Співець української природи М. Г. Бурачек

Твори художника — це дзеркальне відбиття його думок, почуттів, тому перед тим, як говорити про заслуженого художника республіки М. Г. Бурачека, хочеться сказати кілька слів про нього, як людину.

 

Безмежна, безкорисна любов до життя у всіх його найкращих проявах, любов до своєї країни, до свого народу, закоханість у чарівну природу своєї вітчизни і нелицемірна життєрадісність його, стверджені сотнями відомих робіт, — усім нам близьких і зрозумілих.

 

Не претендуючи на вичерпний аналіз, буду говорити про М. Г. Бурачека, як художник молодшого покоління, який любить його і багато чим йому зобов'язаний.


М. Г. Бурачек народився в одній з наймальовничіших місцевостей України — на Поділлі, в м. Лети-чеві, 1871 року.

 

В його автобіографічних нарисах багато місця відведено чудовій природі, серед якої провів дитячі роки художник, і батькові, Григорію Осиповичу бо вони — батько і природа — з малих років визначали, так би мовити, дальше життя і формацію художника.

 

Батько Миколи Григоровича, дрібний поштовий чиновник, вільний від служби час віддавав живопису, очевидно, маючи в ньому деякий навик і вміння. Живучи замолоду в Петербурзі, він, мабуть, близько зустрічався з художниками-професіоналами і, очевидно, дечого в них навчився, бо згодом М. Г. знайшов у паперах покійного батька кілька малюнків, виконаних в академічній манері, досить грамотно.

 

Батько працював в живопису не тільки для себе, а для того, щоб доповнити свій мізерний заробіток, він виконував замовлення — переважно копії.

 

На Поділлі, в маєтках польського шляхетства, було немало робіт великої художньої цінності — картини, гравюри. Панки менше, особливо з новоспечених, тяглися за багатшим панством і, не маючи змоги, змушені були задовольнятися копіями з них. От таку переважно роботу й виконував батько художника. Очевидно, серед речей до копіювання було немало високохудожніх творів, які впливали на хлопця; особливо вразила його хороша копія з рембранд-тівського автопортрета. Про цей випадок художник в своїй автобіографії каже так:

"Одного разу батькові принесли високохудожню копію автопортрета Рембрандта (поколінний з руками, закладеними за зелений пояс).

 

Тут я вперше і почув від батька це ім’я. Не знаю чому, але цей портрет великого художника вразив мене надзвичайно, він навіть снився мені.

 

Враження від портрета у всякому разі було настільки сильним, що з цього моменту я відчув, не зрозумів, а саме відчув у собі художника".

 

1878 року сім’я художника переїхала до Кам’янця, де через недовгий час померли його батьки. .Гірка доля сиріт, що живуть у милості, не сприяла моїм мріям бути художником, — говорить про себе Бурачек. На щастя, здібності його помітив учитель малювання і чистописання гімназії, до якої перед смертю його віддала мати, — Васьков, товариш Шевченка по Академії. Він і прищепив йому певні 1 тверді основи в малюнку, повагу до нього.

 

Основи ці були академічні і сухі, і довгий час довелося художникові від них звільнятись. Це був час, коли навіть в далекі і глухі місця Росії доходив відгук про Рєпіна, Крамского, Шишкіна, Куінджі, але вчитель М. Г., вихований в атмосфері академічної схоластики, цілком спирався на Рафаеля і представників італьянського Відродження, сприймаючи їх не як живих творців, що відбивали в своїх творах життя і ідеї свого часу, а як сталі і непорушні зразки.

 

По закінченні гімназії, Миколі Григоровичу не довелося продовжувати свою художню освіту. Захопившись сценою, він стає актором російського театру. Весь вільний час він віддає живопису — пише етюди, коли є можливісїь — натуру, робить ескізи театральних постановок.

 

Живучи іноді довгий час у Києві, він зустрічався з Миколою Івановичем Мурашком, в школі якого деякий час працював під керівництвом Пимоненка, Платонова й інших. В 1905 році з етюдами М. Г. знайомиться художник Ян Станіславський і забирає його з собою до Краківської Академії. Поскільки Ян Станіславський відіграв велику роль у вихованні цілого ряду талановитих українських художників, а це стосується, насамперед, і М. Г. Бурачека вважаю за необхідне трохи спинитись на ньому.

 

Ян Станіславський говорив про себе: "Я напівпо-ляк, напіврусин". Українських пісень співала йому ще няня, землячка і родичка Шевченка, молоді роки і частину свого дальшого життя провів він на Україні. Українську природу любив і глибоко її розумів, і цю любов і розуміння передавав своїм учням.

 

Близький друг Станіславського, худ. Нестєров, високо цінив його пейзажі: .Ось у вас справжня українська природа, а в решти — сало з цукром* (зі слів М. Г. Бурачека).

 

У Станіславського і інших професорів М. Г. Бу-рачек пройшов серйозну школу — набув твердих основ живописного ремесла, розвинув любов до природи і її реального відображення. Найбільший вплив зробив на нього Ян Станіславський. М. Г. говорить:

"Станіславський цілком віддався відображенню природи, вплив його на учнів був надзвичайно великий. Особливо любив він природу України: він відкрив нам, своїм учням, всю красу її, навчив, як відображати її, як серйозно, іноді навіть суворе явище, замість солоденьких, фальшивих .малоросійських видів".

 

Не менше враження справив на художника, після смерті Станіславського, художник Рушиць, улюблений учень Куінджі. Він намагався відтягти студентів від французських впливів Станіславського і наблизити їх до творчості російських пейзажистів, в основному Левітана.

 

В 1910 році М. Г. Бурачек кінчає Академію і їде в Париж, де спочатку вчиться у Матісса, згодом у Дені і Серюзьє.

 

Формалістичні течії Парижа не відбились на творчості художника, бо, твердо знаючи, що йому потрібно, він зумів собі вибрати в учителі Коро-Ар-піньї і Діаза з барбізонців, з імпресіоністів — Ренуара, Сіслея, Моне.

 

В 1912 році після семирічного перебування за кордоном, Бурачек повертається на батьківщину. Демократично настроєна передова громадськість Києва тепло зустрічає художника. Його визнають, про нього пишуть, та радісні для нього, здавалося б, дні захмарює почасти голодне існування.

 

Широке визнання його таланту прийшло після Великої Жовтневої соціалістичної революції. Він стає одним з перших професорів наших художніх шкіл і, працюючи в них у напружений час воєнного комунізму, уривками працює для себе.

 

Серйозно захворівши, М. Г. Бурачек повинен був лишити Київ і поїхати на провінцію, де кілька років працює як декоратор, режисер, актор, учитель ФЗУ і семирічки.

 

В 1925 році Бурачека призначають ректором Харківського художнього технікуму, через два роки він кинув адміністраторську роботу, лишившись професором.

 

Виставлятись Микола Григорович почав ще в свої студентські роки — з 1907 року. Виставлявся у Кракові, Відні, Парижі, Києві. Перший раз громадськість Харкова широко познайомилась з його роботами на виставці .Художник сьогодні", здається, в 1925 році.

 

Для нас, молодняка, студентів, роботи Бурачека на цій виставці були якимсь відкриттям. Серед великих полотен (а були картини, виковані з міді, дроту і всякого металу) всяких напрямків, всяких "ізмів" — маленькі сонячні етюди М. Г., абсолютно відмінні в колористичній будові від інших робіт, повні непідробного чуття 1 правди, були чимсь особливим, давно сподіваним.

 

Чим особливо вражають роботи Бурачека?

 

Основна цінність їх — це глибока правдивість образу і висока культура кольору. Микола Григорович в основному пейзажист — пейзажист Радянської України.

 

Пейзаж для нього — це не просто красиве, різнобарвне поле для майстерних вправ пензлем, будь-який пейзаж.

 

Пейзаж Бурачека — це його рідна земля, його батьківщина, яку він безмежно любить, яку знає і глибоко відчуває, за якою сумував, перебуваючи в Парижі і розквіту якої радіє зараз. Кожен шматочок цієї землі, глибоко відчутий, переплавлений у горні творчості художника і поданий на полотні реалістично, набуває значення великого твору.

 

Адже не даром у книзі вражень про нашу виставку в Ленінграді відвідувачі пишуть: "Квітуча яблуня худ. Бурачека може бути епіграфом до всієї виставки".

 

Взявши в кращих представників французького імпресіонізму надзвичайно високу культуру кольору, він не стає їх епігоном. Життя, натуру він сприймає як об’єктивно-реальне, матеріально-відчутне, і висока колористична культура імпресіонізму в нього не мета, а засіб.

 

Етюд Бурачека не фіксація певного явища, не формально-кольорова вправа, а глибоко переконливий образ, який набуває далеко більшого значення за етюд — переростаючи його, він стає картиною.

 

До таких перлин у творчості Миколи Григоровича я відніс би "Осінню дорогу", серії "Опалових днів", Дніпрову і Кам’янець-Подільську. Проглядаючи роботи Бурачека дивуєшся, як уміло, як розумно він компонує свій пейзаж.

 

Неосяжні дніпрові простори, він уміє вкласти в розмір 20 — 30 сантиметрів, і не силоміць втисне, а вільно і легко, і враження таке, ніби сам стоїш на Канівській горі, того ж вечора, серед тих просторів, а не перед маленьким по розміру полотном.

 

Заслуги Миколи Григоровича в розвитку українського пейзажу, в розумінні цього пейзажу — надзвичайно великі.

 

В образотворчому мистецтві український пейзаж, виключний по барвистості, такий різноманітний змістовно, надзвичайно мало показаний. З певністю можна сказати, що в російській і українській літературі він почав опрацьовуватись далеко раніш і показаний незрівняно повніше.

 

До Куінджі, Дубовського над цим пейзажем, по суті, майже ніхто не працював, лише згодом з’являються такі художники, як Пимоненко, Васильківський, Левченко, що багато працювали в цій галузі. Все інше, що робилося, більш зводилось до писання української природи якось солоденько упереджено, що характеризується загалом назвою "малоросійські види", "сало з цукром", як дотепно і влучно сказав Нестєров.

 

Щира закоханість у правдиве мистецтво великого співця російського пейзажу Левітана привели художника ще замолоду до глибокого розуміння всієї важливості правдивого відображення образу природи рідного краю, І розуміння це, віра в правдивість свого творчого шляху не дали збити митця в бік непотрібних формалістичних шукань Парижа. Сонячна гама Моне і Сіслея, ліризм Коро і Левітана — ось на чому спинився художник, і звідси буде його відправна точка в дальшій роботі.

 

Миколу Григоровича в повній мірі можна назвати художником - поетом. Кожна його робота сповнена такого непідробного поетичного чуття. Стільки в ній закладено лірики й душі рідної землі. Це, коли хочете, одна з найхарактерніших рис його творчості. Ю. Штаєрман в своїй статті про Бурачека, вміщеній в "Советской Украине" від 9.ХІІ 1939 р. має повне право сказати, що пейзаж Бурачека в такій же мірі український, як французський — Коро, російський — Левітана.

 

У Левітана немає штампу в подачі образу. Не маючи штампу та заученості в подачі образу, іМикола Григорович Бурачек при розв’язанні того чи іншого явища природи користується засобами відмінними, лишаючись цілим і монолітним.

 

"Осіння дорога". Смутний осінній ландшафт. Дорога, обсажена старими вербами. Летить за вітром останній осінній лист. І сум і морок листопада підкреслюють круки. Якими простими технічними засобами зроблено цю річ, сповнену поетичного суму.

 

Вся вона побудована на максимально простих, локальних сполученнях компонентів, пов’язаних в одну чарівну срібну гаму. Щирість чуття, глибоке розуміння явища, подані максимально простими засобами, роблять цю річ максимально дохідливою і об’єктивно переконливою.

 

"Сонячний день", по змісту абсолютно відмінна річ, подана, в свою чергу, відмінними технічними засобами. Тут колір речей розв’язується не простою локальною плямою — локального кольору досягнуто тисяччю відтінків; вся річ немов виткана з цих безконечних світлокольорових нюансів. Так само зроблена серія "Опалових днів", великий дніпровий пейзаж і багато інших робіт.

 

Кажучи про високу культуру кольору М. Г., ніяк не можна обминути значення цієї культури в розвитку українського радянського мистецтва і в формації нового покоління художників.

 

Відсутність будь якої чорноти, високохудожня технічна побудова світлої, іскристої гами не могла не вплинути на молодь.

 

Я прекрасно пам'ятаю, які вражені ми були роботами М. Г. Бурачека. Не бачивши на наших виставках нічого подібного, ми захоплювались до сліпого наслідування.

 

Вилікував нас від цієї хвороби сам художник, працюючи з молоддю так, що капосне і поверхове було відкинуте, і лишилось найцінніше, найосновніше — робота над забезпеченням кольорової гами, робота над чистотою кольору.

 

Важливо те, що багато з нас, людей молодшого покоління, будучи безперечно під впливом М. Г. Бурачека не зробились його епігонами, які ніби в кривому дзеркалі відбивали б майстра, хапалися б за прийом майстра, не розуміючи його творчого методу.

 

Ніколи силою своєї майстерності Бурачек не давив творчої індивідуальності учня, а, навпаки, розкриваючи її, всіляко намагався скерувати на належний їй шлях.

 

Не лише в станковому живопису працював і працює Микола Григорович. Працював він і в графіці, у театрі. Його декоративні оформлення вистав харківських театрах, так тепло зустрінуті глядачем, нам усім відомі, і відчували ми в них ту ж саму щирість і поетичну правдивість, яка лежить у всій творчості художника. Були оформлені ним такі вистави, як "Дай серцю волю", "Наталка Полтавка", "Наймичка", "Сорочинський ярмарок" і "Маруся Шурай".

 

В останні роки життя оформляв він театральні постави в Сталіно, Вінниці, Харкові.

 

Слід згадати ще й про велику багаторічну працю М. Г. в галузі шевченкознавства, завершеним етапом якої є поважна теоретична праця "Шевченко-художник", надзвичайно цінний вклад у справу шевченкознавства. Не лише нашою республікою обмежується значення цього видатного майстра. Серед кращих митців великого Радянського Союзу М.Г. Бурачеку відведено почесне місце.

 

До альбома робіт кращих художників Союзу, виданого спеціальним виданням на Всесвітню виставку в Нью-Йорку, включено роботи М. Г. Бурачека — єдиного художника з України.

 

Широке визнання таланту Миколи Григоровича, нагорода його почесним званням заслуженого художника республіки, щира любов людей, які його знають, окрилюють його на дальшу роботу. Наведу слова самого Миколи Григоровича:

"Працювати ще більше, зібрати свої старіючі сили, щоб написати багато радісних, бадьорих пісень-картин, які б будили у глядачах любов до нашої бадьорості, сонячного, радісного, творчого життя, — ось мої мрії і завдання".


М. Дерегус 1940 р.

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...