В. Г. Кричевський. Живопис.

В Г  КричевськийУ творчості Кричевського живопис є основним. Йому художник приділяє увагу постійно, він найбільш повно представлений на персональній виставці майстра. З його характеристики ми й почнемо.

 

В живопису В. Кричевський виключно пейзажист. Людину він вводить в картину дуже рідко і то лише стафажно, як живописну пляму.

 

А між тим, як показують його, наприклад, ілюстрації до деяких творів Гоголя, Василь Григорович добре володіє малюнком, дає блискучі характеристики зображуваних типів. Не підлягає сумніву, що художник непогано впорався б і з жанром, що також видно із деяких його ескізів на теми з сільського життя. Все ж відсутність жанрових творів у художника є, очевидно, не випадковою.

 

В той час (на початку 90-х років), коли Василь Григорович почав свою творчу діяльність, жанр виродився в дрібний побутовизм (Пимоненко й інші), відображення сільської архаїки (Левченко й інші), провінціальну "малоросійщину" (Вжещ, Ждаха й інші) або вихваляння старокозацької романтики (Васильківський).

 

Твори з гостро соціальним змістом (в дусі російського передвижництва) до того моменту майже зникли з виставок.

 

В силі був портретний живопис. Писались переважно портрети на замовлення. Але і все перечислене поступово витіснялося пейзажем. Можна прослідкувати як закономірний процес: чим більше в дальшому загострюється класова боротьба (а вона, дійсно, набула на початку XX століття грандіозних розмірів), тим більше живопис відходить в галузь чистого пейзажу, і художник В. Кричевський не міг уникнути впливу свого часу.

 

Однак, вказані вище художники, як і Кричевський, який би не був напрямок їх творчості, були художниками безумовно близькими до народу.

 

Народність і аполітичність — чи немає тут протиріччя? Протиріччя є, але воно в самому житті.

 

Що штовхало наше мистецтво, головним чином, на пейзаж? Любов до природи? Припустимо. Тоді залишається відповісти на одне питання: чому ж ця любов до природи посилювалась саме тоді, коли повинна була посилюватись любов до людини, до її боротьби, ідеалів, коли ця людина напружувала всі зусилля, щоб покінчити з соціальною нерівністю?

 

Справа в тому, що народницькі ілюзії на цей час збанкротували остаточно. Ними вже інтелігенція, в тому числі і художня, не могла більше живитись.

 

Іти шляхом реалістичного жанру — значило для художників початку XX століття іти за робітничим класом. А це значило обрати шлях, на який могли, відважитись,' лише одиниці. Відображати страждання "меншого брата" — селянства було вже не в моді, а зображувати класові бої пролетаріату в умовах царської розправи було справою рискованою.

 

В 1905 році цілий ряд художників — Бершадський, Заузе, Кишиньовський, а також і Кричевський взялись за революційні теми, зображували навіть барикадні бої (Заузе, Кричевський), але за межі майстерні художника ці твори рідко виходили.

 

Іти в народ для багатьох художників того часу значило „Іти в пейзаж”. Але .іти в пейзаж* також можна по-різному. Можна без краю зображувати сільську архаїку: похилений місток, напівзруйновані хатини з горшками на плоті, що постійно й зображував прекрасний пейзажист Левченко. І таке мистецтво буде носити риси деякої любові до пригніченого народу, але важко знайти тут почуття оптимізму.

 

Можна писати інтимні пейзажі, безконечні заходи сонця, місячні ночі, виливати в них велику тугу від пошлого лихоліття — і тим бути вдоволеним, не маючи справи з якою б там не було народністю.

 

І так робила більшість пейзажистів того часу.

 

Проте, можна дивитись на пейзаж як на величезну арену прикладання людської праці, можна дивитись на нього бадьорим поглядом самого народу, зобразити безмежні поля, луги, ліси, залиті сонцем, оповиті прозорим повітрям, — і це буде пейзаж бадьорий, оптимістичний.

 

Але так, по-народному, дивитись на пейзаж може, насамперед, художник, що органічно зв’язаний з самим народом, живе його життям. До числа таких пейзажистів належить і Кричевський.

 

Як пейзажист, Кричевський не має улюблених об’єктів. Він пише, все, що може зупинити око художника. Але обов’язковою умовою є бадьорість, мальовничість природи, сонячність, безмежність зображуваної перспективи. Нема в його пейзажі планів, вирішених умовно, зведених до завченої формули чи трафарету. Всі плани пейзажу він трактує методично, детально і, однак, без тіні натуралізму.

 

Горизонт у пейзажах Кричевського завжди чіткий і ніколи не розчиняється в просторі, і, одночасно, горизонт цей — далекий, трактований з цілковитим дотриманням перспективного віддалення. Переважний розмір його полотен — мініатюрний. Картини великого розміру зустрічаються багато рідше. Невеликі в розмірах, ці твори, завжди опрацьовані з усією ретельністю і в розумінні обробки, майстерності, відрізняються від його великих полотен лише масштабом. "Етюдність", яка в багатьох художників пізнього імпресіонізму носить характер скороминущого торкання до природи, — чужа йому. Перший ліпший його твір носить цілком закінчений характер.

 

Свій живопис наш художник починає з акварелі. Вона йому здається найбільш приступним матеріалом. Десять років упертої праці віддає він акварелі, грунтовно вивчивший техніку. Лише ставши зрілим художником, постійним учасником виставок "Товариства російських акварелістів", В. Кричевський береться за олійний живопис. Його, як до того 1 акварель, він вивчав у постійних творчих стосунках з іншими художниками (в основному в Харкові, де проходили його молоді роки).

 

Перші його роботи олією носять риси несміливості, але дуже швидко художник це переборює, знаходить свою живописну мову і все більше її поліпшує.

 

Постійно працюючи в олії, він, однак, ніколи не залишав і акварелі. Обидва ці матеріали використовуються паралельно, без надання переваги одному перед другим. Це переплетіння нерідко приводить деяких художників до своєрідних наслідків: 

або акварель підкоряється олії і тоді стає важкою, жухлою, втрачає свою свіжість, звучність, легкість, або акварель зберігає свою силу, властиву їй специфіку, але олія стає "акварельною", часом повністю Імітуючи акварель. Типовий приклад цього — олійний живопис одного з видатних наших акварелістів — О. О. Шовкуненка. Такий наслідок від невдалого симбіозу олії і акварелі звичайно переборюється тим, що один із цих матеріалів кидають зовсім і часто назавжди.

 

Як же взаємний вплив акварелі і олії відбився на живописній мові Кричевського?

 

Уважне ознайомлення з творчістю художника переконує, що він щасливо обійшов подібні наслідки взаємного впливу цих живописних матеріалів.

 

Більш того, художник збагатив обидва види цього живопису, якоюсь мірою облагороджуючи кожний із них специфічними якостями другого. В результаті — в руках зрілого, досвідченого і вмілого майстра акварель, не втрачаючи своєї специфічності, набуває найвищої насиченості і свіжості олійного живопису, а олійний живопис, в свою чергу, набуває легкості, прозорості акварелі, також не втрачаючи властивої йому специфіки. Тому не відчуваєш переходу від акварелі до олійного живопису і навпаки.

 

Стриманість, благородство, почуття міри, матеріальна вагомість обох видів живопису характерні для загальної живописної культури художника. Тому ми в дальшому не будемо розділяти твори художника на акварель і олію, а будемо говорити про його живопис взагалі.

 

Живопис Кричевського в перший час відзначався якоюсь чорнотою і важкістю — особливо в трактовці тіней. Тут ще немає живописно узагальнених плям, студіюється кожна деталь зокрема, і лише витримана тональність позбавляє твір художника роздрібності, мозаїчності.

 

Однак, ця чорнота і важкуватість в живопису Кричевського швидко зникає. В кінці 90-х років, після поїздки у Крим в 1897 році, живописна гама його стає значно свіжішою, прозорішою, і давні хиби помічаємо, як рецидив, лише в окремих роботах.

 

Можливо, написані в цей час Кричевським кримські пейзажі своєю своєрідністю, контрастами сприяли зникненню деякої чорноти в його живопису раннього періоду.

 

Уже в ранніх пейзажах В. Кричевського відчувається сумлінна характеристика місцевості і її типовості. Улюбленою порою року для Кричевського є літо у всій його мальовничості, нарядності. Рідше — осінь і весна, а ще рідше зима. Закоханий в сонце, він ніколи не зображує вогкої, похмурої погоди, хмар, що давлять своєю важкістю. Сонячність, незалежно від пори року, — відзначна властивість пейзажу кричевського на всіх етапах його творчості. Навіть хмари, що великими масами вкривають небо, наскрізь пронизані сонячним світлом. Втім, ця риса властива не тільки Кричевському — вона властива в повній мірі і багатьом українським пейзажистам його віку і більш пізнім.

 

Поетами сонця є такі видатні українські пейзажисти, як, наприклад, Васильківський, Бурачек, Фельдман й інші.

 

Тут дає себе знати не тільки вплив імпресіонізму, а, очевидно, І характер українського пейзажу, типовий своєю сонячністю.

 

Саме близькість до народу цих художників послідовно удержувала їх, в тому числі й Кричевського, на рівні реалізму, оптимізму, удержала від рис ретроградності "Мира искусства" і всяких формалістичних захоплень. З багатої художньої спадщини, західної і російської, вони брали лише те, що могло зміцнити їх, як реалістів.

 

Для соціальної характеристики пейзажу Кричевського цікавим є зображення ним пейзажу наших сіл з їх мальовничими хатами. В тисячі пейзажних творів художника ми ніколи не бачимо зображення куркульської хати з навколишнім награбованим достатком, що дуже часто зустрічається в українському пейзажі, особливо після 1905 року.

 

Але зате не зустрічаємо й жодного твору, що зображує вбогі, напівзруйновані селянські хати, схилені паркани, архаїку і аскетизм, в обстановці яких людина опускається нижче тваринного стану.

 

Улюбленими об’єктами сільської архітектури художник робить для своїх полотен будівлі середніх шарів селянства. Саме ці хати багаті типовим українським етнографізмом, образотворчим фольклором. Архітектура хат заможних елементів села навіяна впливом міста, нерідко навіть буржуазного модерну. "Архітектура" ж хат розореної бідноти в своїй аскетичній убогості не могла зберегти фольклорної нарядності. І цим, очевидно, пояснюється вибір архітектурних об’єктів з нашого села Кричевським, який так глибоко вивчив спадщину народної творчості — фольклор.

 

Цим Кричевський різко відрізняється від Левченка й інших любителів сільської убогості, архаїки і від Васильківського та інших, що відображали архітектуру заможних елементів села.

 

Василеві Григоровичу чужим було і те й друге.

 

До пейзажу Кричевський підходить без заздалегідь сформованого почуття романтики чи лірики, підходить з тим же спокоєм, як сільський орач до ріллі.

 

Якщо іноді в художника пейзаж виходить романтичним або ліричним, то це тому, що сама зображувана природа давала на те підставу (див., наприклад, його блискучий по ліризму пейзаж "Кам’яна баба", 1925 р.). Це зовсім не значить, що до природи Кричевський підходить без почуття, хвилювання, натуралістично. Любов Кричевського до природи "пантеїстична" — для нього все варте пензля художника, треба тільки вибрати належну точку в місцевості і належний час. Тому то в його пейзажах українська природа подана у всьому багатстві свого вияву.

 

Тут є все: і ріки, і гори, і ліси, і поля, і будівлі, і натюрморт...

 

Прекрасний зодчий, він любовно зображує як архітектурні деталі, так і цілі архітектурні ансамблі.

 

Не особливо великий аматор вузького урбанізму в пейзажі, великі архітектурні маси (види міст) він трактує Імпресіоністично, лише живописними плямами. Складна архітектурна „анатомія* міста вирішується лише натяком, загальною характеристикою найбільших архітектурних ансамблів. Такими є кілька його пейзажів, що зображують загальний вид Києва.

 

Архітектурний пейзаж, особливо урбаністичний, не часто зустрічає своїх справжніх живописних виразників, які вміють знаходити почуття живописної міри, щоб не впасти в натуралізм чи навмисний ілюзіонізм — замість будинків давати їх міражі.

 

В більшості випадків архітектори, які працюють у живопису, трактують архітектуру натуралістично, а живописці не завжди вміють ув’язати архітектуру з навколишньою природою, трактують її сухо. Урбаністичний пейзаж, власне, — явище не таке часте, а особливо в буржуазну епоху панування великих міст. Тим цікавіше для нас відзначити наявність ряду прекрасних архітектурних пейзажів Києва. Одеси, що знайшли місце в експозиції персональної виставки нашого художника-архітектора.

 

Кричевський формувався в епоху найбільшого поширення імпресіонізму. В творчості українських художників імпресіонізм знайшов свій відбиток.

 

Його впливу у великій мірі зазнали такі художники, як Мурашко, Беркос і інші. Він відчувається у всій творчості Бурачека.

 

Є він і в творчості Кричевського. Але типових імпресіоністів, особливо більш пізньої його формації, на Україні не було. Імпресіонізм в інтерпретації українських пейзажистів був поміркований, стриманий, ніколи не доходив до деформації предмета, до його зовнішньої поверхової характеристики.

 

Сонце і повітря, чистота колориту — основні завоювання імпресіонізму — знаходили цілковите застосування в творчості кращих українських художників, які в основному залишилися вірні традиціям російського реалістичного мистецтва.

 

Кричевський спочатку познайомився з імпресіонізмом в його російсько-українському проявленні — на виставках пізніх передвижників, "Мира искусства", на виставках українських художників.

 

Школу імпресіонізму в Парижі і взагалі за кордоном, за прикладом Мурашка, Беркоса, Васильківського, Бурачека, Кричевському пройти у свій час не вдалося.

 

Тому імпресіонізм його носить дуже стриманий характер. І лише в 1911 році, вперше зробивши подорож на захід, він широко й грунтовно знайомиться з імпресіонізмом як стилем.

 

З цього часу живопис його зазнає істотної зміни. Він набуває світлої гами, чистоти колориту, насиченої тональності і зберігається без особливих змін до наших днів.

Час, солідний вік ні в якій мірі не відбилися на його живопису, завжди бадьорому, оптимістичному.

 

Стилізаторство художників "Мира искусства", властиве Мурашкові і частково Іванові Мясоєдову, Нарбуту й іншим, було відсутнє в творчості Кричевського, за винятком хіба одного невеликого ескізу, виконаного в дусі "Мира искусства" ("Лебідь", казка, 1907 р.).

 

Сильне захоплення Кричевського графікою на початку XX століття накладає на деякі його твори олійного живопису печать графічності. Типовим у цьому відношенні є його "Ярмарок" (1913), одна з дуже небагатьох жанрових його картин.

 

Цю графічність можна помітити і на деяких пейзажах Кричевського. Можливо, не без впливу графіки трохи пізніше в нього з’являється також ряд ілюмінованих малюнків — олівцевих, підфарбованих, в манері Дядченка, аквареллю.

 

Все ж графічність з живопису художника швидко й назавжди зникає.

 

На жаль, експозиція виставки не має значної частини творів Кричевського. Дуже багато його робіт перебуває в приватних руках, в різних музеях, за кордоном. Але величезна кількість його творів, виконана до революції, загинула в 1918 р. від пожежі.

 

На виставці зібрано біля тисячі експонатів, які все ж дають чітке уявлення про живописну культуру художника, про його живописну мову.

 

Кричевський цілком оригінальний живописець — його важко причислити до якоїсь школи.

 

Не підлягає сумніву, що величезне живописне багатство художника зробить благотворний вплив на нашу художню молодь, на розвиток українського мистецтва.

 

Для наших мистецтвознавців і критиків живопис Кричевського є своєрідним об’єктом для вивчення. Він заслуговує цього тим більше, що ключ до розуміння всіх сторін творчості Кричевського — архітектора, прикладника, графіка, кінооформлювача — знаходиться в його загальній живописній культурі.

 

Г. Радіонов 1940 р.

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...