Риси нового стилю XX ст.

XIX ст. позначене небувалим розвитком промислового й інженерного будівництва. Швидкими кроками розвивалась будівельна техніка. Зведення величезних мостів, цехів, виставочних павільйонів, залізничних вокзалів вимагало від будівельників вирішення складних завдань.

 

 Авторами цих споруд були переважно інженери. Вимоги міцності, зручності, економічності, швидкості спорудження стимулювали конструкторську думку. Деякий час (ця тенденція подекуди зберігається і досі) архітектори та капіталістичні замовники вважали, що промислові споруди виходять за межі архітектури як мистецтва і тому не варті уваги з естетичної точки зору. Але минув час, і величезні інженерні споруди з їхніми голими металевими конструкціями, машинними формами з’явились у силуеті міст, увійшли в життя, несучи нову естетичну форму, не помічати якої стало неможливо.

 

І тоді суспільство обурилось. Особливо яскраво це виявилось в 1899 р., коли для Всесвітньої виставки в Парижі було споруджено Галерею машин і металеву башту висотою в 312,6 м, названу за ім’ям її автора Ейфелевою. Група французьких діячів культури, в тому числі Г. Мопассан, виступила в пресі з протестом проти цього «чудовиська, яке спотворює» Париж. Вільям Моріс — англійський письменник і відомий художник свого часу говорив, що він ходить по Парижу поближче до башти, щоб не бачити її.

 

Величезна башта, створена в результаті математичних розрахунків, подібно до палацу Пакстона і Галереї машин, викликала негативні емоції; як усе незвичне, вони не укладались в традиційні естетичні канони. Отже, з одного боку, пошуки нових форм, нового стилю, в якому відбився подих епохи, спроби винайти його риси, з другого боку — намагання відкинути, зневажити форми, народжені самим життям!

 

Та поки художники і архітектори дискутують, інженери, відповідаючи вимогам життя, створюють нові споруди, машини, конструкції, предмети побуту. З’являються нові залізобетонні конструкції, які активно впливають на архітектуру, дають їй нові необмежені можливості.

 

Французький архітектор О. Перре, залишаючись послідовником античної класики, починає застосовувати залізобетон і скло. В Росії, Німеччині, Франції, Австрії, США з’являються залізобетонні споруди, в яких форми нового стилю ще тільки починають вирисовуватись; вони ще не мають ні своїх естетичних рис, ні певної стилістичної єдності.

 

Величезна кількість архітекторів на початку XX ст. продовжує блукати в пошуках нового стилю. Одні з них реконструюють класику, інші звертаються до національних форм, треті продовжують методи модерністів.

 

Слід відзначити, що майже все суспільство, в тому числі замовники — представники буржуазії — були проти машинної, утилітарної архітектури із скла, бетону і металу. Вони допускали таку архітектуру лише за межами міст І центрів. «Ви вважаєте це красивим, — говорили вони, — але це не заохочує людей, а лякає їх. Таку фабрику можна було б побудувати де-небудь на задвірках або за містом, де мало хто її побачить, або в якому-небудь промисловому місті, що й без того потворне».

 

І ще довгий час в буржуазних країнах, в центрах великих міст будували банки, готелі, магазини і церкви в традиційних формах класики, готики, Ренесансу. Цікаво, що модерн в його нових модифікаціях теж був модним в буржуазному суспільстві. Лише конструкції із скла і бетону, прості і лаконічні, не знаходили визнання, за винятком- окремих експериментаторів. Еклектизм і стилізаторство продовжували існувати в усьому предметному світі капіталістичного суспільства початку XX століття.

 

Найбільший вплив на дальший розвиток стилю мали новаторські проекти таких архітекторів, як німець Вальтер Гропіус та француз Ле Корбюзьє.

 

За проектом архітектора В. Гропіуса було споруджено фабрику фірми «Фагус» (1911) та адміністративний будинок на виставці в Кельні (1914). У цих спорудах архітектор свідомо відтворив особливості каркасу та скляних стін у певній естетичній системі, якою пізніше почали користуватися інші архітектори. Представник функціонального методу в архітектурі В. Гропіус зумів поряд з вирішенням питання зручності будівлі широко використати можливості новітніх конструкцій і матеріалів для розкриття внутрішнього простору будинку. Очоливши Баухауз, він разом з учнями розробив велику кількість проектів будинків, інтер’єрів, меблів і побутових предметів, в яких поєднувались доцільність і краса. Головним напрямом в творчості Баухауза було створення предметів масового споживання. Розроблені тут типи меблів з гнутих металевих трубок, взірці освітлювальної арматури, друкарських машинок увійшли в широке виробництво всіх країн. Стильовими рисами цих предметів були простота і доцільність форм, економічність і гігієнічність, позбавлення прикрас і в той же час наявність красивої і елегантної форми.

 

Прогресивними рисами позначена діяльність відомого французького архітектора Шарля Ле Корбюзьє. Один з представників функціонального методу в архітектурі, він великого значення надавав соціальному аспектові в галузі матеріально-художньої культури. Корбюзьє часто приїздив до СРСР, брав участь у з’їздах архітекторів, у конкурсах. Тут він здійснив два свої проекти.

 

У 1923 р. вийшла книга «До архітектури», в якій Корбюзьє показав, що суттю нового стилю є промислове виробництво стандартизованих машин, будинків і предметів побуту. І завдання художника полягає в тому, щоб зробити ці стандарти естетично довершеними, надихнути їх благородною натхненністю. «Саме так, — стверджував автор, — складались античні канони, які розроблялись під впливом математичної теорії Евкліда та Піфагора і одухотворювались художнім генієм Фідія».

 

Європейська архітектурна громадськість зустріла книгу Корбюзьє вороже.

 

Він натрапляв на недовір’я і нехтування майже протягом всього життя. Консерватори різних напрямків не могли йому простити порівняння архітектури з машиною — ворогом ремісничого мистецтва. На щит були підняті окремі фрази з творів Корбюзьє, вирвані з контексту, наприклад: «Жилий будинок — машина для житла». Корбюзьє ще в 1913 році в проекті будинку Іно виразив естетичну суть каркасного будинку, в 1931 р. здійснив її в Пуссені. Своє розуміння стилю сучасного міста він відтворив в проекті міста (1915 р.), в якому рух пасажирів і транспорту відбувається на двох рівнях, а саме місто поділене на функціональні зони. Свої соціальні ідеї Корбюзьє вдалося втілити лише в будинку для робітників в Марселі (1951 р.), який було побудовано за допомогою комуністичного муніципалітету.

 

Творчість Корбюзьє була найбільш близька до радянського конструктивізму 20-х років, внаслідок чого капіталісти звинувачували архітектора в симпатіях до комунізму, вважали його «червоним».

 

Значний вплив на розвиток матеріально-художньої культури сучасного капіталістичного суспільства мала творчість таких архітекторів, як Ф. Райт, Л. Міс ван дер Роє, Е. Саарінен, М. Ямасакі, О. Німейєр та інженерів П. Нерві, Е. Торроха, Ф. Кандела, творчість яких позначена своєрідним художнім світосприйманням.

 

Яскравим прикладом реалістичного поєднання раціональної конструкції і естетичної довершеності форми можуть бути павільйони в Туріні (1949 р.), побудовані інженером П. Нерві. Склепіння будов створені з окремих армоцементних елементів і мають ажурний орнаментальний візерунок. Велику яскраву квітку нагадує ресторан в Мехіко, створений інженером Ф. Кандела.

 

У цих та інших творах архітектури знайшли вияв прогресивні риси творчості кращих майстрів капіталістичного суспільства, які йдуть шляхом гармонійного поєднання функціональних, конструктивних та естетичних вимог.

 

Та втім, чим далі частіше звертаються на схід голови законодавців мод, художників, архітекторів та інженерів. З приводу цього англійський вчений С. Ліллі пише: «Які б тимчасові рішення нинішніх утруднень ми б не знайшли, ці рішення викличуть до життя нові проблеми. Як би ми не викручувались, у нас в кінцевому рахунку немає іншого шляху, ніж зміна всього економічного ладу і побудова соціалістичної системи».

 

І це цілком зрозуміло. На зміну капіталістичному суспільству неодмінно прийде більш прогресивний суспільний лад, бо закони розвитку невблаганні.

 

Одною із суперечностей капіталістичного суспільства є суперечність між виробництвом і духовною культурою людини, її естетичним світосприйманням. Налякані перспективою «вмирання» мистецтва, художнього ремесла, деякі теоретики мистецтва XIX ст., як, наприклад, Джон Рескін, намагались примирити нові капіталістичні умови з традиціями ремісничого мистецтва шляхом художнього і морального виховання людини.

 

Розвиток виробництва у XX ст. висунув буржуазну теорію техніцизму, за якою високий рівень розвитку техніки сам собою вирішує естетичну довершеність предметів, а доцільна конструктивність і зручність — їхню красу. За цією теорією людина немов відходить на задній план, поступаючись місцем «розумній» машині. Все це породило нове практичне, технологічне і технічне ставлення до речей, привело до панування речей над людиною, до їхньої фетишизації. Представники італійського футуризму писали:

«Після панування живописного починається панування механіки за допомогою пізнання і дружби з матерією... ми готуємо створення механічної людини з частинами, що замінюватимуться... Віднині розжарений шматок сталі або дерева збуджує в нас пристрасні почуття, сильніші, ніж посмішка або сльози жінки...».

 

Поряд з численними проявами «ізмів», в яких відбився суто емоціональний вплив нової техніки, нових умов на поезію, живопис, театр тощо, техніцизм у галузі матеріальної культури можна розглядати як буржуазну теорію, яка стала на службу масовому машинному виробництву, виправдовуючи його вимоги і створюючи нові естетичні ідеали, які б відповідали ідеалам капіталістичного виробництва.

 

Наскільки ж вірною виявилася на практиці теорія техніцизму і функціональної доцільності в капіталістичних країнах? Чи справді все само собою виходить зручно і красиво, завдяки високому рівню техніки? Звернемось до сучасного містобудівництва найбільш розвиненої капіталістичної Америки. Великі промислові міста Нью-Йорк, Чікаго, Філадельфія так само, як і великі міста країн Західної Європи, позбавлені єдиного архітектурного задуму. Невпинно зростаючи, вони досягли величних розмірів, а населення — 8 — 9 мільйонів жителів. Вулиці міст задихаються від транспорту, який рухається суцільними колонами і який не можуть забезпечити найскладніші інженерні споруди шляхопроводів і розв’язок у двох-трьох рівнях. Будинки витяглись у небо, ціни на кожен шматочок землі досягли астрономічних цифр. В містах немає місця для дерев, замість парків і садів — величезні стоянки автомашин. Усе це зумовлює стиль сучасного капіталістичного міста.

 

Ніякого плану, ніяких естетичних ідеалів — лише закон капіталістичної власності і техніки, яка, не роздумуючи, сліпо виконує вимоги замовників. Самі американці, і американські архітектори зокрема, визнають, що капіталістичне місто хворіє, і хворобу цю майже неможливо вилікувати.

 

Не менше проблем і в архітектурі окремих споруд капіталістичного міста. Найбагатші живуть переважно у приватних віллах, які нагадують будинки знатних римлян.

 

 Вілли розташовані на лоні природи, мають внутрішні двори, зимові сади, басейни для купання, спортивні майданчики, гаражі для автомашин і навіть невеликі аеродроми. «Середні» американці живуть у багатоповерхових або у стандартних приватних будинках. У Чікаго недавно побудовані два нові 60-поверхові будинки, в яких 20 нижніх поверхів займають гаражі для автомобілів, а сорок верхніх — їхні власники.

 

Архітектурні споруди капіталізму у більшості або аскетичні за своїми формами, підкреслено утилітарні (будинок «Інленд стіл компані» в Чікаго), або мають форми надто ускладнені (новий Нью-Йоркський аеродром, що зверху нагадує гігантського птаха). Ідучи назустріч рекламним вимогам капіталістичних замовників, архітектори широко використовують новітні досягненню техніки, які дозволяють створювати супероригінальні за своїми формами споруди. Про те, як використовують на Заході новітні конструкції, писав італійський журнал: «Буває, що до конструкцій ставляться всупереч їхній природі, змушуючи їх до кумедних акробатичних трюків, немов клоунів у цирку».

 

До таких формалістичних трюків у архітектурі буржуазних країн найбільше вдаються останнім часом при спорудженні культових будівель, павільйонів на різного роду виставках, адміністративних будинків фірм тощо. Особливо формалістично вирішуються сучасні церкви, їхня архітектура просякнута містикою, але форми крикливо модні. Церква, втративши свої позиції, намагається будь-що повернути їх хоча б шляхом рекламної архітектури.

 

У розвитку меблів і предметів широкого вжитку в капіталістичних країнах є і певні досягнення. Вони пов’язані з економічною політикою, яка вимагає швидкого застосування досягнень у галузі нових І ефективних матеріалів, а також постійної розробки форм. Того, хто це не робить, чекає банкрутство.

 

Виходячи з цього, окремі фірми вже в перші десятиліття XX ст. почали залучати художників для розробки нових моделей меблів, предметів побуту і машин. Пізніше ці художники дістали назву «дизайнерів». Так, наприклад, у концерні «Дженерал моторс» в кожну групу, яка конструює нові зразки машин, крім інженерів, входить 5 — 6 дизайнерів. Спеціальні художньо-конструкторські бюро працюють у великих концернах над формою автомашин, телевізорів, меблів, холодильників тощо.

 

Незважаючи на великі успіхи дизайнерів, досягнуті ними в розробці методики художнього конструювання окремих предметів, машин, гарнітурів меблів і одягу, вони все ж обмежені у своїй діяльності. Один з теоретиків і видатних представників сучасного дизайну англієць Герберд Рід вважає, що предметний світ стає центром естетичної діяльності сучасної людини, визнає, що капіталістичне суспільство суперечить художнику як творцю духовної культури: дизайнер покликаний служити всьому суспільству, а служить лише окремій фірмі. «Сучасний художник, — пише Рід, — залишається доти безпритульним вигнанцем, доки він виключений з безпосередньої участі у процесах економічного виробництва».

 

У меблях, предметах побуту, так само як і в архітектурі сучасного капіталістичного суспільства, неможливо виділити якийсь певний стиль; більше того, в різних країнах та соціальних групах можна спостерігати панування різних смаків і різних мод.

 

Стильові риси всіх елементів матеріально-художньої культури значною мірою залежать від розвитку дизайну в тій чи іншій галузі промисловості або у фірмі. Особливо інтенсивна діяльність дизайнерів у автомобільній промисловості США.

 

Тисячі спеціалістів займаються лише розробкою форми та розфарбування кузовів.

 

Існує у США і так званий «обсолєсенс» — метод, за яким строк дії моди на форму побутових предметів заздалегідь планується; а щоб не втрачати клієнтів, які не бажають бути «модними», фірми одночасно планують і строк фізичної служби побутового приладу. Таким чином, він не тільки перестає бути модним, але й перестає працювати.

 

Найбільшою популярністю у капіталістичному суспільстві користуються вироби, створені дизайнерами Японії та Італії. Дизайн став характерною рисою японської промисловості, діячі якої скуповують винаходи і ліцензії за кордоном і надають виробам оригінальних форм.

 

Більшість дизайнерів у капіталістичних країнах спеціалізується за дуже вузьким профілем. Все це утруднює створення асортименту виробів, єдиних за своїми стильовими рисами. В сучасному дизайні у капіталістичних країнах співіснують різні стилі і моди в оформленні побутових предметів. Тут поряд із ультрадоцільними машинними формами можна зустріти вироби в «традиційному» народному стилі, в стилі барокко і в античному стилі. Так, наприклад, із 44 моделей апаратури, які випускає фірма по виробництву радіоприймачів і телевізорів «Грюндич» (ФРН), 35 імітують різні стародавні стилі. Приватний характер виробництва вимагає від художників пристосовуватися до вимог споживачів, смак яких часто не виходить за межі міщанського.

 

Зарубіжні журнали переповнені рекламою спалень та кабінетів з меблями у «стилі Людовіка», готики, античності та ін. Це відповідає певним консервативним смакам, які панують серед частини капіталістичного суспільства, і виявляються у використовуванні старих автомашин, носінні циліндрів та смокінгів. Зараз у США, наприклад, великим попитом користуються старі, зроблені на початку століття настінні телефони; в Англії існує клуб любителів старовини, члени якого живуть у старовинних палацах або замках і користуються виключно старими меблями та предметами побуту.

 

Нема єдиного напряму і у галузі мод одягу. Більша частина людей у країнах капіталізму одягається просто, зручно, доцільно. Але без частої зміни моди не може розвиватись капіталістична промисловість. Ціни на модні моделі тут значно підвищені, одяг, що виходить з моди, уцінюється. Найбільше впливає буржуазна мода на молодь. Законодавцями моди стають відомі кіноактори, естрадні співаки, футболісти.

 

Все це показує, що в сучасному капіталістичному суспільстві існують різні стильові напрямки в художньо-матеріальній культурі, безліч мод, які швидко змінюються. В них відбиваються складні суперечності життя суспільства, існування антагоністичних класів з різними смаками і естетичними ідеалами.

 

 В. Ясієвич

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...