Сергій Іванович Васильковський

Сергій ВасильковськийСергій Іванович Васильковський(Васильківський) — видатний український художник-реаліст, пейзажист — народився в 1854 р. на Харківщині, в Ізюмі, в сім’ї дрібного чиновника повітового казначейства.

 

Через деякий час батьки його переїхали до Харкова, оселилися на Москалівці (Катерининська вул. № 61), де вони, а потім і сам Сергій Іванович (за винятком періодів навчання в академії і закордонних подорожей) перебували до останніх днів свого життя.

 

В сім’ї Васильковських Сергій був єдиним сином, і батьки мріяли вивести свого Серьожу в "люди".

 

Тому, як тільки підійшов час для навчання, Серьожу віддали до 2 харківської гімназії. З 6 класу Сергій Васильковський залишає навчання в гімназії і через деяких час, під впливом докорів батьків, вступає до ветеринарного інституту, який також не закінчує.

 

Ще змалку Сергій виявляє великі здібності до малювання, музики, співу: грає майже на всіх музичних інструментах, має чудовий голос (тенор), яким добре володіє. Товариші юнацьких років радили йому вступити до консерваторії, але Сергія найбільше тягло до малювання, до образотворчого мистецтва. З дитячих років він любив малювати і ця любов та інтерес до малювання залишилися в ньому назавжди.

 

В гімназії Сергій Васильковський уже непогано володів олівцем; його рисунки привертають увагу знайомих, а карикатури на „вихователів" гімназії були однією з причин неприємностей, які виникли для нього в гімназії і примусили Сергія залишити її.

 

Інтерес і нахил до образотворчого мистецтва були основною причиною непосидючості Сергія Васильковського як в учбових закладах, куди його віддавали батьки, так і на службі, після навчання.

 

Залишивши ветеринарний інститут, Сергій Васильковський, під натиском батьків і з допомогою свого дядька, з великою неохотою вступає на службу до київського "удельного ведомства". Але ж не довелося йому там служити. Молодого юнака "заїла" нудьга в казенному службовому оточенні; нестерпно тягло до мистецтва, до живопису і молодий Васильковський проти волі свого батька, який за неслухняність загрожував йому "прокляттям", не зважаючи на перешкоди з боку свого дядька, що не погоджувався відпустити його (дядько був начальником Сергія по службі), кидає посаду, рве зв’язки з батьками, їде до Петербурга і вступає за конкурсом, при першому ж іспиті, в 1876 року до Академії мистецтв. Спочатку він відвідує загальні майстерні, а потім переходить в пейзажну майстерню академіка М. К. Клодта.

 

Давня мрія здійснилась: Сергій опинився в тому середовищі, з якого вийшли творці найкращих полотен російської живописної культури. З величезною енергією, немов прагнучи наздогнати прогаяний час юнацького життя, віддався студент Васильковський роботі в академічній майстерні. Через три роки після початку навчання він уже одержує дві срібних медалі за пейзажні етюди з натури. І майже на кожній річній академічній виставці молодий художник виходить переможцем, одержуючи ті чи інші нагороди. Мало хто з вихованців Академії тих часів одержував стільки нагород, як він. За часи перебування в Академії і закордонного стипендіатства Васильковський одержує від Академії мистецтв тринадцять нагород за кращі художні твори: дві золоті і одинадцять срібних медалей.

 

Набуття художньої майстерності у Васильковського не обмежувалось студіюванням в академічних майстернях, він ще з більшою любов’ю віддається природі, працюючи над живою натурою.

 

Так, готуючись до конкурсної роботи, Сергій Іванович їде в 1883 р. на батьківщину з тим, щоб на грунті рідного життя і природи виконати дипломний художній твір. Він їздить по селах України і пише численні етюди з української природи.

 

У 1884 році за картину "Ранок" С. І. Васильковський одержує першу велику золоту медаль. В цій картині художник з усією безпосередністю зобразив знайомий йому український степ, ледве вкритий ранковим туманним димком. А через рік, в 1885 році Сергій Іванович за дипломну роботу "По Донцю" (в музеї Академії) дістає велику золоту медаль, звання художника першого ступеня і чотири відрядження за кордон, за рахунок Академії. Цей краєвид є найтиповішим твором художника серед усіх його пейзажів.

 

У творчості Васильковського було два основних періоди, які в окремих моментах відрізняються один від одного: академічний і післяпа-ризький. Перший період в основному відзначається тією академічною суворістю в пейзажному живопису, в побудові композиції, чіткістю рисунку, обмеженістю палітри, яка характерна для вчителя Сергія Івановича — акад. Клодта.

 

С  І  ВасильківськийЧорнота і жовта фарба — головні особливості колориту пейзажів Васильковського цього періоду. Тут можна ще бачити безпосередні впливи Клодта, який протягом усього життя, залишився вірним своїм основним улюбленим кольорам. Сергій Іванович завжди був вдячний своєму вчителеві за уміння володіти олівцем. Рисунок — це основне в системі навчання Клодта. Надаючи великого значення рисункові, Клодт зберігав при майстерні рисунки свого улюбленця — відомого російського пейзажиста 60-х років, одного з кращих рисувальників Ф. Васільєва. На них виховувався не лише Васильковський, а й ряд інших художників-пейзажистів, які навчались у Клодта в 70 — 90 роках, як от: Крачковський, Левченко, Беркос та ін.

 

Через півроку після закінчення Академії Сергій Іванович, разом з М. С. Самокишем, з яким він в той час зав’язав тісну дружбу, виїхав у Західну Європу вивчати мистецтво кращих майстрів минулих віків.

 

Там, в Парижі, він знайомиться з своїм земляком — "напівфранцузом" І. П. Похітоновим, а через нього зближається з французькими художниками, представниками нових художніх течій. Особливо тісно зближається він з групою "барбізонців", які вражали його творчим підходом до природи: разом з ними він працює на повітрі, студіюючи природу, освітлену південним сонцем. Свої твори художник виставляє на виставках "Салону" поза всяким конкурсом (що мали право робити тільки окремі видатні художники).

 

Не зважаючи на те, що в ті часи в Парижі — центрі художнього життя Західної Європи — вже утверджувались творчі принципи лівих художніх течій і імпресіонізм завоював тут пануюче становище, Сергій Іванович не піддався цій спокусливій паризькій атмосфері кінця XIX ст. Він залишився вірний принципам, які основою реалістичної художньої творчості вважають обсяг, простір, матеріальну суть предмета, не зважаючи на колір.

 

Але, вихований на традиціях російської живописної реалістичної культури, він, проте, не відхрещувався від того, що принесла нова епоха; він прагнув взяти від нової живописної культури все корисне для найповнішого реалістичного відображення життя і матеріальної природи. Починаючи з цього паризького періоду в картинах Васильковського синювата кольорова гама стає пануючою до кінця його життя. Але реалістична правдивість відображеного предмета, природи, не зважаючи на новий колорит, залишилась незмінною. Характерні для пейзажів академічного періоду щирість, безпосередність і теплота почуття, з якими художник зображає характерні куточки української природи, збереглись у всіх написаних під впливом "барбізонців" і в усіх наступних його творах.

 

Крім Франції, Сергій Іванович об’їхав Італію, Іспанію, побував в Англії, Африці.

 

Повернувшись на батьківщину, художник з новими силами приступає до творчої роботи. Любов до батьківщини, до рідної природи сповнює його творчою енергією. Він подорожує по селах України, в реалістичних пейзажах відображаючи багату і величну українську природу.

 

Коли розглядати пейзажні етюди художника, створюється враження, що Сергій Іванович весь час поспішав і боявся обминути той чи інший куточок української природи. Він вкладав у свої твори найрізноманітніші почуття: радість, сум, бурхливість, спокій. Як майстер сонця (світла) і кольору, він ніколи не повторювався в фарбах, характері освітлення. Яку безліч різноманітних нюансів у кольорі неба знаходимо ми: то воно зеленувато холодне, то прозоре, як кристал, то повите туманним димком.

 

Свої твори Васильковський посилає на виставки Академії, "Товариства заохочування мистецтв", "Товариства акварелістів" та ін., і не було жодного випадку, коли б хоч одна його річ була повернута і не показана на виставці.

 

Тогочасна критика називає його твори "шедеврами".

 

Будучи в основному художником-пейзажистом, С. І. Васильковський працював і над тематичними картинами з історії українського народу, його боротьби з ворогами-татарами і польськими панами.

 

Великий інтерес виявляє художник до української народної творчості. Він багато роз’їжджав по селах, вивчав і збирав зразки'народної творчості. Чимало працював він над розвитком українського народного стилю. З його участю був побудований будинок Полтавського земства, в якому художник виконав стінні розписи.

 

За 35 років творчої діяльності художник написав до 3000 творів. Взагалі більша частина творів художника тепер знаходиться у приватних осіб, а решта — в різних музеях Радянського Союзу. ’В Українській картинній галереї Харкова зберігається до 750 творів Сергія Івановича.

 

Реалістична творчість Васильковського викликає великий інтерес у широких колах трудящих мас. Цей інтерес пояснюється й тим, що твори художника, подаровані ним музею, увесь час після його смерті (художник помер 25 вересня 1917 р.) були заховані і не показувались в розгорнутому вигляді радянській громадськості.

 

Відомо, що вороги радянського народу різних мастей використовували мистецтво для прикриття своїх ворожих дій. Зводячи все мистецтво до беззмістовної абстрактної форми, вони вели уперту боротьбу проти реалізму в мистецтві. Тому то вони і ненавиділи видатного українського художника-реаліста С. І. Васильковського.

 

Вони не могли йому простити того, що, навчаючись в російській Академії мистецтв, в період художнього розброду і європейського декадансу, він твердо тримався кращих традицій російських художників-реалістів. Вони не могли йому простити того, що він, працюючи кілька років у Парижі — в центрі культурної капіталістичної Європи, не привіз на Україну і не насаджував в українському мистецтві ідеології буржуазної Європи. А деякі з ворогів, ховаючи своє вороже рило під маскою боротьби проти "націоналізму", обвинувачували Васильковського в "націоналізмі", знаходили цей "націоналізм" в кольорі неба, хмар тощо.

 

Але побоюючись викриття своїх тверджень, вони ховали від мас його твори.

 

Проте, широкі трудящі маси інакше оцінюють твори цього видатного українського художника-реаліста, який був закоханий у природу своєї батьківщини і в своїх творах показав її величну красу.

 

П. Кривень 1938 р.

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...