Органи уваги й об’єкти уваги

Потім ідуть вправи на довільне зосередження уваги на взятому об’єкті.

 

Один з групи учасників виходить на сцену, чи місце, що її замінює, бере який-небудь предмет і починає його розглядати. Керівник, що веде урок, слідкує за вами, як і всі присутні. Спочатку вам це буде заважати, відтягувати вас, бентежити.

 

Постарайтесь, одначе, зацікавитись цим предметом, що ви його розглядаєте, як кажуть, по суті, постарайтесь розвинути цей інтерес, але не на показ, не навмисно, не для інших, а самі щиро, органічно захопіться предметом, який перед вами знаходиться, тоді присутність інших в кімнаті стане для вас другорядним, перестане заважати вам.

 

В самому предметі ви будете відкривати все нові й нові ознаки, які раніше вами не помічалися, хоча б предмет був знайомий вам давно. Візьміть як об’єкт уваги, скажемо, стілець, табурет і розглядайте його всебічно, починаючи з кольору, форми, якості обробки й кінчаючи окремими дрібнішими деталями, зацікавтесь, як він був зроблений, коли, при яких обставинах тощо.

 

Поступово інтерес до предмета буде зростати, і ви захопитесь розглядом його по-справжньому, органічно, — тоді вправу можна вважати виконаною.

 

Від ведучого вправу керівника вимагається дуже обережний й уважний підхід до того, хто робить вправу. Треба вміти відрізняти справжню, органічну увагу від формальної, показної.

 

Проявляється ця відміна в дрібніших рисах поведінки, іноді майже непомітних: як тримає предмет в руках, як сидить учень і як дивиться. Вже тут на перших порах важливо скерувати того, хто робить вправу, в вірний бік, не дозволити йому обманути глядача й тим самим ухилитись самому в бік формального показу дії, в бік заміни справжньої дії, справжньої внутрішньої активності — підробкою, формальним наслідуванням. Ми повинні керуватись в оцінці вправи "почуттям правди" — властивістю, необхідною актору і ще в більшій мірі режисеру.

 

 Надалі ми повернемось до більш детального визначення цього терміну, поки ж обмежимось нагадуванням про те, що кожний з нас — і актор, і глядач — знає з досвіду: ось ми бачимо, що актор фальшивить, дія неправдива, ми відчуваємо неприємне відчуття — в нас обурюється почуття правди. Це при-мірно те ж, що музикальний слух. Без слуха не може бути музиканта, без почуття правди нема актора. Без слуха, тим більш, не може бути вчителя музики, — як же він зможе поправити учня, що збився?

 

Так і без почуття правди не може бути режисера — вчителя сцени, де ухил від правди ще складніше й трудніше вловимий, ніж в музиці.

 

Так, як і слух в музиканті, почуття правди обов’язково повинне бути закладене в акторі в тій чи іншій мірі й може бути розвиненим і доведеним до певної міри досконалості.

 

Далі переходьте до вправ на слух. Той, що виходить на сцену, починає слухати, встановлює об’єкт, скажемо, шуми вулиці. Чим щиріше, активніше захопиться він слуханням цих шумів, чим більш зацікавиться їх джерелами, тим вірніший й корисніший результат вправи.

 

В процесі зросту активної уваги ви помітите, що ви чуєте і все останнє: шум в кімнаті і тому подібне. Але при цьому все те, що чути, крім встановленого об’єкту, буде затуманюватись, відходити на задній плані, навпаки, буде виростати, робитись першозначним той об’єкт, на який ваш слух скерований.

 

Особливо яскраво це стає у вправах на перекидання уваги з об’єкта на об’єкт.

 

Ось ви чуєте шум вулиці й зосередились на цьому об’єкті; потім ви переносите увагу, скажемо, на тікання годинника в кишені або на руці. Зосередьтесь на цьому деякий час, потім почніть слухати годинник на стіні в кімнаті або шум в сусідній кімнаті й кожного разу віддайтесь цьому об’єктові дійово, активно, щоб і думки ваші були зв’язані з даним об’єктом.

 

Далі робіть вправи на дотик. Візьміть в руки який-небудь предмет, скажемо ту ж сірникову коробку, і намагайтесь по можливості уважніше обмацати її. Відчуйте і форму і поверхню її, чим відрізняються навпомацьки чорні боки коробки від верху й низу її; краще при цій вправі не дивитись на взятий об’єкт: згадайте, як розвинуто це почуття у сліпих, яким воно замінює зір; згадайте, як добре знають ваші пальці звичні предмети, як легко поновити в руках відчуття кавуна, волейбольного м’яча, в пальцях — відчуття пера, олівця, цигарки.

 

Ніби з цією ж метою, запам’ятати відчуття від предмета, намагайтесь відчути дотиком взятий вами об’єкт, переключивши всю увагу в пальці рук.

 

Вправи на розвиток почуття нюху полягають в намаганні вловити запах — вся увага в носі.

 

Ви ніколи, напевно, не думали про те, як пахнуть сірники, а вони мають свій запах і, більше того, цілу низку запахів. Старайтесь в них розібратись, принюхатись окремо до дерева, окремо до сірникових голівок тощо і хай вас не бентежить те, що на перший погляд це заняття може показатись дивним чи смішним.

 

Будьте абсолютно серйозні й зосередьтесь на взятому об’єкті. В майбутній вашій роботі на сцені може бути таке становище, що нюхаючи висушену квітку чи хусточку, ви заплачете, і заплачете саме від того, що запах квітки, або старої книжки чи листа нагадав вам про щось.

 

Пробуйте невеликими ковтками пити воду й старайтесь запам’ятати смак її, зосередьтесь на цьому, визначте на смак різницю між звичайною водою й трохи підфарбленою чаєм. Це буде вправа на відчуття смаку.

 

Треба відмітити, що існують ряд ступенів зосередження уваги, починаючи з звичайного інтереса до об’єкта і закінчуючи повним захопленням ним. Виходить, і по ходу справи важно прагнути пройти через всі ці ступені.

 

Ми повинні навчитись володіти нашою увагою, вміти її зосереджувати на взятому об’єкті й вміти захопитись, схвилюватись даним об’єктом в ході вправи внутрішньо, активно, дійово. Ми вже сказали, що на сцені ми повинні бути завжди органічно уважні, так як завжди ми буваємо уважні в житті.

 

В тих випадках, коли ми свідомо, по своїй волі, скеровуємо свою увагу на той чи інший об’єкт (наприклад, примушуємо себе вчити роль, готувати урок, обговорювати яке-небудь питання тощо) — увага наша довільна. Вона виникає мимовільно, коли ми, власно кажучи, самі не помічаємо, чим наша увага занята, коли той чи інший об’єкт, що виникає, ніби сам по собі, притягує нашу увагу. Роблячи яку-небудь звичну роботу, ми можемо почати згадувати по випадковості, тобто від нашої свідомості услизнувшого зв’язку (асоціації), скажемо, своє дитинство. В цьому випадкові увага наша мимовільно, неусвідомлено, буде занята даними думками про дитинство.

 

На сцені ж ми повинні довільно, за власним бажанням скеровувати й зосереджувати всю свою увагу на свідомо обраному об’єкті. В цьому й полягає різниця між увагою життєвою й сценічною. Для того, щоб в результаті зуміти відтворити на сцені в художній формі поведінку людини, ми повинні перш за все зрозуміти й усвідомити закони життєвої поведінки й, усвідомивши, перенести їх на сцену. Цим шляхом ми й будемо йти весь час в нашій роботі.

 

Отже, ми встановили, що органічна, справжня, жива (а не показна, формальна) увага можлива тільки при наявності справжнього інтереса з боку того, хто сприймає, й об’єкта уваги, тобто того, на що увагу скеровано (це може бути предмет чи людина, звук, запах, смак, думка, яку висловлює партнер, або ваша власна, та чи інша подія тощо).

 

Подумайте самі, яке безпосередньо близьке відношення ло сцени мають всі ці пророблені нами маленькі вправи. Хіба вміння бачити на сцені оточуючу обстановку, обличчя партнера, слухати слова, які він говорить, — взагалі, хіба вміння дивитись і слухати просто, природно (органічно) не є найпотрібніша властивість актора?

 

Ми продовжуємо треніювати (вправляти) нашу увагу вводячи у вправу перешкоду, яку нам треба здолати, щоб зосередитись на взятому об’єкті. Так, той, що виходить на сцену, нехай читає сторінку книжки, статтю в газеті. Решта заважає йому, намагається відтягти його від читання шумом, розмовами, дотепами щодо нього тощо. Той, що робить вправу, повинен зуміти захопитись об’єктом, вникнути в зміст тієї сторінки, що він читає, настільки, щоб, залишившись цілком серйозним і зосередженим під час читання, зуміти потім розповісти про прочитане.

 

Згадуйте у всіх деталях, як ви провели день до приходу на заняття, що робили, з ким зустрічались, про що говорили, старайтесь нічого не пропустити, дійдіть таким чином до попереднього дня, поновіть його в своїй пам’яті. Це дуже корисна вправа для розвитку пам’яті й уваги. Або в най-дрібніших деталях старайтесь поновити в пам’яті яке-небудь місце, де ви бували часто, скажемо вулицю, по якій вам доводиться ходити до місця роботи.

 

Який брук, які будинки, їх ознаки тощо. Розвивайте в собі спостережливість. І ця найпо-трібніша властивість художника створює те джерело, з якого ми будемо черпати матеріали для побудови художнього образу. Розвивати, відточувати свою спостережливість ви повинні завжди й при всіх обставинах. В даному разі, під час вправи, коли ви зосереджуєтесь на тому чи іншому об’єкті, стараючись відтворити його в пам’яті, ті, що оточують вас, нехай вам заважають, ви ж перемагайте цю перешкоду, не втрачайте свого об’єкта, думайте про нього й захоплюйте себе тією думкою, яку ви обрали собі за об’єкт.

 

І. Рапопорт 1939 р.

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...