Конструктивізм 1920 — 30 рр.

Якщо в перші післяреволюційні роки архітектори разом з художниками та скульпторами споруджували тимчасові монументи, тріумфальні арки, будували трибуни, то з 20-х років почалася справжня архітектурна праця.

 

Першими об’єктами радянської архітектури були палаци праці, лікувальні заклади, профілакторії, робітничі селища, які створювались поблизу центрів соціалістичної індустрії. У 1923 році, який можна вважати народженням радянської соціалістичної архітектури, було оголошено конкурс на створення проекту Палацу праці в Москві.

 

Нові творчі завдання, прагнення використати новітні принципи організації простору, необхідність забезпечити трудящих найбільш зручними будівлями, бажання застосувати новітні матеріали й конструкції обумовили появу нового стильового напрямку в архітектурі, що пізніше дістав не зовсім точну назву конструктивізму і риси якого певною мірою позначились на усіх елементах матеріально-художньої культури.

 

Видатні радянські архітектори, брати Весніни, М. Гінзбург, К. Мельников та інші, намагаючись осмислити суть нової, соціалістичної пролетарської архітектури, вважали, що до історичної спадщини слід підходити так, як підходив Маркс до ідеалістичної філософії, яку він використав для створення принципово нової, матеріалістичної школи.

 

Основним елементом нової соціалістичної архітектури вони вважали «соціальну цілеспрямованість радянської архітектури, широту і розмір її потреб, кількість, яка переходить у якість».

 

І справді, лише після Великої Жовтневої соціалістичної революції архітектура почала задовольняти вимоги не пануючих класів, а потреби й смаки всіх людей, всього суспільства, і в першу чергу тих трудящих, які тисячоліттями створювали чудові будинки, меблі, посуд для інших, а самі скніли в злиднях. Ця, здавалося б, кількісна зміна висувала перед архітекторами якісно нові завдання, вимагала зміни творчих методів. Архітектори вперше висунули тезу про необхідність наукового вивчення потреб суспільства, на основі якого стане можливим створення нової архітектури.

 

Другим важливим елементом соціалістичної архітектури вони вважали новітні досягнення науки і техніки, завдяки яким створюється зовсім інша атмосфера і можливість не тільки використовувати в архітектурі сучасні досягнення науки і техніки, але й «постійно штовхати вперед і стимулювати сучасну наукову думку», тобто вивчати потреби суспільства, ставити перед наукою завдання про найкраще їхнє вирішення.

 

Питання про суть конструктивізму, про його значення в радянській архітектурі викликають і досі дискусії серед спеціалістів. Проте можна із впевненістю твердити одне, що помилялися найбільш ті, які, не розібравшись у діалектичній суті цього напрямку, вважають його запозиченим з Заходу, а деякі навіть буржуазним. Професор М. І. Ільїн цілком слушно зазначає, що ця версія «народилась в період невірного, тенденційного розгляду історії радянської архітектури. Незважаючи на те, що конструктивізм був близьким до «нової» архітектури Заходу, конструктивізм в радянській архітектурі 20-х років мав власні риси, досить означені і ясні». Підтверджує цей факт і те, що один з провідних прогресивних архітекторів Західної Європи Ле Корбюзьє взагалі визнавав Олександра Весніна засновником конструктивізму.

 

Ідеї радянських конструктивістів, спрямовані на вирішення нових соціальних завдань шляхом використання новітніх досягнень будівельної техніки в простих лаконічних формах певною мірою впливали як на діяльність представників радянської культури, так і на розвиток архітектури в інших країнах.

 

Яскравим підтвердженням того, що конструктивізм — первісток нового стилю в соціалістичній архітектурі, є і такий факт, як історія близької до радянського конструктивізму Вищої школи будівельного і художнього конструювання (Баухауз), що в 1933 році була закрита фашистами як центр «більшовицької культури», а її викладачі змушені були емігрувати за кордон.

 

Життя вимагало від художників і архітекторів створення нових споруд, предметів побуту.

 

Чи могли архітектори повторювати в нових соціальних умовах форми дореволюційної архітектури? Хотілось створити щось нове, неповторне і просте. І архітектори працюють, створюючи нові будинки, палаци, нові соціалістичні міста і робітничі селища. Кращі прогресивні риси відбились у спорудах, які стали першими підвалинами конструктивізму як стилю. Це мавзолей В. І. Леніна і Дніпровська ГЕС, будинок Держпрому в Харкові, палаци праці заводів ім. Лихачова в Москві і ім. Ілліча в Дніпропетровську, це численні робітничі селища: Волгоградського і Харківського тракторного заводів, шосте селище Дніпрогесу та багато інших. Певна художня єдність усіх цих споруд дає підставу говорити про конструктивізм як конкретне історичне явище, як стиль матеріально-художньої культури 20 — 30-х років.

 

Архітекторам при цьому необхідно було піклуватись не тільки про зручність будови, але й, звичайно, про її естетичні риси, про її стиль. Цікавим прикладом в цьому відношенні є проектування Дніпрогесу, в якому поряд з відомими вченими і інженерами І. Александровим, О. Вінтером та іншими взяли участь архітектори В. Веснін, С. Андрієвський, М. Коллі і Г. Орлов. Автори Дніпрогесу вірно зрозуміли, що він є не звичайною промисловою спорудою, а величною пам’яткою героїчної епохи побудови нового суспільства, побудови соціалізму. Архітектори створили греблю і гідростанцію в простих, але монументальних формах. В чіткому ритмі пілонів, облицьованих бетоном і туфом, в напруженій дузі, яка, немов обруч, охопила Славутич, знайшли своє відображення риси нового стилю.

 

Високу оцінку проекту архітекторів дав А. В. Луна-чарський «...Тут, — говорив він,— треба було вирішити питання про монументальність, яка досягається не шляхом мертвої масивності, а яка, незважаючи на всю могутність, створює враження перемоги над стихією, створює враження грації...».

 

Особливо яскраво риси нового стилю відбились в містобудуванні. Цікавим прикладом містобудування кінця 20-х років є селище ХТЗ. Група українських архітекторів під керівництвом П. Ф. Альошина створила проект соціалістичного міста з новим побутом. В ньому були відтворені нові принципи, відомі в наш час як мікрорайонування. Селище складалося з 3 комплексів, в колений з них входили 5- та 7-поверхові будинки, дитячі садки, клуби-їдальні, спортивні майданчики та місця для відпочинку.

 

Архітектори вважали за необхідне створити середовище для нового соціалістичного побуту. Для цього перш за все треба було звільнити жінку від тяжкої, «рабської» за висловом В. І. Леніна, домашньої праці. Кожен комплекс мав клуб-їдальню, куди можна було пройти без верхнього одягу скляними переходами. Такі ж переходи вели до дитячих садків. В селищі ХТЗ було запроектовано велику кількість зелених насаджень.

 

Тепер, коли минуло більш як 35 років, селище перетворилось на суцільний сад-парк, серед якого стоять окремі будинки. На жаль, не всі задуми архітекторів здійснились, але й те, що було зроблено, стало виявом прогресивних рис, нового змісту радянської архітектури.

 

Будинки мали прості, лаконічні, майже геометричні форми, вони відповідали тим естетичним ідеалам, які висував конструктивізм, але без зайвої сухості. Виконані з цегли та бетону, з великими квадратними вікнами і тонкими залізобетонними колонами, з вертикальними смугами лоджій-балконів, вони і сьогодні виглядають по-сучасному.

 

Наприкінці 20-х років у нашій країні було побудовано багато споруд, в яких знайшли відбиток нові стильові риси. Серед них — величезний будинок Держпрому на площі Дзержинського у Харкові, побудований у 1925 — 1929 рр. за проектом архітекторів С. Кравця, С. Серафимова і М. Фельгера. Ця споруда із скла і бетону цілком відповідала ідеалам конструктивізму.

 

У спорудженні Держпрому взяла участь вся країна. Тут працювало 3,5 тис. будівельників. Із скла, яке пішло на будівлю, можна було б зробити оранжерею площею

17 гектарів. Про величезне враження від будівлі писав А. Барбюс, а М. Горький сказав, що «це — чудова гармонія, вираз могутнього духу робітничого класу».

 

В будинку Держпрому, як і в самій площі, відбились деякі риси романтизму, революційного розмаху, в ньому втілились мрії архітекторів створити найвеличніші споруди в світі. Але не можна заперечувати, що Держпром по-новому вирішує складну композицію будинку, в якому з класичною ясністю знайдено пластику обсягів, величний силует, гармонію нових матеріалів.

 

Саме в таких формах звели свої кращі будівлі архітектори Г. Бархін і П. Голосов (будинок редакції газет «Известия» та «Правда» в Москві), Корбюзьє і М. Коллі (Наркомлегпром в Москві), А. Мордвинов (Головпоштамт у Харкові).

 

У конструктивізмі було б помилково бачити лише єдність зовнішніх художніх форм і засобів. Саме пошукам нового змісту архітектори надавали найбільшого значення.

 

Нові масові типи будинків, житлові будинки-комуни з усуспільненим побутом, клуби-їдальні, школи, дитячі заклади, профілакторії — все це свідчить про першочерговість вирішення конструктивістами соціальних завдань в архітектурі. При цьому вони широко використовували не тільки конструктивний, але й функціональний метод. За цим методом, призначення, тобто споживна функція будинку, визнавалось головною метою проектування. За цим принципом архітектор К. Мєльников розробив численні проекти робітничих клубів, ставлячи за мету створити класичний тип будинку, який би найкраще відповідав усім функціям робітничого клубу як споруди нового типу.

 

Широко використовували конструктивний і функціональний методи перші радянські художники-конструктори О. Родченко, В. Татлін, Е. Лисицький та інші.

 

У 1920 році В. І. Ленін підписав декрет про створення вищих художніх технічних майстерень (ВХУТЕМАС) — спеціального учбового закладу, завданням якого була підготовка кадрів художників для промисловості.

 

Одним з організаторів майстерень був О. М. Родченко, який виробив свою систему підготовки художників-конструкторів. Перед студентами ставились завдання скласти гармонійний ансамбль, пристосований для певних умов, з тих меблів, що випускає промисловість (квартира, бібліотека, їдальня), надати готовому предмету нової форми за рахунок його здешевлення, але при цьому покращити його споживні якості, розробити нові моделі меблів, освітлювальної арматури, побутових речей та ін.

 

Внаслідок цих експериментів у 20-і роки було розроблено нові типи трансформованих меблів — канапа-ліжко, розсувні столи, стелажі-шафи, які в наш час знайшли широке застосування. За своїми зовнішніми формами ці речі були прості, негроміздкі, займали мало місця в квартирі. Вони були близькі за формами до будинків конструктивізму і відповідали певній стильовій єдності.

 

На Україні в 20-і роки питанням художнього конструювання меблів, предметів побуту, одягу приділялось багато уваги. Київський художній інститут було повністю

перебудовано в напрямку підготовки кадрів художників для промисловості. Серед перших художників-конструкторів на Україні слід згадати художника В. Єрмілова, який багато працював над створенням нових зразків збірних кіосків, фургонів, рекламних щитів, оформленням робітничих клубів, промислової графіки, зокрема розробив нові типи шрифтів та заводських марок. Усі його твори за своїми формами стилістично близькі до архітектури конструктивізму.

 

Моди в галузі одягу в 20-і роки складались більш-менш стихійно. Переважали елементи народного національного костюма. Одночасно популярними були воєнізовані елементи одягу періоду громадянської війни — галіфе, чоботи, френчі. Поряд з цим модними стають зручні функціональні елементи костюма — короткі спідниці, футболки з короткими рукавами. В одязі все менше стає зайвого, костюм набув рис спортивності.

 

У галузі нових мод працювали кваліфіковані майстри-художники, які прийшли з «великого» мистецтва у промисловість — такі, як скульптор В. Г. Мухіна, художник театру А. А. Екстер і спеціалісти по костюму Н. П. Ламанова, Є. І. Прибильська та інші. У 1923 році ці майстри відкрили в Москві «Ательє мод», публікували свої творчі ідеї в журналах «Ательє», «Красная нива». В основі їхнього творчого методу були функціональні та конструктивні прийоми. Художники насамперед прагнули створити моделі одягу для праці: «Сучасній» моді, яка змінюється за примхою комерсантів, ми маємо протиставити одяг, доцільний і красивий своєю простотою». Костюми широкого вжитку складались з простих за формою елементів, які легко замінити іншими.

 

Моделі одягу не малювали, а конструювали, оскільки вони призначались для масового пошиття. Такий одяг повинен був відповідати вимогам доцільності, гігієнічності і гармонійності пропорцій тіла людини. У цей період було проведено глибокі наукові дослідження законів художнього конструювання одягу відносно особливостей людини і суспільства.

 

Сама назва «конструктивізм» в розумінні стильової єдності матеріально-художньої культури 20-х років умовна і має лише конкретне історичне значення, оскільки в самому терміні не відбились всі риси творчого методу конструктивістів. Зокрема функціоналізм теж становив лише одну з творчих рис конструктивізму. Тому часто під конструктивізмом і функціоналізмом розуміють творчий метод, який існував і досі існує в архітектурі, проектуванні меблів і предметів побуту. Конструктивізм і функціоналізм не виключають один одного, особливо великого значення вони набули в сучасній архітектурі й «дизайні», протистоячи методам прикрашання та декорування.

 

Було б помилково вважати, що конструктивізм був стилем суцільним, позбавленим внутрішніх суперечностей, або що він був лише єдиним сталевим напрямком у той період. 20-і роки позначені творчими пошуками архітекторів і художників меблів, одягу, речей побуту. Поряд із строгими спорудами з бетону і скла, в цей період створювались будинки у псевдонаціональних формах. Прикладом можуть бути клуб на ст. Крюково на Черкащині (1926), споруда сільгосп-академії в Києві (1925 —1927) та ін.

 

Велика група архітекторів продовжувала стилізацію класичних ордерних систем, повторюючи прийоми Ренесансу та російського класицизму. Так було зведено Будинок Рад в Первомайську, поліклініку в Харкові (1925— 1927), житлові будинки в Харкові (1928), Дніпропетровську (1933) та інші.

 

Не були однорідними й самі твори конструктивістів. Деякі представники цього напрямку почали використовувати «готові» модні форми, відриваючи форму від змісту, конструктивний метод — від функціонального. Інші заперечували існування естетичної емоції, вважаючи, що «зручно» — значить «красиво», «конструктивно» — значить теж «красиво».

 

Проти цього виступали провідні представники конструктивізму, які глибоко розуміли зміст нового стилю, нової естетики. Зокрема, М. Гінзбург вважав, що естетична емоція, тобто почуття прекрасного не зникло, а лише змінився його характер і самі естетичні смаки. «Конструктивізм, — писав він,— як одна з граней сучасної естетики, народженої гомінким життям, насиченої пахощами вулиці, її шаленим темпом, її практичністю і буденною турботою, естетика, яка охоче вбирає в себе і «Палац праці» і рекламну афішу народного свята,— є, безумовно, одною з особливостей, що входить до характеру нового стилю...».

 

Поступово конструктивізм поширився і став не тільки модним, але й пануючим на якийсь час напрямком, що не терпів «інаковірних». У 1925 році в Москві конструктивісти об’єднуються в Товариство сучасних архітекторів (ТСА), яке видає журнал «Сучасна архітектура». На його сторінках розгортається теоретична пропаганда ідей конструктивізму. Центральна увага приділяється функціонально-технічній стороні архітектури, питанням «виробництва». Деякі представники конструктивізму вважали, що, створюючи науково-обгрунтовану споруду, функціонально і технічно довершену, вони тим самим уже надають їй естетичних форм. На практиці, однак, це не виходило.

 

Багатьом спорудам конструктивізму не вистачало саме художньої довершеності, в них відчувався деякий аскетизм, примітивізм, запозичений з утилітарних промислових споруд.

 

Ця «машинність» і сухість форм асоціювалася з «коробчатою», примітивною архітектурою, позбавленою деталей.

 

Такий різкий перехід від пишних класичних форм, посилений поганою якістю робіт, відсутністю облицьовувальних матеріалів, справляв негативне враження на широкі кола трудящих. Будинки були схожі на сірі бетонні коробки, особливо ті з них, які будувались найбільш «лівими» представниками конструктивізму або архітекторами, що сліпо наслідували моду.

 

Значною мірою компрометували ідеї конструктивізму і перекручення в розумінні нового побуту. Деякі архітектори під впливом ідей пролеткульту вважали, що треба терміново революційним шляхом усуспільнити побут трудящих. Вони захоплювались ідеями створення будинків-комун, які нагадували великі гуртожитки. Ліквідація приватного господарства, кухонь і підсобних приміщень в квартирі, яка перетворювалась на спальну кімнату, не відповідала реальним вимогам життя.

 

У травні 1930 року ЦК. ВКП(б) прийняв спеціальну постанову «Про роботу по перебудові побуту», в якій піддавались критиці ліві перекручення і підкреслювалось велике значення будівництва підприємств громадського обслуговування.

 

Підривало прогресивні основи конструктивізму і те, що його ідеї, актуальні для архітектури, виробництва меблів та предметів побуту, переносились на образотворче мистецтво та літературу. Так, наприклад, деякі скульптурні твори асоціюються з творами архітектури. Легко побачити спільні риси між величезною скульптурою керівника донецьких більшовиків Артема і будинком Держпрому в Харкові.

 

У 1922 році в російській літературі виникло творче об’єднання конструктивістів (І. Сельвінський, В. Інбер, Е. Багрицький, В. Луговськой та інші), які сприймали соціалістичне будівництво, переважно, як технічний процес, перебільшуючи значення техніки.

 

Стилю конструктивістів були властиві раціоналізм, стриманість художніх засобів, так звана «локалізація». Формалізація ідей конструктивізму в творах деяких радянських і західних архітекторів набула характеру «чистої» формотворчості, створювання химерних машиноподібних форм. Особливо яскраво це виявилось в архітектурних фантазіях радянського архітектора Я. Черніхова та німця Е. Мендельсона. Перетворення конструктивізму в моду, формалізація стильових прийомів привела кінець кінцем до занепаду його як стилю.

 

У 1932 році відбулись події, які вплинули на дальшу долю конструктивізму. В цьому році Уряд прийняв постанову, в якій говорилось про необхідність спрямувати пошуки архітекторів на використання як нових, так і кращих прийомів класичної архітектури, одночасно спираючись на досягнення сучасної архітектурно-будівельної техніки. 23 квітня того ж року було прийнято постанову ЦК ВКП(б) «Про перебудову літературно-художніх організацій».

 

Починався новий етап в розвитку соціалістичної культури. Було покінчено з численними групами, з лівацькими перекрученнями, з формотворчістю і іншими хибами в мистецтві. Але «значна група архітекторів, ігноруючи першу частину постанови, де говорилось про необхідність використання в архітектурі всього нового, прогресивного, вирішила, що повернення до «чистої» класики буде спасінням від усіх лих. Освоєння класичної спадщини минулого стало основною їхньою метою. З полиць бібліотек були видобуті забуті увражі, в букіністичних магазинах гарячково куплялись пожовклі фоліанти. Декадники будинку архітекторів наповнились лекціями, присвяченими мистецтву і майстрам минулого — Палладіо, Браманте, Віньйолі і т. ін. З уст істориків мистецтва архітектори прагнули одержати рецепт цілковитого розкриття законів архітектури минулого, яке здавалося надто необхідним в їхній повсякденній практиці».

 

Який же внесок зробив конструктивізм у розвиток і становлення нового стилю? Конструктивізм, безумовно, був значним явищем у розвитку стилів соціалізму. В ньому відбилась певна єдність художніх форм та смаків соціалістичного суспільства в 20 — 30 роки. Простота і лаконізм форм, проголошені конструктивістами, найбільше відповідали революційним етичним нормам, духові часів громадянської війни та індустріалізації. Заслугою конструктивізму є, безумовно, глибоке усвідомлення і розробка соціальних завдань архітектури, нових типів поселень і будинків, прагнення створити нові типізовані квартири, школи, дитячі садки, клуби, меблі, предмети побуту, по-новому на науковому грунті організувати життя та побут трудящих.

 

Поряд з цим конструктивізм не позбавлений значних хиб. Це перш за все нехтування естетичних завдань, деякий аскетизм, сухість форм, сірість, що не могла бути прийнята.

 

В. Ясієвич

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...