Г. Сковорода і його портрети

Син малоземельного козака-селянина села Чорнух кол. Лохвицького повіту на Полтавщині (народився 1722 р.), Григорій Савич досяг вершин світової науки і філософії свого часу. Історики філософії вважають Сковороду за першого оригінального філософа не тільки України але і Росії.

 

Сковорода — також перший український поет, що підніс поезію на рівень високої філософської думки і складних людських переживань. Він перший свідомо звернувся до дорогоцінних джерел народної творчості (напр., його вірш "Ой, ти птичко желтобоко"). Сковорода — перший український байкар ("Басни Харьковские").

 

Своєю філософською і поетичною творчістю він вплинув на дальший розвиток української літератури, торував шлях Котляревському, Квітці, а певною мірою і геніальному Шевченкові. Вірші Сковороди юнак Шевченко, ховаючись по бур'янах, переписував. В радянський час присвятив Сковороді ряд поезій Павло Тичина.

 

Відомий і досі серед народних співців, кобзарів і лірників, сатиричний вірш Сковороди, скерований проти панів, купців, лихвярів і т. ін. "Всякому городу нрав і права".

В ряді філософських творів Сковорода виступав з різкою критикою духівництва, чернецтва, церковних обрядів, релігійних легенд про "чуда" і т. ін.

 

Сковорода належить до тих письменників, які входять в історію свого народу не тільки творами великого значення, але і своїм життям, своєю особою.

 

Сковорода жив у важкий для українських трудових мас час — покріпачепня їх панством, шаленої гонитви панів і підпанків за грунтами, чинами, за всякого рода наживою, розкішним життям. Сковорода не тільки не прийняв участі в цій гонитві, але й виступив з принциповим її запереченням. До цього заперечення скеровано було вчення Сковороди про внутрішнє щастя людини, про вище задоволення її від "сродної" праці, яка відповідає природним здібностям і т. ін.

 

Велике вражіння справляло на громадськість того часу особисте життя Сковороди. Сковорода принципово відмовився не тільки від слави, чинів, вигід, яких легко міг би досягти за своєю високою освітою і виключними здібностями, але й від всякої власності, грошей, постійного притулку і т. ін. Він став, як казали, "мандрівним філософом", "старчуком", а інші називали його "ходячим університетом". В селянському простому одязі, з торбою, з флейтою (Сковорода був і визначним музикою), він мандрував мало не по всій України, частково в Росії навчав народ писаними творами, усним словом і особистим прикладом. Помер під Харковом в слободі Іванівці, що тепер зветься Сковородинівкою, 29 жовтня (11 листопада) 1794 року. За заповітом Сковороди, його поховано на високому місці, біля гаю, а на кам’яній плиті написано, складений ним для себе надгробний напис: "Світ ловив мене, але не спіймав".

 

Гуманіст, демократ, захисник людських прав, прихильник освіти для всього народу, Сковорода мав і свої слабі сторони, які пояснюються історичними умовами тодішнього часу.

 

Теоретичне вчення Сковороди не було вільне від релігійної оболонки, від ідеалізма, а його громадська позиція — від утопічності і пасивності. Сковорода мріяв про корінний переворот в суспільному житті людства, але засоби для цього перевороту він вбачав не в революційній збройній боротьбі, а в моральному перевихованні людей в дусі його теорії щастя, в добровільному відмовленні від егоїзму, обману, здирства, зайвих речей, зайвих турбот і т. ін. В цьому пункті вчення Сковороди попереджало філософсько-моралістичну концепцію Льва Толстого. Не випадково, що Л. Толстой старанно вивчав твори Сковороди.

 

Хоч світогляд і суспільні позиції Сковороди не позбавлені були внутрішніх суперечностей і слабких місць, проте, в цілому творчість і діяльність його були прогресивні. Тому наш радянський народ шанує великого письменника і мислителя. В серпні 1918 р. В. І. Ленін підписав декрет про побудову монументів в Москві і інших містах РСФСР на честь осіб, що відзначилися своєю діяльністю на користь народу, і серед них було ім’я Сковороди. Уряд УРСР не раз видавав постанови про вшанування пам’яті Сковороди.

 

Шанувати кращих синів народу — почесний обов’язок діячів мистецтва. Щодо Сковороди це робили художники слова, скульптури, живопису. Ми знаємо портрет і картину на сковородинську тему (народ слухає .кобзаря, що виконує пісню Сковороди) художника С. І. Васильківського, графічні портрети Сковороди — на старих гравюрах: анонімній, без підпису гравера. П. Мещерякова, В. Мате; на нових літографіях — Брукмана, Жука, Уварова і інших. Проте, художники образотворчого мистецтва все ж приділяли менше уваги відбиттю образа і творчості Сковороди, ніж художники слова.

 

З листа від 1794 р. Андрія Ковалевського, в маєтку якого (в Іванівці під Харковом) помер і похований був Сковорода, ми знаємо, що незадовго до смерті філософа місцевий "жи-вописец" Лук’янов зняв з нього портрет. Невідомо, де перебуває цей портрет-оригінал.

 

Ще в старі часи він, очевидно, розмножився і набув варіантів. М. Костомаров в 1861 р. доводив народність Сковороди, між іншим, тою обставиною, що на великому просторі від Острогожська (Вороніжська губ.) до Києва в багатьох домах зберігаються портрети філософа.

 

Портрети Сковороди олійними фарбами, крім поданого на знімку, переховувались ще в таких установах: в Харківському музеї Слобідської України ім. Сковороди (тепер в історичному музеї), в Харківському університеті, в кол. Ру-мянцівському музеї в Москві і у спадкоємців письменників В. С. Александрова і С. Д. Носа.

 

Портрет Сковороди Ленінградської Публічної Бібліотеки, порівнюючи з іншими, на наш погляд, — один із найцікавіших. Звертає на себе увагу обличчя Сковороди, серйозне, благородне, вдумливе, хоч і стомлене. Сковорода відображений тут старішим, ніж на інших портретах. Ця обставина може, між іншим, свідчити за близькість цього портрета до оригінала, оскільки відомо, що портрет - оригінал писано було з Сковороди вже незадовго до його смерті, коли йому було 70 років. За манерою виконання, матеріалом і станом (портрет був реставрований худ. Бартковим в 1879 р.); цей портрет може вважатися одним із давніших. З мистецького погляду він досить вдалий, надто для місцевого художника, можливо, самоука-кріпака. Приємне враження складають стримані, гармонійно сполучені фарби.

 

Сковорода відображений одягнутим в свиту. В руках у нього книга з написом на ній: "Алфавит книга".

 

Ф. Попов 1940 р.

 

 

Останні статті


  • Козацький куліш: історія та рецепт приготування в мультиварці

        Відлік історії козацького куліша розпочався понад 500 років тому. Це були буремні роки, коли селяни,міське населення, дрібна шляхта втікали від пригноблення панами-магнатами, старостами і поселялись на неосвоєних землях Подніпров'я та Побужжя. Умовою прийняття в козацьке братство було те, що чоловіки повинні бути неодруженими.
    Детальніше...
  • Під зеленими шатами

    Ні, рідко хто так умів полонити серця людей, як Леонід Павлович.   Одних він брав за душу своєю чарівною посмішкою, інших — словом теплим, променистим...   Дівчата з їдальні — ті, наприклад, нахвалитися ним не могли:
    Детальніше...
  • В гостях і дома

    Сонце низенько, вечір близенько... У конторі колгоспу «Широкі лани» сидять члени правління і чухають потилиці: у нагальній справі потрібен голова колгоспу, а його нема.   На полі нема, в селі теж не видно. Де ж він?
    Детальніше...

Найпопулярніше


  • Українська література кінця 19 початку 20 ст.

    Українську літературу від кінця 18 ст. називають новою. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя й нового мовного оформлення - твори, на відміну від давніх, написані українською літературною мовою. Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
    Детальніше...
  • Музика в житті людини

    Кожна людина звикає з самого народження чути музику. У кожного є улюблений стиль музики, музика, яка розслабляє і та, яка напружує. Всі ми вже давно помітили, що роль музики в нашому житті досить велика, музика може впливати на наш настрій, заспокоювати нас піднімати настрій і так же погіршувати його.
    Детальніше...
  • Архітектура України 19 початку 20 ст.

    Від середини 18 ст. в Україні з’являються споруди з елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, строгими і стриманими) і чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення.
    Детальніше...