людей, по-різ­ному будить творчу уяву, фантазію ху­дожника. Особливості місцевого рос­линного і тваринного світу, колорит пейзажу по-своєму впливають на харак­тер орнаменту декоративного мистецт­ва і поєднання фарб.

При врахуванні конкретних локальних особливостей кожного села, області, осередку все ж умовно можна виділити райони поширення споріднених форм народного мистецтва. Це насамперед Придніпров'я, Поділля, Полісся з Волин­ню та зона Карпат.

У народному мистецтві Придніпров'я — Київщини, Полтавщини та Чер­нігівщини — наявні залишки традиційних мотивів (навіть епохи первісного сус­пільства та феодалізму) і в той же час орнаментальні форми, походження яких відноситься до XVII — XIX століть. Ці мо­тиви виступають як у чистому вигляді — наприклад, у гончарстві та вишиванні, так і в свосрідному сплаві, в творчій переробці майстрів пізніших часів. Особливі в цьому відношенні гончарні вироби з села Дибинці на Київщині, з се­ла Ічня на Чернігівщині, Опішня на Пол­тавщині. Декор дибинецької кераміки — соковиті плавні лінії орнаменту, який рівномірно вкриває поверхню, напрочуд виразно гармонує з округлими лініями, що окреслюють силует посудини. Плав­ність ліній енергійно підкреслюється оригінальною штриховкою — «гребін­кою», що зустрічається лише на Київ­щині. Художнє гончарство Дибинців — батьківщина класичного українського гончарства, скарбниця його традицій, колиска визначних майстрів.

Давні традиції гончарних свищиків та іграшок Київщини стали тим грунтом, на якому сучасні майстри (серед них ви­датний кераміст заслужений майстер на­родної творчості УРСР Омелян Железняк, виходець з Чернігівщини) створи­ли цілу серію статуеток, що вражають граничним лаконізмом форм і водночас переконливою виразністю і декоратив­ністю. У розвитку художньої кераміки Чернігівщини певну роль відіграла висо- корозвинута кераміка сусідніх областей Росії, вироби якої в минулому у великій кількості привозилися на Чернігівщину. Високими художніми якостями відомі тканини з села Дігтярі на Чернігівщині, кролевецькі рушники (с. Кролевець на Сумщині). Рушники мають густий, немов аплікація, орнамент крупних форм в один колір, переважно червоний. Засо­бами ткацтва в них досягнуто виразної монументально-декоративної компози­ції орнаменту.

Як і рушники, чудовою прикрасою ха­ти є килими Київщини та Полтавщини (с. Решетилівка), характерні своїм витон­ченого малюнка орнаментом, виконаним по світлому фону.

На Придніпров'ї в збереженні й даль­шому розвитку різьблення на дереві найбільш високого рівня досягла Пол­тавщина. В довоєнний час тут жили і працювали відомі майстри різьбярства — Василь Гарбуз та Яків Халабудний. Стри­мані, глибоко продумані форми і різьблені прикраси меблів та дрібних хатніх речей, виконаних цими майстра­ми, позначено оригінальністю видумки, тонким художнім смаком.

Полісся не багате на яскраві, соковиті барви. Очевидним тут є вплив тьмяного, тінявого колориту лісу — основного ланд­шафту цього району. В минулому ма- денькі, бідні хати за дуже рідким винят­ком не мали різьблених чи мальованих прикрас. Традиційний одяг поліщуків теж більш скромний, не такий барвистий, як на Київщині, Поділлі чи в Галичині. Гарні поліські килими в більшості мають су­ворий темний фон з квітками по ньому. На Поділлі провідними видами є ке­раміка і тканина.

Декоративна оздоба ви­робів — чітко окреслений густий орна­мент темних кольорів. Це відома вишив­ка з с. Клембівка та подільські килими (переважно з геометричним орнамен­том), а також керамічні вироби з Зінькова, Адамівки, Бубнівки, Смотрича, розписані орнаментом, квітами і вино­градом, на яскраво-червоному тлі. Великий творчий досвід подільських гон­чарів сприяв розквіту таланту Івана Гончара.

На Прикарпатті такими осередками здавна є Пістинь, Косів, Космач. Кера­мічний посуд оригінальних форм теж має світле тло з орнаментами такого ж стилю, як на кахлях; з декоративного боку дуже цікавими є вироби майстрів сім'ї Цвілик (Косів).

Різьблення на дереві здебільшого не рельєфне, плоске з суто геометричним орнаментом, часто з оздобою кольоро­вим деревом, металом, бісером, у чому гуцули показали себе неперевершеними майстрами; і зараз у Косові працюють брати Семен та Юрій із відомої динас­тії Корпанюків, Василь Девдюк, Михай­ло Кіщук та інші.

Багату кольорами гаму гуцульського де­коративного мистецтва доповнюють пух­насті, м'яких тонів світлі або сірі ліж­ники, смугасті верети та барвисті кили­ми з геометричним орнаментом тонкого малюнка, характерні високими мистець­кими якостями.

У селах Закарпаття нині зведено і бу­дується чимало нових хат, в оздобі яких вміло застосовуються елементи різь­бленого орнаменту.

Серед інших областей на заході рес­публіки найбільшого розвитку діста­ло народне мистецтво Львівщини, Тут працює відома килимарня в с. Глинянах, а також керамічні, різьбярські та виши­вальні майстерні. Особливо оригіналь­ною з боку форми і декору є керамі­ка с. Яворова.

У відродженні цікавого народного де­коративного мистецтва — гутного скла — чимала заслуга львов'янина Мечислава Павловського, твори якого завжди ви­кликають великий інтерес. Слід відмі­тити, що група сучасних художників- різьбярів Львівщини та Закарпаття (на­приклад, брати Одрехівські, Андрій Сухорський, Антон Фігель, Іван Барна) у своїх статуарних роботах йдуть шляхом зближення з професіональною скульп­турою.

Місцеві риси українського народного мистецтва, про які йшла мова, збагачу­ють його, роблять його різноманітним, неповторним. У кращих творах вражає глибоке відчуття краси рідної землі, відображеної в творах засобами й мо­вою декоративного мистецтва, впадає в око тонке чуття матеріалу, його пластичних чи кольорових особливостей. На різних зарубіжних виставках (Прага, Відень, Берлін, Париж, Лондон) україн­ське народне декоративне мистецтво завше викликало великий інтерес і по­вагу.

Великим успіхом користувались самобут­ні твори українських народних майстрів під час їх експонування на Першій де­каді української літератури і мистецтва 1936 р. в Москві. Чудові витвори уміль­ців України прикрасили радянську експо­зицію на Всесвітній виставці «Експо-67» у Монреалі.

Сучасне народне декоративне мистецт­во посідає значне місце в культурному житті. Піклування партії І держави про розквіт творчості народу все глибше впливає на стан справ у цій важливій га­лузі національної культури. Зростає чис­ло народних майстрів, виявляються та­лановиті молоді митці. Зараз ху­дожніми промислами об'єднано 20 000 майстрів. Як заохочення, урядом Україн­ської РСР встановлено почесні звання для найталановитіших. Це звання при­своєне вже 30 народним митцям. Кращі роботи широко експонуються на міжна­родних, всесоюзних та республіканських виставках, закуповуються Художнім фон­дом республіки, музеями, іншими уста­новами.

Найбільш цінні творчі осередки перетворилися на цілі школи народного мистецтва, які наполегливо ведуть по­шуки нових форм застосування своєї праці. Відкрито також спеціальні учбові заклади. Народні майстри відчувають дедалі зростаючу допомогу.

Творчість народних майстрів усе повні­ше використовується в наш час. За ос­танні десятиріччя в громадських і жит­лових будинках, в обладнанні примі­щень, одягу і т. ін. бачимо прагнення досягти виразності за рахунок елементів народного декору, глибоко національно­го за формою.

Так, зараз у кераміці значно поши­рюється виготовлення декоративних ви­робів — баранців, іграшок, фляг, настін­них тарілок, які є гідною окрасою сучас­ного побуту. Художня кераміка, що зна­ходить застосування в нашій сучасній архітектурі — монументально-декоративних панно, предметах інтер'єра, часто своїм корінням мас народні орнаменти. В дерев'яному різьбленні бачимо схожу тенденцію розвитку в бік декоративних виробів.

Цікавим є сьогоднішній розвиток мис­тецтва декоративних розписів, які поши­рені в білених хатах майже всього пів­дня України. Створилася також нова га­лузь цих розписів — орнаментальні ма­люнки на папері.

Усе частіше народних майстрів залу­чають до участі у вирішенні комплекс­них художньо-архітектурних завдань. Ще частіше їхні твори стають поштовхом для творчості художників-професіоналів.

Пошлемось на такі явища в сучасному мистецькому житті, як серія килимів на­родної художниці УРСР лауреата Шев­ченківської премії Олени Кульчицької, ви­конаних у сучасних формах, але компо­зиційно побудованих і орнаментованих у дусі кращих традицій українського на­родного мистецтва; або монументально- декоративне панно в Палаці піонерів і школярів у Києві за малюнками і конст­рукцією художників Ади Рибачук і Воло­димира Мельниченка, виконане з гли­боким розумінням специфічних особ­ливостей народного декоративного жи­вопису; або декоративна тканина Дар­ницького шовкового комбінату в Києві, де з тактом запроваджено силуети народ­ної керамічної іграшки; або вироби з гутного скла львівського майстра Мечислава Павловського; або серія художніх виробів, виготовлених Київським заводом художнього скла до ювілею Т. Г. Шев­ченка, дерев'яна стелла на тему «О. Довбуш» ужгородського майстра Івана Барна і т. д.

Співдружність народних майстрів і художників-професіоналів сприяла ство­ренню нового виду килимів — тематич­них. Міцні творчі контакти існують між народними майстрами і художниками фабрик, які виготовляють посуд, сувені­ри тощо.

Подібних прикладів чимало і в практи­ці інших республік Радянського Союзу, особливо республік Прибалтики. Багато цікавого є і в досвіді братніх соціаліс­тичних країн, в першу чергу Польщі й Чехословаччини.

Наш час є свідком бурхливого зростан ня популярності народного декоративно го мистецтва. В епоху механізованого масового виробництва та стандартизаці справжній твір народного майстра здо буває цінність саме тим, що він зробле ний в індивідуальній, неповторній мане рі, несе на собі відбиток творчої особис тості народного умільця.

Звідси стає зрозумілим потяг як до ре зультатів праці народних митців, так до самої творчості. Поширюється і захоплення колекціонуванням. Чимало зна­ходиться і бажаючих власними руками робити речі, стилізовані під відомі вже твори.

На плідному грунті соціалістичного реа­лізму успішно розвивається українське радянське мистецтво. В одному ряду з художниками-професіоналами творять і народні майстри.

 Ми залюбки відвідуємо виставки народ­ного мистецтва, де бачимо створене су­часними народними майстрами — прями­ми продовжувачами традицій національної культури. В окремих експозиціях, а також у постійних зібраннях — Київсько­му музеї народного декоративного мис­тецтва, Львівському музеї етнографії і художнього промислу та інших — зосе­реджено багатющі скарби з надбання, нагромадженого народом протягом сто­літь.

Це справді національні багатства, що від­бивають безсмертний животворний та­лант народу, його невмирущий потяг до прекрасного, життєдайну силу творчості.

Автор-упорядник П. Г. Юрченко 1967 р.