Видатний зодчий Києва

О В КобелєвВ цьому році (1940) минає 80 років з дня народження і 57 років від початку творчої діяльності видатного київського архітектора і інженера — Олександра Васильовича Кобелєва.

Олександр Васильович користується широкою популярністю і повагою не лише у вузькому колі спеціалістів Києва, що безпосередньо з ним зв’язані, але і серед широких трудящих мас, справжніх цінителів мистецтва в нашій країні. Визнання художнього твору, близькість його до мас, дохідливість його художнього образу до глядача є яскравими показниками високих якостей цього твору. Таке визнання і висока оцінка давно закріпились за роботами О. В. Кобелєва і ім’я його міцно увійшло в історію будівництва Києва на певному її етапі.

З Києвом зв’язане майже все творче життя цього майстра. Тут він почав свою творчу діяльність, тут розвивався і ріс, тут він остаточно оформився, як один з провідних зодчих Києва кінця XIX і початку XX ст.

Народився О. В. Кобелєв в в 1860 р. в місті Царське село (нині Пушкін). Середню освіту одержав у воєнній гімназії в Петербурзі, а після закінчення її, йдучи за своїми нахилами, вступає там же в інститут цивільних інженерів, який і закінчує в 1887 р. по першому розряду.

Вперше Олександр Васильович попадає в Київ, як практикант, на будівлю Київського залізничного училища (1883 р.), а потім зразу ж по виході з інституту він запрошується в управління Південно-Західних залізниць на посаду "інженера для технічних занять", де працює над складанням проектів і кошторисів для поточного будівництва залізниці. Однак, уже наприкінці 1887 р. йому доручається крупна самостійна робота — складання проекту нового вокзалу в м. Козятині Південно-Західних залізниць.

Віддавшись з усім запалом молодості цьому складному завданню, вкладаючи в нього свою енергію і знання, він прагне виконати свій твір з врахуванням всіх досягнень передової техніки того часу. Для цього він збирає і вивчає величезну кількість матеріалів по будівництву залізничних вокзалів, найдетальніше опрацьовує плани та фасади майбутньої споруди, і до початку будівного сезону проект закінчується і затверджується в усіх інстанціях.

Як справжній зодчий, Кобелєв вирішує сам довести до кінця почату роботу. Він їде на місце будівництва в Козятин, як виконавець робіт, і протягом двох років безперервно працює над втіленням свого проекту в натурі.

Крім головного пасажирського будинку, за його проектом тут будуються паровозне депо, школа ряд жилих будинків, водонапорна башта та інші споруди.

Пасажирський будинок на станції Козятин, як тип острівних вокзалів, по праву вважався в свій час одним з кращих в Росії. Планування його вносить свіжий струм в справу проектування пасажирських будинків на залізниці і вплив його почувається на ряді пізніших проектів вокзалів.

Основні достоїнства цього вокзалу в його плановому рішенні. Фасади будівлі, виконані в формах, характерних для цегли, без застосування штукатурки, в значній мірі губляться через критий перон, що проходить вздовж усього фронту будівлі.

Велику увагу приділено внутрішньому оформленню приміщень, виконаному досить старанно і з смаком.

Олександр Васильович продовжує свою роботу в управлінні П.-З. залізниць, спочатку на посаді старшого архітектора, а потім як завідувач відділом цивільних будівель.

З найбільш крупних проектів, здійснених ним в управлінні, треба відмітити: вокзали на станціях Коростень, Бендери, Сарни, з яких два перших побудовано по одному типу, але з різними варіантами фасадів, паровозозбірна на 42 паровози в Одесі, лікарні для залізниці в Києві і Жмеринці, дитячий притулок на станції Київ, механічна пральня в Одесі, елеватор на ст. Вінниця (згорів) та ін.

Окремо стоїть велика робота, виконана по розширенню станції Київ-пасажирський. Всього ним було складено 6 проектів центрального вокзалу до революції і один конкурсний проект в 1927 р. Серед цих проектів найбільш інтересні варіанти, розроблені для побудови — один на Галицькому базарі і другий на Брест-Литовському шосе, між вулицями Героїв стратосфери і Керосінною.

Архітектурно добре пророблено проект на місці теперішнього вокзалу, виконаний разом з архітектором О. М. Вербицьким.

Крім шляхових будівель, Кобелєв за завданням залізниці, виконує також проект павільйону для руського залізничного відділу на Парижській виставці 1889 р. і павільйону блокування на Нижегородській виставці 1896 р. при чому ім’я його фігурує поруч з такими видатними майстрами того часу, як академіки архітектури Кітнер, Шретер, Померанцев, Грімм, Леонтій Бенуа. На цьому конкурсі проектові О. В. присуджено 2 премію, цей проект, за висновками жюрі, мав значні достоїнства в плановому і фасадному рішеннях. Лише завдяки деякій економічності, до виконання приймається проект академіка Кітнера (перша премія). Коли Кітнер, що проживав у Петербурзі, бувши перевантажений керівництвом на інших будовах, відмовився від ведення будівництва інституту, Олександр Васильович , за одноголосним рішенням комісії по будівництву, запрошується на його місце.

На будівництві інституту, під керівництвом О. В. Кобелєва, одержують практичну закалку молоді в той час архітектори і інженери В. О. Осьмак, О. В. Вер-бицький, П. Н. Голландськийі В. М. Риков — тоді студент академії мистецтв. Тепер ці майстри, які в значній мірі сприяли прикрашенню Києва, добре відомі нам всім по своїх проектах і здійснених будівлях.

Відзначаючись виключною працездатністю і віддаючи весь свій час улюбленій справі, Олександр Васильович встигав, крім цієї великої основної роботи, займатися ще проектуванням павільйонів для Київської сільськогосподарської виставки, відкритої в 1897 р.

За його проектом на виставці будуються концертний зал і 6 павільйонів. Архітектура цих павільйонів, в певній мірі, позначається загальним стильовим напрямом, який панував на виставці.

В цей час досить настійно висувається проблема, по своєму тлумачених, національних форм в архітектурі, а І і II з’їзди руських зодчих, що відбулися в 1892 і1895 рр., дали особливо сильний поштовх до розвитку цього напряму. Все частіш і частіш на обличчя ділових і громадських, цілком сучасних будівель, одягалась маска руського зодчества XVI — XVII сторіч і не випадково більшість павільйонів виставки було подано в вигляді руських теремів, ізб, палат і навіть церков, причесаних відповідно до вимоги сучасності.

В зв’язку з будівництвом павільйонів с.-г. виставки 1897 року, доречно відмітити, що Олександром Васильовичем вже багато пізніше під впливом тих же настанов запроектовано і збудовано ряд будинків в так званому "руському стилі" (Центральний телеграф на вул. Короленка в Києві, нездійснений проект фасаду швидкої допомоги на Ретерській вулиці і деякі інші). Однак на цих роботах не помітно слідів ретроспективності і нарочитості, що були властиві багатьом будівлям того часу.

Роботи Кобелєва прості по композиції, виразні, інтересні по силуету і стримані по кількості застосовуваних деталей. Вони пройняті характерним для автора прагненням до шукання рішень, які, на основі використання величезної спадщини минулого, задовольняли б вимоги сьогоднішнього дня.

Взагалі на всьому протязі великого творчого життя О. В можна простежити його постійні шукання нових шляхів розвитку архітектурної ідеї. Він ніколи не зупиняється на досягнутому і часто, відкривши нові можливості в будь-якому стилі, залишає вже випробувані і перевірені прийоми, щоб втілити свою мисль в зовсім новому виразі.

 Звідси багатство і мальовничість його архітектурної палітри, звідси широке охоплення теми, звідси та різноманітність в оформленні, якою відзначаються майже всі його роботи.

Показовим прикладом цієї риси творчості обдарованого майстра може бути будівля Державного банку в Києві, яка різко вирізняється за своїми стильовими ознаками серед інших його будівель. Ця будівля, що викликала при надбудові її в 1934 році, широке обговорення і дискусії, є і тепер прикрасою району кол. Липок, надаючи парадності всій вулиці 25 Жовтня. І в попередньому вигляді і після надбудови ця будівля являє собою виключний інтерес.

По конкурсу, який був оголошений в 1902 р., проект О. В. Кобелєва одержав першу премію і через 2 роки починається будівництво під керівництвом автора.

Зовнішня архітектура банку трактована в монументальних формах раннього флорентійського відродження з сильним відтінком готичних і романських впливів. По суті, це перехідний стиль початку XV сторіччя, в якому поряд з новими ренесансними прийомами композиції ще сильні були коріння готики, яка відживала свій вік. Готичні риси яскраво виявились в кутових баштоньках, вінчаннях сходових кліток, які фланкують вхід, в карнизі, орнаментиці і деталях. Багатий карниз з майже півтораметровим виносом цілком повторює мотив карнизу відомої лоджії Леі-Ланці у Флоренції (збудованої в 1376 р.); малюнок віконних перепльотів 2 поверху імітує різьблені по каменю заповнення пройм готичних соборів; однак трактовка стіни, як несучого елементу, розчліненого по поверхах і різно обробленого (руст і плоска кладка), з усією очевидністю бере свій початок в зразках італійського ренесансу.

Деякі сумніви викликають лише нахилені колонки, застосовані, як кронштейни під балконами між 2 і 3 поверхами. Незвичайно поставлені під гострим кутом до стіни, вони не тільки не сприймають на себе вагу навантаження, яке лежить вище, а, навпаки, роблять враження штучно прикріплених до балкону і тому випадають з загальної конструктивної системи.

Думка про надбудову банку виникла в 1933 р. після переходу столиці з Харкова в Київ, коли будівля в її попередньому вигляді перестала задовольняти зрослі потреби міста.

В той час подібна ідея надбудови великої будівлі, що має цілком закінчений архітектурний образ, здавалася настільки смілою, що сам автор не без вагань взявся за складання проекту. Паралельно з О. В. Кобелєвим над проектом надбудови працював проф. В. М. Риков, що дав кілька інтересних варіантів фасаду. В результаті великої роботи до здійснення приймається варіант, розроблений разом обома архітекторами. При українській конторі Держбанку організується будбюро і керівництво будівництвом було доручено О. В. Кобелєву.

Коли до XVII річниці Жовтня з фасаду було знято риштовання, всі побоювання відпали самі собою. Будівля не тільки не втратила своїх архітектурних достоїнств, але, на загальну думку, навіть виграла в своїй виразності.

Органічність фасаду після надбудови, в основному,повинна бути віднесена за рахунок послідовного розвитку попереднього принципу композиції, тобто поступового полегшення стіни від землі вгору. Ренесансний (як вже відмічалось вище) прийом горизонтального членіння стіни, починаючи від важких квадрів цоколя і першого поверху, що переходять потім в плоску рустовку другого, логічно завершується двоповерховою аркою, яка підкреслює загальну структурну схему побудування фасаду.

 Звивані колони, початок яких, пересікаючи карниз, конструктивно зв’язується з другим поверхом, хороше об’єднують верхні поверхи з нижніми, не припускаючи навіть думки про надбудову.

Вдало зв’язались і деталі, за винятком віконних перепльотів, які по своєму малюнку і виконанню, грубуваті і не в’яжуться з загальним характером будівлі.

Варто відзначити в цій надбудові ту любов і увагу, з якими автори підходили до свого твору. Ні один елемент фасаду, ні одна деталь його не були знищені або перероблені. Завершуючий карниз залишився абсолютно незайманим, на кутових баштоньках стали звивані колонки, парапети з горішнім вікном над сходами піднялись на 4 поверх, і тільки двохглавий-орел з забутими, вкритими цвіллю атрибутами самодержавства був вивезений з іншим будівним сміттям на звалище.

Крім окремих об’єктів, збудованих в Києві в різний час і при різних вимогах, О. В. Кобелєв створив у Києві свого роду ансмбль (якщо його можна так назвати через незакінченість ідеї) на перетині вулиць Чкалова і Ново-Тимофіївської.

На загальному фоні архітектурного занепаду часів розкладу капіталістичного суспільства кінця XIX і початку XX сторіч, на фоні загальної еклектики і цегляної вакханалії, прикрашеної фігурною ліпкою на перший-ліпший смак, побудовані майже одночасно (1910 — 1914 рр.) будинки колиш. вищих жіночих курсів і технічного товариства є, безумовно, позитивним явищем. Архітектура цих будівель відображала характерне для того часу захоплення спадщиною руського класицизму і ампіру.

Архітектурна практика Фоміна, Щусева, Щуко і інших видатних майстрів в значній мірі вплинула на творчість передових архітекторів тодішньої Росії. В Києві в ампірі будують архітектори Альошин, Осьмак, Шехонін, Андреєв; ті ж тенденції виявились і в роботах Кобелєва. Центральний вхід жіночих курсів повторює композиційний прийом середньої частини фасаду Московського університету Казакова — Джілярді; бокові крила з закругленими кутами також варіюють чисто ампірне рішення, що зустрічається у Россі. В цілому будівля справляє приємне враження прочутими пропорціями і хороше передає характер громадської споруди.

Трохи сухіше і не так цільно рішені фасади технічного товариства, які оформлюють другий кут намічуваної площі. Однак, взяті разом, вони яскраво пока-зують прагнення автора до ансамблевого рішення всієї ділянки, що з незалежних від нього причин залишилась незакінченою.

Крім відмічених робіт, за період до 1914 р. Олександр Васильович проектує для Києва ще немало будівель, значна частина яких здійснюється в натурі. З найбільш крупних робіт можна відмітити конкурсний проект критого ринку, з готелем при ньому на Бесарабці (ринок було збудовано пізніше за другим завданням варшавським архітектором Гаєм), проект 6 гімназії, премійований на Всеросіській виставці 1913 р. в Києві, проекти будівель Київського комерційного інституту (нині педінститут ім. Горького) на бульварі Шевченка, здійснені з деякими перекрученнями основного задуму, проект обсерваторії для гуртка любителів астрономії на Володи-мирській гірці, а також ряд великих приватних прибуткових будинків.

Крім практичної будівної діяльності, повинна бути відмічена також величезна робота О. В. на педагогічному фронті.

Починаючи з 1899 р. він читає лекції і керує архітектурним проектуванням в Київському політехнічному інституті на різних факультетах, а з 1916 р. обирається професором по кафедрі будівного мистецтва і архітектури, в якому званні лишається до цього часу.

 

В 1916 р. він призначається директором середньої будівної школи в Києві, перетвореної потім в будівний технікум, в якому був завідувачем, а потім професором аж до ліквідації технікумів в 1930 р. З 1912 до 1919 р. він був одним з організаторів і деканом будівного факультету Київських політехнічних курсів.

З початку революції педагогічна робота О. В., скерована на виховання нових радянських кадрів інженерів і техніків, продовжується безперервно до цього часу. Тисячі його учнів працюють по всьому Радянському Союзі. Багато з них листуються з ним і досі, відвідуючи його при кожній нагоді. Великою теплотою і теплими спогадами наповнені ці листи до свого вчителя і старшого товариша.

Після революції, не зважаючи на свій похилий вік, Олександр Васильович запроектував і збудував також немало великих будівель в основному, з області промислової архітектури. Серед них вирізняються: проект гідростанції на р. Десьонка у Києві (1924 — 25 рр.), який залишився нездійсненим, паротурбінної станції для Києва (1926 р.), теж для м. Вінниці (збудована), проект фабрики музикальних інструментів в Києві, авторемонтного заводу на Петрівці і збирального цеху для Київського Червонопрапорного заводу.

З причин панування в двадцятих роках конструктивізму в архітектурі, настанов якого О. В. Кобелєв ніколи не поділяв, він в цей час громадських споруд майже не проектує і тільки в останні 6 — 8 років по його проектах будуються учбовий корпус та велика ветеринарна клініка для сільськогосподарського інституту в Білій Церкві і новий банк в Костянтинівці.

В цей же час він працює протягом кількох років головним інженером Київського відділення Металобудпроекту і бере участь в численних експертизах і консультаціях з питань проектування і будівництва. Рідко велика будівля в Києві обходиться без Кобелєва. Він консультує особливо складні питання конструктивного порядку, він же невідмінний член всіх комісій по прийомці нових урядових і інших відповідальних будівель.

Понад 200 проектів і здійснених будівель з діапазоном, що охоплює всі види будівної практики, починаючи з чистої архітектури і кінчаючи сантехнікою (по якій у Олександра Васильовича також є праці, відмічені на Всеросійській гігієнічній виставці 1913 р. золотою медаллю), характеризують славний шлях талановитого архітектора, справжнього зодчого, який, не зважаючи на свої 80 років, до цього часу працює і віддає всі свої сили, досвід і знання на користь своєї батьківщини і народу.

С. П. Бабулевич 1940 р.

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...