"Крестный ход в Курской губернии" і "Явленная икона" І. Ю. Репіна

В 1876 році, закінчивши строк своєї закордонної поїздки, Рєпін повернувся в Росію. Цим визначається початок нового періоду його творчої діяльності, що вступила з приїздом на батьківщину в пору виключного розквіту. Пробувши деякий час в Петербурзі, Москві, Рєпін з родиною виїжджає на батьківщину — в Чугуїв.

 

Тут він живе цілий рік. Рєпіну давно не працювалося так плодотворно. Жадібно вбирав він нові для нього після Парижа враження: подорожував по селах, бував на базарах, заїздах, на весіллях, в церквах, трактирах, багато розмовляв з селянами, вдивлявся в їх життя і вражався їх напівголодним існуванням.

 

Тут, в Чугуєві, бродячи з альбомом по навколишніх селах, художник вперше побачив "хресний хід". Це видовище, на диво мальовниче, вразило його своєю соціальною насиченістю, надзвичайною різноманітністю типів, різкими контрастами. Рєпін "запалився" новою для нього темою, відчуваючи, що, нарешті, знайшов те, чого шукав давно.

 

То "Чудотворная икона", то "Явленная икона", то "Крестный ход" — так по-різ-ному в листах до Крамского і Стасова називає Рєпін свою нову роботу. Початковий ескіз на цю тему стосується 1876 р. В цій сцені, що зображує фанатичних селян, які видирають один у одного "явлену ікону", — ідея майбутньої картини ще не дістає свого виразу. Тема розгорнута вузько, з сатиричним акцентом в показі байдужих до своєї пастви духівників. В ескізі, обмеженому кількома персонажами, нема ще того розвороту великої композиції, що виражає багатоликий людський похід, епопею народного життя провінціальної Росії, в тому вигляді, як ця тема була розв’язана в самій картині.

 

Намічена в ескізі зав'язка дії, виражена в жанровому характері, не дістає дальшого розвитку.

 

Другий ескіз, 1878 г., "Крестный ход в дубовом лесу" намічає по суті н"ву тему — задум картини "Явленная икона", робота над якою з неодноразовими переробками вже закінченого полотна, розтягнулась на цілих 46 років. Таким чином, тема про хресний хід замишлялась Рєпіним в двох парних картинах, — перша з них, що зображала мирно настроєну процесію, на лісній дорозі, захоплювала художника своєю живописністю, багатою кольоровою оркестровкою: цікавими сполученнями освітленого сонцем натовпу, зеленого лісу, виблискуючих золотом риз, різнобарвних шовкових стрічок, — багатішими переливами теплих рефлексів...

 

Друга картина, за якою закріпилася назва "Крестный ход в Курской губернии", значно відрізняється від першої не тільки своєю композицією, але і загальним змістом, соціально більш загостреним, глибоко викриваючим суспільні протиріччя пореформної Росії. В "Явленной иконе" художник зобразив хресний хід таким, яким він був ще в середині XIX сторіччя. "Крестньїй ход в Курской губернии" відбиває сучасну Рєпіну російську дійсність 70-х років, передає подію, свідком якої був сам художник.

 

Картина зовсім інша. Вирубаний дубовий ліс і замість дерев стирчать на горбах пні. Строката юрба людей, ватага жебраків, мужиків, купців, урядників, поміщиків тісно посувається по великій дорозі, оповита хмарою куряви. Темрява і забитість селянства, його думи і почуття, сваволя і жорстокість пануючих класів, освячені церквою, передані без всякої ідеалізації, з викривальною силою правдивого мистецтва. Це не безпристрасна копія з побаченого куска дійсності. Це гарячий протест художника проти „панів", яких охороняють стражники, проти союзу релігії з поміщиками і поліцією, це "вирок явищам життя".

 

"Явленная икона" неминуче мусила відійти на другий план. Закінчена художником значно пізніше, ніж його "Крестный ход", ця картина відобразила всі протиріччя творчості Рєпіна, нестійкість його світогляду і хиткість естетичних позицій, які позначилися далі в його творчості.

 

В 1881 році, живучи в Москві, Рєпін їде в Курську губернію, де в Корінній Пустині мав відбутися особливий "незвичайний хресний хід". І пізніше він не раз перевіряє свої перші враження, не пропускаючи нагоди побачити самому цю сцену. Збагачений новими спостереженнями, художник значно розширює задум своєї картини, доповнює її новими типами, вводить багато нових, більш виразних деталей. Настає гаряча пора роботи над картиною, коли всі почуття, всі думки звернені до однієї мети.

 

Два літа під ряд Рєпін живе на дачі в Хотькові, недалеко від Абрамцева. Він багато працює над етюдами, головним чином, в пленері, як цього вимагає картина. вся насичена сонячним світлом. В листах до Стасова він скаржиться на "вбивчу погоду" і "відсутність сонячних днів" ("аджеж у мене все повинно бути на сонці"). В Хотькові він пише аксесуари, теж на світлі, і робить портретні етюди, не пропускаючи нагоди відбити людей, цікавих йому як типи.

 

Відомі нам нечисленні підготовчі роботи до "Крестного хода" не дозволяють відновити в повній мірі весь творчий процес, всю історію створення картини. Це — етюди, шо випадково вийшли з майстерні художника, і малюнки, яким автор не надавав самостійного значення. Відомо, що в Куоккала, в "Пенатах", зберігались численні альбоми різних років з малюнками і начерками, зібраними Рєпіним в зв'язку з його роботою над великими композиціями. Після смерті художника ці цінності були розкрадені і тепер в більшості знаходяться у приватних колекціонерів, закордоном.

 

Наявні підготовчі етюди до картини характерні старанним вивченням натури простотою і життєвою вірністю в її передачі. Зображення життя в його реально-побутових формах поєднується в цих етюдах з широким підходом майстра, який вміє узагальнювати свої спостереження і переробляти їх відповідно до поставлених в картині завдань. Художник шукає в натурі її типові, найбільш виразні особливості і прагне до найбільш повного оформлення знайденого образу. Так фігура знаменитого горбуна глибоко індивідуальна і водночас типова, зірко помічена художником в народі, побачена на одному з хресних ходів.

 

Порівняння п'яти етюдів горбуна з зображенням його в картині демонструє поступове, глибоко усвідомлене наростання образу, що йде від випадково побаченого явища до великого емоціонально відчутого узагальнення. В картині художнику удається перевтілити, осмислити цей образ в надзвичайному зв’язку з усім навколишнім, знайти цій постаті те місце і положення, які змінити вже без шкоди для всієї композиції не можна. Щодо цього цікава трансформація двох мандрівниць-богомолок, спочатку написаних з фотографії, і тому жорстких і умовних по колориту, гладко виписаних. Дійсність відтворена вмілим живописцем, але пасивно, без творчого напруження і тієї свіжості і життєвої сили, які досягаються в роботі з натури.

 

Дивно, як перетворюються ці ж богомолки в картині; їх кольорова характеристика повніша і багатіша, розроблена в тонкій гамі голубувато-сірих тонів, що набувають особливого звучання в сусідстві з яскравою, барвистою плямою гнідого коня, з жандармом, що сидить на ньому в зеленому мундирі. Глибоко індивідуальні і типові не тільки горбун і мандрівниці, але й чванлива поміщиця, лінивий диякон, розжирілий купець, колишній куркуль, набожні жінки, які несуть порожній футляр ікони, сільські півчі, стражники, селяни, жебраки і ті з фігур на далекому плані, які видні тільки наполовину або й ще менше.

 

Вдивляючись у цю картину, читаючи її по частинах і охоплюючи в цілому, відчуваєш, наскільки глибоко враховував художник взаємодію всіх компонентів картини, образного змісту, форми, руху — розуміючи процес знаходження і "утрясіння" композиції, як велику теоретичну роботу, що виключає механічне поєднання записаних шматків натури.

 

Етюди олією окремих фігур і голів, виконані до картини, носять той же, що і в малюнках, характер не тільки поглибленого запису, що переслідує виразність образу і фіксацію його в положенні, уже наміченому в ескізі, але й портретне зображення конкретних людей. Такі "Голова селянина", етюд для фігури сільського старшини, що охороняє поміщицю, і "Співаючий селянин", який не ввійшов у картину. Обидва написані а ля пріма, перший в тонкій манері, другий густо, сміливо виліпленим широким мазком.

 

Працюючи в майстерні, а потім закінчуючи картину в залі Третьяковської галереї, художник звертався до живої натури, перевіряв по ній на полотні виконаний образ.

 

В етюдах до картини Рєпін старанно вивчає всі деталі, глибоко аналізує всі предмети, бо вони займуть в картині центральне місце: кіот, корогви, ікона, футляр, не тільки обов’язкові побутові подробиці, але й елементи загальної дії, що мають великий смисловий зміст. Взяті на сонці, сяючі золотом і багатим оздобленням, ці аксесуари відограють організуючу роль в кольоровій побудові картини. Етюди ікони, одягу, корогв виконані Рєпіним на повну силу кольору, проаналізовані в усіх деталях, в малюнку, формі і закінчені як самоцінний твір.

 

Величезний такт художника позначається тоді, коли він переносить ці деталі на картину. В неї він бере від етюду те, що вимагає задум, деталі не з'їдають живопису, речі живуть загальним життям, в гармонії з ансамблем. Живописне узагальнення цих деталей, їх новий вираз більш скупий в засобах, але і більш правдивий, — художньо більш цінне, досягнуте на основі аналітичної штудировки, попереднього вивчення.

 

В розв'язанні найважчих формально-композиційних завдань, висунутих загальним задумом "Крестного хода", Рєпін виявив себе великим майстром композиції. Проблема руху великого людського натовпу в усій його життєвості і різноманітності знайшла в картині повноцінніш вираз, близький до дійсності. Вільне природне розчленування окремих груп, правда загального враження перешкоджають побачити в картині творчі засоби майстра, що вміло відрежисерував цю масову сцену.

 

Побудова картини, її життєва реальність глибоко продумані і знайдені. Простота композиції, її "випадковість", ненавмисність і уявна "стихійність" є результатом вірного і органічного розв я-зання стильових і формальних завдань.

 

Система образів "Крестного хода", ясність форми, емоціональність самого живопису, не кажучи вже про загальну конструктивність побудови картини, по-збавлені всякого присмаку академічної композиції, побудованої на урівноваженому розміщенні фігур і умовності пози, жесту, руху. Художник зумів в рівній мірі відійти як від мертвячих форм академізму, так і від протокольної передачі побутового сюжету.

 

Характер композиції, покладений в основу "Крестного хода", може бути названий фрагментарним; зображення людей і предметів дано не повністю, фігури зрізані” краями картини, простір не обмежується фоном і не замикається з боків, а йде за межі рами і вглиб. Цей принцип диктується змістом, загальним задумом картини, задуманим в плані протиставлення, що розкриває соціальні болячки пореформної Росії. Та умовна фрагментарність композиції, про яку ми говоримо, дає можливість панорамного розгортання сюжету. Окремі частини в картині просторово дані з різних точок зору.

 

"Плинність" композиційної побудови ніби включає глядача в дію картини, допомагає усвідомлювати її продовження. Художник досягає ефекту руху натовпу не тільки експресією жестів і фігур, але і розташуванням груп, ритмічним співвідношенням мас і ліній, контрастом кольорових плям, відношенням спаленої сонцем землі і яскравим одягом учасників процесії.

 

Порожній простір на першому плані добре розрахований. Коли закрити цю частину картини, вся юрба постає застиглою в своєму русі. Спрямованість дії визначається також діагоналлю, по якій розміщена головна маса праворуч, з постатями вершників, що відходять вглиб, і полотнищами корогв. В свою чергу, паралельні ряди цієї групи, роз’єднані інтервалами порожнього простору, також ведуть око глядача вглиб.

 

Загальне враження глибокого простору досягнуте в картині не тільки розміщенням форм в глибину (що під силу дуже великим майстрам), але й живописними засобами повітряної перспективи, передачею дальніх планів, найтоншими переливами світлових ефектів. Небо передане в сріблясто-голубих і сірувато-лилових тонах, в їх тонко вловленій градації.

 

Центральна частина в картині дана сконцентрованою по змісту, але вона не подана крупним планом. Засіб центральної побудови композиції використаний по-новому. Композиційна рівновага при відсутності центра, як розуміла його академічна школа, досягається розподілом груп, відношенням першого і дального планів і живописними елементами — загальним живописним тоном, що говорить про нові засоби зображення дійсності.

 

В тому, що побудова композиції і її політичний зміст розв’язувались Рєпіним свідомо (а не в силу ніби особливої "об’єктивності рєпінського реалізму") переконує відомий лист до П. Мурашко, в якому він пише:

"В картині моїй ліхтар ти прийняв за кіот і за головну святиню. А у мене головний сюжет в центрі картини — це пани, які несуть ікону під конвоєм сотських. Ти думаєш, що чим ближча фігура до глядача, тим вона значніша і за цією встановленою нормою ти судиш картину".

 

Другим тематичним і композиційним вузлом картини слід вважати ліву групу, на чолі з горбуном.

 

В побудові цієї частини картини Рєпін виявив себе особливо видатним композитором. Коло, по якому розміщені фігури селян, горбуна, мандрівниць і урядника, що височить на коні, при всій своїй "геометричності" не носить характеру пластично замкнутої групи. Тісний зв’язок, вірніше взаємодія лівої групи і центра, а також відношення її до правої частини картини, дані як стримуване прагнення, як протиставлення напору цієї групи походу мужиків, які урочисто несуть на носилках порожній ліхтар.

 

Образ натовпу великої художньої сили складається в картині в одно ціле з безлічі окремих осіб не тільки першого плану, але й в далеких найдрібніших, типізованих не менш індивідуально. Це не натурщики, кілька раз повторені в картині, а люди, влучно помічені в житті, що мають свої риси, своє обличчя.

 

Виразність образів, їх внутрішній зміст, різноманітність характерів затримують глядача своєю змістовністю, великою людяністю і любов’ю до цієї забитої бідноти, що шукає правди і над якою занесені палка і батіг.

 

Народ даний Рєпіним не загальною масою, він чітко визначений, диференційований в своїй класовій характеристиці. Рєпін показав неоднорідність класового складу російського селянства і ті процеси його розшарування, які прискорились після реформи 1861 року. Цим самим художник виступив проти реакційної народницької теорії про "єдину народну масу".

 

"Крестньїй ход" повчальний не тільки в композиційному відношенні, але й як приклад живописної майстерності, збагаченої досягненнями великих живописців минулого і сучасних Рєпіну художників-імпресіоністів. В "Крестном ходе" широко використана техніка імпресіонізму, засоби кольорових сполучень, повітряність світла, підвищене почуття колориту і використання кольору, як засобу характеристики. Ці елементи імпресіонізму не витісняють в картині головного — показу живої людини, її багатого внутрішнього життя, її взаємовідносин з навколишньою природою, навпаки, вони поставлені на службу цьому завданню. Цим характеризується новий ступінь російського реалізму, та нова його якість, яка знайшла свій вираз в "Крестном ходе" і в дальшому — в "Не ждали".

 

"Явленная икона", взята в усій її еволюції, характеризує вже розпад кращих якостей рєпінського реалізму. Замучена корінними переробками, картина втратила свої цінні живописні якості і була вихолощена в психологічному і соціальному відношенні.

 

В першому варіанті, закінченому в 1889 р., картина вражала своїм пленерним живописом, майстерно написаним пейзажем і добре згрупованими типами, з ідучим на чолі процесії протидияконом.

 

В дальшому, крайній суб’єктивізм в підході художника до природи, чужий його творчій натурі, звів нанівець всю виразність композиції, що стала тепер великим етюдом.

Захопившись прагненням виразити безперервний простір і ефекти дуже освітленого натовпу, Рєпін зміг передати лише своє "враження" від давно баченого видовища.

 

 Люди розчинились в потоці світла, міцна форма рєпінського живопису дематеріалізувалась, зробилась розпливчатою, контури сплутались, проявились крайності лже-імпресіоністичної школи, в полоні у яких опинився старіючий Рєпін.

 

В 1924 році "Явленная икона" була закінчена і продана в Прагу. В картині знову виникли фігури частково відновлені за ескізом. Відродилась також композиційна зав’язка, але колишня майстерність уже була втрачена.

 

Картина "Крестный ход" появилась на XII Пересувній виставці в 1883 році. Демократична інтелігенція і революційно настроєна молодь захоплено оцінила новий твір Рєпіна. Реакційна преса, розуміючи революційне значення картини, всіляко намагалась дискредитувати її, як твір мистецтва.

 

Рецензент "Московских ведомостей" Каткова в своєму огляді XII Пересувної виставки переконувала, що "з часу "Проводов новобранца" кожна картина Рєпіна свідчить хіба про нестримне падіння його таланту" і що "Крестный ход" — насмішка над сюжетом, по властивості своїй надзвичайно вдячним в колоритному і композиційному відношенні".

 

Другий, не менш чорносотенний орган — "Гражданин", керований .Мещерським, називає "Крестньїй ход", "злобною сатирою", обурюючись більш ніж дивним добором навмисно потворних, звірячих і ідіотичних типів. "Інша річ французи, італьянці, іспанці, які культивують навіть в жанрі витонченість і грацію, або фламандці і німці, які поєднують в своїх жанрах елементи благодушності з шануванням сімейного вогнища".

 

Національна школа російського живопису по праву пишається "Крестным ходом", як одним з кращих творів свого великого художника. Наслідуючи революційні традиції просвітительства, Рєпін створив справді народну картину, що виражає зміст народного життя, його глибокі процеси, тяжке життя свого народу Спираючись на старанне вивчення життя, проникливо ставлячись до натури, Рєпін зумів правдивою реалістичною мовою з величезною повнотою живописного виразу розповісти і образно розкрити цілу епоху з життя російського народу, який довго жив під п'ятою поміщика, урядника і попа. Тепер, коли соціалістична революція назавжди скинула владу капіталістів і поміщиків. "Крестньїй ход" набуває характеру історичної картини, пізнавальне значення якої, глибина психо-логічного розкриття і система побудови можуть і повинні стати в пригоді радянським художникам.

 

 І. Бродський

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...