Архітектура українського бароко

Попри складні умови розвитку тогочасного суспільства, доба останніх десятиліть 17 - першої половини 18 ст. залишила яскравий слід у мистецькому житті Україні. Європейську архітектуру другої половини 17-18 ст. визначають як архітектуру бароко. Бароковим спорудам притаманні нагромадження розкішних оздоб, підкреслена декоративність, грандіозність. Ці загальні особливості бароко в українських землях втілювалися дуже своєрідно.

Варто пам’ятати, що більшість церков, як і раніше, на території України будували з дерева. Проте тепер дерев’яне будівництво розвивалося в тісному взаємозв’язку з мурованим. І муровані, і дерев’яні храми зводили за тими самими традиціями, в основі яких лежала тридільна планувальна структура. Українську традицію хрещатих п’яти-дільних храмів (у плані являв собою рівносторонній хрест) розпочинає Миколаївська соборна церква в Ніжині (1658). Видатними взірцями є Троїцька соборна церква Густинського монастиря (1672-1676), Спасо-Преображенська церква в Ізюмі (1684), Георгіївська церква Виду-бицького монастиря в Києві (1696-1701), церква св. Катерини в Чернігові (1716), Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях (1732). Муровані п’яти-дільні храми відтворювали в цеглі звичні прийоми народного дерев’яного будівництва.

Для архітектурних споруд, що постали за тих часів у Гетьманщині та Слобідській Україні, дослідники послуговуються терміном козацьке бароко. Найбільше українських барокових споруд збудовано за правління гетьмана І. Мазепи. Вже йшлося про те, що коштом гетьмана спорудили до десяти храмів. За І. Мазепи барокових рис набули споруджені іще за часів Київської Русі собори - Софійський та Михайлівський Золотоверхий, які було відновлено за сприяння гетьмана. Перебудовано в стилі бароко й Успенський собор та Троїцьку надбрамну церкву Печерської лаври. Власне, у такому бароковому вигляді ці храми й зберігаються нині.

Багато храмів збудовано на гроші геть-чанів та козацької старшини. Коштом ста-годубського полковника Михайла Микла-шевського було зведено кілька церков на шляху від Стародуба до Києва: у Новгороді-Сіверському, Глухові, а також у Видубиць-гому монастирі в Києві муровані трапезна з Лреображенською церквою та Георгіївська церква (1696-1701). Спасо-Преображенська церква у Великих Сорочинцях (1732) була збудована коштом гетьмана Д. Апостола.

На Правобережжі та західноукраїнських землях, попри кількісну перевагу дерев’яних церков активно поширюється церковна архітектура латинського зразка.

Останні десятиліття 17 - перша половина 18 ст. в українській архітектурі прикметні й тим, що зросла увага до цивільних споруд. За тогочасними мистецькими законами будували колегіуми, магістрати, військові канцелярії, житлові будинки. Визначною спорудою став корпус Київської академії. Кошти на його будівництво надав І. Мазепа. Тоді було зведено перший поверх академії. Упродовж 1732-1740 рр. за проектом архітектора Й. Шеделя було надбудовано другий поверх з церквою. Наприкінці 17 ст. у Чернігові постали будівля колегіуму та будинок полкової канцелярії.