Стилізаторство й еклектика

Cтилізація, стилізаторство — терміни, що як і саме слово «стиль», застосовуються в багатьох сферах життя, культури, мистецтва. Найчастіше стилізація означає творчий прийом, до якого вдаються архітектори, художники-конструктори меблів, предметів побуту, повторюючи в своїх творах форми і засоби одного із стилів минулих часів.

 

 Основною рисою стилізації є відрив форми від змісту, наслідування форм, які народилися в минулих історичних умовах, і перенесення їх у нові умови, в нові матеріали.

 

В окремі історичні періоди, коли збігаються деякі суспільні і культурні обставини життя двох епох, стилізація в творчості великих майстрів може перетворитись з ремісницького копіювання на справжній творчий напрям, спроможний гармонійно поєднати форму і зміст, красу і зручність. Хоча загалом стилізаторство приречене на втрату правдивості, розрив між формою і конструкцією, між красою і зручністю предмета.

 

Елементи стилізації знаходимо у творчості майстрів Відродження в Італії і російського класицизму кінця XVIII — початку XIX ст. Обидва ці етапи розвитку архітектури та предметів побуту можна вважати стилізацією, в кращому розумінні цього слова, рис античності. Епоха Відродження античних канонів збігалась з відродженням ідеалів громадянськості, розквітом гуманістичних ідей, співзвучних «золотій добі» Перікла. В інтерпретацію грецьких канонів видатні майстри італійського Відродження та російського класицизму силою свого таланту зуміли внести подих своєї епохи, нові естетичні ідеали. Але розрив між формою і змістом, формою і матеріалом та конструкцією залишився як у архітектурі Відродження, так і в архітектурі класицизму, особливо в останньому, який розвивався в період існування новітніх матеріалів.

 

Слід підкреслити, що одночасно з розвитком класицизму в багатьох країнах спостерігалась стилізація форм готики, наприклад, в Англії, де готичні традиції були більш сильними, ніж класичні. У XVIII ст. торгівля з Китаєм і інтерес до цієї таємничої на той час країни викликав стилізацію під китайську архітектуру. Вплив Китаю позначився також на посуді, меблях, предметах побуту.

 

Дослідження археологів та художників в Греції і Малій Азії, знайомство з культурою і пам’ятниками минулого інших країн в XIX ст. відкрило вільний шлях стилізації. З другого боку, розвиток капіталізму, значне збільшення обсягу будівництва, вплив буржуазних замовників, які вимагали від архітекторів будь-що створення венеціанських вікон або готичних шпилів, теж штовхало до стилізаторства в гіршому розумінні цього слова.

 

У Росії, наприклад, в середині XIX ст. офіційно насаджувався зверху так званий «національний російський стиль», яскравим виявом якого було будівництво в Москві на Воробйових горах величезного храму Христа Спасителя.

 

Під впливом ідей давньоруського, а точніше візантійського, стилю архітектором К. А. Тоном було розроблено альбоми проектів, за якими у «візантійському» стилі будувались споруди, особливо церковні, у всіх містах Росії. Поряд з цим розвивалось стилізаторство на мотиви всіх історичних стилів минулого. Період стилізаторства збігся з розвитком капіталізму й інтенсивною забудовою міст Європи в другій половині XIX ст.

 

У Росії в цей час теж провадилось велике приватне будівництво. І досі в Москві, Ленінграді, Києві, Харкові, Одесі можна побачити цілі квартали так званих «прибуткових» жилих будинків, архітектура яких повторює здебільшого Ренесанс, готику, романський стиль. Яскравим прикладом стилізаторства є творчість київського архітектора В. Городецького, що протягом кількох років побудував католицький костьол (на Червоноармійській вулиці) в готичних формах, будинок, в якому міститься музей українського мистецтва, у формах давньогрецького храму, караїмську кенасу (кінотеатр «Зоря») — у національних маврітанських формах. Така творчість архітекторів у різних стилях приводила до безпринципності та прикрашательства, до повного розриву форми й змісту споруди. Аналогічно виявлявся стилізаторський підхід і в створенні предметів побуту. Великий російський критик В. В. Стасов глузував з представників стилізаторства. Він писав, що архітектори-стилізатори міряють архітектуру різних стилів на аршини, як купці мануфактуру.

 

Стилізаторство, як епідемія, охопило всю Європу XIX ст. Так наприклад, у Будапешті було зведено в 1855 — 1870 рр. величезну будову парламенту в готичному стилі, а малий палац Паризької виставки 1900 р. побудовано в ренесансних формах. Соціальною суттю стилізаторства була неспроможність створити гармонійний новий стиль в умовах гострих протиріч і класової боротьби, протиставлення інтересів особи і суспільства, відриву виробництва від художньої творчості. Архітектори ж шукали в минулому виходу з того творчого тупика, в якому опинилась архітектура XIX ст., і, не знаходячи його, все більше відривались в своїх пошуках естетичних форм від вимог життя, від нових конструкцій і матеріалів. В цей період на новітні металеві і залізобетонні каркаси архітектори навішували важкі середньовічні фасади, перетворюючись таким чином на декораторів. Розподіл праці в будівництві, поява інженерів-конструкторів, сантехніків, виконробів, сприяв відходу архітекторів у сферу образотворчої прикрашательської діяльності.

 

Намагаючись довести свободу архітектурної творчості, деякі архітектори від копіювання певних стилів прийшли до механічного змішування їхніх форм, що дістало назву «еклектики». Відомий радянський архітектор І. В. Жолтовський, послідовник стилізації, вважав, що архітектор-еклектик, який не розуміє законів архітектури та навколишньої дійсності, «схожий на папугу, який вивчив чужі слова і повторює їх, не розуміючи смислу».

 

Капіталістична власність на землю, стилізаторство та еклектика в галузі художньої форми обумовили вигляд міста кінця минулого століття. Вулиці центральної частини міста щільно забудовувались рядами будинків. Нижні поверхи використовувались для різного роду крамниць і майстерень. Численна реклама загромаджувала фасади будинків. Усе це виконувалось без певного смаку і спотворювало загальний вигляд міста. Яскравим прикладом еклектики в містобудуванні кінця XIX століття був Хрещатик в Києві, забудований різностильними фасадами.

 

Стилізаторство і еклектика позначились також на меблях, предметах побуту й одязі другої половини XIX ст. Це особливо стосується одягу того періоду. Прискорене розшарування суспільства призвело до різнорідності в одязі. Поряд з костюмом аристократів поширюється напівнародний костюм купців та підрядників; костюми міщанства і різночинців, військових чинів, чиновників та учнів були настільки різноманітними, що їх неможливо навіть перелічити.

 

У костюмі, як і в архітектурі того часу, борються тенденції західноєвропейської буржуазної моди з місцевими національними, або псевдонаціональними тенденціями. В жіночому аристократичному костюмі другої половини XIX ст. з’являється так званий турнюр, відроджується шлейф, які викликають колючі глузування карикатуристів. У костюмі чоловіків, запозиченому з мод Парижа та Лондона, розвиваються традиції англійського буржуазного костюма з різними нюансами фрака, жилета, піджака і вузьких штанів. В мінливих модах цього періоду еклектично використовувались елементи костюма різних епох. Так, наприклад, знову відроджуються вже забуті лорнети, тростини, муфти, капелюшки, прикрашені новиною того часу — страусовим пір’ям.

 

Ідеалом купецького і буржуазного смаку стає придбання коштовних речей, брильянтів, хутра тощо. Приватні квартири перетворюються на антикварні магазини, причому естетична художня цінність окремих речей відступає на задній план, основним стає їхня номінальна покупна ціна. Капіталістичні ділки скуповують на аукціонах розорених аристократів дорогі стародавні меблі, скульптуру, картини, посуд, але все це підбирається без будь-якого смаку, без системи і призводить до механічного поєднання предметів різних стилів в інтер’єрі.

 

Стилізаторство і еклектика становили певну єдність творчих заходів і прийомів у XIX і XX ст., обумовлених історичними умовами розвитку буржуазного суспільства, що дозволяє вважати їх стилями. Ці стилі були виявом конкретного історичного змісту матеріально-художньої культури буржуазного суспільства, яке неспроможне було виразити своє світосприймання в якійсь цілісній естетичній системі.

 

В. Ясієвич

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...