Готичний стиль

У той час, коли Східна Європа зазнала нищівних ударів татаро-монгольської навали, яка на деякий час загальмувала розвиток її культури, в Західній Європі почав розвиватись новий художній стиль, який пізніше дістав умовну назву готики (від германського племені готів). Розвиток цього стилю у XVII ст. пов’язаний із зростанням вільних міст, цих «яскравих квіток середньовіччя» (К. Маркс) з їхніми цеховими організаціями майстрів, з їхнім розвитком торгівлі і зародженням нового класу — городян, бюргерів, інтереси яких неминуче приходять до зіткнення з інтересами феодалів.

 

З другого боку, готичний стиль розвивається одночасно з розвитком християнської релігії в найбільш реакційних, найбільш містичних її формах. Отже, з одного боку — золоті руки майстрів, які оживлюють кожен клаптик матеріалу, що б то не було — метал, камінь або дерево, майже єдиний прояв вільної творчості, з другого боку — «велика інквізиція», аутодафе, знищення жінок, звинувачених у чаклунстві. В процесі боротьби цих різних сил народжуються нові форми, нове мистецтво, новий стиль. Якщо уважно придивитись до стародавніх готичних соборів, до скульптури, яка оздоблює їхні фасади, можна помітити не тільки християнську містику, але й сатиру на неї, на релігію, на весь феодальний лад, що є проявом критичного усвідомлення художників-творців. Можливо, що саме цей винятковий збіг зовсім різних і подекуди взаємовиключних умов і став причиною цієї дивовижної єдності форм, що не знала аналогій ні в минулому, ні в майбутньому.

 

Одним з безпосередніх творчих поштовхів, яких зазнали зодчі готики, була творча невдоволеність важкими формами архітектури попереднього періоду. Здавалось, що майстри романської архітектури не зовсім володіли матеріалом, їхні будинки і меблі були надто грубі. Майстри готики немов ставили перед собою завдання вийняти із споруд весь зайвий матеріал, щоб кожний шматок каменю чи дерева працював, щоб кожна форма була філігранною, довершеною.

 

З другого боку, архітектурні форми споруд були тісно пов’язані з конкретними умовами будівництва в середньовічному місті, яке мало невеличку площу і тісно забудовувалось, так що кожний клаптик землі треба було доцільно використовувати. Будинки і собори росли «угору», часом вищі поверхи насувались на нижчі.

 

Але збільшення висоти споруд вимагало нових будівельних конструкцій. З цією метою починають застосовувати каркасні конструкції, систему склепінь, аркбутанів і контрфорсів. Всі ці інженерні нововведення дозволяли архітекторам створювати значно більші за місткістю собори, які були необхідні у великих містах.

 

Якщо зодчі раннього середньовіччя робили висоту центрального нефа 18 — 20 м, то готичні майстри збільшили її до 38 — 42 м, при ширині 14 м. При цьому ні зовні, ні всередині собору не відчувалось масивності конструкцій. В умовах інтуїтивної творчості, коли проекти не підкріплювались науковими розрахунками, а будівельна техніка була примітивною, готичні майстри витрачали багато часу на будівництво, а часом зазнавали поразки. Траплялось, що собори руйнувались, бо були побудовані надто високими (собор Бове у Франції, висота 46 м). Однак такі випадки траплялись дуже рідко. Переважна кількість готичних споруд — чудові витвори майстрів-професіоналів, будівельників.

 

Матеріалом для готичної архітектури були переважно місцеві породи каменю, в окремих районах — дерево і цегла. Твори її, звичайно, великі собори, ратуші, палаци і жилі будинки, і досі збереглися у Франції, Німеччині, Англії, Італії й інших країнах. Готичні споруди залишились у Львові, Ризі, Талліні.

 

Середньовічне місто XIII — XIV ст. було незручним, невпорядкованим. Його вулиці були надто вузькими (3 — 7 м), не мали тротуарів і не замощувались, крім головних вулиць, на яких укладали шар піску з камінням або колодами. Місто мало кілька площ — соборну, риночну та площу біля ратуші. Уявлення про середньовічне місто і досі можна дістати, відвідавши стару частину міста в Ризі, Львові або Талліні. На площі коло ратуші, звичайно, відбувались турніри, карнавали, страта єретиків. Вузенькі вулиці були забудовані високими будинками, які стояли тісними рядами. В будинках не було каналізації, вздовж вулиць проходили відкриті стічні канави. Щоб пройти по вулиці, городяни одягали високі дерев’яні черевики або ходулі. Санітарний стан міст був настільки поганим, що населення цілих міст вимирало від епідемій чуми, холери та інших захворювань. Увечері по сигналу дзвона світло в будинках гасили, а вулиці перегороджували великими ланцюгами.

 

Переважна кількість жилих будинків в Західній Європі була фахверкового типу, тобто це був дерев’яний каркас, заповнений дошками або цеглою. Черепичний дах мав високі схили. На вулицю виходили широкі вікна. На першому поверсі були магазини, спальні кімнати, звичайно, розташовувались на 2 — 3-му поверхах, до них вели вузькі гвинтові сходи.

 

Інтер’єр будинків був небагатим, білі стіни, дерев’яні балкові стелі доповнювали високі і стрункі готичні меблі. Вікна були поділені рамами на маленькі шибки, часом різного кольору. В ратушах та соборах вікна були оздоблені вітражами з кольорового скла. У мистецтві вітражів майстри готики досягли великої довершеності.

 

Готичні меблі повторювали конструктивні принципи архітектури. Замість суцільного дерева в меблях застосовували каркас, між стойками якого вкладали фільонки.

 

Широко застосовувалось різьблення по дереву, в якому переважали архітектурні мотиви. Крісла з високими спинками нагадували башти готичних соборів. Різьбленням вкривались деталі столів, лав, скринь і ліжок. У меблях, як і в архітектурі, конструкція, тектоніка форми підкреслювалась декоративними засобами.

 

Посуд періоду готики був не дуже різноманітним, переважно використовували різного типу кубки та ножі, їли руками, відрізаючи ножем великі шматки м’яса та хліба.

 

 Хрестові походи принесли з собою безліч східних спецій, які розміщувались на столах в численних вазочках та флаконах.

 

У готичному костюмі, як у архітектурі і меблях, велику роль відігравала філігранна реміснича техніка. Кравець стає одним з активних учасників створення нового стилю в костюмі. Крім сталевої голки, ножиць та ниток, входить у дію професійний крій. Сучасні прийоми комбінованої зшивки, виточок і прасування швів вперше використовують готичні кравці. Це в свою чергу приводить до створення нових типів одягу. Одним з таких типів чоловічого одягу були штани, які зшивались по формі тіла з двох шматків і служили одночасно панчохами. Сорочка-каміза стала короткою і заправлялась у штани, поверх неї одягались коротка курточка по фігурі з розрізом посередині — «колет», який мав відрізну частину нижче талії і рукави розширені у верхній частині. Поверх колета одягався короткий плащ або шуба, опоряджена хутром. На голові шкіряний капелюх з полями або берет. ЖІНОЧИЙ костюм городянки складався з натільної сорочки, роби, викроєної і зшитої по фігурі. Роба була довгою, цілком закривала обриси тіла і закінчувалась шлейфом. На голові носили різного роду пов’язки, які закривали волосся.

 

Новаторами готичних мод були люди нижчих станів, городяни, які вперше навчились по-новому шити свій одяг, в ньому виявлявся своєрідний протест городян проти моди феодалів. Церква ставилася не досить схвально до нових мод, які підкреслювали обриси тіла, що вважалось непристойним. Одяг церковнослужителів, як відомо, залишився на довгі роки таким, яким був створений ще на початку нашої ери. Але феодальна аристократія підхопила моди городян. Бажаючи підкреслити своє панівне становище, вони, взявши за основу конструкцію костюма, зробили його більш екстравагантним завдяки застосуванню яскравих кольорів. Правий рукав і ліва штанина робились одного кольору, а права штанина і лівий рукав — іншого. Такий костюм називався «міпартитум». Жінки одягали на голову шкіряні ковпаки довжиною до 75 см поверх хустки, що закривала обидві щоки; замість ковпака застосовувались і маленькі капелюхи, з-під ковпака часом звисала довга легка тканина. Декольте було великим.

 

Черевики мали довгі носи, до 20 — 30 см. Кожен з цих елементів одягу неначе подовжував фігуру, відповідно до витягнутості архітектурних форм, характерних для готичного стилю.

 

Одяг набрав у цей час настільки нерозумних форм, що міська влада неодноразово вимушена була регламентувати розмір шлейфів, довжину рукавів. В окремих містах еталони довжини шлейфів були висічені на камені. А власники численних прикрас обкладались спеціальними податками. «Головна вада розкішного одягу, — пише в одному з оповідань Д. Чосер,— не тільки у величезній кількості вишивок, фестонів, оборок, нашитих смуг і інших геральдичних знаків... а також і в непомірній довжині цього убрання, яке волочиться в багні і, гною не тільки під час ходи, але й при верховій їзді...». Той же Чосер наводить слова священика про міпартитум, якому здавалося, немов «половина людини була уражена антоновим вогнем, або раком, або іншою якою хворобою».

 

Так у костюмі городян періоду готики, який почався з раціоналізації швейної техніки, з підвищення утилітарної зручності, був художньо відтворений протест проти християнської етики, яка проголошувала грішність людського тіла. В цьому, можливо, і відбились паростки новонародженого стилю доби Відродження з його вільною, реалістичною мораллю, далекою від святенництва християнської церкви.

 

Готика народилась, розквітла і вичерпала себе як стиль протягом двох-трьох століть. Такий відносно малий строк у порівнянні з тисячоліттями античної культури можна пояснити зростаючим темпом розвитку суспільства, виробництва і суспільних відносин.

 

Причини розквіту готичного стилю винятково складні і недостатньо вивчені, але ті художні форми, які відтворили майстри готики, ніколи не перестануть хвилювати нащадків, здивованих цим рідкісним явищем, яке не має аналогій. Готичний стиль можна співставити лише з розвитком художнього стилю арабських країн, які, при цьому, мали свої етнічні риси, що зберігалися протягом усього періоду феодалізму.

 

В. Ясієвич

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...