Іван Сергійович Паторжинський

Коли заходиш до кабінету Івана Сергійовича Паторжинського, ніби потрапляєш у невеликий музей. Марфа Фомівна (дружина Івана Сергійовича) намагається все зберегти в такому вигляді, як було за життя митця.

 

Велика бібліотека, афіші, вирізки з газет часів Великої Вітчизняної війни, сувеніри-подарунки від глядачів... На роялі — ноти улюблених творів співака, а на стінах багато портретів і фотографій, що зображують Івана Сергійовича в образах зіграних ним сценічних героїв.

 

 Тут Борис Годунов, Іван Сусанін, Тарас Бульба (з однойменних опер М. Мусоргського, М. Глінки, М. Лисенка), Мельник («Русалка» О. Даргомижського), Мефістофель («Фауст» Ш. Гуно), Кончак («Князь Ігор» О. Бородіна), Кочубей («Мазепа» П. Чайковського), Валько («Молода гвардія» Ю. Мейтуса), Виборний («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Дяк Гаврило («Богдан Хмельницький» К. Дань-кевича) і неповторний Карась з опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм».

 

Марфа Фомівна тепло розповідає про життєвий і творчий шлях свого незабутнього друга. Незабаром у Москві вийде книга її спогадів про видатного артиста, яка дозволить читачам глибше познайомитися з його творчістю.

 

Народився Іван Сергійович в 1896 році на Катеринославщині в убогій селянській сім’ї. Ще в школі він привернув увагу вчителів своїми музичними здібностями і дзвінким голосам.

 

Революційні події 1917 року визначили подальший шлях юнака. Він відправляється на Донбас учителювати. Там же Іван Сергійович підготував декілька спектаклів і концертних програм. Та не міг він лишатися байдужим до революційної боротьби рідного народу. Як артист прифронтової бригади при штабі героя громадянської війни П. Ю. Дибенка Паторжинський виступає перед червоноармійцями, пораненими бійцями.

 

У 1921 році він повертається до Катеринослава, все більше усвідомлюючи своє покликання де мистецтва. Обдарований юнак оволодіває основами вокального мистецтва, закінчує консерваторію.

 

Працюючи в театрах Харкова, Одеси, Києва, завдяки своєму таланту, наполегливій роботі над собою, Іван Сергійович зумів зайняти провідне місце серед видатних митців оперної сцени. Його по праву вважають корифеєм українського радянського оперного мистецтва, ім’я митця відоме далеко за межами Радянського Союзу. І. С. Паторжинський уславився не тільки як оперний співак — майстерно виконував він також камерні твори й народні пісні.

 

Іван Сергійович плідно займався педагогічною діяльністю. В Київській консерваторії ім. П. Чайковського він виховав цілу плеяду обдарованих співаків. Серед його учнів — народний артист СРСР Д. М. Гнатюк, народні артисти УРСР А. І. Кикоть, Є. І. Червонюк, заслужена артистка УРСР Л. І. Остапенко.

 

І. С. Патоожинський був депутатом Верховної Ради УРСР трьох скликань, лауреатом Державної премії СРСР. Серед високих урядових нагород, якими його відзначено, — орден Леніна.

 

Під час Великої Вітчизняної війни митець не раз очолював бригади артистів, які виступали перед радянськими бійцями на різних ділянках фронту — часто зовсім близько від передової, був ініціатором збирання серед митців театру коштів на побудову ескадрилій та танкових колон.

 

Після повернення Київського театру опери і балету в столицю України митець знову веде активну громадську діяльність.

 

Постановою ЦК КП(б)У і Раднаркому України від 23 травня 1944 року було організовано Українське театральне товариство, одним із активних організаторів якого і став народний артист СРСР І. С. Паторжиінський. Його ж обрали першим головою правління.

 

І сьогодні в кімнаті засідань правління товариства висить великий портрет митця. Здається, що Іван Сергійович прислухається до того, які ж справи вирішуються тут у наші дні, яких вершин досягло нині театральне мистецтво. Адже і він будував його міцний фундамент, дбав про те, щоб мистецтво було завжди з народом, завжди для народу.

 

Г. Філіпенко 1976 р.

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...