Декоративно-прикладне мистецтво

Українське Радянське декоративно-прикладне мистецтво. Частина перша.

Постанова Центрального Комітету ВКП(б) від 23 квітня 1932 р. «Про перебудову літературно-художніх організацій» мала вирішальне значення для дальшого розвитку всіх видів мистецтва. Об’єднані бажанням творити нову культуру методом соціалістичного реалізму, митці всіх спеціальностей своєю плодотворною працею підносили радянське мистецтво на вищий щабель.

Ще під час запеклої боротьби з іноземними інтервентами та внутрішньою контрреволюцією Комуністична партія вжила ряд заходів до організації мистецького життя в країні. На початку 1918 р. В. І. Ленін висунув грандіозний план монументальної пропаганди, закріплений декретом «Про пам’ятники республіки». В здійснення його включилися і народні митці.

Наприкінці XVIII — в першій половині XIX ст. тривав процес розкладу феодально-кріпосницького ладу і розвитку капіталістичних відносин. У країні розвивалися товарно-грошові відносини, зростав суспільний поділ праці, що вів до постійного збільшення міського населення за рахунок сільського.

 На виставці в київському клубі письменників.

Ми дуже мало обізнані з мистецтвом гуцулів — цього гірського, карпатського відгалуження українського народу. Довгі сторіччя гуцули, як і інші українські народності, що населяють західні області — лемки, бойки та інші, були відірвані від усього українського народу штучними кордонами — спочатку австрійським, а потім польським. Вся наша обізнаність з гуцульським народним мистецтвом базується на тих небагатьох збірках, що є в наших музеях і, зокрема, в Київському музеї українського мистецтва, де є окремі зразки — унікуми, зібрані під час імперіалістичної війни, в 1916 р.

Художнє узорне ткацтво на Україні поширене з давніх-давен. Протягом століть цей вид народного мистецтва розвивався, удосконалювались технічні прийоми виготовлення тканин, збагачувались їхні орнаментальні та колористичні розв'язання. Поступово склався своєрідний стиль українського художнього ткацтва, пам'ятки якого дійшли до нас від XVII — XVIII століть. Більшість тканин датуються XIX — початком XX століття.