Творчість С. Ф. Беседіна

С БесєдінС. Бесєдін ввійшов у художнє життя вже в після-жовтневі роки. Він народився в Харкові в 1901 р. у сім’ї робітника. В автобіографії він пише: "Пам’ятаю напівтемні, вогкі підвали на околицях Харкова, в яких жили в злидарських умовах мої батьки (батько — молотобоєць, мати — прачка), пам'ятаю один епізод в 1905 р., коли за "ображення" жандармського офіцера жандарми прив'язали мого батька до коня і по бруку риссю протягли в участок, де, прив'язавши до ліжка, били його під плач моєї матері і всієї родини".

 

Дитинство було безрадісним. В 1912 р. С. Бесєдін втратив батька, в 1917 р. — матір. З 15 років він вже мусив працювати, щоб прогодувати родину. До 1924 р. С. Бесєдін — слюсар, що вільний час віддає любимій справі — малюванню.

 

Він копіює Рєпіна і інших художників з листівок і репродукцій. Жовтнева соціалістична революція дала слюсареві С. Бесєдіну реальну можливість серйозно зайнятися малярством. Його інтерес до мистецтва був помічений на заводі, на якому він працював. Директор і профспілка дуже допомогли йому.

 

До С. Бесєдіна був спеціально запрошений за викладача проф. С. М. Прохоров, а вже через два роки Бесєдін — студент Харківського художнього інституту.

 

Крім С. М. Прохорова, С. Бесєдін багато зобов’язаний М. А. Шаронову, у якого він вчився в інституті і який прищепив йому любов до правильного і міцного рисунка, що й тепер становить сильну сторону С. Бесєдіна.

 

В інституті Бесєдін учився як раз в ті роки, коли різні формалістичні групування намагалися повести за собою молодь. Потрібні були міцні нерви і велика любов до справжнього мистецтва, щоб чинити опір цим впливам. Бували моменти, коли Бесєдін вагався, коли він прагнув "не відстати від віку" (а саме так ставили питання формалісти), коли він починав навмисне спотворювати натуру, не розуміючи, що саме від нього вимагається. Але здорове світовідчуття перемагало ці фокуси, і С. Бесєдін закінчив інститут переконаним реалістом.

 

Це своє тверде переконання він наполегливо проводить в усій своїй творчій практиці, починаючи з 1929 р., і в педагогічній роботі, яку він з того ж часу веде в Харківському інституті.

 

С. Бесєдін активний громадський діяч. Тепер він — голова Харківського правління Спілки художників.

 

Так вимальовується лице радянського художника, зобов'язаного самим своїм творчим існуванням великій Жовтневій Соціалістичній Революції.


Творчий стаж у художника Бесєдіна відносно невеликий. Десять років — строк не такий значний, щоб спробувати підводити певні підсумки. Творче життя художника фактично в самому розпалі. Він продовжує учитись, він з самостійних тепер уже позицій переоцінює пройдену ним школу і формує своє творче лице.

 

Але мені здається цікавим і показовим — усвідомити творчий шлях Бесєдіна, багато чим типовий для художника його покоління.

 

Найбільше число праць Бесєдіна припадає на останні 3 — 4 роки. На провідному місці стоїть портрет. Близькі до нього й тематичні картини художника, зв'язані, як правило, з образною характеристикою конкретних історичних осіб (Пушкін, Шевченко). Ставлячи перед собою живописні завдання. С. Бесєдін працює і в пейзажі, і в натюрморті, який дає більші можливості для вирішення проблем живопису в "чистому" вигляді. Видатний рисувальник, художник за останні роки працює над літографією, дає роботи олівцем, звертаючи багато уваги на етюдні малюнки, прекрасні своєю виразністю.

 

У кожного художника в тій чи іншій мірі є певні схильності і здібності до змальовування певних сторін дійсності. Інтерес до всього прикриває по суті відсутність інтересу до конкретних виявів дійсності і може привести лише до байдужого фотографування. Універсальність художника, навіть з погляду Леонардо да Вінчі, не в тому, щоб "добро і зло стрічаючи байдужо" копіювати життя, а в широті художницьких поглядів, які дозволяють в малому побачити велике і в частині — ціле.

 

Звідси ясно, що художник серед величезної різноманітності життьових явищ знаходить свої улюблені об’єкти (не кажу вже — теми). Так виникає переважний інтерес до портрета, або пейзажа, або історичної картини тощо.

 

Не слід недооцінювати, як вирішальну умову при цьому, суспільних умов, суспільного світогляду, що визначають напрям художньої творчості митців у цілому. Але в межах цього загального напряму (наприклад, викривальне мистецтво 60-х років XIX століття) кожний художник зберігає свій особистий інтерес. Суріков — з природи історичний художник, Рєпін — з природи психолог, Левітан — з природи пейзажист і т. д.

 

З цього погляду, як мені здається, С. Бесєдін формується насамперед як портретист.

 

Портрет сестри ОліяГоловна якість нашого мистецтва — гуманізм. Суспільний інтерес до людини, звичайно, не вичерпується портретом. Та й підхід до портрета може бути різний. Портрет в більшій чи меншій мірі може наблизитися до повноцінного розкриття образу людини. не тільки в його конкретній індивідуальності, а й в ширшому плані. Портрет — важливий етап до оволодіння великою темою, обов'язковий етап, бо саме в частині виражається ціле. Синтетичне узагальнення виникає як результат знання конкретних форм виявлення фактів дійсності.

 

Отже, можна думати, що художник, який виявляє інтерес до портрета, тим самим дістає можливість до глибшого розуміння соціальних проблем, він збагачує себе конкретним матеріалом, що може забезпечити йому багатобічний і типовий вираз серйозних і великих ідей.

 

Переважання в творчості С. Бесєдіна портрета слід вітати, навіть, з такого погляду. Але будемо скромніші. Тепер правильніш вважати, що портрет, у відзначеному вище широкому розумінні, — улюблений С. Бесєдіним жанр, вираз його головного художницького інтересу.

 

"Портретист, — писав Ф. Шіллер, — може зобразити свій оригінал п о ш л и м або визначним. Пошлим буде його зображення тоді, коли випадкове буде в ньому зображено так само ж ретельно, як і необхідне, коли велике буде залишено в затінку, а мізерне передано з усією старанністю; визначним воно буде в тому випадку, якщо в об’єкті зображення він зуміє  знайти найтиповіше, відокремить випадкове від необхідного, ледве намітить незначне і передасть усе значне. А значне — не що інше, як вираз духовного світу в вчинках, жестах, положеннях".

 

У цьому правильному і чіткому визначенні дано цілком конкретний вираз завдань, що стоять перед портретистом і, я думаю, навіть взагалі перед художником. Те, що Шіллер зве пошлим, ми характеризуємо як натуралізм, і в цьому разі його тезису не можна відмовити в переконливості.

 

С. Бесєдін, на мою думку, добре усвідомлює ці вимоги. Він прагне зрозуміти засоби, якими живопис може виразити внутрішнє життя людини.

 

Але психологічні шукання С. Бесєдіна не становлять абстрактних спроб. Його інтересує не загальне, а конкретне, не той чи інший психічний стан людини взагалі, а особливі риси виразу даної людини, що обумовлюють її індивідуальність.

 

В той же час художник розуміє, що. йдучи цим шляхом, він наближається до розкриття справжнього характеру людини, вихованого в ній життям, отже, характеру типового.

 

Проглядаючи виконані С. Бесєдіним за останні 4 — 5 років портрети, переконуєшся, що художник ставить собі щораз нові завдання, які виходять все ж з одного прагнення досягти головної мети — зрозуміти людину наших днів. Ось чому так різноманітно розв'язуються його портрети. Кожний з них— новий кут зору, під яким він вивчає людину.

 

С. Бесєдіна однаково цікавить і емоціональне, і інтелектуальне життя людини, але спочатку він не бере теми синтетично, він звертає переважну увагу на одну з сторін.

 

Іноді в таких випадках портрет стає психологічним етюдом, іноді ставиться мета — вловити схожість, іноді художник вкладає в зображення певні думки, але майже завжди Бесєдін критично, тобто з відбором, підходить до своїх моделей і ніколи не фіксує пасивно лише зовнішній облік. Саме ці риси Бесєдіна і дозволяють мені виділити в його творчості портрет як важливу сторону його художньої індивідуальності.

 

Далеко не все, звичайно, серед портретів Бесєдіна досконале. Багато є і нездійснених задумів, нереалізованих бажань, багато завдань Бесєдін не мав сил виконати, але говорити слід не про це, а про те, що він зробив, чого він справді домігся.

 

Великі труднощі стояли і стоять перед ним у галузі техніки живопису. Тут, про що я скажу нижче, С. Бесєдін пройшов дуже складний шлях розвитку, і я не певен, що художник уже твердо знайшов себе.

 

Сам С. Бесєдін цілком правильно вважає, що технічне вирішення картини залежить від змісту її в широкому розумінні цього слова, що кожна картина, зокрема кожний портрет, вимагає своєї техніки виконання. Це, звичайно, правильно, але С. Бесєдін, на мою думку, повинен, зважаючи на вказану вимогу, все ж не розкидатися, а знайти свій стиль, свою манеру, свої методи роботи.

 

Індивідуальність художника повинна виявитись і в цьому.

 

Для уявлення про С. Бесєдіна як портретиста досить спинитися на 3 — 4 портретах. Вони виразно покажуть творчий розвиток художника. Я вибрав найхарактерніші для С. Бесєдіна речі з різних етапів його роботи над портретом.

 

Композиційно всі його портрети побудовані дуже нескладно. В них немає зо-внішніх аксесуарів, центр ваги перенесений на виявлення характеру людини, трактуванням голови і в деяких випадках — рук. Голова здебільшого вміщена не в центрі полотна, а трохи праворуч і обернена ліворуч. Ця класична композиція портрета надає йому життєвості і того природного положення людини в межах площини картини, при якому вдається забезпечити вільне, нічим не зв’язане, просторове його сприймання.

 

В 1934 р. С. Бесєдін написав портрет художника Мас-ленікова. Вже в цьому портреті виявились тенденції до психологічного розкриття образу конкретної людини.

 

Спокійна поза стомленої після великої праці людини. Голова трохи нахилена вниз, погляд скерований просто на глядача, суворий і трохи колючий. Старечі трохи запалі губи, глибокі зморшки на лобі доповнюють загальну характеристику людини, напевне похмурої. Перед нами образ людини простої, різкої і відвертої, з відбитком великого досвіду і гіркоти на обличчі, людини, зовні жорсткої, але по суті щирої і, може, доброї.

 

Як бачимо, перед художником стояло складне завдання. І те, що С. Бесєдін не пішов шляхом спрощення, а спробував вирішити це завдання, становить безумовну його заслугу. Портрет написано академічно строго, форми виліплені виразно, рисунок правильний. Але живопис портрета не сухий, дуже вільний. Широкий сміливий мазок надає живопису соковитості і достатньої ваги. Цей портрет, на мою думку, є результатом прагнення С. Бесєдіна образно зрозуміти єдність деяких протилежних рис характеру в людині.

 

Через два роки художник пише один з найкращих своїх портретів — портрет піаністки Р. Тут цілі поставлені інші. На перший план висуваються емоціональні моменти.

 

 Прозорий сум з ліричним відтінком—такий лейтмотив теми, такий кут зору, під яким художник розглядає людину. Образ змістовної заспокоєності, але неспокійно-привабливий.

 

Центр ваги портрета — очі. Вони надзвичайно активні своїм впливом. Вони непокоять, шукають, запитують, чекають відповіді, — вони збуджують у глядача дуже інтенсивну емоціональну реакцію.

 

Живопис портрета легкий і такий же прозорий, як і створюваний образ.

 

Ніжний овал обличчя, вишукано намальовані маленькі губи, вільна, але досить матеріальна шапка волосся доповнюють характеристику. В цьому портреті Бесєдіну вдалось передати не тільки облік даної людини, а й внутрішній зміст її, як людини з підвищеним емоціональним життям, заглибленого в думки й переживання сумні і зворушливі. Трохи журливий настрій, що окутує портрет, — очевидно, індивідуальна риса піаністки Р.

 

Отже, тут теж вирішувалось нове, але конкретне і окреме завдання.

 

Описані два портрети демонструють прекрасні можливості художника в галузі портрета, які виявляються вже на самому початку його творчого шляху.

 

Але знайдені С. Бесєдіним в ці роки методи втілення художніх задумів, очевидно, його не задовольнили.

 

У своїх дальших роботах, зокрема, в портретах С. Бесєдін шукає нових засобів виразу, але стає, на мою думку, на неправильний шлях, починає незабаром усвідомлювати це, і лише в 1939 р. перемагає невірні захоплення.

 

Мова іде про живописну манеру художника. С. Бесєдін, як правило, пише густо, пастозно, але в ранніх його портретах живопис від цього не стає важким. Художникові вдалося знайти те почуття міри в накладанні фарбового шару, яке не дозволяє глядачеві звертати увагу на техніку роботи художника. В цьому є одна з основних рис всякого твору мистецтва. Глядачу не повинно кидатися в очі, я к це зроблено.

 

Але С. Бесєдіна захопило прагнення до підкреслено широкого і вільного живопису (в ряду праць 1937 і 1938 р.р.). Легкість сприймання картини, безпосередність виявлення її змісту відходять на задній план; навпаки, наперед висуваються моменти технічні, перешкоджаючи зрозуміти головне. Роботи стають менш дохідливими, на них лежить специфічний присмак професіональних проблем, який, звичайно, не повинен виступати оголено. "Широта", і "свобода" живопису, до яких прагнув художник, ставши самоціллю і не обумовлені обов'язково змістом портрета, привели до навмисної розкиданості, яка заважала і виразності виявлення форми, і виразності читання художнього задуму.

 

Відмічена розкиданість виявляється насамперед в портреті сестри (1937). Поверхня картини зрита "сміливими" і "шикарними" мазками, обличчя виліплене в прямому розумінні слова, але боязнь деталювання привела до приблизності, яка збила форму. Задум портрета не удався, вийшовши в той же час з рамок етюда до портрета, бо С. Бесєдін всім трактуванням зображення прагне передати глибинний психологічний стан, прагне створити образ досить широкого плану.

 

Через таку помилку художника дуже цікаво задуманий портрет став менш виразним, ніж він міг би бути.

 

У зв'язку з цим портретом хочеться вказати на колористичні дані С. Бесєдіна. Художник дуже любить червоний колір. Він не тільки любить його, а і вміє їм користуватися. Він прекрасно почуває все багатство нюансів і відтінків червоного кольору, даючи іноді таку вишукану гармонію його комбінацій, що змушує згадати про найкращих колористів минулого, насамперед про Рєпіна, мистецтво якого С. Бесєдін, безперечно, старанно вивчає.

 

Любов до червоного кольору, на мою думку, не випадкова в творчості С. Бесєдіна. Не роблячи ніяких „символічних" висновків, не можна не погодитися з тим, що схильність художника до певної гамми барв в великій мірі визначається його світовідчуттям. Давно було помічено, що червоний колір не тільки найінтенсивніший за своїм впливом, а і зв'язаний з безумовними асоціаціями бадьорості і життєрадісності.

 

Життьова сила в людині, бадьора впевненість у ній, як правило, супроводиться любов'ю до червоного кольору. Досить згадати видатне місце червоного кольору в народному мистецтві, щоб підтвердити не тільки символічне, а й глибоко реалістичне значення червоного кольору в мистецтві. Те, що С. Бесєдін — співець червоного кольору, що він почуває в ньому дуже багаті можливості зображальної характеристики своїх образів, є ознака глибокої внутрішньої життєвості, міцності і бадьорості в його творчості.

 

Портрет сестри, витриманий в червоній гаммі, як і багато інших його праць, дозволяють назвати С. Бесєдіна тонко почуваючим колористом.

 

Ці ж властивості відбилися і на останніх портретах С. Бесєдіна.

 

Відхід від розкиданого живопису, правильне розуміння співвідношень між живописною фактурою окремих частин (обличчя, одяг тощо) показують, що художник оволодіває потрібними засобами, потрібною майстерністю для повноцінної реалізації своїх багатих портретних задумів. Я тут говорю про майстерність не як про основи художньої грамоти (наявність її  у Бесєдіна не можна піддавати сумнівам), а про майстерність як тонке відчування законів художнього впливу.

 

Колористичні здібності художника мають тут першорядне значення. Але вони самі по собі не вирішили б завдання. Трохи не найважливішим в колі художніх проблем є рисунок. Без досконалого володіння рисунком у широкому розумінні цього слова не може бути створений реалістичний образ. С. Бесєдін — прекрасний рисувальник. Я мав можливість ознайомитися з десятками записних книжок художника. його альбомами і етюдами олівцем у них. Ця внутрішня лабораторія С. Бесєдіна — не тільки дуже багате зібрання матеріалу життьових спостережень, а і свідоцтво дуже великої художньої гостроти і чуйності.

 

С. Бесєдін вміє найскромнішими засобами добитися дуже виразного ефекту. Техніка його олівця дуже різноманітна. Від академічних, навіть трохи сухуватих стадій, в яких художника насамперед цікавило міцне ліплення форми, до побіжних, легких, повітряних нарисів, що двома — трьома штрихами виявляють характер зображеного, надають йому певного "психологічного" відтінку, — такий діапазон. Записні книжки художника повні виразних характеристик, іноді іронічних, іноді теплих і щирих, але ніколи не байдужих. Тут, як і в великих живописних роботах центральне місце займає людина, портрет. Це, звичайно, не визначає, що С. Бесєдін не рисує природу — сільські етюди (наприклад, Єреськи) або етюди дерев надзвичайно сильні, — але справа не в кількості зроблених нарисів, а в ставленні художника до них.

 

Підкреслюючи портретний напрям творчості С. Бесєдіна, я  проте, повинен відзначити, що художник віддає дуже багато часу великим тематичним роботам. Але. як я вже вище вказував, всі ці роботи основані на портретних характеристиках і тільки через них може бути вирішена тема. Це. звичайно, не виключає, але. навпаки, встановлює потребу окремого розгляду тематичних робіт, бо портрет — один лише з моментів, що визначають сенс такої картини. До тематичних картин С. Бесєдіна я сподіваюся повернутися ще в спеціальній статті.

 

Робота над портретом для С. Бесєдіна. з мого погляду, вихідна в усій його творчій практиці. Бесєдін правильно вловив сенс портрета. Створюючи портрет, художник обов'язково повинен передати схожість. Портрет — образ конкретної людини. Але для глядача схожістю далеко не вичерпується враження від портрета. Він шукає в ньому "естетичної схожості", як вдало висловився Тугендхольд, тобто якихось неминущих цінностей, що перетворюють індивідуальний портрет на типовий образ.

 

Тут і закладені підвалини того моста, яким художник переходить від роботи над окремим портретом до портрета людей епохи, до портрета самої епохи.

 

І. Август 1940 р.

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...