Михайло Жук. Частина перша.

Коли б ми оглянули творчість Михайла Жука, оту велику його продукцію за чверть віку його мистецької діяльності, ми відчули б темп великої напруженої енергії, спрямованої, не вважаючи на різні способи техніки, на осягнення єдиного стилю.

 

Ми помітили б на всьому серйозну студію й відчули б вплив високорозвиненої школи, що час від часу проривається в оригінальних працях художника. І нарешті, спостерігали б у всіх його різноманітних композиціях один домінантний мотив, мотив якоїсь задуми, елегії.

 

Техніка М. Жука зазнала декілька етапів у своєму розвитку, від учнівського засобу наслідування і майже вивчання техніки своїх метрів: Йосипа Мегоффера та Станислава Виспянського, до високо - вдосконалених способів техніки, доведеної до власного стилю.

 

Але, щоб дати оцінку малярській творчості М. Жука, мусимо кинути ретроспективний погляд на ті часи, коли ріс і розвивався талант художника і простежити за тими могутніми впливами природного оточення, що збагачували його уяву та техніку, іншими словами зупинимось на характеристичних, моментах його біографії. Тут зауважимо, що ця стаття не претендує на повну критичну студію про М. Жука, а є радше матеріалом до такої студії.

 

Михайло Жук народився в містечку Кахівка на Таврії, року 1883, в бідній родині робітника - маляра, що працював у підрядчика; мати служила за мірницю на паровому млині. Убога хатка Жуків стояла на високій кам’яній скелі, над самим Дніпром. З цього ластівчиного гнізда малий Михась спостерігав красу прозоро-блакитних краєвидів старого Славути, вслухався в загадковий шелест шовкових очеретів та в ритмовний плюскіт ізмарагдових хвиль, що плинули й плинули в якийсь невідомий далекий край.

 

А пізніше, коли стара хата впала, Жуки оселилися на протилежному куті Кахівки, що врізався в лоно безмежного степу, де коливалися жита, пшениці, а по шляхах, що повилися сірими шнурами, кружляли, ніби водограї, піднявши високо свою піщану чуприну, вихори - степняки; а на обріях, у нестримну спеку, мерехтіли казкові міражі.

 

Такі перші враження у хлопця від природи.

 

Але не радісно згадує в своїх листах художник про дитячі роки. Вони отруєні в нього постійним бідуванням родини від безробіття. "Життя маляра та ще наймита на сезон — дуже тяжке. Взимку злидні зазирають у всі шпари, а за літо на рік не заробиш. Правда, батько ще вивіски малював, та хіба тих вивісок багато в Кахівці треба?

 

Значить, голодували, значить, заборговувались"... — пише М. Жук в одному із своїх листів. Поза цими матеріальними незгодами були ще неприємності, що збаламучували й псували не одну веселу хвилину хлопцеві. Він народився фізично кволий і часто хорував: "напади англійської хвороби" і, особливо, "вічний біль зубів" далися йому взнаки.

 

Хворобливість та бідацька залежність родини від працедавця-під-рядчика спричинилися до раннього розумового розвитку хлопця і разом гнітюче вплинули на його психіку.

 

З природи малий Михась був лагідний і вразливий; любив слухати оповідань свого 115 - літнього прадіда, що ще носив "заплетеного оселедця, закладаючи його за вухо, мав короткі вуса і чисто виголене підборіддя". Цей старезний дідуган багато знав цікавого з минулих літ і з дотепом умів розповідати. Чи не від нього ця здібність передалася і нашому художникові, що, як відомо, володіє і словом.

 

Разюче сильні враження, ліричного порядку, залишились у хлопця від українських пісень матері. "їх вона знала силу силенну" і співала за шитвом зимовими вечорами і "часто плакав" від них майбутній поет і художник. "Особливо пам’ятаю, — згадує він, — коли мама співала про гуси, що налетіли з далекого краю, та про злих людей, що розлучили чоловіка й жінку, то сльози не давали мені передихнути й хотілося мені взяти й умерти і полинути кудись із маминим співом".

 

Рано довелося нашому художникові зазнати "трудових процесів". З восьми років доводилось "промишляти" на Дніпрі, — заготовляти паливо на зиму, цілими днями "киснути в воді", здираючи кору з колод на плотах. Праця не легка й загрозливо - небезпечна. Необережний крок на слизькій колоді, і хлопця глитає Дніпрова глибінь.

 

 Тоді "раптом зчиняється дитячий лемент, надбігають дорослі і мертву тишу прорізує розпачливий зойк матері". І страшно, моторошно ставало хлопцеві в такі хвилини. Він уже тоді бачив оте невблаганне жорстоке обличчя життя, що отак, за якимсь незрозумілим законом, може взяти й поглинути, розчавити, знищити.

 

Спочивок і розвага випадали більше надвечір. Затишний закуток у високому та густому, як ліс, бур’яні, був місцем створення різних фантастичних вигадок і планів. Звідси вирушав Михась і з ватагою товаришів - однолітків на "екскурсії" з метою винайти чарівні могили із скарбами, щоб розкопати їх. І заходили молоді мрійники в далекі яри понад Дніпром, що прорізала весняна злива. "Там справді я відчував, — читаємо з листа художника, — що існує таємниця; там природа така велична, що я стаю меншим за комаху; там повітря таке густо - запашне, тепле й спокійне, що здається, коли б його чимось помішати, то воно розгойдалося б, як мед у склянці".

 

Перебуваючи в оточенні ремісничо-малярських робіт батька, хлопець, звичайно, не міг байдуже поминути відер із фарбами, що причаровували своїми кольорами, як не міг не зацікавитись і самим процесом фарбування, накладання їх на площину в різних комбінаціях. Нарешті від зацікавлення він переходить до дійсної праці, стаючи батькові за помічника, виконуючи спочатку менш відповідальні, а потім і серйозні завдання: фарбував паркани, розмічав та викреслював паркети на підлогах, підмальовував вивіски; таким чином проходив цехову школу.

 

Та хоч як подобалася хлопцеві батькова професія, але поза нею його вабило до інших обріїв, до малювання, до творчості. Батько "як чула людина, зрозумів це, поспішив допомогти синові і сам знайшов йому вчителя. Хлопцеві було дев’ять років, коли почав він набиратись "малярської премудрості" від свого вчителя богомаза Меліхова. Це був класичний із тих "пя’ничок-малярів", яким чимало великих майстрів завдячують першими кроками своєї малярської кар’єри. Згадуються перші кроки науки Т. Шевченка у дяка-маляра, І. Рєпіна й багатьох інших.

 

Але дійсна наука почалася лише в Києві, куди родина Жуків-переїхала восени року 1896. Тут батько, мавши сталий заробіток у ремонтних майстернях малярного цеху Південно - Західних залізниць, віддав сина до єдиної тоді в Києві малярської школи Миколи Мурашка, де викладали малювання вже уславлені майстрі пензля: Микола Ґе, Харитон Платонів, Микола Пімоненко та Леон Ковальський.

 

Якась особлива атмосфера була в тій школі, — вільний дух, змішаний трохи з традиціями старої богеми. Веселі напівголодні товариші, по свойому здібні, як Гальвич, Шаврин, Зайців, Дряпаченко, всі були повні сил, юнацького запалу. Ще свіжі лунали в стінах школи згадки про талановитого Костенка, що так трагічно загинув у Парижі в лікарні божевільних, передавалися справжні легенди про композиції Врубеля. Фрески Володимирського собору захоплювали, хвилювали й будили критичну думку молоді.

 

М. Жука приковували до себе праці Нєстерова і композиції фресок Пювіс-де-Шавана, що з ними він ознайомився з фотографій. Але чи не найбільшим святом для школи було відвідування музея Б. і В. Ханенків. За декілька день Микола Мурашко попереджав про екскурсію, підготовляв учнів, читаючи відповідну лекцію. Ось послухаймо, як розповідає про це сам М. Жук, "Спереду, задерши догори бороду, ступає Микола Іванович, а за ним череда обдріпанців — учнів його школи. Суворий швейцар  примушує нас довго витирати черевики (звичайно без ґалош). Я тру старанно і вдихаю атмосферу багатого будинку, де пахтить парфумами, трохи — лаком та трохи навоскованою підлогою. Вона така блискуча, що я йду помостиною і боюся оступитися, наче по боках озера.

 

 А зо стін мене стрічають темні фарби картин, гра світла й тіні, обличчя портретів, і тут же згадався мені хлопчик із лозиною, втілення дитячих мрій. Мурашко щось пояснює. Але що мені поясняти, коли воно все таке гарне, що нічого мені не говорять оті порожні слова. Мені здається, що люди нарочито повигадували для чогось якісь назви непотрібні. От бачу пейзаж злотистий з темними деревами, що схилилися над водою. Так мені гарно, наче я п’ю свіже повітря у душний літній день".

 

Враження від музею підсилювалися і закріплялися у школі лекціями Г. Павлуцького з історії мистецтва, і по можливості кожний учень намагався втілити їх у власні композиції.

 

По закінченню Київської школи М. Жук вступає до Московського "Училища Живописи, Ваяния и Зодчества", де вчиться лише один рік. Після вільної школи Мурашка, казенна атмосфера Москви сильно пригнічувала протестантсько-бунтівничу вдачу юнака, і він, за порадою свого вчителя Леона Ковальського, переїздить до Кракова. Про Москву пізніше художник казав: "Москва тоді — сумне для мене. Москва — сльози, холод, голод. А головне, щонайбільше, чужою була для мене тоді Москва, коли я в ній бував".

 

Найсвітліший, радісніший і найщасливіший час у житті художника пройшов у Краківській Академії. Тут, в оточенні найкращих заступників польської культури, після самодержавної Росії, він "наче наново народився і вперше почув себе людиною, справжнім членом людської громади".

 

Мегоффер, Мальчевський, Станіславський, Вічолковський, Фалат, Реймонт, Тетмаєр, Ридель, Каспровіч, Пшибишевський та інші — це люди, що творили культурну атмосферу тодішнього Кракова. А над ними, на цілу голову культурно виший, Станіслав Виспянський, з колосальним хистом в обох галузях мистецтва: літературі й малярстві. Він полонив молодого М. Жука своєю глибокою культурністю, як майстер і лагідною вдачею, як людина.

 

В Академії М. Жук цілком перейнявся технічними способами могутньої творчості згаданих вище керівників і особливо безпосередніх учителів — професорів Виспянського й Мегоффера: від першого він прийняв і засвоїв принципи декоративного-малярства (фрески), від другого — закони портретної композиції. Обидва ці майстрі назавжди залишились для М. Жука провідними зірками на шляху його творчості й остаточно сформували, мистецький його світогляд.

 

На виставі Осіннього Салону в Кракові року 1903 М. Жук уперше виступив із своїми ще юними творами. З тих часів відома лише одна пастеля — студія "Дівчинка в кріселку" (1902); ця річ, як видко з техніки, може цілком дати уявлення про той академічний початковий період молодого художника. Цей портрет виконано в манірі Виспянського, різкі контури, навіть трохи жорсткуваті на перший погляд, але такі впевнені, грамотні. Тут немає ще тієї орнаментальної виборності, що з’явиться пізніше уже з-під досвідченої та вправної руки майстра. Але в цій пастельній композиції зроблено заспів до безмежної сюїти майбутніх портретів; тут уже виявлена якась завороженість погляду "прикованість до однієї точки, заслуханість у якусь далеку-далеку мелодію, може навіть у свою внутрішню.

 

Друга річ того ж часу, сангіна — "Гуцул" також не відходить від академічної техніки: голова з гострим виразом очей і буйним волоссям доведена міцним малюнком до ілюзорної рельєфності. Навесні року 1904 М. Жук успішно, з срібними медалями, закінчив Краківську Академію на двох відділах: портретного малювання й фрескового. А восени прибуває до Києва з своєю виставою, що її влаштовує в залах колишнього Міського музею, за допомогою директора Миколи Біляшівського.

 

Після цієї вистави М. Жук набуває прав українського митця й увіходить у коло відповідних мистецьких організацій і з року в рік виставляється майже на всіх виставах України: — Київ, Чернігів, Харків — і за кордоном — Краків, Львів, Відень, Берлін.

 

 Михайло Жук. Частина друга.

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...