Творчість серця

Весна 1900 р. була надзвнчайно пізня, затяжна, холодна. Від суворих холодів А. П. Чехов не міг врятуватися навіть на півдні. 5 березня випав в Ялті сніг, і його сад одягнувся в зимовий убір. Ці холоди завдавали величезних мук безнадійно хворому А. П. Чехову. Він страждав у Ялті, в квітні йому було особливо недобре. Дні Ісаака Ілліча Левітана тоді вже були полічені. Взимку 1899 — 1900 рр. він одвідав у Криму свого хворого друга.

 

Друзі востаннє були разом. "У нас Левітан, — писав Антон Павлович Ользі Леонардівні Кніппер. — На моєму каміні він зобразив місячну ніч під час сінокосу. Луги, стоги, здалеку ліс — над усім царює місяць". У цих недомовлених рядках таїться прихована журба — лікар А. П. Чехов не міг сховати від себе, що становище Левітана безнадійне. Він задихався. "Ледве пересуваючися й спираючись на палку, він все таки хотів неодмінно піднятися в гори — "мені хочеться туди, вище..." — згадувала сестра А. П. Чехова, Марія Павлівна. І задихаючись, щохвилини стаючи, він ішов у гори, він повинен був піти вище, щоб ще ширше охопити поглядом красу світу, ще ширше обняти його серцем, ще більше полюбити його.

 

Через кілька років М. Коцюбинський незадовго до смерті напише про те до Горького з Карпатів, а потім з Чернігова (напише так, ніби власно нічого і не сталось) — не втримався, піднявся в гори, пошкодив серце, "але було надзвичайно красиво". Є велич у цій картині художника, який знає ціну життя, жагуче хоче жити ("Магіє, говорив Левітан М. П. Чеховій, — як не хочеться вмирати. Як страшно вмирати і як болить серце") і все-таки важко йде в гори, ледве пересуваючись, але не спиняючись перед загибеллю для виконання свого обов'язку (а всю свою діяльність художника він і розумів як обов'язок). Власне це і є образ художника і всього його героїчного наповненого подвижницьким трудом творчого життя.

 

Життя Левітана — його творчість. Воно дуже скупе на зовнішні події. Ісаак Ілліч Левітан народився в містечку Кібарти в 1861 р. в убогій єврейській родині. Ще в дитинстві він лишився сиротою. Дитинство його було безрадісне і минало в тяжких злиднях. Матеріалів для біографії Левітана взагалі збереглося дуже небагато, а про його дитячі роки ми майже нічого не знаємо. 12 років віком Левітан від свого імені подає прохання в Московське училище малярства і скульптури. Нескінченні злидні, безправність і знущання переслідували його з дитинства довгі роки. І все ж Левітан наполегливо вчився. Про ці роки зворушливо напише потім М. В. Нестеров в своїх спогадах.

 

Учителями його в училищі були Саврасов і Поленов. Вже на шкільній лаві красивий, бідно одягнений юнак звертає на себе увагу видатними успіхами.

 

В 1879 р. Левітан написав "Осінній день. Сокольники“ — картину, яку Третьяков тоді ж придбав для своєї галереї.

 

В 1884 р. Левітан закінчує школу. Ще до подорожі за кордон він уважно вивчає новий європейський пейзаж, барбізонців в колекціях Боткіна і Третьякова і робить чимало копій з зразків, які там були. Це вивчення досвіду барбізонців мало своє значення. Всі наступні роки до останньої хвороби і смерті минають у напруженій роботі.

 

 Напруженість цієї роботи збуджує здивовання й захват. Але вона допомогла досягти тієї виняткової реалістичної майстерності, якою відзначені його зрілі твори. В його пейзажах багато безпосередності і разом з цим у них найповніше виступає загальне і типове. Вже не раз підкреслювалось, що в його творах є чудесна узагальненість, яка в окремих речах піднімається до рівня епічного монументального образу, і разом з тим вона позбавлена будь якої абстракції і схематизму. В його мистецтві немає також натуралістичної виписаності на шкоду цільності і синтетичності образу. Образи природи, створені Левітаном, глибоко правдиві, життьові і переконливі.

 

Значення Левітана надзвичайно велике. Він входить в історію російського національного мистецтва і світової культури як один з найбільших пейзажистів. Подібно до Рєпіна і Сурікова в їх галузях, Левітан у пейзажному малярстві вивершив шукання російського реалістичного мистецтва, а також загальноєвропейського мистецтва XIX століття і своєю творчістю зробив новий великий крок уперед.

 

Спадщина його неоціненна. За своє коротке життя він створив багато чудесних творів, серед них такі, як "Владимирка", "Березень", "Присмерок", "Літній вечір", "Над вічним спокоєм", і ін., а також численні етюди, де з силою справжньої поезії він увічнив образ неповторної краси природи щиро любимої ним батьківщини. В його мистецтві, натхненому і схвильованому, відобразились почуття народу. І це становить найістотнішу і найпривабливішу рису генію Левітана.

 

Левітан умер у перших числах серпня 1900 р., на порозі своєї сорокової весни. Смерть його не була несподіванкою. Смертельна хвороба довгі роки вперто підточувала це видатне життя. Він загинув передчасно, як передчасно гинули десятки інших кращих синів народу, що прославили російське ім'я чудесними творами людської культури. Старий підлий прозаічний світ, світ гноблення і рабства робив усе для того, щоб скоротити їм життя. Воно й так було важке. Ішли роки глухої реакції.

 

Знервований Левітан у 1886 р. їде на Волгу. Над Волгою йдуть безперервні дощі. Левітан посилає Чехову одчайдушні листи, скільки в них муки! Ще до цього в'н намагався вбити себе. У цьому ж 1886 р. Чехов захворює на туберкульоз, у нього кровохаркання, а незабаром, у 1887 р., молодий Горький стріляє в себе.

 

"У галузі мистецтва, у творчості серця російський народ виявив дивну силу, створивши в найжахливіших умовах прекрасну літературу, дивовижне малярство і оригінальну музику, якою захоплюється весь світ.

 

Замкнені були уста народу, зв'язані крила душі, але серце його народило десятки великих художників слова, звуків, фарб" (Горький). Живопис Левітана і був такою творчістю серця. Серце народне народило це мистецтво, і воно природно відбило найглибші й найсвятіші почуття народу — любов до підної землі, политої потом і кров'ю поколінь.

 

Цю свою палку любов до рідної природи, до вітчизни такої безмежно красивої й такої скромної, народ вилив у своєму мистецтві, у своїх піснях. Народна пісня звертається не до переживань, що зароджується на поверхні душі, вона йде з глибини від серця. До цих глибин душі звертається і мистецтво Левітана. "Ця галузь ніби просякнута вибуховими речовинами, - писав К. С. Станіславськнй, — і тільки яке небудь наше враження або спогад наче іскра торкнеться цієї глибини, — душа наша спалахує і загорається живими почуттями". Глибоке й змістовне мистецтво Левітана, повне безмежної любові до батьківщини — наче іскра, що торкається цієї глибини народної душі: воно звертається до найглибших і найбільших почуттів.

 

Ось чому через виставку цього художника-пейза-жиста, організовану в 1938 р. в Москві, пройшли сотні тисяч глядачів. Ось чому цього майстра так полюбив радянський народ, бо в ньому відбилися почуття народу до рідної країни, її природи. І це з особливою силою приваблює до творчості Левітана. Глядач бачить тут свою любов, свій захват перед, скромною і без кінця близькою красою рідної країни, свою мрію бачити вітчизну щасливою й радісною, свою ніжність, свій біль за зло й знущання над нею поміщиків і капіталістів.

 

"Нам, — писав Ленін у статті "Про національну гордість великоросів", — найболючіш бачити і почувати, яким насиллям, гніту і знущанням піддають нашу прекрасну країну царські кати, дворяни і капіталісти". Це почуття болю відобразилось у дивних творах Левітана.

 

Він береться за пензель, щоб вилити свою душу. Величезні багатства своєї душі він вкладає в свої твори. Він виливає свою любов такою, якою вона була насправді. Як і для поезії Горького, для творчості Левітана „характерний синтез життєстверджуючої мажорної гамми і скорботної гамми глибоко ліричної" (Луппол). Скорбота його серця проривається іноді як приглушене ридання і як тиха, мрійна журба. Журба змінюється радісною піднесеністю, вірою і бадьорістю. Ця журба була й у щирих задумливих народних піснях, журба, викликана стражданнями народу і вітчизни. Коли Левітан слухав їх, до його прекрасних темних очей не раз підходили сльози, — в них завжди був ніби німий докір всьому, що робило життя таким важким.

 

Але подібно до того, як народна творчість, не зважаючи на сум і журбу, що звучать у багатьох піснях минулого, в основі своїй завжди глибоко оптимістична, по суті глибоко оптимістична і вся творчість Левітана. І не випадково, як уже підкреслювалось десь, що в тому творі, в якому він мріяв дати синтетичний образ батьківщини і хотів назвати його "Русь", — він показав її в радісний сонячний день, повною сили і бадьорості.

 

На "ХХV передвижной выставке" з’явилась його "Весна. Велика вода". Вона повна якоїсь дівочої чистоти, безмежної ніжності. І в ній, в цій ясній радості прокидання звучить мрійна, тиха, ласкава журба. Але згадаємо, що на цій же виставці, поруч з "Весною" Левітана, висіли: "Тягальник у штреку", образ змученого каторжною працею й нелюдською експлоатацією пролетаря, трагічна "В приймальній окружного суду" Касаткіна, "Біля дверей школи" Богданова-Бельського і ін. Хто не пам’ятає останньої речі — селянського хлопчика в постолах з торбинкою біля дверей школи?Таке було життя.

 

Вже в юнацькому "Осінній день. Сокольники" (1879) визначилась тема мистецтва Левітана. По суті всі його прекрасні етюди: весни, зими, осені — це  вічна тема, це поезія любові. Може, іноді це тема любові і смерті, — але що може встояти перед відданою безмежною любов ю! Цю потужну силу любові з усією палкістю стверджував і Горький: згадаємо, що саме в ці роки він написав "Дівчину і смерть" (1892), твір такий великий і такий глибокий.

 

Веселою і радісною, іноді сумною і печальною, суворою і ласкавою, але завжди повною ліричної краси, стає на його творах рідна природа. Найбільшої людяності повне мистецтво Левітана.

 

Радість і сум ідуть з ним по квітучих лугах, по чистих водоймах, білостовбурових гайках берез, прибраних, мов дівчата.

 

На VIII періодичній виставці (1888 — 1889) з’являється його "Вечір на Волзі". В 1892 р. Левітан пише одну з найкращих і найглибших своїх картин, чудесну скорботну "Владимирку", в 1893 — 1894 рр. — "Над вічним спокоєм" з навислими над просторами річки важкими хмарами. Ми зустрічаємося з ними, з цими "сірувато-жовтими димчастими хмарами" над "срібною річкою" і в чудових картинах російської природи в творах Горького тих же років. І здається, "в цих сірих суворих хмарах, що суціль вкрили небо, було щось напружене й невблаганне, наче вони, збираючись розіллятися зливою, твердо вирішили змити весь бруд з цієї нещасної змученої печальної землі" (М. Горький, "Колишні люди").

 

18 квітня 1888 р. Чехов писав Щеглову: "Любий капітане! Одержав і "Дачного чоловіка" і критику на мій "Степ". Отже, ми пантеісти, з чим вас і вітаю". Цієї долі не уникнув і Левітан. Він міг вітати себе з тим же, і саме картина "Над вічним спокоєм" була приводом для залічення і його до пантеістів надто „суворими" критиками ("гиндиками-критиками", як жартівливо писав там же Чехов Щеглову).

 

Ці картини змінює робота наступних років. Вона виливається в ряд творів, повних почуття бадьорості, віри, радісної любові. Левітан у розквіті творчих сил. Серце болить все дужче. І він спішить. Він хоче бачити вітчизну щасливою. В картині, в якій він прагне дати її узагальнений образ, він пише її в ясний, весь пронизаний сонячним промінням день. З’являються "Свіжий вітер. Волга" (1895), чудесний "Березень" (1895), "Золота осінь" (1895), "Весна. Велика вода" (1897), "Провесна", "Присмерк. Стоги" (1898 — 1899 рр.) і "Озеро", "Літній вечір", "Присмерк" (1899 — 1900 рр.). В них він досягає вершин своєї майстерності.

 

До свого мистецтва Левітан ставився особливо вимогливо. Він дуже сильно й болісно переживав почуття незадоволеності досягнутим. "Чи може бути щось трагічніше, — писав він Чехову, — ніж почувати безмежну красу навкружного і не вміти, усвідомлюючи своє безсилля, виразити ці великі відчуття?" Цю "безмежну красу" російської природи він почував глибоко і щиро і зумів її "виразити" в творах, що стали класичними.

 

Спогади сучасників, листи, творчість зберегли нам життьовий облік художника, який з етюдником іде по лугах і гайках, шукаючи мотиву. Ось піднявся він на горбок.

 

 Перед ним розляглася рідна природа. Як він її любив! І сила цього почуття, і безмежна краса навкружного, яку він так глибоко відчував всією своєю істотою і яка в усьому багатстві розкривалась його очам, були такі великі, що Левітан не витримав. Він сидів і ридав. Ці сльози змученого хворого художника належать минулому. Але сила його любові до вітчизни належить сучасному і майбутньому, бо ніколи ще не була така сильна любов народу до рідної країни, як у наші часи до своєї соціалістичної батьківщини.

 

Є. Холостенко 1940 р.

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...