Григорій Петрович Світлицький

 Г СвітлицькийТворча діяльність київського майстра живопису Григорія Петровича Світлицького почалася задовго до Великої Жовтневої соціалістичної революції. Належного ж свого розмаху вона набула тільки в наші дні — дні великого соціалістичного будівництва.

 

Г. П. Світлицький народився 8 вересня 1872 року у Києві, в сім’ї бідного музиканта, що працював у київському оперному театрі, Петра Дмитровича Світлицького.

 

З юних років хлопчика тягло до мистецтва. Він особливо полюбив театр, куди траплялося йому попадати разом з батьком.

 

Чарівні звуки музики, прекрасні реалістичні художні декорації театру захоплювали всю істоту хлопчика, завітною мрією якого було навчитися грати на скрипці і малювати.

 

"Як мені хотілося тоді самому щонебудь зобразити фарбами!" — вигукує художник, згадуючи своє дитинство. Однак, бідність сім’ї Світлиць-ких надто давала себе відчувати. "Я плакав, щоб мені купили скрипку, і так само плакав, щоб батьки дали 15 копійок на флакон фарби".

 

Батько Г. П. Світлицького був палким аматором мистецтва і, не зважаючи на свої злиденні заробітки, найняв для свого 6-річного сина вчителя музики. Разом із заняттям музикою, хлопчик надзвичайно захоплюється малюванням. Коли йому було сім років, батьки віддали його в приходську школу, яку він через три роки закінчив і потім учився у 2-класному училищі. Однак, за настоянням лікарів, Григорій повинен був припинити навчання по закінченні двох-класного училища (в 1888 році).

 

Навчання музики йшло дуже успішно, вчитель був дуже вдоволений успіхами свого учня, не менше була вдоволена і мати Григорія, яка дуже хотіла, щоб син став музикантом. Але батько віддавав перевагу живопису і бажав, щоб син був художником. Бачачи велику любов сина до малювання, він влаштував його в київську малювальну школу Миколи Івановича Мурашка.

 

Григорій Петрович гаряче любив і музику, і живопис, він прагнув досягти успіхів в обох мистецтвах, радуючи батьків своїми досягненнями. Спочатку він вчився в малювальній школі тільки по неділях, але незабаром став відвідувати її щодня.

 

М. І. Мурашко дуже цінив талановитих учнів. Очевидно, бачачи успіхи Світлицького і знаючи його бідність, він ніколи не вимагав з нього грошей за навчання. Крім малювання, Світлицький слухає в школі лекції з історії мистецтв, анатомії і перспективи. Першими учителями Григорія Петровича в школі були відомі київські майстри живопису Селезньов, Пимоненко, Платонов.

 

В 1892 році Г. П. Світлицький закінчив київську малювальну школу М. І. Мурашка. На цей же час він був уже й оркестровим музикантом.

 

У серпні 1893 року Г. П. Світлицький, склавши вступні іспити, вступає вільним слухачем у Петербурзьку Академію мистецтв. З болем у серці і з сльозами на очах відпускав у Петербург свого любимого учня учитель музики. Але праця учителя і успіхи Григорія Петровича в музиці не пропали марно.

 

"Скрипка у моєму житті відігравала велику роль, — говорить Григорій Петрович. — Маючи велику сім’ю, мої батько і мати не могли допомагати мені під час навчання в Академії. В Петербурзі, граючи в клубі в недільні дні, я заробляв десять карбованців на місяць, що разом з допомогою, яку іноді видавали в Академії, давало змогу, хоч і скупо, жити і вчитись".

 

Склавши курси історії мистецтв, анатомії, перспективи й інших предметів на "відмінно", Г. П. Світлицький стає учнем Академії мистецтв. Тут він вчиться під керівництвом великого Рє-піна, Н. Д. Кузнєцова, П. О. Ковалевського, Куінджі.

 

21 грудня 1895 року художня рада Академії ухвалила удостоїти Г. П. Світлицького звання класного художника 3-го ступеня. В 1900 році, 2 листопада, рада Академії присудила Г. П. Світ-лицькому звання художника живопису за картину "Мелодія".

 

З 1896 року Григорій Петрович починає брати участь у художніх виставках академічного товариства ім. А. І. Куінджі, а також на щорічних виставках художників-акварелістів.

 

Одночасно з роботою по живопису Григорій Петрович зразу ж після закінчення академічного курсу, в 1900 році, вступив у мозаїчну майстерню Академії мистецтв, де працював як художник-мозаїст з 1901 року до 1918 року; його керівником був знаменитий російський художник і великий учитель живопису П. П. Чистяков.

 

Робота в мозаїчній майстерні Академії ми-стецтв, крім матеріального забезпечення, дала художникові Свілицькому величезну практику у вивченні таємниць колориту, тим більше, що робота йшла під керівництвом П. П. Чистякова.

 

Він глибоко засвоює теорію і техніку додаткових тонів у живопису. Серед десятків тисяч дрібних кусочків мозаїки художник полюбив кожний окремий тон, кожний із багаточисленних відтінків, і потім, у своїй практичній роботі художника, він став цінити кожний свій мазок, глибоко розуміючи його значення, як тонкий колорист.

Згадуючи про своє перебування і роботу в мозаїчній майстерні Академії мистецтв, Григорій Петрович говорить:

"Мозаїку я дуже полюбив, бо взагалі люблю фарби. Тут можна було створювати дивовижні гармонії. Адже було в розпорядженні художника 25 тисяч тонів, умій тільки ними розпоряджатись. Правда виконувалися тут нецікаві оригінали Ісаакіївського собору, написані лесировками. Цікавіше було виконання приватних замовлень за оригіналами художників Васнєцова або Нестерова".

 

Працюючи в мозаїчній майстерні, Г. П. Світлицький жив зимою в Петербурзі, а на літо приїжджав у відпуск на свою любиму Україну, під Київ. Він жив і працював в селі Мотови-лівці. І це чудесне, живописне місце навіяло більшість живописних мотивів у художніх творах майстра. Залізничні колії, що проходили поблизу цієї місцевості, якось особливо настроювали художника; "вони тягли мене, — говорить художник, — у невідому далечінь, і я іноді ввечері, непомітно для самого себе, ішов по колії досить далеко".

 

Справді, залізниця у творчості художника займає досить значне місце. Картини "В місто", "На узліссі", "Зійшов місяць", "Дожидаючи пасажира", "Дорожний вогник", один із кращих творів художника — "Музиканти" і, нарешті, картина радянського часу — "Стрілочник" всі ці твори виспівують залізничні колії, що лягли в далечінь, мерехтливі вогні маленьких залізничних станцій, дощані і майже пустинні перони.

 

Будучи від природи художником-пейзажистом, Григорій Петрович пише один за одним прекрасні твори цього жанру.

 

"Мене охоплювала часто журба, але журба якась особлива, пройнята співучою, красивою мелодією. В осінньому шелесті листя я чув особливу мелодію". Так зародилася одна з ранніх картин художника — "Листя шелестить", придбана з міжнародної виставки 1904 року в Сан-Л у і музеєм міста Сан-Франціско (США).

 

В запущеному парку, на лаві, сидить юнак-музикант, вслухаючись у шелестіння осіннього "Осінь, присмерки, місячні ночі — ось мій лейтмотив протягом усього мого життя", — говорить Григорій Петрович. І це дійсно так: "Листя осипається", "Із осінніх мотивів", "Над містом", "Ясна ніч", "Зійшов місяць", "Корчма", "Вечірня зірка", "Музиканти" — ось невеликий перелік творів, в яких, за словами Григорія Петровича, вкладено багато почуттів душі музиканта.

 

Г. П. Світлицький виступив із своїми живописними творами на художніх виставках у ті роки, коли явно почався занепад реалістичного живопису. Місце реалістичних художніх творів на виставках поступово почали займати "твори" різного роду декадентів, імпресіоністів, експресіоністів, футуристів, кубістів, безпредметників й інших формалістів і формалістичних груп, які сильним потоком повалили на початку XX ст. з Заходу в Росію.

 

Однак, були живі традиції реалістичного живопису передвижників. В пейзажі сильні були реалістичні традиції великих майстрів російського пейзажу І. І. Шишкіна, А. І. Куінджі, І. І. Левітана, і серед яскравих послідовників цих гігантів російського реалістичного пейзажу кінця XIX і початку XX ст. на Україні одне з перших місць безперечно належить нашому київському художникові Григорію Петровичу Світлицькому.

 

Художник Світлицький по праву може бути названий поетом місячних українських ночей. Бо ніхто із художників-пейзажистів, крім знаменитого А. І. Куінджі, не написав так багато різних варіантів місячних ночей, як Г. П. Світлицький.

 

Особлива цінність вказаних сюжетів художника Світлицького полягає в тому, що він не повторюється в трактуванні місячної ночі, він не повторює раз найденого вдалого живописного прийому.

 

Повторюючи ту саму тему — місячну ніч, Григорій Петрович надає їй все нового і нового, відмінного від попередьного, звучання. В цьому особлива чарівність і виняткова цінність цих пейзажів художника.

 

Місячне світло в картинах Г. П. Світлицького надзвичайно різноманітне: то воно іскриться, як смарагд ("Ніч у Салтанівці", "Місячна ніч на Україні"), то світиться ніжним блакитнувато-сріблистим, майже білим світлом ("Світла ніч"), то ледве помітними для ока блакитнувато-зеленими відтінками блискучих, чистих тонів пронизує весь навколишній пейзаж, створюючи дивно красиву колористичну симфонію. Така є його прекрасна картина "Зійшов місяць" й інші.

 

Можна довго перелічувати його варіації місячних ночей, їх дивовижну музикальність. "Корчма", "Весняна ніч", "Зійшов місяць", "Ясна ніч", "Липневі ночі", "Запашна ніч", "Місячне світло", "Місячна ніч", "Місячна соната", "Зимова ніч", "Кавказька ніч", "Опівночі", "Березки при місяці" — ось короткий перелік творів Григорія Петровича, надзвичайно різноманітних своїм рішенням проблеми передачі місячного світла в пейзажі, різноманітних своїм живописним колоритом. Нам здається, що вже одна ця сторона в творчості художника являє собою інтерес для спеціального художнього дослідження, адже вона яскраво характеризує багатогранну творчість художника і являє одну з найцікавіших областей дослідження у створенні реалістичного пейзажу.

 

У творчому методі художника Г. П. Світлицького однією з яскравих позитивних і характерних сторін є те, що в нього немає головних і другорядних мотивів живопису, особливо в пейзажі. Для нього все значне, все змістовне, все приваблює увагу художника, все глибоке, все повне живописності, образності, художньої виразності. Тому і його великі твори, і етюди "Дорожний вогник", "Березки при місяці" (майже мініатюра), "Бузок", "Останній промінь", "Стара хата" і багато інших мотивів — все це глибоко відчуто і умілою рукою талановитого майстра передано на полотні, папері, картоні, передано різноманітними видами художньої техніки: олією, аквареллю, пастеллю, темперою.

 

Більшість художніх творів Григорія Петровича сповнені справжньої лірики, поезії. І в великій картині "Зійшов місяць", і в маленькому пейзажі "Березки при місяці", і в "Дорожному вогнику" багато почуття, душі, любові і високої живописної майстерності, — тому вони і є справжніми художніми творами, які захоплюють, хвилюють, підбадьорюють глядача.

 

Все це є результат колосального творчого напруження, багаторічної праці і таланту. Все це результат того, що Г. П. Світлицький у створенні своїх картин-пейзажів обрав єдино правильний шлях, перевірений історично, шлях реалістичного живопису, шлях великих російських майстрів пейзажу.

 

Григорій Петрович найбільше несе в своїй творчості живописні риси двох майстрів —Куінджі і Левітана. Від першого він узяв рішення проблеми освітлення, проблему передачі сонячного і місячного світла і освітлення, від другого ніжну душу поета пейзажу. Від І. І. Шишкіна Г. П. Світлицький перейняв чіткий реалістичний малюнок.

 

Однак, зовсім самостійною, оригінальною, новою рисою пейзажиста Світлицького слід вважати те, що він, люблячи природу, одночасно любить людину, господаря природи, і в усіх великих своїх творах-пейзажах він відвів людині почесне місце, що підкреслено і композиційно, і кольором. "Літній вечір", "На узліссі", "На дачі", "Ясна ніч", "Ноктюрн" і, нарешті, картини радянського часу "Колгосп в цвіту" і "Весна" — це твори, в яких людина гармонійно поєднана з природою працею і відпочинком.

 

Полюбивши ще в юні роки декоративний живопис, художник не охолонув до нього протягом усього свого творчого шляху. Він приділяє велику увагу цій винятково цікавій галузі художньої творчості, написавши велику кількість прекрасних декоративних мотивів, частина з яких (особливо цікаві роботи) була представлена на персональній виставці.

 

У цих творах Світлицький показав себе видатним віртуозом світла і тіні. Доводиться лише пожалкувати про те, що досі наші театри не використали його сил для створення художнього оформлення театральних вистав. А він міг би тут принести величезну користь!

 

Результати творчості Григорія Петровича за 40-річний з лишком період — це сотні творів живопису, які безперечно вимагають спеціального монографічного дослідження. Ми в даному разі обмежимося аналізом, так би мовити, етапних творів художника, творів, які і за часом їх написання і за своєю художньою мовою є цікавими, оригінальними, високохудожніми творами, які свідчать про майстерність їх автора.

 

Найбільш раннім твором художника, що були на виставці, є пейзаж „Дорога в полі", виконаний автором в 1892 році. В цьому пейзажі невеликого розміру художник виявив себе чутливим поетом настрою природи, тонким колористом. У творі багато місць, які ріднять художника з великим майстром пейзажу І. І. Левітаном.

 

Роки 1900 — 1906 Григорій Петрович проводить у численних студіях пейзажу, працюючи, головним чином, в околицях Петербурга, де він написав велику серію невеликих за розміром, але соковитих, мальовничих пейзажів: "Петербург", "Біла ніч", "Околиці Петербурга", "Рибалки", "Хлопчик біля ставка" й інші.

 

Слід відзначити, що в ці роки у Світлицького немає ще домінуючих мотивів — місячних ночей. В цей час він пише природу в будьякий час доби, хоч уже намічається тяжіння його до вечірніх мотивів — "Вечір", "Захід сонця" й ін.

 

1907 — 1915 роки, в житті художника відзначені особливою творчою активністю. За ці вісім років Григорій Петрович написав найсильніші і найвидатніші свої художні твори, які визначили творче обличчя нашого майстра.

 

Це був період особливо посиленого зросту і творчого становлення художника. В 1907 році він написав два великі свої твори — "Корчма" і "В місто". Обидві картини написані в селі Мотовилівці. Картини "Корчма" і "В місто", як нам здається, визначили дальшу тематику в творчості Світлицького, в основі якої лежить народність.

 

В епоху засилля формалізму на Заході і в Росії, в епоху відходу багатьох художників від життя в область містики, символіки, безпредметництва й інших реакційних блукань художник Світлицький міцно зв’язав свою творчість із своїм народом, з рідною йому природою.

 

Картина "В місто" передає глядачеві звичайний мотив із селянського життя приміських сіл. На фоні степового пейзажу, уздовж залізничної колії, йдуть прямо на глядача дві селянки — бабуся і її дочка. Літній ранок. Ледве-ледве рожевіє небо. В трактовці цих двох фігур художник виявив своє ставлення до життя — життя бадьорого, сміливого, повного сил і творчої енергії. Це прекрасно передано в образі молодої селянської дівчини. Вона бадьоро і сміливо дивиться вперед, іде з гордо піднятою головою, з ледве помітною усмішкою на устах. Яскраві червоні і рожеві тони одягу надають дівчині рис сміливості, жвавості і краси.

 

У протилежність їй художник поряд малює фігуру бабусі-матері дівчини, селянки-біднячки, що згорбилась і йде з палицею в руці. Вдало переданий рух обох селянок.

 

 Якщо в дівчини ми бачимо легкий і навіть грайливий рух, то в бабусі — важкий, вона ледве встигає за дочкою, обпираючись на палицю. Щоб надати картині ще більше руху, художник вдалині зобразив поїзд, що мчить вперед.

 

"Корчма" — це картина, повна поезії. В ній уже видно майбутнього поета місячних українських ночей. Місячне світло на білих стінах хати, соломі даху, паркані, пагорбку біля паркану, вкритому квітами, — всюди це чарівне світло іскриться, грає і живе своїм своєрідним, „таємничим" життям. Все сповнене урочистої музикальності. Навколо панує тиша... Тільки за вікнами корчми, ніби чути, — гудить п’яна компанія людей, які зібралися сюди для того, щоб запити своє горе.

 

В період 1908 — 1910 років художник написав ряд майстерних живописних творів, серед яких слід відзначити, крім картини "На дачі", також картини "На узліссі", блискучий по техніці епод Воєнно-Грузинської дороги і, особливо, невелику картину "Дожидаючи пасажира". Хоч у цьому творі почувається деяка приємственість від картини „Корчма": такий же віз на дорозі, запряжений парою понурих коней, з сонним візником, що жде свого пасажира біля станції. В цій картині блискуче передана мла літнього вечора, присмерки, що все густішають, і вогники невеликої залізничної станції.

 

Найвидатнішим же твором Г. П. Світлицького в ці роки слід вважати велику картину, що нині належить Державному українському музею народного мистецтва — "Музиканти", написану в 1912 році.

 

На дощаному пероні невеликої залізничної станції пусто. В далечінь прослались залізничні колії, ледве помітні маленька будочка, стрілочка будочника і семафор. Зліва — пагорбок, вкритий дрібними і рідкими кущами, серед яких, живописно граючи своїми ніжно-білими стовбурами, стоять молоді березки. На пероні — опале осіннє, золоте листя. Сірий осінній день. Сповнений тихого смутку і поезії пейзаж. На фоні цього прекрасного мінорного пейзажу з особливою силою виділяється трагедія людей —мандрівних музикантів.

 

Ось крайній зліва, в подраному одязі, глибокий старик; він сидить на лаві, склавши на колінах свої старечі руки. Як глибоко змістовна його фігура! Які глибокі думи цієї людини, що у безнадії і журбі похилила голову. Поряд з стариком притулилась його вірна супутниця, свідок його тяжкого життя — вицвіла од часу віолончель. 1 здається, музикант думає про те, як гаряче любив він своє мистецтво, як в юності мріяв стати видатним майстром, як годі йому марились успіхи, а, можливо, і слава. В його юнацькій уяві малювались тоді картини переповнених концертних залів. Він виступає в складі великого симфонічного оркестру і разом із своїми колегами-музикантами ділить радості успіхів і славу... І ось пройшло життя, велике, важке, повне злигоднів і нестатків...

 

Уже одна ця фігура старика-музиканта гідна великої похвали художникові, що створив її. Однак, це тільки частина, хоч і глибоко змістовна, загальної композиції твору. Перевівши погляд на фігуру другого музиканта, що стоїть перед стариком, ми зустрічаємося з його глибоким, спрямованим на глядача пронизливим поглядом. В цьому погляді відчувається одночасно і журба, і обурення, і безнадійність. В цьому погляді і в усій фігурі музиканта почувається той соціальний, ктасовий протест, який сповнював серця пригноблених капіталізмом народів.

 

Так глибоко проникливо відчув і передав художник реалістичною живописною мовою ці дві головні фігури свого художнього твору. З усією силою художника тут передана трагедія народних талантів при капіталізмі.

 

"Важке було ваше життя, друзі", — у думці скажуть щасливі радянські музиканти, художники і артисти — таланти нашого великого радянського народу, дивлячись на цю картину. Мимоволі згадуєш слова В. І. Леніна:

"Капіталізм душив, подавляв, розбивав масу талантів серед робітників і трудящих селян. Таланти ці гинули під гнітом нужди, злиднів, наруги над людською особою. Наш обов’язок тепер вміти знайти ці таланти і приставши їх до роботи".

 

Своїм глибоко народним змістом і блискучим виконанням цей прекрасний твір ріднить художника Світлицького з кращими російськими художниками XIX ст. — передвижниками.

 

Наступним по часу твором після "Музикантів" іде один із кращих пейзажів художника "Зійшов місяць", потім "Літній вечір", а також прекрасна картина "Ясна ніч". В них Г. П. Світлицький виступає як прекрасний майстер колориту —мозаїст. Всі три твори написані дрібними, ледве помітними мазками, які в той же час звучать цілком самостійно.

 

Однак, тут нічого немає схожого на, так звану, пуантель, де мазки розірвані, роз’єднані, де під мазками розчинилась і зовсім зникла форма, де мазок виступає самоціллю художника, що дуже характерно для пізніх французських імпресіоністів. У Григорія Петровича мазок помітний тільки при пильному дослідженні живописної поверхні творів.

 

Найголовніше і найцінніше в колориті цих творів (особливо в картинах "Зійшов місяць" і "Світла ніч") — це видатна майстерність у створенні великої кількості півтонів і додаткових тонів. Тут наявні фундаментальні знання особливостей найтоншого живописного колориту.

 

Найбільш досконалим твором з тематики місячних ночей — твором, де ми бачимо найглибше поетичне трактування і найвищу техніку виконання, є пейзаж "Зійшов місяць".

 

В картині та ж простота сюжету. Десь за селом прослалася в далечінь доріжка. З лівої сторони її — кілька берез на першому плані. їх гілочки захоплюють своїм ажурним листям майже всю верхню частину неба. В далечині дерева, а ще далі — смуги рельєфу пейзажу, що пересікаються. Майже на горизонті блищать вогники. Недавно відійшов тихий літній вечір. Над горизонтом ще помітна рожева вечірня мла з блакитнувато-зеленими відтінками. Засяяла вечірня зоря. Настає ніч, і день, не бажаючи поступатись їй без боротьби, залишає сліди на небі — блакитнувато-рожеві і зеленуваті тони, ніжні рефлекси на білих стовбурах берез. В зеніті вже синіє глибоке нічне небо, зліва піднімається ніжний, рожевий місяць, оповитий теплим літнім повітрям, якого на картині не видно; місяць кидає своє м’яке, чарівне світло на землю.

 

І це місячне світло, і сизувату млу вечора, і глибину нічного неба, і теплоту повітря, трави.

 

В картині "Літній вечір" той же улюблений художником мозаїчний прийом у трактуванні колориту пейзажу; особливо тонко розроблені другий і третій плани. Вдала композиція двох жіночих фігур першого плану і їх кольорове рішення.

 

І, нарешті, картина "Ясна ніч" (1914 року) знову розкриває перед нами величезні можливості майстерності тонкого мозаїста Г. П. Світлицького. Надзвичайно складне завдання в рішенні перспективи і кольорової гами, фігури і пейзажу блискуче розв’язане художником. "Ясна ніч" так само, як і картина "Зійшов місяць", належить до числа найсильніших творів художника в галузі пейзажу.

 

Особливої похвали заслуговують портретні твори Григорія Петровича: "Портрет дочки" (олія, 1915) і "Голова дівчини в червоній хустці" (акварель, 1918). У першому з них художник зображує молоду дівчину в білій блузі на фоні стіни, освітленої сонцем. Оригінальність композиції, простота в рішенні кольорових деталей портрета і його загального колориту характеризують достоїнства цього твору. Молодість дівчини підкреслена весняно - бадьорим настроєм природи, радісним яскравим сонцем, що розлило свої золоті промені, повні тепла, світла і краси.

 

Другий твір, "Голова дівчини", — етюд. В ньому художник показав, наскільки глибокі його знання техніки акварелі, як майстерно він володіє цією складною технікою живопису. Коли уважно придивитись до неї, то тут знову перед нами виступає мозаіст, але вже не в пейзажі, а в портреті.

 

Зустрічаючи окремі твори художника Г. П. Світлицького на українських радянських художніх виставках ("Над Дніпром", "Колгосп в цвіту", "Стрілочник" й інші), важко було уявити творчі можливості, які є у художника. І тільки детально ознайомившись з великим і різноманітним матеріалом, представленим на персональній виставці, із матеріалами, що не попали на неї, ми можемо сказати, що в них він не використав повнотою свого цікавого обдаровання.

 

Г. П. Світлицький з перших днів радянської влади активно включається в будівництво нашої радянської соціалістичної художньої культури. Він працює у видавництві ЦВК УРСР в обов’яз-ках художника, ілюструє підручники для радянської школи, працює для музею Революції в Києві, для якого він написав відому картину, що зараз знаходиться в музеї Революції, — "Перехід богунців через Дніпро".

 

"В розгул формалізму, — говорить Григорій Петрович, — коли мене не вважали за художника і знущалися над реалізмом... я продовжував співати все ту ж пісню. Я намагався до кінця бути щирим у своїй творчості, не мудрствувати, не кривлятись, працювати, як почуваю, як розумію". Ці слова Григорія Петровича блискуче підтверджуються всією багаторічною творчістю художника.

 

Із найбільш видатних творів художника останнього часу слід вказати на картини Г. П. Світлицького „Вогні Желєзноводська", „Ждуть пароплава", "Останній бал", "Колгосп в цвіту", "Весна". У зв’язку з ювілеєм великого українського народного поета і художника Т. Г. Шевченка Григорій Петрович написав три великі картини: "Кріпацьке село", "Етап" і "Шевченко в засланні". Всі ці твори свідчать про велике творче піднесення, на якому художник перебував тепер.

 

Виставка творів Г. П. Світлицького, влаштована в 1930 році в Київському державному українському музеї народного мистецтва, користувалась винятково великим успіхом у радянських глядачів, про що свідчать численні схвильовані, захоплені відгуки в книгах вражень. Простота і народність сюжетів, багатство і різноманітність жанрів живопису, багатство і яскравість колориту творів Світлицького, бадьорість, життєрадісність, реалізм їх — ось те, що захоплює, хвилює і приваблює глядачів на виставці творів Г. П. Світлицького.

 

Я. Затенацький

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...